Постмодернізм виник як продовження авангардистських експериментів початку століття.

На погляд, художні прийоми постмодернізму не несуть жодних знахідок проти модернізмом, проте філософська основа принципово змінюється.

Постмодернізм визнає неподоланість мовної зумовленості свідомості, неминучість вторинності всього, що створюється культурі: не сподіваючись понад звільнення суб'єкта, постмодерністи констатують його «смерть» (метафора «смерть автора» належить французькому філософу Р.Барту).

Символом постмодерністської культури стають лапки, оскільки стверджується неминучість цитування, повторення. Це сприймається, проте, спокійно, без надриву. Втрата почуття новизни і повноцінності творчості компенсується пануванням ігрового запрацювала культурі, вільна від усіляких ієрархій, торжеством плюралізму.

Мабуть, знаковим для постмодерністського авангарду є твір американського композитора Дж. Кейджа «4 хв. 33 сек.». Під час його «виконання» музикант просто щось грає. Тут акцентується насолоду широтою можливості, що відкривається перед музикантом, заради нього відбувається «відстрочка», відкладання виконання.

Постмодернізм з універсальним, отже, зі справжнім і новим, претендують на істинність. Звідси еклектизм — нескінченне комбінування віджилих форм. Постмодернізм, на відміну модернізму,ан-тиутопичен, тобто, не пішов у майбутнє, не пропонує жодних знахідок, скоріш він звернений поваги минулому.

У широкої перспективі говорити про «лабораторному» стані всім сучасним культури (і мистецтва у тому числі), перехідною ситуації, перспективи, вирішення якої досі не зрозумілі. Епоха постмодерну відзначено тотальним кризою віри в розум, науку, прогрес, демократію, Бог і погода т. п.

Соціальні катастрофи середини XX в. значно підірвали віру в творчі можливості людського розуму. Природно, що мистецтво другої половини XX в. втратило претензійності, властивій модерних концептуалістів. Ч. А.Дженкс, який перший заговорив про постмодернізмі в архітектурі (1975), фактично заперечує елітарний характер мистецтва. Відповідно до його теорії подвійного кодування архітектура звертається і до еліти, і до «людині на вулиці». Цьому сприяє її еклектичність і функціональність. Твір мистецтва «багатошарово», розшифрувати усі його сенси неможливо.

>Цивилизационную основу культурі постмодерну дає постіндустріальна економіка, фактичноспекулирующая на накопичений господарському ресурсі: західна економіка малий, що створює, але приносить величезні прибутку. Переорієнтування економіки відстають від товаровиробництва на сферу обслуговування, перетворення інформацією основний продукт виробництва, глобалізація соціального і інформаційного простору, створення паралельного віртуального світу й забезпечити поверненнянеоархаических принципів на реальну життя (національний і релігійний фундаменталізм, неоязичництво тощо. п.) — ось об'єктивні передумови постмодернізму.

З іншого боку, мистецтво періодично переживає яскраво виражені перехідні стадії, під час яких лише певна модифікація минулих досягнень. У цьому сенсі постмодернізм мистецтво — така сама реакція на модернізм, яким було рококо для бароко, і його, безсумнівно, піде потужна новаторська стадія (цього вказує відомий сучасний дослідник М.С.Автономова).

Історія постмодерністського мистецтва вже налічує кілька десятиріч (з кінця 1950-х років XX в. до нашого часу). Його специфіка такими положеннями.