Становлення культурологічної думки

Уперше поставив питання про культуру як самостійний, незалежний від природи, символічний світ український філософ Г. Сковорода (1722 – 1794). Його своєрідна концепція базується на теорії трьох світів. Перший світ – це природа, або "макрокосм" (всесвіт), другий світ – це суспільство і людина, або "мікрокосм", третій світ – це Біблія, або "світ символів". Сковорода Г. С. вперше заклав основи розуміння культури як окремої, специфічної сфери буття, у якій все божественне перебуває у символічних формах, а також поширив принцип символізму на сферу духовної культури, її історію і форми прояву. Продовжили його традиції П. Куліш, М. Драгоманов, П. Юркевич, які обґрунтовували положення про державну самостійність слов’ян, вільний розвиток національної культури і мови, про характерні риси ментальності українців, зокрема – природний демократизм, прагнення до волі, поетичність, віротерпимість, відкритість у спілкуванні, друже- любність тощо [17]. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур’я задумувалося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликали до іншого. "Споріднена праця" і самопізнання,

свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним – ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі. Вагомими досягненнями для культурологічного знання стали до- слідження декількох поколінь відомих українських істориків, етнологів, мовознавців, антропологів – М. Костомарова, І. Нечуй-Левицького, Д. Багалія, І. Крип’якевича, М. Максимовича, В. Антоновича, М. Дашкевича, М. Грушевського, О. Потебні, І. Огієнко. Зрозуміти специфіку української душі давало можливість літературна творчість Т. Шевченка, І. Котляревського, І. Франка, Лесі Українки, М. Гоголя та багатьох інших. Так, у творах І. Франка було вперше зроблено філософське світоглядне опрацювання цілісної концепції історії української культури від найдавніших часів й до кінця XIX ст. Уся культура розглядається ним в єдиному процесі розвитку матеріальних та духовних складників і у зв’язку з соціальною боротьбою за ідеали справедливості та рівноправності. У сучасній українській культурології продовжують традиції М. По- пович, С. Кримський, В. Скуратівський, В. Розін. Різноманіття культурологічних концепцій доводить, що проблема сутності культури і закономірностей її розвитку не є до кінця вивченою і вимагатиме постійних творчих зусиль для свого осмислення..