Поділ культури на матеріальну та духовну

матері­альна культура – досягнення, які виражають головним чином рівень освоєння людиною сил природи. Вона охоплює всю сферу матеріально-практичного існування і розвитку людей, всю сферу їхнього безпосереднього впливу на природу.

Найважливішим показником матеріальної культури є знаряддя праці, яків нашу епоху все більшою мірою ста­ють матеріалізованим втіленням досягнень науки. Тому ма­теріально-технічний розвиток суспільства є реальною осно­вою прогресу у сфері матеріальної культури.

Поряд із засобами праці найважливішою частиною мате­ріальної культури є засоби споживання. Зазвичай сферу індивідуального та суспільного споживання називають сфе­рою побуту, на відміну від безпосередньо виробничої сфери.

Таким чином, матеріальну культуру можна поділяти на культуру праці (засоби праці) і культуру побуту (засоби споживання). Без ретельного вивчення одягу, житла, домаш­нього начиння не можна сформувати правильне уявлення про культуру того чи іншого народу, про рівень його розвитку в різні епохи. Засоби споживання характеризують не тільки те, що споживає людина, але і як вона споживає, наскільки розвинуті, багаті, "олюднені" її потреби, адже багатство і багатоманіття потреб, способи задоволення їх є суттєвою складовою культурного обличчя людини. Але матеріальна культура існує не лише у вигляді вже названих засобів праці та засобів споживання, тобто тільки в предметній формі. Вона включає в себе реальні здібності, навички, знання, які за­стосовуються у процесі матеріального виробництва. У цьому розумінні часто говорять про культуру праці різних істо­ричних епох. Рівень матеріальної культури виражається і в інших основах суспільного життя: оброблені людиною пред­мети природи (земля, вода, поля, сади), предмети побуту, на­укове, медичне, навчальне обладнання та прилади тощо.

Досягнення у сфері матеріальної культури нерозривно пов'язані з рівнем духовного розвитку людей, тому не ви­падково археологи та етнографи на підставі пам'яток мате­ріальної культури роблять висновки щодо рівня духовної культури тієї чи іншої епохи, країни, народу.

Отже, якщо матеріальна культура — це результат пе­ретворюючої природу діяльності людей, то духовна культу­ра — результат духовної діяльності людей. Вона функціо­нує як досягнення, що показують рівень і глибину пізнання природи і суспільства, широту світогляду, втілення в су­спільне життя ідей і знань. Найкраще сутність духовної куль­тури розкриває її структура. До структури духовної куль­тури суспільства включені такі основні елементи:

а) цінності сфери суспільної свідомості, тобто світо­глядна культура (філософські, політичні, наукові, релігійні та інші ідеї і погляди людей), моральна культура (норми поведінки, "культурні форми спілкування", культура по­чуттів), естетична культура (мистецтво і література, художнє конструювання, технічна естетика), а також науково-тех­нічна творчість тощо. Ці цінності закріплюються у погля­дах та вчинках людей, звичаях і традиціях, у творах літера­тури і мистецтва.

5. Культура і мистецтво.види та жанри

У найзагальнішому значенні мистецтвом називають майстерність, продукт якої приносить естетичне задоволення. Енциклопедія Британіка дає таке визначення: «Використання майстерності чи уяви для створення естетичних об'єктів, ситуації або дії, якими можна поділитись з іншими людьми».

традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

· просторові мистецтва — архітектура, скульптура, малярство, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

· часові мистецтва — радіо, музика, література

· просторово-часові — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво, відеогра тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють

· слухові — музика, радіо

· зорові — архітектура, скульптура, малярство, графіка, художня фотографія

· зорово-слухові — театр, кіно, відеограф.

Усередині видів існують жанри мистецтва. Вони досить різноманітні і різні.
Так, наприклад, у живописі жанри відрізняються темою і предметом зображення: пейзаж (навколишня дійсність), портрет (чоловік), натюрморт (предмети неживої природи). У кіно і театрі – характером подій (детектив, комедія, драма, фантастика). У художній літературі основні жанри мистецтва – це епос (розповідь), драма (твір з певним сюжетом, написане в розмовній формі) і лірика (віршоване твір). Всі вони розвиваються за своїми власними законами, використовуючи при цьому особливі виражальні засоби.