Вивезення книжкових фондів українських бібліотек на Схід.

Дана інформація не претендує на вичерпність. Матеріалів про публічні бібліотеки Києва періоду Великої Вітчизняної війни збереглося дуже мало. Ті факти, про які вдалося довідатися, дають уявлення про непоправні втрати, що їх зазнали публічні бібліотеки під час окупації Києва та свідчать про мужність і самовідданість бібліотекарів у боротьбі за порятунок книжкових фондів і подальше відродження бібліотек.

З перших днів Великої Вітчизняної війни прийшло усвідомлення загрози, що нависла над культурними цінностями, історичними пам’ятками та книжковими багатствами країни.

Директивою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 29 червня 1941 року партійним і радянським організаціям прифронтових областей наказувалось “не залишати ворогові жодного паровоза, жодного вагона, жодного кілограма хліба, літра горючого...”. Разом із станками, машинами, устаткуванням на схід ішли ешелони з книгами. Країна рятувала свої безцінні скарби, які були надбаннями, за невеликим виключенням, наукових бібліотек: рідкісні книги, унікальні рукописи і стародруки. На жаль, вдалося організувати вивезення тільки частини книжкових фондів найбільших бібліотек республіки.

Публічні бібліотеки, за невеликим виключенням, не евакуювали. Залишаючись відкритими для населення до моменту окупації Києва у вересні 1941 року, проводили активну діяльність, спрямовану на виховання читачів у дусі патріотизму, мобілізацію на прискорення перемоги над ворогом. Проводилась активна робота з роз’яснення населенню суті цієї війни, поширювались знання, необхідні в умовах воєнного часу. Працівники бібліотек були задіяні для проведення агітаційної і масової роботи в найрізноманітніших умовах: на промислових підприємствах, агітаційних і призовних пунктах, на місцях будівництва оборонних споруд. Відкривались філії і пункти видачі, пересувні бібліотеки біля призовних пунктів, у військових частинах і госпіталях. Силами працівників бібліотек тут проводились голосні читання, бесіди, огляди літератури. Зміст роботи бібліотек визначався специфікою воєнного часу. Серед читачів спостерігався великий попит на масову оборонну, військово – технічну літературу. В масові міські бібліотеки прийшли нові читачі - військовослужбовці.

В архівах збереглися дані про кількість бібліотек і показники їх діяльності за підсумками 1940 року: бібліотек – 23 (13 – для дітей), читачів – 82,9 тис (при кількості населення Києва – 846,3 тис.), книжковий фонд - 663,5 тис. прим., книговидач – 2048,6 тис. прим..

12 довоєнних бібліотек вижили, відродилися, піднялися з руїн післявоєнного Києва і несуть читачам знання понині.

У період фашистської окупації переважна більшість бібліотек Києва фактично припинила своє існування. Тільки окремі бібліотеки формально існували. Але їх було дуже мало. До того ж населення їх не відвідувало. Видача книг у цих бібліотеках була обмеженою і здійснювалась на основі списків, куди звичайно включалися книги, схвалені місцевою німецькою військовою і адміністративною владою.

Бібліотекарі Києва, які залишились у тилу ворога під час окупації міста, рятували багатства бібліотек. Це була справді самовіддана праця простих і скромних бібліотекарів. Ризикуючи життям, переховували книги по горищах і підвалах будинків, закопували в землю, рятували, як могли.

Наприклад, бібліотека № 158 Дніпровського району в довоєнний період належала профспілці Дарницького вагоноремонтного заводу. Фонди вдалося зберегти завдяки евакуації заводу разом із бібліотекою до Чувашії. Повернулась бібліотека після визволення Києва. Почала працювати спочатку в гуртожитку № 15, а потім – у будинку культури ДВРЗ.

Центральна районна бібліотека ім. М.О.Некрасова (Голосіївський район) на початок Великої Вітчизняної війни мала гарне зібрання літератури, частину якого працівники бібліотеки зберегли, ховаючи книги в склепах Байкового кладовища. Відразу після визволення Києва від фашистської навали відкрили двері для читачів.

З метою збереження безцінних книжкових надбань працівники бібліотеки “Деміївська” Голосіївського району замурували фонд в один із склепів цвинтаря. Працівники бібліотеки імені М. Горького Дніпровського району з метою збереження книжкового фонду роздали книги читачам, які їх зберегли і повернули в повоєнні роки знову до книгозбірні. Таким же чином відродилась бібліотека ім. Наталі Забіли для дітей (у період війни – ім. Лазаря Кагановича) і бібліотека ім. Григорія Котовського для дітей ЦБС Оболонського району.

Повністю був знищений під час окупації Києва книжковий фонд ЦРБ ім. І.Я. Франка ЦБС Подільського району. Відновила бібліотека роботу у 1943 році.

Наприкінці Великої Вітчизняної війни на місці руїн у двох кімнатках площею 18 метрів квадратних. клубу ім. М.С. Кірова на Чоколівці розпочала життя бібліотека імені Ф.Є. Достоєвського Солом’янського району. Колишня фронтовичка Євдокія Миколаївна Ільченко, зібравши дивом уцілілі 4 тис. книг, відродила і очолила бібліотеку. Приклад її життя увіковічений у п’єсі В.Гараніної “Хазяйка”. Саме вона стала прототипом героїні п’єси, яка з успіхом у свій час ішла в одному з театрів Києва.

Минулого року відзначила 105-річчя бібліотека ім. М.В. Гоголя Голосіївської ЦБС. До початку війни знаходилась за адресою Червоноармійська, 59 і була однією з найкращих бібліотек Києва. Під час окупації міста приміщення бібліотеки було зруйноване, велика частина фонду знищена. Завідуюча бібліотекою Олександра Герасимівна Трєскіна у цей важкий період війни працювала в приміському радгоспі. Відразу ж після визволення Києва справжня подвижниця бібліотечної справи взялася відновлювати бібліотеку. У 1945 році бібліотеку відроджено. Для її фонду виділено 1000 книг і частину приміщення (66 кв. м.) бібліотеки імені М.М. Коцюбинського. Колишні читачі бібліотеки відгукнулися на звернення завідуючої і позносили до бібліотеки книги, видані їм до окупації.

Бібліотека ім. Валерія Чкалова Солом’янського району, одна з найстаріших бібліотек, створена на початку минулого століття на основі приватного зібрання книг, свій безцінний фонд в період німецької окупації передала на зберігання матушці із Солом’янської церкви, решта книг в жалюгідному стані лежали по кутках бібліотеки. В приміщенні не було вікон, дверей, поламані стелажі. Хоч і в жахливому стані, та все ж будівля бібліотеки вціліла. Відразу після визволення Києва вона однією з перших відновила свою роботу і невдовзі стала відомою і популярною серед мешканців міста.

Постраждав книжковий фонд і Міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки «Молода гвардія» (з 1930 по 1962 рік - імені К.Є Ворошилова). Перед початком Великої Вітчизняної війни бібліотека була добре укомплектована, особливо українською класичною літературою. ЇЇ послугами користувалися 2 тис. читачів, а обслуговували їх 3 бібліотечні працівники. Під час окупації Києва значна частина фонду була втрачена, а ту частину, яку вдалося зберегти, рішенням Міськради від 15 грудня 1943 року надано до послуг населення у приміщенні по вул. Мстиславській 20. З 1949 року бібліотека переїздить у приміщення по вул. Льва Толстого, де функціонує по даний час.

Після звільнення Києва від фашистських окупантів населення міста було мобілізоване на очищення вулиць та майданів від руїн. Знайдені на руїнах книжки люди приносили у школи та бібліотеки. Книжки, зібрані в середній школі №138, започаткували бібліотеку по вул. Артема 18. У 1944 році тут створюється державна масова бібліотека ім. Лесі Українки, яка згодом отримала приміщення по вул. Юрія Коцюбинського.

В центральному державному архіві зберігся документ про порятунок фондів Київської обласної бібліотеки ім.15 – річчя ВЛКСМ (нині – Київська обласна бібліотека для дітей). Складно було розібрати прізвища людей, про яких в ньому говорилось. Можна було лише прочитати закінчення прізвища “...иба”. Як встановило подальше розслідування, мова йшла про Тетяну Петрівну Гибу. Тоді, в далекому сорок першому, Тетяна Петрівна не встигла залишити місто, а тому, як і багато її колег, працювала на будівництві оборонних споруд. Зібравши співробітників бібліотеки, вирішила рятувати книги. Адже фонд бібліотеки був унікальним. На той час було створено єдиний в Україні Музей дитячої книги. Видання російською, німецькою, англійською, японською мовами, рідкісні книги початку ХІХ сторіччя. Книги перенесли в підвал і на горище, закидали сміттям і старими меблями. Але це була половина справи. Приміщення не можна було залишати без нагляду. Гітлерівці могли зацікавитись порожнім приміщенням, викинути книги на вулицю. Для попередження непередбачуваностей, вирішили зареєструвати бібліотеку в міській управі. Йшла до неї Тетяна Петрівна з тривогою, адже до війни працювала в райкомі комсомолу. Через декілька днів із міської управи прислали список літератури, яку необхідно було знищити (в т. ч. підручники). Та дні відносного спокою згодом закінчилися. Німці розігнали працівників бібліотеки, будівлю розгромили, вікна повибивали, частину книг розібрали і пошкодили. Вночі працівники бібліотеки дворами пробирались у приміщення бібліотеки, закидали вікна меблями, забивали вхідні двері. І таким чином був урятований майже весь музейний фонд бібліотеки.

Бібліотекам Києва було заподіяно великої матеріальної шкоди. Німецько – фашистські загарбники мінували і висаджували в повітря будівлі бібліотек, займали їх для постою німецьких солдатів та офіцерів, спалювали на вогнищах надзвичайної цінності книги, топили ними печі казарм, військових госпіталів, вивозили до Німеччини. У відомій інструкції “Про поведінку військ на Сході” затвердженій Гітлером, у наказі генерал – фельдмаршала фон Рейхенау, оголошеному на підставі названої вище інструкції 10 жовтня 1941 року, давалися конкретні вказівки знищувати все, що є “символом колишнього панування більшовиків, в тому числі і будівлі”. Бібліотечні будівлі, на думку гітлерівців, належали до знищення так само, як і будівлі Академії наук, університетів, науково – дослідних закладів, якщо їх не можна було використати для розміщення військових частин і для інших потреб окупантів.

Особливо лютували фашисти, коли під натиском радянських військ відступали з території України. Саме тоді були висаджені в повітря і підготовлені до знищення приміщення багатьох масових і наукових бібліотек. Таким чином за короткий період хазяйнування фашистів у Києві повністю була зруйнована система публічних бібліотек, книжкові фонди були спалені і знищені.

Після визволення Києва від фашистських окупантів постало питання відновлення бібліотечної мережі.

Рішення Виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих

від 17 грудня 1943 року

На подання Київського міського відділу Наросвіти про відкриття районних бібліотек в м. Києві Виконавчий комітет Міської Ради вирішує: відкрити з 15 грудня в м. Києві 8 районних бібліотек.

Районну бібліотеку Сталінського району ім. Січневого повстання (в. Тургенєвська 1) (Прим.:Шевченківський р-н)

Жовтневого району ім. Лермонтова (б. Шевченка 50)- (Прим.: нині –однойменна бібліотека в Солом’янській ЦБС по вул. Героїв Севастополя, 22)

Кагановичського району ім. М.М.Коцюбинського (в. Червоноармійська 72) (Прим.: утворена в 1946 році, нині – однойменна бібліотека по пр-ту Голосіївський,97-а Голосіївської ЦБС)

Петровського району ім. Г.Р.Котовського (в. Кірова 40) (Прим.: нині – однойменна бібліотека Оболонської ЦБС, по вул. Мате Залки,3)

Кіровського району ім. Жовтневої революції (вул. Хобановича 16)-(Прим.: Печерський район)

Залізничного району ім. К. Є. Ворошилова (вул. Мстиславська 20) -(Прим.: нині - МСМБ ім. Молодої гвардії, Л.Толстого,49)

Молотовського району ім. Тараса Шевченка (в. Дехтярівська 5)-(Примім.:нині - однойменна бібліотека Шевченківської ЦБС, по вул. Половецька,14-а)

Дарницького району.

Голова виконкому Київської міської Ради Лебедь.

З цією ж метою у лютому 1945 року створено Комітет у справах культурно – освітніх установ, у складі якого було спеціальне Управління бібліотек. Звичайно, на відбудову бібліотек були виділені кошти, але такі мізерні, що без залучення громадських коштів і допомоги населення справа відновлення бібліотек затягнулася б на довгі роки. Для відновлення бібліотек і їх книжкових фондів, розуміється, багато зробили самі бібліотечні працівники: організовували збирання так званої “безгосподарної” літератури, залишеної установами, навчальними закладами на початку війни через поспішну евакуацію у східні області країни. Багато книг знайдено в зруйнованих будинках під уламками цегли і шаром піску і грязюки. Велику роль у відновленні бібліотек відіграв Держфонд літератури, організований в лютому 1943 року. Таким чином на кінець війни фонди бібліотек були відновлені на 30%. Проте дуже гостро стояло питання якості бібліотечних фондів. З метою поліпшення якості комплектування 40% усієї літератури, яку одержував Укркниготорг – основна книготорговельна організація, пропонувалося передавати бібліотечним колекторам для комплектування бібліотек. Та це рішення не завжди виконувалося, бо чимала частина літератури, призначеної для масових бібліотек, ішла на комплектування бібліотек вузів і науково – дослідних закладів. Отож, через це, кошти, що виділялись масовим бібліотекам для комплектування, повністю ними не використовувалися. На якісному складі бібліотечних фондів негативно позначалася їх неупорядкованість. Наплив великої кількості літератури, відсутність нормального штату бібліотечних працівників і пристосованих приміщень привели до того, що в бібліотеках набралося багато нерозібраної і необробленої літератури. Комітет у справах культурно – освітніх установ УРСР з метою впорядкування і збереження бібліотечних фондів дав вказівки про переоблік книг в усіх масових бібліотеках; були розроблені правила користування бібліотекою, розіслані інструкції та різні матеріали бібліотечної техніки. Бібліотечна мережа Києва в післявоєнний період почала розвиватись. І якщо у 1948 році функціонувало 29 бібліотек, то у 1949 уже 32.

Пройшли роки. Постав із попелища Київ, відродився і розцвів. Відродилися і публічні бібліотеки, яких на сьогодні 138 і які є потужними установами в задоволенні інформаційних потреб киян.

Date: 2016-07-22; view: 307; Нарушение авторских прав