Дослідження українського читача, та його інформаційних потреб в останнє десятиліття XX початку XXI с.

З 60-х рр. ХХ ст. настає новий етап у розвитку як практичних, так і теоретичних засад вивчення радянського читача. У бібліотеках колишнього СРСР проводилися багатоаспектні, масштабні дослідження всесоюзного рівня «Советский читатель» (1965–1967), «Книга и чтение в жизни небольших городов» (1969–1971), «Книга и чтение в жизни советского села» (1973–1976). Проте регіональна специфіка, особливості вивчення українського читача не відображались, хоча базами досліджень у більшості випадків були бібліотеки України.

Тільки після створення в 1969 р. у Державній бібліотеці України відділу організації науково-дослідної роботи та відповідних підрозділів в інших бібліотеках, за якими було закріплено розроблення проблематики вивчення читачів і читання, стало можливим здійснення досліджень саме українського читача. Характерним для цього періоду є перехід від отримання широкого кола фактографічних даних про читача і читання до поглибленого аналізу, визначення соціальних та психологічних особливостей, що впливали на розвиток читацьких інтересів і зміст читання.

У 70-80-ті роки були проведені дослідження всеукраїнського і регіонального рівнів, серед яких варто відзначити такі: «Книга і читання в житті сучасного села» (1971–1972), «Динаміка читання та читацького попиту в масових бібліотеках» (1976–1977, 1982), «Читання бібліотечних працівників міста Києва» (1980), «Радянський читач-робітник України початку 80-х років» (1981–1984), «Стан бібліотечного обслуговування, читацькі потреби, запити та інтереси окремих національних груп населення в місцях їх компактного проживання на території республіки» (1988–1989), «Читацькі інтереси та попити на українську художню літературу в бібліотеках республіки.» (1989–1991), «Читач обласної універсальної наукової бібліотеки» (1991).

Процес розроблення, проведення та результати досліджень у бібліотеках України висвітлено в публікаціях О. Александрової, Т. Богуш, А. Ладвінської, А. Макарової, О. Мастіпан, Л. Петрової, О. Пилипченко, З. Савіної, В. Студенкової. Історичні аспекти вивчення читачів бібліотек проаналізовано П. Гапченко та С. Зворським.

В історичному аспекті читачезнавство досліджувала Л. Одинока. В її дисертаційному дослідженні та статтях розкриваються шляхи становлення і розвитку вітчизняного бібліотекознавства. Водночас проаналізовано наукові основи вивчення читачів в Україні, обґрунтовано діяльність УНІКу як провідної організації в питанні розроблення методологічних та методичних засад вивчення читачів та їхніх інтересів у 20-ті роки ХХ ст.

В. Пілецький вивчав читацькі інтереси робітничої молоді та читацьку активність бібліотечних працівників. У депонованій праці «Заводская библиотека в условиях научно-технической революции» подано думки з приводу вивчення читачів у трудовому колективі, означені методи досліджень, котрі найбільш доречно використовувати бібліотекам підприємств.

Читачезнавчі проблеми досліджували українські філософи, соціологи, літературознавці, які, починаючи з 70-х років, вивчали читання різних соціально-демографічних груп. Так, мотиви та структуру читацьких інтересів розглядає О. Семашко, який вивчав улюблених авторів художніх творів студентської молоді. В колі досліджень ученого значне місце посідали проблеми соціології книги і читання. Читання робітників аналізував Г. Сивокінь. Він простежив особливості читання українського читача в різні історичні періоди, дійшов висновку, що літературна творчість значною мірою визначається читацькою ситуацією. М. Ігнатенко доводить, що читання є одним із видів людської діяльності та розглядає читача як безпосереднього учасника літературного процесу.

Розроблення теоретичних основ соціологічного, психологічного пізнання читача, виявлення і аналіз матеріалів з історії читача і читання спонукало науковців до обґрунтування та виокремлення знань про читача в комплексну дисципліну – читачезнавство. Вперше цей термін було введено в науковий обіг російськими науковцями на початку 70-х років ХХ ст. Згодом було визначено основні напрями читачезнавчих досліджень: вивчення читацької психології як структурно-оформленого явища, місце читачезнавства у структурі наукових дисциплін; дослідження історичних аспектів читачезнавства; удосконалення соціології читання та соціології читачів.

У цей період набуває подальшого розширення термінологічна база читачезнавства. Науковці обґрунтували необхідність уточнення ключових термінів «читач», «читання» та введення нових – «історія читача», «історія читання», «соціологія читання», «психологічний аналіз друкованої продукції», «бібліотечна психологія», «психологія бібліотекаря (бібліографа)», «психологія спілкування бібліотекаря з читачем», «психологія пропаганди літератури».

Уперше було введено в термінологічні словники дефініцію «читачезнавство».

Проте невирішеним залишилося питання про віднесення читачезнавства до меж однієї з галузей знань. Книгознавці доводили, що читачезнавство входить до книгознавчих дисциплін, бібліотекознавці наголошували на його підпорядкуванні бібліотекознавчим дисциплінам. Єдиного концептуального погляду на читачезнавство як галузь знань запропоновано не було, за межами досліджень залишалось і обґрунтування елементів структури науки. Водночас широко досліджувались основні розділи читачезнавства, інтеграція їх з бібліотекознавством. Зокрема, психолого-педагогічні аспекти читачезнавства вивчалися за такими темами: читацькі інтереси, мотиви читання та звернення до бібліотек, настанови на читання, інформаційні потреби, взаємозв´язок читацьких інтересів ті інформаційних потреб, керівництво читанням тощо.

Інтеграція проблем бібліотекознавства і соціології зумовило появу такого напряму досліджень, як соціологія читання, що розширювало знання об´єктивних закономірностей читання та його теоретичного осмислення в розвитку бібліотечних процесів. Значного розвитку набули дослідження історії читача та історії читання.

Після проголошення незалежності України вітчизняні бібліотекознавці на новій джерельній базі здійснили ґрунтовні дослідження історії культури, бібліотечної й книжкової справи та бібліотекознавства.

Дослідження, здійснені на базі НБУВ та НПБ України, в яких об´єктом виступав читач, засвідчили, що соціокультурні процеси в суспільстві значно вплинули на читацький склад, інформаційні потреби, профіль читання та запитів.

Соціологічні вивчення обласних універсальних наукових бібліотек, міських та районних, що активізувались у другій половині 90-х років ХХ ст., показали особливості читацької аудиторії різних типів бібліотек, мету відвідувань, інформаційні інтереси, уподобання, виявили проблеми відповідності інформаційних ресурсів книгозбірень запитам читачів. Це дозволило визначити стратегію комплектування на тому етапі, надати пріоритет розвитку інформаційних ресурсів, організувати нові структурні підрозділи, внести зміни у технологічні цикли.

Теоретичні аспекти та складові читачезнавства досліджували вітчизняні науковці. Так, А. Чачко в праці «Бытие книги: Заметки о прошлом и настоящем книжного дела» подає власне бачення читачезнавства як комплексної галузі знань. Аналіз діяльності Українського наукового інституту книгознавства як спеціального науково-дослідного закладу, здійснений Г. Ковальчук, дозволив розкрити головні напрями роботи УНІКу та його підрозділу – Кабінету вивчення книги й читача. У дослідженні І. Тимошенко проаналізовано історію становлення та розвитку вивчення складу читачів публічних бібліотек України та змісту їхнього читання на початку ХХ ст., введено в науковий обіг фактичний матеріал документів, що зберігаються в архівах України. Книгу і читання як психологічний і соціологічний феномен дослідила В. Медведєва.

У працях Т. Коваль розглянуто еволюцію структури читацького складу наукової бібліотеки у 90-х роках ХХ ст., що дозволило виявити суттєві зміни в соціально-демографічному складі читачів НБУВ, зумовлені зміною пріоритетів та нормативно-ціннісних орієнтирів суспільства. Психологічні аспекти читання досліджувала Н. Чепелева.

Розвиток складової читачезнавство – історії читачів і читання – знайшов своє відображення в низці монографій, збірниках наукових праць, навчальних посібниках, окремих статтях. Так, у монографіях С. Луппова досліджується історія книги і читання у ХVІІ ст. – першій половині XVIII ст. У монографіях Б. Банка та А. Рейтблата проаналізовано історію вивчення читачів Росії в ХІХ ст. та її витоки.

Психологічні аспекти пізнання читачів і читання активно досліджували в радянський період Л. Бєляєва, В. Бородіна, Ю. Зубов, М. Карташов, О. Маслова, О. Нікіфорова, Н. Обзоров. Значна увага приділялася соціологічним аспектам вивчення читачів і читання, над якими плідно працювали М. Афанасьєв, Н. Добриніна, С. Смирнова, В. Стельмах.

Однією із робіт читачезнавчої проблематики є монографія І. Бутенко «Книга и чтение на исходе ХХ века», в якій аналізуються статистичні матеріали, досліджуються основні тенденції у видавничій справі, розглядається діяльність бібліотек Росії, а також подається соціально-психологічний портрет сучасного російського читача.

Ю. Мелентьєва порушила питання еволюції читання та його вивчення. Окреслюючи основні періоди у вивчення російського читача, автор зазначила, що найґрунтовніше досліджено ХІХ ст. Інші періоди поки не отримали глибокого і всебічного усвідомлення.

Над різними питаннями читачезнавства працюють польські бібліологи К. Мігонь, Я. Колодзейська та В. Кондзельський; німецькі бібліотекознавці та книгознавці Х. Кунце, американський бібліотекознавець та інформатик Дж. Шири, дослідники історії читання Р. Картьє, Г. Ковалло, Х. Щтайнберг, французькі дослідники А. Моля, К. Куно, дослідники читання в Англії Д. Кульман, Н. Беннета, Ю. Кингтен.

На початку ХХІ ст. накопичений досвід із вивчення читачів зумовив потребу виокремлення в самостійну наукову дисципліну – бібліотечне читачезнавство як галузь спеціального бібліотекознавства зі своїм об´єктом, предметом, термінологічним апаратом. Назріла необхідність обґрунтувати його історичні, теоретичні, та практичні напрацювання, виявити закономірності та основні етапи розвитку.

Т. Новальська визначає бібліотечне читачезнавство складовою спеціального бібліотекознавства, метою якого є дослідження історії, теорії, методики вивчення читачів бібліотек, факторів, що стимулюють читацькі інтереси різних соціальних груп, шляхів та засобів активізації читацької діяльності.

Змістом бібліотечного читачезнавства є вивчення історичних та теоретичних аспектів типології читачів, їхніх соціально-демографічних та психологічних особливостей, читацьких інтересів, потреб і мотивацій кола читання, що значною мірою обумовлюють організацію обслуговування, комплектування фондів, бібліотечний менеджмент і маркетинг. Водночас результати вивчення читачів бібліотек певним чином впливають на організацію книговидання, книгопоширення, формування суспільної свідомості, розбудову громадського суспільства.

Запропонована концепція українського бібліотечного читачезнавства включає всі найраціональніші аспекти теоретичних бібліотекознавчих, книгознавчих, літературознавчих, соціологічних і психологічних концепцій та спрямована на безпосереднє застосування науково-обґрунтованих підходів методології та методів вивчення читачів у бібліотеках різних типів. Теоретична база стає підґрунтям практичної роботи у відділах обслуговування бібліотек. Таким чином, бібліотечне читачезнавство, як і бібліотекознавство, ми поділяємо на теоретичне й практичне. Отже, створені теоретичні і практичні засади бібліотечного читачезнавства як окремої галузі спеціального бібліотекознавства, закладено базові положення історії, теорії та практики вивчення читачів, осмислення їх психологічних та соціологічних особливостей.