Проаналізуйте погляди на державу, закони, французьких мислителів Ш.Л.Монтеск’є та Ж-Ж. Руссо.

Одним із перших французьких працівників був Ш.Л. Монтеск’є. Його політичні погляди викладені у працях “Перські листи” (1721), “Роздуми про причи6ни величі і падіння римлян” (1734), Про дух законів”. Монтеск’є виділив три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії невеликі, республіки – середнього розміру, імперії величезні.

Республіці притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, законність, участь усіх у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється ієрархічністю, диференціацією громадян. Проте тут також була й поміркованість та законність. Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади. Беззаконне, страх перед сваволею диктатора.

Монтеск'є стверджував, що забезпечення політичних і громадянських свобод можливе лише за існування в державі незалежних одна від одної гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. Саме незалежність, а не розподіл функцій між ними, ставив Монтеск'є на перше місце, розуміючи, однак, що реально в політичному житті може йтися лише про незалежність суду. Для досягнення справжньої незалежності суддів Монтеск'є пропонує запровадити досвід Франції щодо купівлі-продажу суддівських посад, і «уособлення» цієї влади в присяжних. Незалежність законодавчої та виконавчої влади, за Монтеск'є, має відносний характер, бо насправді в системі стримувань та противаг існує своєрідна «незалежна залежність», коли одна влада не дає змоги іншій зловживати своїми функціями, що і є гарантією забезпечення прав і свобод громадян. Законодавчу владу, на його думку, має уособлювати двопалатний парламент, який складався б з нижньої — народної палати, депутати до якої обиралися б на основі всезагального виборчого права всім населенням, і верхньої — аристократичної палати, палати перів, члени якої призначаються з представників пануючих верств і передають посади своїм спадкоємцям. Такій моделі властиві відносна незалежність палат, розподіл їх функцій і стримування, позаяк обидві палати наділені правом призупинення або скасування рішень одна одної. Ухвалені парламентом закони обов'язкові для виконання виконавчою і судовою гілками влади, тобто законодавці мають пріоритет, але в тому разі, якщо самі підпорядковуються законам.

Мислитель дав одне із пластичних визначень поняття “свобода” – це право “робити все що дозволено законом”, однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.

Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філософ Ж.Ж. Руссо, погляди якого викладені в працях “Судження про вічний мир”, “Проект конституції для корсіки” (1782 р. публікації), “Про суспільний договір, а принципи політичного права” (1762). Він вважав, що держава покликана виконувати загальну волю; його ідеалом є республіканська форма правління. Оскільки народ є сувереном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найважливіші суспільні проблеми Ж.-Ж. Руссо пропонував розглядати на всенародних плебісцитах. Мислитель вважав шкідливим існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, громадських організацій, церкви), бо вони ніби-то перешкоджають висловленню громадянами “головної загальної волі”.

На думку Ж.-Ж. Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу. Обгрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною у його вченні.

Основою всякої законної влади, вважав Ж.-Ж. Руссо, є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір. Сутність цього договору полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівництво загальної волі й тим самим стає її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет, отже, належить народові.

Наслідуючи Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо вважав, що форми правління залежать від величини території: демократія є найбільш придатною для малих держав, аристократія — для середніх, а монархія — для великих.

Народ, за Ж.-Ж. Руссо, не лише має право на опір тиранам, а й може змінити форму правління, навіть розірвати сам суспільний договір і знову повернути собі природну свободу. Ця та інші демократичні ідеї мислителя відіграли надзвичайно велику роль у процесі підготовки і здійснення Французької буржуазної революції.