Управління ресурсами, зворотний зв'язок та величини

Як вже зазначалося, таке комп’ютерне проектування та інженерний процес не існують у вакуумі; вони не обробляють проекти без вхідних даних, які стосуються поточного стану планети та її ресурсів. Система обліку в масштабах всієї Землі, яка поєднана з процесом проектування та буквально вбудованою в нього функцією «оптимізованої ефективності проекту», постачає дані про всі відповідні ресурси, які мають відношення до всього виробництва.

Всі сировинні матеріали та пов’язані з ними ресурси відстежуються та моніторяться на тому рівні, який є технічно можливим в режимі максимально наближеному до реального часу. Це в основному потрібно для того, щоб підтримувати рівновагу з регенеративними процесами Землі, в той же час намагаючись стратегічно максимізувати використання матеріалів, які перебувають у достатку, і водночас мінімізувати використання будь-чого, що перебуває в дефіциті, що є критичною калькуляцією ефективності. Це, знову ж таки, частково є метою системи глобального управління ресурсами, яка згадувалася раніше.

Що стосується калькуляції «величин», то ймовірно двома найбільш важливими вимірами, які підлягають постійній повторній калькуляції через зворотний зв'язок в процесі розвитку індустрії є рівень (а) «дефіциту» та рівень (b) «трудової складності».

(a) «Величині дефіциту» можна присвоїти кількісну величину, від 1 до 100. 1 означало б найважчий дефіцит щодо поточного рівня споживання, а 100 означало б найменш важкий. 50 означало б роздільну лінію стійкого стану. Величина дефіциту будь-якого ресурсу буде перебувати на певній поділці цієї лінії і її значення буде динамічно оновлюватися мережею глобального управління ресурсами.

Зображення 6. Допоміжне зображення рівня дефіциту

Наприклад, якщо використання деревини перетнуло б рівень стану стійкості з позначкою 50, що означало б, що споживання є на даний момент таким, що перевищує рівень природної регенерації Землі, то спрацював би певного роду зворотний хід, як наприклад, процес «матеріального заміщення» або пошук заміщення деревини в будь-якому подальшому виробництві.

Що стосується порівняльної оцінки, то в ринковій системі ціновий механізм використовується для вирішення того, який матеріал є більш ефективним в плані витрат, припускаючи, що дана ціна вже буде брати до уваги відповідну технічну інформацію або, у даному випадку, питання дефіциту.

В цьому новому підході, замість того, щоб використовувати ціну для порівняння або оцінки вартості, дані технічні якості враховуються напряму шляхом порівняльного кількісного вираження. У випадку якщо дефіцит має місце, то кращим за все було б впорядкувати види або групи подібних у використанні матеріалів та до найбільш можливого рівня кількісно визначити пов’язнані з ними властивості та рівні ефективності для будь-якої заданої мети. Потім, до таких взаємозв’язків застосовується загальний кількісний спектр величин.

Наприклад, існує спектр металів, які мають різні рівні ефективності в плані електропровідності. Ці рівні ефективності можуть бути фізично підраховані у кількісній формі, а потім порівняні за величинами. Отже, якщо мідь, провідний метал, опускається нижче значення 50 у рівновазі, що стосується дефіциту, то програмою управління запускається калькуляція для порівняння стану інших провідних металів, рівня їхнього дефіциту та їхнього рівня ефективності, готуючи заміну цьому металу.

Це лише один з прикладів і зазвичай такий тип міркування стає надзвичайно складним в залежності від матеріалу та поставлених задач. Тим не менше, саме тому все це буде розраховуватися машинами, а не людьми. Людський розум, як поодинці так і організований великими групами, просто не зможе обробляти такі дані ефективно. Також, важливо відзначити, що такий тип прямого розрахунку величин, базуючись на поставленій меті, сприятливості та стійкості, значно затьмарює ціновий механізм коли мова йде про справжню обізнаність у ресурсах та розумне управління ресурсами шляхом розрахунків.

(b) Більше того, «трудова складність» та її оцінка означають просто оцінювання складності даного виробництва та відображення відповідної чисельної величини базуючись на рівні складності процесу. Складність, в контексті орієнтованої на автоматизацію індустрії може бути виміряна кількісно шляхом визначення та порівняння числа «етапів процесу». В будь-якому товарному виробництві можна наперед передбачити скільки «етапів» обробки продукції буде виконуватися. Це буде потім порівнюватися з виробництвом інших продуктів, в ідеалі з того самого цільового виду, для кількісної оцінки. Іншими словами, одиницями виміру тут є ці «етапи».

Наприклад, стіл, який може за три хвилини виплавлятися з простих полімерів одним процесом буде мати нижчу «трудову складність» ніж стіл, який потребує автоматизованої зборки продовж більш стомливого ланцюга виробництва зі змішаними матеріалами. У випадку якщо дана величина процесу буде занадто складною або порівняно неефективною в умовах того, що є на даний момент можливим (в порівнянні з уже існуючими проектами подібного характеру), проект буде відповідним чином помічено, а отже він потребуватиме повторної оцінки.

Таке погодження та помічання буде відбуватися у формі зворотного зв’язку від дизайнерського інтерфейсу в продовж етапу проектування. Немає причин не припускати, що з продовженням прогресу в штучному інтелекті, система зможе в реальному часі фактично надавати зворотний зв'язок з реальними пропозиціями або навіть прямими варіантами рішень даних проблем ефективності та стійкості.

Розрахунки проекту

Відзначивши всі ці узагальнення, провівши загальний короткий огляд, нижче буде відображено лінійний процес. Задля більшої ясності тут можуть мати місце деякі повторення. Якщо ми хочемо розглянути проект найбільш широким чином наскільки це є можливим по відношенню до індустріального розвитку, то ми приходимо до чотирьох функцій або процесів, кожен з яких стосується чотирьох панівних, лінійних етапів, що включають в себе проектування, виробництво, розподіл та переробку. Знову ж таки, кожен з цих процесів напряму пов'язаний з системою глобального управління ресурсами, яка надає зворотний зв'язок у формі величин, що допомагає регулятивному апарату забезпечувати ефективність та стійкість.

Тут застосовується наступна теорема (зображення 1):

Всі продукти мають адаптуватися під:

1) Оптимізовану ефективність проекту

2) Оптимізовану ефективність виробництва

3) Оптимізовану ефективність розподілу

4) Оптимізовану ефективність переробки

Зображення 1. (повторення)

1) Оптимізована ефективність проекту:

Проект продукту має відповідати або бути адаптований під критерії, які встановлюються:

[Поточними стандартами ефективності]

[Поточні стандарти ефективності] мають п’ять під-процесів оцінки, як вже зазначалося раніше:

[Термін служби] =

[Адаптивність] =

[Стандартизація] =

[Сприятливість до переробки] =

[Сприятливість для автоматизації праці] =

Зверніть будь ласка увагу, що образно можна також робити подальший поділ кожного з цих під-процесів та логічних асоціацій розбиваючи їх на все менші деталі. Тим не менше, як вже зазначалося, такий вираз є «вищою» ланкою на яку орієнтуються всі інші під-процеси. Знову ж таки, розмірні рамки цього тексту не дозволяють розглянути всі атрибути робочого алгоритму. Тут також не мається на увазі, що виражені тут параметри є тотальними або абсолютно повними.

2) Оптимізована ефективність виробництва

Ці фільтраційні параметри можуть змінюватися в залежності від характеру потужностей і того, скільки машинних варіацій (фіксована автоматизація проти гнучкої автоматизації) (796) потрібно у виробництві на даний момент часу. З метою більш зрозумілого виразу, ми будемо розрізняти два типи потужностей: один для товарів високого попиту або масового виробництва, а другий для товарів з низьким попитом, дрібносерійних товарів або товарів на замовлення.

Зображення 7. Поділ за низьким та високим попитом. Застосування процесу класового визначення

Все дуже просто, тут робиться класове визначення, яке розділяє цільові потужності за показником базуючись на характері вимог до виробництва. Мета задоволення «високого попиту» припускає фіксовану автоматизацію , що означає що неваріативні виробничі методи є ідеальними для високого попиту та масового виробництва. Коли метою є задоволення «низького попиту», використовується гнучка автоматизація , яка може виробляти більшу варіативність речей, але зазвичай меншими партіями.

Знову ж таки ця схема припускає, що потрібні лише два типи потужностей. Насправді може існувати набагато більше типів потужностей базуючись на факторах виробництва, створюючи таким чином більше умов для поділу. Тим не менше, якщо беруться до уваги правила проектування, то не повинно бути багато варіацій з плином

796 "Фіксована автоматизація", також відома як «важка автоматизація», стосується потужностей автоматизованого виробництва, в яких порядок операцій обробки фіксується конфігурацією обладнання. Вони є швидкими, але мають меншу варіативність у виготовленні вихідних проектів. Гнучка автоматизація може створювати більше варіацій, але її недоліком є час необхідний для перепрограмування та зміни ходу виробничого обладнання. Такі умови є загальнопоширеними для виробництва та роботехнічної промисловості коли мова йде про проектування машинного устаткування.

часу, оскільки наміром тут є завжди зменшувати та спрощувати.

Зображення процесу в лінійній формі (Зображення 7):

Всі проекти продуктів фільтруються через процес [визначення класу попиту]. Процес [визначення класу попиту] проводить фільтрацію на основі набору стандартів для [низького попиту] або [високого попиту]. Всі проекти продуктів [низького споживчого попиту] мають виготовлятися через процес [гнучкої автоматизації]. Всі проекти продуктів [високого споживчого попиту] повинні виготовлятися через процес [фіксованої автоматизації]. Також, виробництво як проектів продуктів [з низьким споживчим попитом] так і проектів продуктів [з високим споживчим попитом] буде розміщуватися регіонально відповідно до [стратегії близькості] виробничих потужностей.

3) Оптимізована ефективність розподілу

Оскільки процес 2 завершений, продуктний проект стає «продуктом» і проходить через фільтр [оптимізованої ефективності розподілу]. Якщо коротко, то всі продукти розміщуються виходячи з їхнього попереднього [визначення класу попиту]. Продукти [низького споживчого попиту] слідують процесу [прямого розподілу]. Продукція [високого споживчого попиту] слідує процесу [масового розподілу], якими ймовірно будуть бібліотеки, які згадувалися раніше. Як продукти [низького споживчого попиту] так і продукти [високого споживчого попиту] будуть розміщуватися регіонально виходячи зі [стратегії близькості], яка згадувалася раніше.

Зображення 8. Зображення схем розподілу

A (зліва) – прямий розподіл – у випадку низького попиту,

B (справа) – масовий розподіл – у випадку високого попиту

У випадку [низького споживчого попиту]

схема розподілу є прямою (зображення 8а). У цьому випадку продукт постачається прямо споживачу, без допомоги мережі посередників.

У випадку [високого споживчого попиту]

схема розподілу є масовою (зображення 8b). В цьому випадку продукт постачається через посередницькі потужності, такі, наприклад, як бібліотеки куди залучаються потенційні споживачі .

Так само як це відбувалося при розгляді ефективності виробництва, у випадку «ефективності розподілу» , для продуктів низького та високого попиту процеси розподілу будуть оптимізовані в плані відстані до існуючих потужностей. В даному випадку потужностями є місця регіонального розподілу (бібліотеки), які базуються на рівні попиту в даному регіоні (тобто стратегії близькості ).

4) Оптимізована ефективність переробки

Після розподілу, продукт потім проходить крізь свій життєвий цикл. Як тільки його життєвий цикл закінчується, продукт стає «недійсним» і переходить до процесу №4 або фільтру [оптимізованої ефективності переробки]. Якщо коротко, то всі недійсні продукти будуть узгоджуватися з поточним [регенеративним протоколом] . Цей протокол містить в собі стандарти, які використовуються на даний момент для забезпечення оптимізованого повторного використання або повторної інкорпорації будь-якого товару чи компоненту. Зазвичай, під-процеси всього цього є величезними і складними, а роль інженерів полягає в тому, щоб враховуючи фізику природних законів, якнайкраще зрозуміти які саме параметри будуть при цьому встановлюватися.

Внутрішня економіка

Попереднє схематичне зображення, яке стосувалося стійких та технічно ефективних процесів, що динамічно оптимізовуються для отримання найбільшої стійкості та максимізації потенціалу будь-якої економічної операції, є надзвичайно складним у деталях та оманливо простим у теорії.

Знову ж таки, створення повного, орієнтованого на індустрію алгоритму, який служить регулятивним фільтром основаним на законах природи за яким людство може забезпечити найбільш оптимізовані технічні практики є звісно головним інтелектуальним проектом, який треба втілювати. Безперечно кількість під-процесів, які є притаманними для такої мультивимірної калькуляції сягає декількох тисяч.

Проте, в той же час, розвиток загального процесу є досить елегантним за своєю формою. Ідея розміщення кожної людини, якщо вона в цьому зацікавлена, на верхівку індустріального створення, полегшуючи таким чином взаємодію «групового розуму» для вирішення проблем та творчості, містить глибоко у собі жест об’єднання суспільства, поєднаний з певною персональною свободою вираження в креативному процесі, яку ми ніколи до цього не бачили.

Саме поняття надзвичайної гнучкості, систем виробництва на замовлення, які можуть виробляти товари для однієї особи або товари для цілої культурної демографічної області є глибоким у своєму контексті, не згадуючи вже пов’язані з ним величезні позитивні результати коли мова йде про створення більш мирного гуманного суспільства.

Враховуючи технологічні тенденції, це не буде чимось неймовірним, якщо уявити маленьке містечко, яке так само як воно сьогодні може мати електричну мережу, яка поєднує місто з його центральним джерелом енергії, відтепер буде мати мережу виробничого устаткування спроектованого для того, щоб в буквальному сенсі створювати на замовлення практично все, що потрібно місту. Сировинні ресурси будуть постачатися на заводи відповідно до умов та алгоритмів розподілу, які є притаманними «глобальній системі управління ресурсами», що поєднує всі такі економічні потужності як регіонально так і глобально.

Проте, в межах цього сценарію часто виникає плутанина з роллю людини. В той час як досягнення пост-дефіциту в цьому випадку створить стійку та створюючу достаток парадигму, де люди зможуть жити без тягаря «роботи заради виживання», часто постають дебати щодо того «що будуть робити люди?», разом з іншим невідворотним питанням «хто буде керувати машинами якщо за це не будуть платити!?».

Перше питання по суті стосується людських цінностей. Люди завжди знаходили щось цікаве чим можна займатися та досліджувати, тож існують дуже великі сумніви, що постане епоха нудьги коли людям більше не доведеться боротися за те, щоб жити за високим стандартом життя. Люди скоріше зможуть піднятися до нового типу існування і займатися задоволенням інтересів вищого порядку, що просто було недосяжним у попередній моделі.

Друге питання є більш цікавим. В автоматизованій економіці, яка стратегічно працює таким чином, щоб звільнити людей від будь-якого виду монотонної, важкої або небезпечної праці, буде все ще існувати певна потреба у нагляді та управлінні. У багатьох, хто уникає пост-дефіцитної риторики, існує загальнопоширений аргумент, що таке суспільство, де люди буквально не мають ніяких зобов’язань, можливе лише при 100% автоматизованій утопії. В іншому випадку, буде потрібна певна суб-культура для того, щоб виконувати роботу, що залишається, а отже буде існувати певний вид стратифікованого гніту.

Проблема такого припущення полягає в тому, що воно є глибоко поєднаним зі світоглядом орієнтованим на ринок, де час прирівнюється до грошей. У людей сьогодні виникає упереджена реакція, що нібито для того, щоб щось насправді робилося, потрібно використовувати гроші у якості стимулу.

Проте статистика показує що це насправді є помилкою. У 1992 році опитування, яке проводилося інститутом Ґеллапа, показало, що більше ніж 50% дорослих американців (94 мільйони американців) витрачали свій час на волонтерські роботи із соціальних мотивів, що складає в середньому 4.2 годин на тиждень, а в загальному 20.5 мільярдів годин на рік (797). Більш недавнє опитування, яке проводилося в грудні 2013 року показало стійке підвищення у волонтерстві починаючи з 2001 по 2013 рік (798). Дані США за 2008 рік також показали підвищення у нерелігійному волонтерстві, підкреслюючи той факт, що соціальний вклад може робитися населенням заради самого себе і під час великих економічних трудностей, так само як це робиться з релігійних міркувань (799). Істина полягає в тому, що люди, навіть при дуже конкурентній та матеріалістичній орієнтації Сполучених Штатів, все ще приймають рішення робити великий вклад без зацікавленості у грошовій винагороді.

Програмування з відкритим доступом є ще одним прикладом. Лінукс (англ. «Linux»), який був запущений у 1991 році як простий експеримент, зміг завершити свою майже безгрошову програмну розробку, що базувалася на громадській ініціативі, лише за три роки. Лінукс має більше 10 000 рядків коду і його велика частина створювалася безплатно за допомогою світової спільноти. Ще одним прикладом некомерційного створення, дослідження та вираження, які здійснювалися суспільством є Вікіпедія (англ. «Wikipedia»). Було підраховано, що на створення Вікіпедії та розробку технологічно прогресивної та складної обчислювальної машини бази даних (бекенду) пішло 100 мільйонів годин волонтерського часу, що демонструє те, що добре спроектовані взаємопов’язані системи, коли до них застосовується достатньо багато волонтерських

797 Джерело: Giving and Volunteering in the United States: Findings from a National Survey, Hodgkinson & Weitzman, 1992 р., ст. 2

798 Джерело: Most Americans Practice Charitable Giving, Volunteerism

(http://www.gallup.com/poll/166250/americans-practice-charitable-giving-volunteerism.aspx)

799 Для довідок: Despite Economy, Charitable Donors, Volunteers Keep Giving

(http://www.gallup.com/poll/113497/despite-economy-charitable-donors-volunteers-keep-giving.aspx)

зусиль можуть створити перші в світі системи, які раніше вважалися нереальними або неможливими.

Отже, в той час як гроші все ще керують загальною мотивацією в сучасному суспільстві, отримавши певну кількість вільного часу, люди довели, що вони будуть значною мірою робити вклад у проекти, які не мають грошової віддачі, а реальним результатом, який лежить в основі мотивації до такої праці, є задоволення та відчуття вкладу. Сьогодні, більшість робіт не створюють цього відчуття. Більшість людей змушені п’ять днів на тиждень ходити під приватну диктатуру та перебувати під контролем начальства, знаючи що вони можуть бути звільнені в будь-який момент.

Той вклад, який вони роблять рідко має пряму віддачу для них і відчуття виконання зменшується. Деякі роботи навіть можуть декого здивувати якщо задуматися що являє собою суть відповідної професії в контексті соціального внеску та особистого розвитку. Багато робіт існують сьогодні просто заради створення або руху грошей і нічого більше. Професії з реклами та робота на Уолл-стрит, наприклад, є прикладами високооплачуваних професій, які, насправді, роблять дуже мало для того, щоб покращити суспільство.

Це ймовірно може пояснити тенденцію «ліні», яку багато-хто відчуває одразу після того, як йде з роботи в кінці дня, повертаючись додому з відчуттям втоми та поразки. З часом, багато-хто втрачає натхнення та мотивацію взагалі і починає вважати, що його робота стає тим єдиним, що нібито має сенс у його житті, забуваючи про приємні пристрасті, які колись були природними для його розвитку.

Взявши це до уваги, варто зазначити, що за оцінками, у повністю впровадженій ПрРОЕ, в середньому можливо буде необхідно лише 5% регіонального населення (так же само 5% світового населення), для забезпечення рівної роботи цієї індустріальної системи і ця цифра буде ймовірно постійно зменшуватися в майбутньому з прогресом технологій. Таку форму участі можна найкраще виразити у формі, яка отримала назву «внутрішня» економіка. Внутрішня економіка уособлює в собі корисні дії людей у неоплачуваному середовищі. Традиційними прикладами є робота по домашньому господарству, в інтересах сім’ї та в інтересах суспільства.

В ПрРОЕ, така праця буде зменшуватися таким же самим чином, а делегування такої ролі праці може розподілятися серед всього населення у широких маштабах, що робить фактичний час зобов’язання мізерним в цілому. Навіть за сучасними стандартами, якщо хтось би запитав середньостатистичного робітника чи хотів би він жити, скажемо, стилем життя, який еквівалентий доходу в $100 000 на рік, але при цьому добровільно витрачати 5% свого часу на підтримку системи, яка підтримує цей його стандарт життя, немає ніяких сумнівів, що більшість би погодилася на це. Одна лише кількість збереженого часу в цьому типі соціально-економічної моделі в поєднанні зі знову таки великомасштабним вирішенням екологічних проблем та соціальних конфліктів, які характерні для ринку, не залишає місця для раціонального заперечення.

Точно так само, як тільки вивільниться сама креативна схильність робити співробітницький внесок, що є справжнім двигуном прогресу, вона більше не буде пригнічуватися монотонністю праці або системою доходу. Дуже складно передбачити той неймовірний рівень продуктивності та зосередженості, який може досягнути суспільство як тільки такі гнітючі фактори будуть усунуті.