Вивчення ситуації: поведінкове насильство

В поєднанні з вищезгаданими проблемами, які пов’язані з нерівністю в суспільстві, існує одна проблема, яка заслуговує на більш глибоке вивчення: поведінкове насильство. Кримінальний психолог др. Джеймс Джиліґан, колишній голова центру вивчення насильства гарвардської медицинської школи висловив своє остаточне ставлення щодо цього питання в своїй роботі «Насильство: наша смертельна епідемія та її причини» (англ. «Violence: Our Deadly Epidemic and its Causes»). Др. Джиліґан цілком ясно дає зрозуміти, що екстремальні форми насильства є не випадковими чи викликаними генетично, вони скоріше є складними реакціями викликаними стресовими переживаннями, як довгостроковими так і короткостроковими.

Наприклад, жорстоке поводження з дітьми як фізичне так і емоційне, разом з більш важким рівнем персонального стресу, має прямий зв'язок як з навмисними так і з імпульсивними актами насильства. І хоча чоловіки статистично мають вищу схильність до насильства, в значній мірі через ендокринологічні характеристики, які хоча і не є причиною насильницьких реакцій, але можуть бути причиною їх посилення при впливі стресу (157), загальною основою все ще залишається вплив оточення та культури.

Все це не зменшує важливості гормонів або навіть можливо генетичних схильностей (158), але показує, що в основі такої поведінки лежить вочевидь не наша біологія, а умови в яких перебуває людина та пережитий нею досвід. Інші поширені припущення щодо причинності, як наприклад «інстинкт», є також дуже абстрактними та невизначеними щоб мати якусь практичну дійсність (159).

Др. Джиліґан зазначає: «Я вважаю, що єдиним методом пояснення причин насильства таким чином, щоб ми могли навчитися його запобігати, є підхід до насильства як до проблеми соціального здоров’я та профілактичної медицини, а також мислення про насильство як про симптом погрожуючої життю патології, яка, як і всі форми хвороб має свою етіологію чи причини, свій патоген (160)».

В своєму діагнозі др. Джиліґан дає ясно зрозуміти, що найбільшою причиною насильницької поведінки є соціальна нерівність, що проливає світло на вплив сорому та приниження, які виступають у якості емоційних характеристик тих, хто залучений до насильства (161).

Томас Шеф, заслужений професор в області соціології у відставці з Каліфорнії

156 Джерело: The Spirit Level by Richard Wilkinson and Kate Pickett, Penguin, березень 2009 р.

157 Прийнято вважати, що гормон тестостерон є «винуватцем» чоловічої агресії. Тим не менше, коли було проведено тестування населення в цілому, було виявлено, що між-індивідуальні відмінності в рівні тестостерону не призводять до пропорційної зміни рівня агресивної поведінки. Виявлено, що замість того, щоб призводити до підвищення рівня агресії, тестостерон по суті діє навпаки. Для подальшого вивчення дивіться: The Trouble with Testosterone, Robert M. Sapolsky, Simon & Schuster, 1997 р., ст.147-159

158 Посилання: Violence—A noxious cocktail of genes and the environment, Mariya Moosajee, J R Soc Med., травень 2003 р.; 96(5): 211–214 | Примітки до дослідження в Новій Зеландії, де простежувався видимий генетичний зв'язок з насильницькою поведінкою вказують лише на те, що високий рівень жорстокого поводження, який мав місце в дитинстві став спусковим гачком активізації цієї видимої генетичної схильності. (http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC539471/)

159 Посилання: Violence, James Gilligan, Grosset/Putnam, New York, 1992 р., ст.210-213

160 Там же, ст. 92

161 Там же, Частина 5.

зазначає що: «сором є соціальною емоцією» (162).

Сором та приниження можна прирівняти до відчуття дурості, неадекватності, збентеження, тупості, відчуття беззахисності, незахищеності і тому подібне – всі ці відчуття в більшій мірі є соціальними чи відносними за походженням.

Не є необхідним казати, що в глобальному суспільстві з не лише зростаючою нерівністю доходів, але й невідворотною нерівністю «самовартості» - оскільки нам нав’язується статус, який пов'язаний з нашою роботою, величиною грошової суми на банківських рахунках і тому подібне – немає нічого дивного в тому, що відчуття низькості, сорому та приниження є скобами нашої сьогоднішньої культури.

Як зазначалося раніше, наслідки таких відчуттів мають дуже серйозні відбитки на здоров’ї суспільства, включаючи епідемію поведінкового насильства у його різноманітних формах, які ми сьогодні бачимо. Тероризм, вбивства в місцевих школах та церквах, разом з іншими екстремальними актами, які раніше просто не існували в абстракції, знаходять свій контекст сьогодні, розкриваючи унікальну еволюцію самого насильства. Др. Джиліґан підходить до висновку: «якщо ми бажаємо запобігти насильству, тоді в наших планах впровадити політичні та економічні реформи (163)».

Наступний графік відображає кількість убивств у багатих країнах з різним рівнем соціальної нерівності. Сполучені Штати Америки, які є ймовірно найбільшим захисником «анти-соціалізму», де має місце малий рівень захищеності (як наприклад відсутність універсальної охорони здоров’я), та які також проштовхують психологічну етику, що «незалежність» та «конкуренція» є найбільш важливими моральними орієнтирами – показують величезний рівень насильства.

В той час як в американських політичних колах все ще ведуться дебати щодо контролю над володінням зброєю і тому подібне, очевидним є те, що все це не має насправді нічого спільного з причинами проблеми.

162 Джерело: Shame and conformity: the defense-emotion system, T.J. Scheff, American Sociological Review, 1988 р., 53:395-406

163 Джерело: Violence, James Gilligan, Grosset/Putnam, New York, 1992 р., ст. 236

В завершення

Це есе є спробою зробити стислий огляд основних причинно-наслідкових зв’язків щодо здоров’я людини як на психологічному так на фізичному рівні. Його тему присвячено тому, як соціально-економічні умови в загальному покращують або погіршують здоров’я суспільства в цілому, натякаючи на необхідність створення ідеальних умов, які могли б підвищити рівень щастя, зменшити загальнопоширені хвороби та усунути епідемію поведінкових проблем, таких як насильство. В той час як очевидними є прямі зв'язки економіки з тим, як вона зменшує охорону здоров’я та саме здоров’я взагалі шляхом абсолютних позбавлень, - таких як неможливість отримання якісної їжі, пов’язане з роботою обмеження в часі, що зменшує емоційну та розвиваючу підтримку дітей, втрату якості освіти завдяки проблемам регіонального фінансування, разом з безладом в кожному окремому випадку, як наприклад факт того, що більшість шлюбів розпадаються через грошові проблеми (164), - відповідній проблемі позбавлень тут надається більше уваги в зв’язку з фактом того, що вона є менш усвідомленою і більш актуальною ніж більшість може собі уявити.

Ці реалії, покладені в структурний, соціально-економічний контекст, твердо кидають виклик тим моральним уявленням, що конкуренція, класовість та інші «капіталістичні» поняття стимулювання і прогресу є рушіями соціального прогресу та здоров’я. Чим більше ми вивчаємо це явище, тим сильнішим стає аргумент на користь того, що природа нашої соціально-економічної системи є чимось зворотним у своєму фокусі та намірах. Очевидним є те, що людський прогрес, здоров’я та успіх не визначаються постійним збільшенням доступних до продажу ринкових товарів, пристроїв та матеріальних виробів. Охорона здоров’я та саме здоров’я взагалі базується та тому, як ми ставимося один до одного і до навколишнього середовища в цілому, а вимушена ринкова стратифікація є вкрай руйнівною для суспільства.

Результатом є прихована форма насильства над населенням, а оскільки проблеми охорони здоров’я, які ми розглядаємо є насправді проблемами громадськості та прав людини, відтак вони просто не повинні існувати. Коли ми бачимо у світі чистий геноцид, ми палко заперечуємо його цілковито посилаючись на моральне підґрунтя. Але що, якщо існує постійний геноцид, який є невидимим, але дуже реальним та увіковіченим не якоюсь специфічною персоною або групою, а розладом, породженим стресом та діями, які були згенеровані традиційними методами людської взаємодії і економічного впорядкування, що були створені та приведені в дію?

Як буде показано в наступних есе, одних лише регулювань поточної соціально-економічної системи недостатньо в довготерміновому періоді для ґрунтовного вирішення цих проблем. Самі фундаментальні принципи нашої поточної моделі прив’язані до ієрархічних економічних та конкурентних орієнтирів, і для видалення цих атрибутів та їх наслідків потрібна повна трансформація всієї соціальної системи.

164 Посилання: Money Fights Predict Divorce Rates, Catherine Rampell

(http://economix.blogs.nytimes.com/2009/12/07/money-fights-predict-divorce-rates/)

-ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ-

«Відчутною ознакою нашого стану є те, що жодна устояна школа, дисципліна чи загальна теорія соціального аналізу сама по собі не ґрунтується на реальних життєвих потребах…Замість цього, деякі соціальні конструкції безальтернативно приймаються у якості початкової точку відліку, - як, наприклад, набір певних ідей, державність, ринок, класовість, технологічний розвиток або деякі інші фактори, - замісіть того, на чому ґрунтується саме життя (165)»

- Джон МакМартрі

Загальний огляд

Економіка є мабуть найбільш критичною, актуальною та впливовою соціальною характеристикою, яка взагалі існує. Практично кожен аспект нашого життя, часто без свідомого розпізнавання, має зв’язок на тому чи іншому рівні з історичним розвитком та теперішньою практикою економічної думки, об’єднуючи наші найбільш базові соціальні інститути, основні вірування та цінності. Як факт, сама суть того, як ми, як суспільство, думаємо про стосунки один з одним та про середовище, яке нас підтримує є в більшій мірі прямим результатом економічні теорії та практики, яку ми увіковічуємо.

Глибокий огляд історичних релігійних та моральних філософій, розвитку державності, політичних партій, правових актів та інших соціальних контрактів та вірувань, які містить в собі дана соціальна система та її культура, показує який глибокий вплив економічні припущення мають і продовжують мати у формуванні «духу часу» нашої епохи.

Рабство, класовість, ксенофобія, расизм, сексизм, підкорення і багато інших розбратних та експлуататорських понять, які все ще є загальноприйнятими в культурній історії людини як виявляється в тій чи іншій мірі несуть зерна для зародження чи увіковічення багатьох загальноприйнятих економічних філософій. Історія є досить одностайною щодо того, як соціальні умови створюються панівними на даний період економічними припущеннями і нажаль в сучасному світі такому широкому соціологічному розгляду надається мало уваги під час міркування про те, чому світ є таким яким він є і чому ми мислимо саме таким чином.

У якості відправного моменту, моменту, який буде пізніше знову з’являтися в цьому есе, звичайно виступає двоякість помічена в більшості сучасних економічних думок де, «вільний ринок капіталізму», який означає «вільні» дії незалежних виробників, робітників та торгівців, що працюючи в сукупності купують, продають та дають чи наймаються на роботу (166), часто протиставляються тому, що «держава», яка означає уніфіковану систему делегованої влади, яка має повноваження встановлювати законну політику та економічні мандати, може завадити діям «вільного ринку» через своє втручання. Більшість економічних дебатів сьогодні обертається навколо цієї двоякості на тому чи іншому рівні, між принципом необмеженої свободи підприємництва або тими, хто бажає мати повністю нерегульовану ринкову економіку та які постійно у стані війни з «державниками» та тими, хто думає, що певний вид централізованого державного контролю та прийняття рішень щодо економічного планування і політики є найкращим варіантом.

165 Джерело: The Cancer Stage of Capitalism, John McMurtry, Pluto Press, 1999, p.viii

166 Більш-менш узагальнене визначення «вільного ринку» є наступним: «економічна система, в якій ціни та зарплата визначаються необмеженою конкуренцією між підприємствами, без державного регулювання або страху монополій». (http://dictionary.reference.com/browse/free+market)

Рух «Zeitgeist» не приймає жодну з цих сторін, навіть якщо у більшості тих, хто чує пропозиції руху «Zeitgeist» трясуться піджилки від припущення зв’язку з останнім («етатизмом») (167).

Так як і в багатьох традиційних системах вірувань, поляризовані точки зору та їх захист є загальноприйнятими, а ідея, що немає іншої можливої точки зору відносно того як економічна система може розвиватися та керуватися, догматично ізолює себе від багатьох актуальних та постійно виникаючих міркувань.

Наступне коротке трактування стосується історичного розвитку економіки. Ми простежимо загальну історію економічної думки приблизно з 17го століття і далі, висвітлюючи основні фактори впливу, які породили сучасну «капіталістичну систему вільного ринку». Тим не менше, хоча ця тема буде більше розкриватися в Частині ІІІ, тут будуть також згадуватися різноманітні перспективи на майбутнє. Ми будемо називати все це «механістичним» оглядом. Механістична точка зору на економічні фактори змушує по іншому поглянути на причинні, наукові реалії людського існування і середовища нашого перебування та дає змогу будувати модель економічної теорії з точки зору стратегічного міркування, а не історичної традиції.

Суть полягає в тому, що сучасна економічна думка є насправді зовсім не сучасною, а переважна більшість припущень все ще сприймається як «дане», як наприклад «право власності», «гроші», «класовість», теорії «вартості», «капіталу» та інші поняття, які пройшовши крізь практично всі контекстні історичні дискусії, є насправді застарілими в своїх базових передумовах. Швидкий розвиток в індустріальних, інформаційних на гуманітарних науках, який в більшості був проігнорованим устояною економічною традицією, ставить вимогу критичного перегляду та створення нових взаємозв’язків, які просто не існують в традиційних моделях (168).

Що стосується постійно мутуючих «шкіл» мислення, які привели економічні дебати туди, де вони є зараз, то академічна, часто стереотипна традиціоналізована еволюція устояної економічної теорії (і практики) як виявляється має свою власну розвинуту систему вихідних умов на які постійно посилається (169).

Іншими словами, важливість найбільш загальнопоширених «мейнстрімових» економічних міркувань, які сьогодні обговорюються та приймаються, тих міркувань, які найбільш пропагуються в престижних академічних школах та на державних конференціях, як виявляється, насправді походить лише з того факту, що вони розглядалися у якості важливих впродовж тривалого часу. У якості метафори можна навести приклад що це схоже на те, коли Ви розглядаєте двигун автомобіля вважаючи, що його загальна структура є безальтернативною, а можливою є лише зміна його існуючих компонентів, що суперечить радикальній ідеї перепроектування всієї структури двигуна з нуля, базуючись можливо на новій технології та інформації, що більш успішно та ефективно прислужать його корисності.

167 Як буде описано в пізніших есе, рух «Zeitgeist» часто помилково потрапляє в категорію «державників». Це пов’язано з його загальною опозицією принципам ринку, які він вважає нестійкими та часто контрпродуктивними. «Етатизм», який може приймати багато форм, як, наприклад, комуністичний, фашистський або соціалістичний, відстоює позиції «центральної влади», яка вирішує як повинні розвиватися економічні та політичні процеси, з найменшим впливом чи взагалі його відсутністю зі сторони загального населення. Рух «Zeitgeist» в загальному підтримує відкритий процес прийняття рішень, який відбувається у відповідності до перевірених законів наукової стабільності та ефективності.

168 Тут мається на увазі поняття «зовнішніх факторів», яке буде пізніше згадуватися в цьому есе. Більшість екологічних та соціальних витрат, які є систематичними при ринковому підході, разом з можливою втратою ефективності, а відтак і процвітання, не беруться до уваги в теоретичному рівнянні ринку серед багатьох інших подібних проблем.

169 Економічний філософ Джон МакМартрі в загальному стверджує щодо цього питання наступне: “Ця тенденція, яка переважає у філософії з часів континентальних раціоналістів, як наприклад, Лейбніца, Спінози, Декарта, Берклі, Канта та Гегеля в тій чи іншій мірі мала у якості передумов соціальний режим їхніх днів і його складові форми, які сприймалися нібито вони якимось чином були вираженням божественного Розуму, який вони вважали своїм раціональним обов’язком лише схвалити або виправдати.” «Ракова стадія капіталізму» (англ. «The Cancer Stage of Capitalism», Pluto Press, 1999 рік, ст.7).

«Сучасна» економічна думка та практика є старим двигуном з цілими поколіннями неминучих «експертів», які працюють над обслуговуванням його старих компонентів, відмовляючись визнати можливість, що весь двигун є застарілим і можливо занадто шкідливим. Вони все ще продовжують опубліковувати аргументи, теорії та рівняння, які посилюють фальшиву важливість цього старого двигуна (стара «система вихідних даних») ігноруючи нові досягнення в науці, технологіях та охороні здоров’я, які суперечать їхньому традиціоналізму. Це не чим не відрізняється від довгої історії інших «устояних» ідей, як наприклад, огидного людського рабства, при якому суспільство в більшості насправді не ставило під сумнів таку практику, і розглядало такий устояний лад, що існував в прихованому та нав’язаному вигляді, у якості «природного» для умов людського існування (170).

Основні теми

З історичної точки зору, Європа в Середні віки (171) є в загальному підходящою ідеологічною стартовою точкою, оскільки більшість головних ідейних характеристик сучасного капіталізму, які пізніше поширилися по всьому світу, почали устоюватися саме впродовж цього періоду (172). Ми бачимо, що найбільш впливові філософи, яким сьогодні приділяється багато уваги в традиційних історичних книжках, з’являються саме з 17го століття. В той час як історики віднайшли, що базові зародки «права власності» та акту «торгівлі заради прибутку» сягають другого тисячоліття до н.е. (173), основний фундамент їхнього розвитку та інституалізація лежить в межах пізніх періодів феодального та раннього меркантилізму. Замість того, щоб обговорювати різні відмінності між соціально-економічними системами, які передували сучасному капіталізму, більш доцільним є відзначити їх загальні схожості. В цьому широкому контексті виявляється, що капіталістична система є очевидною еволюцією того, що в більшості глибоко сягає історичних припущень щодо людської природи та соціальних стосунків між людьми (174).

Перш за все, можна помітити, що в тій чи іншій мірі класовий поділ визнавався та застосовувався в продовж всієї цієї еволюції. Люди в загальному були поділені на дві групи (175) – тих, які щось виробляли за мінімальну винагороду та тих, які мали прибуток із такого виробництва.

170 В той час як Аристотелю (384 – 322 роки до н.е.) приписують широкий науковий, логістичний та філософський вклад, він також схвалював рабство, виправдовуючи такі реалії тим, що можна ймовірно назвати упередженням, а не здоровим глуздом. Він зазначав: «Але чи визначає природа кому бути рабом і для кого таке становище є доречним та правильним, чи все ж таки не все рабство є насильством природи? Немає нічого складного у відповіді на це питання, виходячи з фактів та здорового глузду. Через це, хтось повинен керувати, а інші підкорятися, що є не тільки необхідним, але й доцільним. З моменту свого народження одні призначені для того, щоб підкорюватися, а інші для того, щоб правити», Політика, Книга I, Розділи з III до VII.

171 Терміном “Середні віки” в загальному позначають період Європейської історії, який тривав з 5го до 15го століть.

172 Для детального вивчення середньовічної економічної системи та суспільства, рекомендуються наступна робота: The Agrarian Life of the Middle Ages, J.H. Chapman and Eileen E. Powers, eds., 2d ed., The Cambridge Economic History of Europe, vol. 1 London, Cambridge University Press, 1966 рік.

173 Посилання: Macroeconomics from the beginning: The General Theory, Ancient Markets, and the Rate of Interest, David Warburton Paris, Recherches et Publications, 2003 р., ст.49

174 “Нові” міркування щодо економічного розвитку стають відносно новою концепцією, найбільш широко представленою Торстейном Вебленом на початку 20го століття. Для вивчення тематики економічної еволюції рекомендується для вивчення наступний матеріал:

The Evolution of Institutional Economics: Agency, Structure and Darwinism in American Institutionalism, Geoffrey M. Hodgson, London, Routledge, 2004 р.

175 Розмежування «класів» на спеціальні категорії історично залишається без точного визначення. Головним моментом тут є постійна присутність очевидно пануючого класу, незалежно від того чи є це, наприклад, стародавня шляхта чи сучасна фінансова олігархія.

Починаючи з рабства давнього Єгипту (176) до селян, які задля здобуття засобів для існування в часи середньовічного феодалізму тяжко працювали на пана (177) та прихованого гніту державними монополіями ринкових торговців при меркантилізмі (178), питання нерівності стояло дуже чітко й твердо.

Другою рисою, яка властива в загальному панівним західним соціально-економічним філософіям є базове нехтування (або скоріше ігнорування) критичних зв’язків між людським видом та керуючим, підтримуючим середовищем його існування. В той час як певні виключення можна віднайти у випадку з місцевими племенами, як наприклад, доколоніальними тубільними американськими суспільствами (179), західна економічна думка позбавлена таких міркувань за виключенням більш недавніх екологічних проблем, які змусили проявити певну реакцію зі сторони держави та громадськості і виявити досить поверховий інтерес щодо їх «реформ» (180).

Третьою і остаточною широко поширеною особливістю, яку тут варто зазначити є загальна відмова соціального визнання матеріального достатку людини на рівні її потреб, а отже і охорони здоров’я. Досягнення в гуманітарних науках, які в більшості відбувалися після того як основні доктрини економічної думки традиційно вводилися в дію, виявили, що людські бажання та людські потреби (181) це не одне й теж саме, а позбавлення останніх можуть утворювати багато негативних наслідків не лише для індивіда, але і для самого суспільства. Наприклад, виявляється, що джерелом антисоціальної, «кримінальної» та насильницької поведінки є багато різних форм соціальних позбавлень, які беруть свій початок в соціально-економічній традиції (182). Простіше кажучи, система ігнорує такі соціальні наслідки за своєю структурою, у більшості випадків лише зводячи ці результати у категорію «зовнішніх факторів».

Ці реалії були посилені в 18му столітті, коли «соціально дарвіністичний» (183) відтінок створених умов «роботи заради нагороди» звів значення людини до об’єкта який повинен бути визначений та кількісно оцінений відповідно до його чи її внеску в систему праці. Якщо середньостатистична людина не змогла отримати роботу або бути успішно залученою до ринкової економіки, не існує жодної гарантії щодо її виживання чи здоров’я, за виключенням тих «втручань», які походять від «держави» у формі «доброчинності». В наші дні, реальністю є велика суперечливість коли заклики до «соціалізму» викликають судорожні осудження кожен раз коли державна політика намагається надати пряму підтримку громадянам без повноцінного використання ринкового механізму.

176 Посилання: The Historical Encyclopedia of World Slavery, Junius P. Rodriguez, Vol I, Section E

177 Посилання: Mediaeval Feudalism, Carl Stephenson, Cornell University Press, 1956

178 Посилання: A History of Economic Theory and Method, Robert B. Ekelund; Robert F. Hébert, New York: McGraw–Hill, 1975 р.

179 Посилання: Defending Mother Earth: Native American Perspectives on Environmental Justice, Jace Weaver, Orbis Books, 1996 р.

180 Перелік екологічних проблем, з якими зараз зіштовхнулося людство, починаючи з дестабілізації клімату до забруднення, вичерпування ресурсів, втрати біорозмаїття та інших незмінних загроз здоров’ю суспільства, буде занадто широким, щоб його тут деталізувати. З точки зору руху «Zeitgeist», ці проблеми є в більшості результатом створених капіталізмом умов, а також затверджених ним підходів та цінностей.

181 Структура споживання в сучасному суспільстві показала довільний характер щодо «людських бажань» через потужну зміну цінностей, яка відбулася на початку 20го століття при застосуванні сучасної західної реклами. «Людські потреби», тим не менше, є базовою необхідністю, яку поділяє більшість людей, та яка підтримує їхнє фізичне та психологічне здоров’я.

182 Дивіться есе «Визначення здоров’я суспільства».

183 “Соціальний дарвінізм” є дуже загальною ідеологією, яка прагне застосувати біологічні концепції дарвінізму або теорій типу «виживання найбільш пристосованих» до соціології та політики. Історик Річард Хофстедтер популяризував цей термін в США в 1944 році. Тим не менше, інтуїція цієї концепції, з’явилася у філософській думці задовго до часів Дарвіна.