Книгодрукування в XVI ст.

Для Західної в XVI ст. характерним було створення родинних підприємств, династій, які одночасно були й книгарями, й видавцями. У багатьох європейських країнах у ХVІ ст. формуються гільдії друкарів, палітурників, книготорговців – професійні організації, що мали захищати інтереси своїх членів. Приймаються документи (акти), що регламентують діяльність у галузі. Видавці повинні були одержувати ліцензію – дозвіл на видавничу роботу, а книжки, призначені для друкування, проходили, як правило, реєстрацію. Існувала цензура, тобто контроль за виданнями. Так, заборонені папською цензурою до друку, розповсюдження й читання книжки вносили до спеціального «Індексу заборонених книжок» («Index librorum prohibitorum»). Не зважаючи на тяжку напівручну працю в галузі, численні заборони й утиски, видавців у Європі ставало все більше. Між ними була жорстка конкуренція. Вже тоді існували «контрафакції», тобто піратські видання. В самому ж поліграфічному виробництві протягом ХVІ–ХVІІ ст. не було запроваджено в практику нічого принципово нового, кардинального, що змінило б технологію виробництва книжок. Поступово складається стандарт редакційного оформлення видань, зокрема – титульного аркуша, на який, особливо з кінця ХVІ ст., починають виносити всі необхідні елементи: ім’я автора, назву книги, імена друкаря та видавця, місце й рік видання. З’являються в книжках розділові знаки, котрі вживаються й сьогодні. Традиційно ще застосовують сигнатури та кустоди, проте в середині ХVІ ст. з’являється пагінація (нумерація сторінок), а фоліація (нумерація аркушів) у ХVІІ ст. зникає. Якщо в ХV та першій половині ХVІ ст. книжки видавалися переважно латинською мовою, то надалі на книжковому ринку переважають видання народними мовами – англійською, французькою, німецькою, італійською, голландською тощо. І якщо в попередній час основний відсоток складали релігійні видання, розраховані на невелику кількість освічених читачів, то в ХVІІ ст. з’являється й швидко зростає потік політичних книг, брошур, листівок. Зменшення форматів книжок призвело до їх здешевлення, що сприяло збільшенню тиражів. Споживачами книжкової продукції стають не тільки вчені чи аристократи, але й звичайні небагаті люди. Стає модним носити книжки із собою, що сприяло розвиткові так званих кишенькових видань. Фронтиспіс є характерним елементом книги ХVІ–ХVІІ ст. У цей час відбулися важливі зміни в мистецтві ттехніці ілюстрування: перехід від ксилогравюри (гравюри на дереві, де друкують рельєфні лінії, що виступають над формою) до гравюри на міді, і від високого друку до глибокого: на мідній пластині вирізають малюнок і друк відбувається саме з заглиблених ділянок.

1) Альд Мануцій — італійський видавець та типограф, вчений-гуманіст епохи Відродження. Відомі твори: «Боротьба сна і любові Поліфіла».

2) Йоган Фробен (1460 - 1527) - відомий базельський видавець і друкар. Відомі твори: «Введення в музику», Новий заповіт.

3) Роберт Етьєн- (1499 або 1503, Париж; † 7 вересня 1559, Женева) — французький друкар, видавець і лексикограф.

Відомі твори: Словник латинської мови, Біблія.

4) Кристоф Плантен (1514–1589), француз, один з найпотужніших та найвідоміших друкарів ХVІ ст. Відомі твори: Постійність і праця.

5) Франци́ск (Франті́шек) Луки́ч Скори́на (біл. Францы́ск / Франці́шак[1] Лукі́ч Скары́на) (до 1490, Полоцьк — не пізніше 1551, Прага) — білоруський першодрукар, просвітитель, перекладач, митець-графік, один із засновників кириличного книгодрукування. Відомі твори: Псалтир, Апостол, «Біблія руська, виложена доктором Франциском Скориною із славного града Полоцька, Богу ко чти і людем посполитим к доброму наученію».

6) Іван Федоров (1520 — † 5 (15) грудня 1583, Львів) — діяч східнослов'янської культури, один із перших (після Швайпольта Фіоля та Франциска Скорини) східнослов'янських типографів, а також гравер, інженер, ливарник. Відомі твори: Апостол, Часлословець, Буквар, Біблія тощо.

Інкунабули.

Інкунабули - книжки раннього періоду книгодрукування, починаючи з 40-х рр. ХV ст. до 1 січня 1501 р. Термін походить від відповідного латинського слова, що перекладається як «колиска, початок», тобто це книжки колискового періоду друкарства, першодруки. Інкунабули мають свої особливості, що різко відрізняють їх від наступних видань. Перш за все, книжки ХV ст. випускали на особливому папері ручного виробництва – ганчір’яному, цупкому, що відрізняється від паперу пізніших сортів. Але головна відмінність у тому, що першодрукарі намагалися якомога точніше відтворити в друкованих книгах зовнішність книжок рукописних. В інкунабулах відсутній ще титульний аркуш – це теж продовження рукописної практики. В тих випадках, коли вихідні відомості вказували в книзі, їх розміщували в кінці тексту у вигляді особливого, розширеного колофону – кінцівки. Наступна відмінність інкунабул – відсутність абзаців у тексті. З нових рядків починалися лише розділи, а в середині розділу текст йшов суцільним. Вручну відтворювали довгий час заголовки і орнаментальну частину. Спеціальні ілюмінатори вмальовували від руки ініціали і прикраси на полях у задруковані текстом сторінки. Шрифти кожного з друкарів мають індивідуальний характер. Загально розповсюдженим був ґотичний малюнок шрифту. В кінці 60-х років ХV ст. в Італії виник більш зручний для латиниці шрифт – антиква. Крім того, в інкунабулах представлені ще кириличний, глаго- личний, грецький, єврейський шрифти. Друк в інкунабулах відбувався насиченою чорною фарбою. Заголовні літери та окремі слова, з яких починалися важливі для змісту речення, позначалися додатково червоною чи синьою фарбою. Формат книжок переважно великий, в лист (in folio; звідси «фоліант» – книга великого розміру і обсягу). Поля (береги) книжок обов’язково широкі. Книги випускали, як правило, без оправ, і надалі кожен власник міг замовити палітурку для свого примірника за власним уподобанням і фінансовими можливостями. Тираж інкунабул спочатку був від 100 до 300 примірників, у кінці сторіччя – 1–2 тис. примірників. Вважається, що в ХV ст. було загалом надруковано 35–40 тис. назв видань, приблизно 10–12 млн. примірників. Збереглася лише незначна частина від цієї кількості стародруків, найчастіше в одному, двох, трьох примірниках. За тематикою серед інкунабул найчастіше були церковно-службові та богословські книжки, видання Біблії, часто з коментарями, які заверстувались навколо основного тексту дрібнішим шрифтом, що було досить складно в той час; твори античних авторів, наукові праці, політичні промови, народна література для читання, лицарські романи. Значною подією в кінці ХV ст. став вихід друком «Географії» Птоломея, що містила 26 карт форматом in-folio. Видання ще в ХV ст. витримало кілька перевидань.

18) «Ізборник Святослава».

«Ізборник Святослава» - давньоруська рукописна книга. Ізборники були складені для великого князя Святослава Ярославича двома переписувачами, одним з яких був дяк на ім'я Іван, ім'я другого невідоме. Оригіналом для першого «Ізборника» послужив збірник, переведений в кінці IX - початку X століття з грецької мови на болгарський для болгарського царя Симеона I. Кілька статей цього збірника - слов'янського походження. Очевидно, він був складений на Русі на основі матеріалу великокнязівської бібліотеки. До його складу входили переважно витягу з отців церкви (Ніл Синайський, Анастасій Синаїт, Іван Ліствичник, Іоанн Златоуст та ін.) У ньому також вміщено статтю візантійського письменника Георгія Херобоска «Про образех», присвячена питанням стилістики і стежках. Збірник, що складається з 383 статей та виписок релігійного, філософського, історичного змісту, серед них – список книжок «істинних і ложних»; своєрідна енциклопедія свого часу. Переписаний на пергаменті дияконом Іоанном для київського князя Святослава уставом. Великоформатна книга (33,6х24,8 см, 266 арк., по 29 рядків на сторінці, два стовпці), багато прикрашена, містить 6 мініатюр на повну сторінку, виконаних фарбами і золотом, серед них зображення Святослава в колі сім’ї – найдавніший вітчизняний портрет; архітектурні зображення, малюнки птахів та звірів. Є заставки, ініціали, кінцівки. Мовні особливості – численні південнорусизми. Оригінал зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

19) Рукописні книги Київської Русі.

1) 1056–1057 рр. Остромирово Євангеліє- Найдавніша точно датована рукописна книга наших предків. Переписана найвірогідніше в Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира. Книга великого формату й обсягу (35х30 см, 294 арк., по 18 рядків, два стовпці) на пергаменті, розкішно та старанно виконана, прикрашена трьома кольоровими мініатюрами на повну сторінку, заставками з орнаментами рослинного типу, ініціалами з зображеннями людських облич, а також тіл реальних і фантастичних тварин чи птахів. Книга свідчить про сталі традиції книжкової культури в Київській Русі. Письмо – устав чотирьох почерків, наявність південнорусизмів. Книга зберігається в Російській національній бібліотеці в Санкт- Петербурзі.

2) 1073 р. Ізборник Святослава -Збірник, що складається з 383 статей та виписок релігійного, філософського, історичного змісту, серед них – список книжок «істинних і ложних»; своєрідна енциклопедія свого часу. Переписаний на пергаменті дияконом Іоанном для київського князя Святослава уставом. Великоформатна книга (33,6х24,8 см, 266 арк., по 29 рядків на сторінці, два стовпці), багато прикрашена, містить 6 мініатюр на повну сторінку, виконаних фарбами і золотом, серед них зображення Святослава в колі сім’ї – найдавніший вітчизняний портрет; архітектурні зображення, малюнки птахів та звірів. Є заставки, ініціали, кінцівки. Мовні особливості – численні південнорусизми. Оригінал зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

3) 1076 р. Ізборник Складений переписувачем Іоанном з рукописів великокняжої бібліотеки як перекладних, так і оригінальних, переважно релігійно-моралістичного характеру. Формат зменшений (16х12 см, 277 арк.), письмо – устав, має південнорусизми. Оформлений дуже скромно, на гіршому пергаменті й майже без орнаменту. Зберігається в Російській національній бібліотеці.

4) 1092 р. Архангельське Євангеліє Знайдено в Архангельську в кінці ХІХ ст., звідси назва. Формат 20,5х16,6 см, 178 арк., рядків 21, є 22, 24, 25 на сторінці. Походження південноруське. Письмо – устав, подібний до почерку попередніх рукописів, в один стовпчик. Оформлення бідне:заставки, кінцівка, ініціали. Зберігається в Російській державній бібліотеці в Москві

5) «Повість временних літ», створена у 1111 – 1113 рр. монахом Києво-Печерського монастиря Нестором.

6) До ХІ–ХІІ ст. належать різні редакції юридичного збірника Київської Русі – «Правди Руської», величного кодексу норм феодального права.

7) Особливе місце в оригінальній давньоруській писемності займали патерики – розповіді про отців церкви, наприклад високохудожній «Києво-Печерський патерик».

20) Друкарі XV ст.

1) Йоганн Ґутенберг (1399–1468) - європейський винахідник і першодрукар, який винайшов і запровадив промислову технологію друкарства у практику виготовлення книжок.

2) Петер Шеффер (1425- 1503) - був одним з перших німецьких книгодрукувальників. Шеффер навчався в Парижі і працював переписувачем рукописів, поки в 1452 році не став підмайстром Йоганна Гутенберга і Іоганна Фуста.

3) Йоганн Ментелін (ок. 1410 года, Шлеттштадт (ныне Селеста) — 12 декабря 1478, Страсбург) — один из первых немецких книгопечатников, книготорговец. Напечатал первую Библию на немецком языке (так называемая Библия Ментелина, 1466).

4) Альбрехт Пфістер (Albrecht Pfister, ок. 1420 - бл. 1466) - один з перших німецьких книгодрукувальників. Працював в Бамберзі. Вважається, що він першим надрукував ілюстровану книгу, а також першим став випускати книги німецькою мовою. Про його життя майже нічого невідомо. У 1448 році він обіймав духовний пост в Бамберзі; до цього часу відноситься його знайомство з Георгом I фон Шаумбергом. Вже в 1460 році Пфістер працював секретарем фон Шаумберга, який в 1469 році став князем-єпископом Бамберга.

5) Антон Кобергер (нім. Anton Koberger, також Koburger, Coberger, Coburger; ок. 1440, Нюрнберг - 3 жовтня 1513, Нюрнберг) - відомий німецький друкар, видавець і книгопродавець епохи інкунабул.

Стародруки.

Стародруки – умовна назва книг та інших творів друку, випущених у тій чи іншій країні протягом деякого періоду після виникнення в ній друкарства. Хронологічні межі застосуванн терміну в різних країнах не співпадають. Найчастіше – друковані книжки з XV ст. по 1830 р.

22) Фонетичне письмо - вид листа, в якому графічний знак (графема) прив'язаний до певного звучання. Розрізняють: складовий (силабічний) - кожен письмовий знак позначає певний склад. Розрізняють: власне складовий лист - склади з однаковою згодної, але з різними голосними позначаються абсолютно різними знаками (наприклад, японська кана); абугіда - такі склади позначаються видозміненими формами одного базового знака (наприклад, ефіопське лист) та / або додатковими знаками (індійське лист) консонантних (квазіалфавітний) - на листі позначаються тільки приголосні. При своєму розвитку такі системи письма, як правило, збагачуються системами огласовок, в яких за допомогою діакритичних або додаткових знаків можна позначати голосні Консонантних-вокаліческое лист - букви позначають як голосні, так і приголосні; на листі в цілому дотримується відповідність "одна графема (письмовий знак) є одна фонема ". Алфавітами називають фонетичні писемності, що мають стандартний, так званий алфавітний порядок знаків. Знаки алфавітів називаються літерами. Кодування аудиальной інформації в графічну - лист. Декодування в звуки - читання. Оскільки звучить мова являє собою промовленою послідовність, то і фонетичне письмо - послідовне виписування знаків алфавіту, поставлених у відповідність звучанню конкретного відрізка мови.

23) «Біблія Руська».

«Біблія Руська» - (1531) видана Франциском Скориною. Мова, на якому Франциск Скорина друкував свої книги, був заснований на церковнослов'янською мовою, але з великою кількістю білоруських слів, і тому був найбільше зрозумілий жителям Великого князівства Литовського. Довгий час серед білоруських лінгвістів існував жаркий науковий спір про те, на яку мову, з двох варіантів, перевів книги Скорина: на білоруську редакцію (ізвод) церковнослов'янської мови або, під іншою версією, на церковний стиль Старобілоруська мови. В даний час білоруські лінгвісти сходяться на думці, що мова перекладів Біблії Франциска Скорини, це білоруська редакція (ізвод) церковнослов'янської мови. Помічено вплив чеського і польського мов.Біблія Скорини порушувала ті правила, які існували при переписуванні церковних книг: містила тексти від видавця і навіть гравюри з його зображенням. Це єдиний випадок за всю історію видання Біблій у Східній Європі. Через заборону на самостійний переклад Біблії католицька і православна церква відкидала книги Скорини. На титульному аркуші Біблії відображено, як вважають дослідники, зображення печатки (герба) Скорини як доктора медицини. Основний зміст цього образу «Луна Сонячна» - отримання знань, фізичне і духовне лікування людини. Образ місяця відображає профіль самого першодрукаря. Поряд з гербом знаходиться знак «ваги», який утворюється буквою «Т», що означає «мікрокосм, людина», і трикутником «дельта» (Δ), який символізує вченого і вхід у Царство знань.

24) Піктографія.

Піктографія - (від лат. pictus – намальований і грец. graphō – пишу) одна з найбільш ранніх форм писемності через зображення предметів, подій тощо спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками; у деяких народів збереглася до наших днів. Типологічно примітивна форма графіки — піктографія (рисункове письмо) — засвідчена у ряду народів первісної культури в Північній Азії, Західної Африки і особливо Північної Америки і, як видно за збереженими образним написів на скелях і в печерах, існувала у доісторичної людини. Вона являє собою поєднання малюнків, що передають поєднання відомих найпростіших образів без їх озвучення. Відсутність умовного і традиційного моменту в піктографії робить її знаки доступними розумінню при незнанні тої мови, якою говорить автор піктографії, тобто при відсутності єдності мовної культури у того що «пише» і у того що «читає» піктограму.

Date: 2016-07-22; view: 331; Нарушение авторских прав