Форми книги в давнину.

ПМК 1.

1) Історія книги як наука.

Наука — система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

Серед допоміжних історичних наук існують і такі, які безпосередньо досліджують форму і зміст книги, проте своїми власними, притаманними їм методами. Така кодикологія (від лат. "Кодекс" - книжковий блок, тому, книга зі сторінок, на відміну від книги-сувою). Протягом Х1Х-ХХ століть вона розумілася як наука про рукописах (папірусах, манускриптах). Тепер під кодикології розуміється все, що пов'язано зі змістом, типологією, формою книги - від істотних її ознак (обсяг, формат, посторінкова структура, титульні та бібліографічні дані) до самої докладної маргіналістікі. Сучасна кодикологія методологічно об'єднує та інші допоміжні дисципліни: наприклад, палеографії - науку про книжковий листі, що вивчає стародавні почерки і матеріали для письма. Палеографія поділяється на грецьку, латинську, слов'яно-руську, вірменську, арабську і т. д. До допоміжних наук відносяться епіграфіка (наука про окремих написах), маргіналістіка (наука про записи, нотатках і знаках на полях), філігранологія (наука про водяних знаках на папері), текстологія (розділ філологічної науки, що вивчає рукописи з метою їх критичної перевірки і відтворення документів і письмових джерел). Текстологія дуже важлива для сучасного книговидання, особливо якщо мова йде про редагування або реконструкції історичних текстів, підготовці різних зібрань творів або наукових перевидань. Надзвичайно важливий комплекс методологічних питань в історії книги пов'язаний з її наукової періодизацією, а через це з хронологією як допоміжної історичної наукою. Книга відображає розвиток суспільства в цілому, тому загальноісторичні явища можуть бути покладені в основу розподілу на періоди.

2) Відмінності між західноєвропейськими та східнослов’янськими рукописними книгами.

Західноєвропейські рукописні книги - Завершений рукопис потрапляв на перевірку та порівняння з оригіналом коректору. Вносити від себе якісь зміни або доповнення було заборонено, вимагалося давати точну копію. Після перевірки книга надходила до художників. Рубрикатори відмічали початок фраз червоною фарбою (т. зв. червоний рядок). Інші художники (ілюстратори) прикрашали рукопис на вільних, спеціально пропущених місцях ініціалами (орнаментованими великами літерами), орнаментами, мініатюрами (ілюстраціями). Заповнені пергаменні аркуші рівняли, складали (фальцювали) в зошити, кожен з яких помічали римською цифрою за порядковим номером – кустодами Кустоди заміняли пагінацію, тобто суцільну нумерацію сторінок, якої в рукописних середньовічних книгах ще не було. Щоб не переплутати, в кінці кожного аркуша записували перше слово наступної сторінки – це називалося рекламант. Середньовічні рукописи не мали також окремих заголовних аркушів – т. зв. титулів. Назва твору стояла на першій сторінці книги та в більш детальному вигляді в кінці книги – в колофоні, де вона супроводжувалась відомостями про час і місце написання та про самого переписувача. Щоби зберегти рукописи від пошкоджень і руйнування, їх оздоблювали оправою на ручних верстатах. Кришки робили спочатку з дерева, пізніше з картону, обтягнутого шкірою, а цінні богослужбові примірники оправляли в суцільні металеві оклади з карбуванням. На шкіряних оправах за допомогою особливих нагрітих штампів робили сліпе тиснення. Пізніше застосовували тиснення сріблом, золотом. Кришки оправи з боку обрізу обов’язково мали застібки, котрі боронили блок книги від короблення, проникнення вологи й пилу. В перші віки нашої ери латинська абетка складалася тільки з великих, прописних літер. Ця форма букв називається маюскул (латинською мовою «трохи більший»). Такі великі, точно окреслені літери латиниці називають ще капітальним письмом. У ІІІ ст. н. е. в історії латиниці відбувається визначна подія: народжуються рядкові літери – мінускульні. Писалися вони набагато швидше, легко з’єднуючись одна з одною. Замість точних ліній, яких вимагало написання квадратних літер, створюються округлі. З початку IX ст. розповсюдження набуває т. зв. «каролінгський мінускул», красивий, зручний і простий. У мистецтві північної Франції та західної Німеччини в той час виробився особливий стиль, який називається готичний. У ньому знайшло своє вираження прагнення середньовічної церкви увести людину від реального життя до неба, де на неї чекає нагорода за перенесені на землі нещастя й страждання. В рукописній книзі готичний стиль виявився перш за все в зміні характеру шрифтів, а саме: гармонійно заокруглені форми латинського шрифту змінилися загостреними, з різко вираженими подовженими підсічками. В орнаментації книжок, у мініатюрах і навіть у зображеннях, відтиснутих на оправах, з’явились у великій кількості готичні архітектурні мотиви. Щоби прискорити процес письма, а також зекономити дорогоцінний матеріал (пергамен), при переписуванні зливали дві чи три суміжні літери (ці зв’язані літери називаються лігатури) та умовно скорочували найбільш часто вживані слова (т. зв. абревіатури).

Східнослов’янські рукописні книги - Разом з новою релігією вони перейняли й латинське письмо, пристосувавши його до особливостей своїх мов. У південних і східних слов’ян християнство було прийнято в його східних, візантійських формах. Мовою писемності тут стала старослов’янська або давньоцерковнослов’янська мова – південнослов’янська в своїй основі. У східних слов’ян поширення набула кирилиця, як більш проста й зручна азбука, що, ймовірно, еволюціонувала з грецької протягом довгого часу та була остаточно закріплена в кінці IX ст. учнем Кирила в Болгарії, куди перемістився в цей час центр православної просвіти Їх можна поділяти на оригінальні, тобто створені на Русі, та перекладні – як правило, з грецької чи болгарської. Написані всі книжки на пергамені кирилицею трьома різними видами почерків – уставом (коли всі літери великі, квадратні, не зв’язані між собою), півуставом (літери менші, виписані не так старанно, як в уставі) і, пізніше, скорописом. Заголовки писали в’язью. Серед ранніх давньоруських рукопи- сів ХІ ст. є чотири великі рукописні книги із зазначеною датою створення.

3) Слов’янські першодрукарі.

1) Франциск Скорина - (1490 —1551) — білоруський першодрукар, просвітитель, перекладач, митець-графік, один із засновників кириличного книгодрукування. Відомі твори: «Біблія руська, виложена доктором Франциском Скориною із славного града Полоцька, Богу ко чти і людем посполитим к доброму наученію», «Апостол», «Мала подорожня книжка».

2) Швайпольт Фіоль - (1460 —1526), слов'янський першодрукар, уродженець міста Нойштадт у Франконії (Німеччина), німець або русин за походженням. Відомі твори: «Осьмогласник» (1491), «Часословець» (1491), «Тріодь пісну», «Тріодь цвітну» (1491).

3) Іван Федоров - (1510 -1583) — діяч східнослов'янської культури, один із перших (після Швайпольта Фіоля та Франциска Скорини) східнослов'янських типографів, а також гравер, інженер, ливарник. Відомі твори: Апостол, Часлословець, Буквар, Азбука (Читанка), Біблія.

4) Мистецтво оформлення манускриптів.

Монускрипт - це збірна назва текстів, написаних від руки.

Рукописна книга — кодекс, що містить твір (або збірку творів) художнього, релігійного, юридичного чи іншого змісту, написаний вручну. Книги переписували в скрипторіях (майстернях).

Найдавніші книги переписувались на пергаменті (спеціально обробленій і пристосованій для письма шкірі молодих тварин — ягнят, телят, козенят). Тривалий час пергамент був привізний, лише з XII-XIV ст. почали користуватись матеріалом місцевого виробництва. Давні книги переписувались уставом — високим, урочистим письмом, що передбачало пропорційність кожного знака. Робота переписувачів була дуже повільною і вимагала скрупульозного виконання.

Новий етап у розвитку рукописної книги пов'язаний з поширенням у XV ст. нового матеріалу письма — паперу, який був набагато дешевшим. У художньому оформленні книг цього часу переважала плетінчаста орнаментика, з другої половини XVI ст. особливого розвитку набув рослинний орнамент, що переріс з кострубатих гілок у розкішні ренесансні й барокові композиції.

Сувій — стародавній рукопис на папірусі чи пергаменті, згорнутий у трубку. Така книга зазвичай складалася з багатьох склеєних між собою аркушів папірусу. Пергаментні аркуші зазвичай зшивалися у сувій.

5) Запровадження друкарства в Україні.

Історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв’язки з українськими культурними осередками.

1) Львівська друкарня Івана Федорова.

Для виникнення друкарства саме у Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого — мандрівного друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування Діянь і послань апостольських — книги, яку скорочено називали Апостолом. Того ж 1574 р. Іван Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник — Буквар. Для його укладання використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти, граматичні статті з рукописних збірників різного походження, в тому числі й білорусько-українських.

2) Видавнича діяльність князя Острозького.

1575 р. друкар Іван Федоров вступив на службу до князя Костянтина Острозького. Видавнича програма Острозької друкарні, з одного боку, була розроблена князем Острозьким і українськими, грецькими та іншими книжниками, яких він залучив до праці в Острозькій академії. З другого боку, авторитет Івана Федорова як друкаря і літератора був великим, тому видавець і його радники рахувалися з його думками й досвідом.Відомі твори: "Азбука" (Буквар), Псалтир, Новий Завіт, Острозька Біблія.

3) Друкарні Львівського братства.

Діяла як братська з 1591 до 1788 рр., після чого перейшла до Ставропігійського інституту; її безпосереднім продовжувачем стала навчальна майстерня поліграфічної школи на Руській вулиці. Відомі твори: "О воспитанії чад", "Книгу о священстві" Іоанна Златоуста, Псалтир, "Просфонима".

6) Характеристика античної книги.

Античні книги – давньогрецькі та давньоримські – носили, очевидно, цілком світський характер, оскільки в релігійних обрядах цих народів писане слово не грало тієї ролі, як на Сході. Матеріал, який дозволив це зробити, з’явився, як вже відзначалося, в III тисячолітті до н. е. в Давньому Єгипті, це був папірус. I там же з’явилася перша конструкція папірусної книги – сувій, тобто згорток, рулон, у який скручувалася довга стрічка цього матеріалу. Книга у вигляді сувою проіснувала в Єгипті, Греції, Давньому Римі до перших віків нашої ери, коли вона почала витіснятися новою конструкцією книги, що дожила до нашого часу – кодексом, книгою зі сторінками, що перегортаються. 3 переходом від сувою до кодексу змінилась і форма оболонки, що зберігала книгу від пошкоджень. Для свитку це були циліндричні трубки з міцного матеріалу. Зошити, що складали кодекс, почали закривати дерев’яними дошками, прикріпленими мотузками до блоку – так з’явилася оправа. Основні матеріали для книги періоду античності – папірус, пергамен і дерев’яні дошки, вкриті воском. Головні інструменти для письма – калам (загострена очеретяна паличка для письма на папірусі чи пергамені) і стиль (паличка з кістки чи металу для письма на воскових табличках, загострена з одного кінця і заокруглена з іншого: одним кінцем писали, другим, загладжуючи віск, виправляли помилки).В ній, очевидно, не частими були ілюстрації, вона не знає прикрас. Але ми не можемо детально прослідкувати формування обличчя та структури античної, особливо давньогрецької, книги, оскільки знаємо її лише в зразках порівняно пізніх. Тим не менше, відомо, що текст книги відрізнявся злитністю написання: слова не відділені одне від одного, всі букви однієї висоти (маюскульні, за графікою – такі, як сьогодні заголовні), не мають виносних елементів. Майже нема розділових знаків. Замість абзаців – рисочка над першою літерою рядка.

7) Кристофер Плантен.

Кристоф Плантен (1514–1589), француз, один з найпотужніших та найвідоміших друкарів ХVІ ст. Навчався друкарській та палітурній справі у Франції, але від релігійних переслідувань (був гугенотом) втік до Антверпена, де на початку 50-х рр. відкрив спочатку книжкову лавку (книготоргівлю), далі палітурну майстерню, а згодом і власну друкарню. В середині 60-х рр. щорічно випускав до 40 книжок, причому шрифти замовляв найкращим словолитникам (шрифтоливарникам) у Парижі, для ілюстрування друків запрошував найвидатніших художників, тримав досвідчених коректорів, консультувався з вченими. Але й в Антверпені Плантена звинуватили в друкуванні гугенотських брошур, і він змушений був протягом року переховуватись. А коли повернувся до Антверпена, дізнався, що друкарня згоріла. Плантен відновив її, і кілька років продовжував випускати книжки, доки друкарню не знищили іспанські солдати під час повстання. Кристоф знов відбудував її, а останні роки життя був друкарем Лейденського університету. Загалом у друкарні Плантена було надрукувано більше тисячі книжок різного обсягу та тематики. Його видання відрізнялися високою якістю. Він запровадив гравюру на міді, особливо як титул або фронтиспіс – красиво вигравіруване зображення чи портрет перед титульним аркушем. Найвідомішим є його видання багатомовної Біблії у 8 томах, так звана Біблія поліглота, що надрукована єврейською, арамейською, грецькою та латинською мовами паралельно (а Новий Завіт ще й сирійською), тобто основними давніми мовами, якими переписувалось Святее письмо. Інквізиція певний час намагалася заборонити це видання, для чого навіть внесла його до «Індексу заборонених книг», що з метою цензури довгий час випускався канцелярією Папи римського. Проте це чудове видання з вишуканим титульним аркушем, гравійованим на міді, кінець кінцем вийшло в світ, а Плантен навіть одержав титул «архітипографа» іспан- ського короля. Скориставшись цим, він згодом відкрив друкарні й книжкові лавки в різних місцевостях, що були під владою іспанської корони. Завдяки популярності видань Плантена гравюра на міді, як спосіб відтворення ілюстрацій та книжкових прикрас, одержала широке розповсюдження. На друкарській марці Плантена була зображена рука, що тримає циркуль, і гасло: «Сonstantia et Labore» («Постійність і праця»), хоча відомі десятки її варіантів. Варто наголосити, що Кристоф Плантен, та й інші друкарі того часу, вже не були кустарями- одинаками. Їх друкарні – це вже справжні підприємства з виробництва книжок, де працювали одночасно десятки людей, хоча праця була ще напівручна. Після смерті засновника фірми видавничу справу аж до 1865 р. продовжували його спадкоємці, а надалі друкарня Плантена в Антверпені була перетворена у музей.

8) Французька видавнича фірма XVI ст.

Найвидатнішою друкарською фірмою тут у XVI ст. була родина Етьєнів (латинізований псевдонім Стефанус). Заснував цю династію, яка 160 років була пов’язана з видавничою справою, Анрі Етьєн. З 1502 по 1520 (рік смерті) він випустив приблизно 130 книжок, в основному філософських трактатів, надрукованих дуже старанно, з оригінально оформленими литими друкарськими прикрасами. Його син Робер Етьєн здобув у Франції таку ж популярність, яку мав Альд Мануцій в Італії. Робер Етьєн перш за все став створювати навчальні посібники з давніх мов. Багато разів і в різних форматах друкував він Біблію латинською, грецькою, єврейською мовами, проте ті філологічні виправлення, що він вносив до тексту, викликали обурення вчених паризьких богословів, і лише заступництво короля, котрий був відомим бібліофілом, врятувало Етьєна. Переконавшись, що без відповідних посібників багато місць у класичних творах залишаються незрозумілими, він випускає 1531 р. складену ним чудову роботу – «Thesaurus Latine linguae» (Словник латинської мови) – результат колосальної праці, що дивує філологів великою науковою цінністю. Робер Етьєн відмовляється в своїх виданнях від безкінечних скорочень слів (титлів), які перейшли до першодрукарів від переписувачів книг. За свою діяльність Робер Етьєн був призначений королем Франциском І «королівським друкарем» латинської, єврейської, а згодом грецької мови. Його діяльність розвивається все ширше й ширше. Усього Роббер Етьєн надрукував більше 600 книжок. Він же ввів знак фірми: філософ під древом мудрості з опалими висохлими гілками і девіз: «Аltum sapere noli» (Не будь зарозумілим). Після смерті Робера Етьєна його справу в Женеві успадкував один із синів – Анрі Етьєн Молодший, який спеціалізувався на випуску античних грецьких текстів, частину з яких саме він і відкрив. У 1572 році його тривала робота з укладання етимологічного словника грецької мови увінчалася випуском «Thesaurus Graecae linguae» – словника грецької мови, що не втратив наукової цінності й досі.

9) Винайдення Й. Гутенберга. Технологія процесу.

Йоганн Ґутенберг (1399–1468) - європейський винахідник і першодрукар, який винайшов і запровадив промислову технологію друкарства у практику виготовлення книжок.Початок книгодрукування. в Європі став можливим лише після винайдення Й. Гутенбергом у 40-х рр. 15 ст. пристрою для відливання металевого шрифту в матрицях. Набірна форма складалася з металевих літер, відбитки з якої на папері отримували з допомогою ручного друкарського верстата (преса). И. Гутенберг засн. у Майнці (Німеччина) першу друкарню. Серед кращих її видань — 42-рядкова Біблія (1452— 55). З Німеччини К. швидко поширилося в Італії (1464), Швейцарії (бл. 1468), Франції (1470), Угорщині (1473), Польщі (1474) та ін. В першу чергу, в раціональному та продуктивному способі лиття друкарських знаків. Спочатку з твердого металу виготовлявся штамп (пуансон), на якому рельєфно в дзеркальному зображенні гравірувався буквений знак. Пуансон вдавлювали в матрицю – пластинку, зроблену з м’якого металу, наприклад, з міді, внаслідок чого виходило поглиблене пряме зображення знаку. Матрицю вставляли в словолитну форму й заливали розплавленим металом, який повинен був легко плавитись при порівняно невисоких температурах, не бути дуже в’язким у розплавленому виді й швидко застигати при охолодженні. Жодний природний метал таких властивостей не має, і в результаті тривалих дослідів Ґутенберг вибрав сплав – гарт, який складався зі свинцю, олова та сурми. Після охолодження металу одержували металеву літеру з рельєфним дзеркальним зображенням букви. Словолитний прилад забезпечував масове виробництво ідентичних літер, які далі розміщували в набірній (складальній) касі (ящику, розділеному перегородками на окремі відділення за кількістю шрифтових знаків). Складальник брав їх звідти і складав із них у спеціальному інструменті – верстатці – слова і рядки. На набірній дошці з цих рядків складали друкарську форму. Для змащення металевих літер не підходили чорнила, які застосовувались для ксилографічного друку. Ґутенберг почав виготовляти друкарську фарбу із сажі та оліфи. Щоби одержати з покритого фарбою набору якісний відбиток, йому знадобився прес, основною частиною якого були плита, що за допомогою гвинта притискалася до набору, вкритого аркушем паперу. З винаходом Й.Ґутенбергом способу відливання літер, набірної техніки, друкарської фарби і друкарського верстата були створені основи того традиційного друкарського процесу, який згодом став застосовуватись в усьому світі.

Форми книги в давнину.

Після винаходу стародавніми цивілізаціями систем запису люди почали використовувати для письма майже все, на чому можна писати — глиняні таблички, кору дерева, листи металу і т. п. Перші книги писали на листях, корі, полотні, шовку, глиняних табличках, шкірі і папірусі. Приблизно в 100 — 150 р. стали поширюватися кодекси або зброшуровані книги замість сувоїв. У Давньому Єгипті для запису, з часів Першої Династії, використовувався папірус (вид паперу, зробленого із стебел однойменної рослини). Окремі листи папірусу, для зручності зберігання, склеювалися в сувої. Ця традиція набула широкого поширення в Стародавній Греції та Давньому Римі, хоча є свідчення, що використовувалися так само деревна кора інші матеріали. Згідно з Геродотом у (Історія 5:58), фінікійці принесли писемність і папірус в Стародавній Греції близько X або IX століття до н. е.. Грецьким словом для папірусу як матеріалу для записів стало «Бібліон», а для книги — «Біблос». Від слова «Біблос» утворилося слово бібліотека, яке походить від назви фінікійського портового міста Біблос, через який папірус експортувався до Стародавній Греції.У школах, бухгалтерії і для нотаток зазвичай використовувалися воскові таблички. Вони мали перевагу багаторазового використання: віск можна було розплавити і наносити новий текст. Зв'язування таких табличок — можливий попередник сучасних книг.

11) Перший буквар наших предків.

1574 р. – видання першого букваря І. Федоровим. 40 ненумерованих листів, полоса набору 127,5 x 63 мм, друк в два кольори, тираж, ймовірно, 2000, але наразі знайдено лише один екземпляр (зберігається в бібліотеці Гарвардського університету).Цей посібник — не звичайний буквар. У ньому вміщено й важливі елементи для засвоєння особливостей граматики церковнослов'янської мови у східнослов'янській редакції, або, як її тоді називали, словеноруської мови.На першій сторінці «Букваря» подано тодішню азбуку. Очевидно, послідовність розташування літер у ній відбивала більш-менш усталену традицію, особливо щодо місця суто кириличних букв. Але завдяки І. Федорову вона міцно закріпилась і через наступні букварі й граматики дійшла до нашого часу. З відповідними змінами, зумовленими вилученням із вжитку окремих літер чи введенням нових, такий порядок літер зберігається в абетках усіх писемностей, які користуються кирилицею. Перший розділ допомагав учням засвоїти елементи дієвідмінювання. Другу частину книжки Івана Федорова складають тексти для читання та заучування напам'ять — т. зв. щоденні молитви (до яких долучено молитви Василія Великого й Манасії), які звичайно знаходимо і в «Часовниках»тощо.

12) Готичний стиль оформлення давніх книг.

Готичний стиль (Gothique), від назви німецьких племен готів - художній стиль, переважно архітектурний, зародився в XII столітті у Франції та у пізнім середньовіччі розповсюдився по всій Західній Європі. В рукописній книзі готичний стиль виявився перш за все в зміні характеру шрифтів, а саме: гармонійно заокруглені форми латинського шрифту змінилися загостреними, з різко вираженими подовженими підсічками. В орнаментації книжок, у мініатюрах і навіть у зображеннях, відтиснутих на оправах, з’явились у великій кількості готичні архітектурні мотиви. Щоби прискорити процес письма, а також зекономити дорогоцінний матеріал (пергамен), при переписуванні зливали дві чи три суміжні літери (ці зв’язані літери називаються лігатури) та умовно скорочували найбільш часто вживані слова (т. зв. абревіатури).

13) Книга Середньовіччя.

Падіння Римської імперії в V столітті зменшило її культурний вплив на решту світу. У Західній Римській імперії традиції письма латинню зберігали в монастирях, так як спочатку Кассіодор в монастирі віварію, а пізніше Святий Бенедикт в VI столітті підкреслили важливість переписування текстів. Це дуже вплинуло на значимість книг в період Середньовіччя, хоча тоді книги, в основному, читало духовенство.Перед винаходом і впровадженням друкарської машини майже всі книги переписувалися вручну, що робило книги дорогими і рідкісними. Існувало чотири типи переписувачів:«копірувальники», вони мали справу з масовим виробництвом і з кореспонденцією;«каліграфи», які мали справу з виробництвом важливих книг;«коректори», зіставляти і порівнювати закінчену книгу з рукописом, з якої її копіювали;«художники», які малювали червоні літери; і «ілюмінатори», які малювали ілюстрації. У VII столітті ірландські ченці ввели пропуски між словами. Це полегшило їм читання, так як вони не дуже добре знали латину. Але до XII століття пропуски так і не набули широкого поширення.У перших книгах для сторінок використовували пергамент або веленевий папір (шкіру теляти). Обкладинки були зроблені з деревини і покриті шкірою. Оскільки висушений пергамент погано формується, книги були оснащені затискачами або обв'язкою. За часів пізнього Середньовіччя, коли з'явилися перші громадські бібліотеки, книжки часто приковувалися до книжкової полиці або столу, щоб запобігти крадіжкам. Цей спосіб використовувався до XVIII століття, а книги, закріплені таким чином.Перші книги переписувалися в основному в монастирях, по одній за раз. З розвитком в XIII ст. університетів, попит на книги зріс і з'явився новий спосіб копіювання. Книги поділялися на окремі листи («пеціа»), які видавалися копірувальникам. Таким чином, значно збільшувалася швидкість виробництва книг. Спосіб сподобався гільдіям купців, які виробляли як релігійний, так і не релігійний матеріал.

Кирилиця.

Кирилиця - одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу деяких слов'янських алфавітів.

Впровадження християнства значно прискорило розвиток писемності й літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до 9 ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери. В писемності східних і південних слов'ян змінювалася форма літер кирилиці, змінювалися склад літер та їхнє звукове значення. Зміни графіки були пов'язані з розвитком слов'янських мов та внутрішньомовними процемами. Протягом історії кирилиці мінявся тип письма. Першим з'явився устав. З 14 ст. поширився півустав. Поява півуставу була зумовлена прискоренням процесу писання, оскільки потреба в книгах та інших текстах збільшувалася. Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення в кінці 14 ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив — сучасне ручне письмо з пов'язаними буквами. В 14 ст. з'явилася і орнаментальна в'язь у заголовках. Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У Росії у 1708 р. був створений близький до нинішнього гражданський шрифт, яким мали писатися і друкуватися світські тексти. Накреслення букв стало спрощеним і наближеним до стилю латинського шрифту. Елементи такого шрифту в східнослов'янських друках з’явилися раніше (в Україні у 1591 р. у «Граматиці доброглаголиваго еллино-словенского язика»).Кирилицею у давнину користувалися усі православні слов'яни, а також румуни й молдовани. Із запровадженням додаткових літер і діакритичних знаків до літер кирилиці на позначення специфічних звуків на слов'яно-кириличній графічній основі грунтуються і нинішні системи письма українців, білорусів, росіян, болгар, македонців, сербів, чорногорців, а також (через російську) абетки багатьох народів колишнього СРСР і монгольська абетка.

Палеотипи.

Палеотипи - (від грец. Palaios – давній і typos – відбиток, друк) – друковані видання

І-ї половини ХVІ ст., з 1501 по 1550 рік включно. Йшли постійні пошуки, експерименти з форматами книг, їх художнім оформленням, шрифтами, навіть змістом – з’являється багато медичних, географічних, астрономічних, математичних, архітектурних трактатів, художніх творів рідними мовами тощо. Слід підкреслити, що в першій половині ХVІ ст. Відродження в Західній Європі досягає свого апогею. В багатьох містах створюються університети – зосередження наукових знань, а винахід друкарства зробив головним джерелом цих знань книгу. Особливо популярними були твори Еразма Роттердамського, Томаса Мора, Нікколо Макіавеллі, Франсуа Рабле, П’єра де Ронсара. Ренесанс закликав до перечитування та переосмислення творів авторів дохристиянського періоду (в основному античної Греції і Риму), ідеї яких викликали до життя нову філософію – гуманізм, заснований на вірі в те, що людина сама є господарем своєї долі. Просвітницькі тенденції епохи Відродження призвели до бурхливого розвитку світської науки. Серед великих учених того часу слід відзначити астрономів Ніколая Коперника і Джордано Бруно, в галузі медицини – анатома Андрея Везалія, творця хірургії Амбруаза Паре. Мислителі епохи Ренесанса говорили про повернення церковної практики на позиції більш близькі до Біблії, Нового Завіту. В 1517 р. німецький монах Мартін Лютер публічно виступив з протестом проти того, що він вважав перекручуванням, викривленням богослов’я, і закликав до реформи церкви, до наближення її до народу. Очолюваний ним рух став початком Реформації і призвів до створення протестантської церкви. Завдяки книгодрукуванню й загальнодоступності книжок, ідеї та думки всіх суспільних і політичних рухів знаходили відбиття в книжковому репертуарі. Біблія, що розповсюджувалася до того переважно латинською мовою – мовою вченої еліти, і навіть заборонялася до читання мірянами, була перекладена багатьма європейськими мовами. У ХVІ ст. від єдиного до того процесу книговиробництва почали відділятися суміжні галузі. Так, набувають самостійного характеру палітурна майстерня, словолитня: відтепер при організації друкарні необов’язковим є малювання та відливання шрифтів – їх можна купити. Відпадає також необхідність мати друкарню для видавництва книг: існувало багато друкарень, готових за гроші виконати будь-яке замовлення. Пізніше з книговиробництва виокремлюється книгорозповсюдження, і книжкова торгівля перетворюється в окрему галузь. Натомість відбувається укрупнення книговиробництва, виникають великі родинні підприємства, видавничі фірми, династії друкарів та видавців, що існують багато років.

Date: 2016-07-22; view: 616; Нарушение авторских прав