Робота редактора з автором

Якщо за радянських часів ішлося радше про "роботу редактора з автором", то нині – про "співпрацю редактора й автора". Тож потребують подальших розробок питання ролі автора під час редакційно-видавничого процесу, втручання редактора у творчий процес автора, участь їх обох у реалізації вже готового продукту.

У книжковому видавництві редактор є провідним фахівцем, основним творчим працівником, котрий не лише безпосередньо відповідає за опрацьований ним оригінал, його структурний, інформативно-смисловий, мовностилістичний рівні, не лише супроводжує авторський оригінал усіма етапами редакційно-видавничої (додрукарської) підготовки, а й за весь процес підготовки видання до друку, а також здійснює редакторський нагляд за поліграфічним його виконанням, бере участь у його промоції. Тому редактор не тільки професійно забезпечує долання оригіналом усіх етапів редакційно-видавничого процесу – від редагування до перевтілення його в конкретний вид видавничої продукції та випуску її у світ, він є, за потреби, співавтором видання, тобто довершеного видавничого продукту, в якому часто матеріалізуються значно більше редакторських ідей, ніж було втілено безпосередньо автором твору [1]. Нерідко буває, що редактор постає творцем (співтворцем) видавничої ідеї, концепції майбутнього видання, шукаючи і знаходячи для їх реалізації автора (авторський колектив).

Певною мірою таке твердження солідаризується з позицією автора "Теории и практики редактирования" Н. Сікорського, який вважає, що редактор – провідна професія у видавничій справі, він – перший помічник автора, перший читач і критик твору [2]. До цього можна додати таку тезу: по-справжньому відданий своїй справі редактор охоче перебирає на себе роль неідентифікованого співавтора твору, не очікуючи за цю свою працю ні зазначення власного прізвища поряд із автором, ні якихось благ. Редактор скеровує весь шлях видання, визначає його долю. Решта учасників редакційно-видавничого процесу втілюють його задум у життя, є учасниками великого редакційного "оркестру".

Усі вищенаведені твердження об'єднує переконання, що редактор – фігура, без котрої не можна обійтися при створені видання, насамперед, якісного видання, оскільки від нього значною мірою залежать доля продукту, сприйняття читачами, успіхи або невдачі автора і видавця. Адже за сучасних умов фаховий, належно мотивований професійно редактор діє не лише як фахівець, для якого передусім найважливіший добротний мовний вишкіл, а як компетентний, відповідальний організатор редакційно-видавничого процесу, котрий знає потреби і смаки потенційного читача підготовленого видання, особливості його сприйняття та читацької поведінки і, відповідно, моделює видавничий продукт, втілюючи в ньому власні специфічні знання, здібності, поєднуючи їх з реалізованими у творі результатами праці автора.

У цьому полягає суттєва відмітність праці редактора за ринкових умов від його праці у регламентованій інструкціями адміністративній системі [3].

Підготовка редактором видання за сучасних умов є значно складнішим і багатоаспектнішим процесом: сучасний редактор мусить знати потреби читачів, особливості їхньої купівельної і споживчої поведінки, зокрема суб'єктні ролі під час прийняття рішення щодо придбання тієї чи тієї видавничої продукції, бути здатним впливати на проблемно-тематичний і видо-типологічний склади репертуару видань, здійснювати пошук авторів для реалізації видавничих проектів і програм, виявляти твори, які можуть стати основою перевидань. Крім цього, редакторові доводиться створювати концепцію, розробляти модель майбутнього видання, забезпечувати підготовку багатьох його елементів. Разом із художником, дизайнером, художнім і технічним редакторами – з'ясувати підходи до його оформлення та ілюстрування, а з фахівцями маркетингових служб – визначити зміст, забезпечити промоцію книги (видавничих проектів) [4].

Комунікативна діяльність редактора обумовлюється, передусім, організаційними процесами, взаємодією з авторами, рецензентами, читачами, працівниками книгорозповсюдження, а також – внутрівидавничою взаємодією. Адже під час підготовки видання головним завданням редактора є оцінювання авторського оригіналу, визначення завдань і способів його доопрацювання, вирішення конкретних фахових проблем. У цій справі редактор хоч і є провідним фахівцем у видавництві, проте без взаємодії та співпраці з іншими службами видавництва він обійтися не може. Йому доводиться безпосередньо співпрацювати з художником, дизайнером, художнім і технічним редакторами, верстальником, коректором, рецензентом, фахівцями з різних галузей знань. Редактор повинен забезпечувати атмосферу конструктивної співпраці, колегіальної солідарності в колективі, залучати потрібних спеціалістів до роботи над виданням на всіх етапах редакційно-видавничого процесу [5].

Функції редактора пов'язані з підготовкою видання, що охоплює такі технологічні операції, як: розробка його концепції; аналіз авторського оригіналу та його службової частини; творча співпраця з автором, працівниками видавництва, часто – і з суб'єктами книгорозповсюдження. Елементи творчої роботи обумовлюються специфікою редакційно-видавничого процесу за конкретних умов і за реальної виробничої ситуації, яка залежить, насамперед, від якості авторського оригіналу, його придатності до подальших редакційно-видавничих процесів. Якщо текст не потребує ґрунтовного редакторського втручання, то кількість етапів і час, потрібні для його вдосконалення, скорочуються. Але такі тексти рідко (майже ніколи) не надходять до редакції. Автори, зазвичай, надають недостатньо підготовлений матеріал навіть для первинного редакторського опрацювання. Нерідко вони подають у видавництво оригінали частинами, а якщо й завершеними, то в процесі видавничої підготовки доводиться робити доволі вагомі виправлення: дописувати, переписувати, скорочувати розтягнуті частини тексту тощо

82.Аналіз рівня розробки автором теми.

Аналіз рівня розробки теми передбачає всебічну оцінку змісту статті з методичних і наукових позицій. Для оцінки повноти і глибини розробки теми важливо проаналізувати склад смислових аспектів, що відображаються у тексті. Співвідносячи фактичний матеріал зі смисловими аспектами змісту, слід звернути увагу на об'єктивність відбору фактів і їх репрезентативність, що повинно служити підставою для науково обгрунтованих висновків. Редактор з'ясовує, як автор підходить до розгляду фактів, подій, явищ; показує він їх в русі та розвитку, у зв'язках і взаємодії, не проявляється у статті суб'єктивізм і догматизм, чи видно його творчий підхід, чи зумів автор проникнути в сутність явища.

Від редактора потрібно також оцінити новизну, достовірність і істинність фактичного матеріалу. При цьому факти повинні розумітися не тільки як вихідні елементи змісту, взяті за основу для міркувань і пояснень, але і як аргументи, як результати дослідження. Отже, вони повинні бути обгрунтовані і доведені.

Факт є суттю явища, об'єкта зовнішньої дійсності. Ця обставина має мати виключно важливе методологічне значення для редакторського аналізу наукової статті. Кожен факт може бути змістовно інтерпретовано і тому мати різні форми його викладу. Щоб факт став науковим, він повинен бути включений в певну систему наукового знання. Під науковими фактами слід розуміти також неспростовні теоретичні положення, які можуть бути використані в статті для доказів або спростувань.

В ідеалі в якості наукових фактів може визнаватися тільки достовірна, перевірена практикою інформація. Інакше кажучи, не всі сторони об'єктивної дійсності повинні розглядатися в якості факту для науки, а тільки ті, які з "речі в собі" стають "річчю для нас" і набувають певного значення для задоволення потреб людини.

83.Робота редактора над фактичним матеріалом твору.

від терміна факт, трактується як результат осмислення й переробки інформації, що маг форму судження Фактичний матеріал реалізується в текстових конструкціях, що позначають не тільки події, але і речові елементи предметного ряду, властивості, якості, стан, позначення осіб, відношень, кількості. Фактичний матеріал може виконувати функцію інформації, входити в логічну побудову, бути ілюстрацією, то доповнює те чи інше спостереження.

, Лаконізм інформаційних публікацій служить підставою для підвищених вимог до точності фактичного матеріалу. Працюючи над публіцистичним текстом, редактор повинен усвідомлювати складність діалектичних відношень між думкою й фактом у журналістській творчості, коли контакт із дійсністю стимулює розвиток думки, а судження, що сформувалося, визначає добір фактичного матеріалу.

Редактор відповідальний за правильність і вірогідність опублікованого фактичного матеріалу Існують три основних види його перевірки:

внутрішня (співвіднесення фрагментів тексту в межах редагованої публікації), перевірка факту за авторитетним джерелом, а також офіційне підтвердження Редактор повинен уміти швидко знайти потрібну довідку, перевірити правильність даних, орієнтуватися в довідкових посібниках, володіти прийомами аналізу тексту.

У своїх рекомендаціях методика редагування грунтується на традиційних філологічних методиках, заснованих на порівняльному аналізі й прийомі конкретизації, з урахуванням того, що являє собою фактичний матеріал: реалії дійсності, факти історії, географічні найменування, імена й прізвища, цифри, дати, цитати.

Причиною фактичних помилок і неточностей може бути недостатня поінформованість автора, неадекватність його уявлень про дійсність, бідність мови, технічна недбалість при відтворенні тексту.

Вимога точності номінацій у першу чергу визначає роботу редактора над іменами власними і термінами, крім того, вона поширюється й на оцінку правильності слововживання й написання найменувань, дотримання принципу їхньої уніфікації.

Редакторський аналіз фактичного матеріалу завжди здійснюється у двох напрямках: визначаючи, наскільки точний був автор, будуючи фактичну основу публікації, редактор через свій досвід, професійні знання, своє сприйняття першого читача перевіряє автора Визначаючи роль фактичного матеріалу в загальній структурі журналістського матеріалу, він судить про способи його розробки й подачі, оцінює логічні зв'язки в тексті, прийоми і літературну майстерність автора Редактор поділяє з автором відповідальність за висновки, що пропонуються читачу, за відповідність фактичного матеріалу сучасному рівню знань про предмет, за стичний зміст публікації.

Основні позиції, за якими ведеться оцінка редактором фактичного матеріалу:

1)виваженість добору,

2) точність передачі;

3)обгрунтованість послідовності подання;

4)строгість логічної побудови.

84.Прийоми перевірки фактичного матеріалу

85.Робота новинних каналів ТБ і РТ.

86.Особливості роботи на телебаченні –у кадрі і за кадром з урахуванням техніко-технологічної специфікації.

87.Характеристика основ операторської майстерності.

88. Структура та технічні засоби Інтернет видання.

Класифікація електронних видань може вестися за декількома ознаками. Найбільш істотними з них нам представляються наступні:

· періодичність видання;

· коло споживачів продукції;

· вид видання;

· спосіб поширення;

· формат видання.

Коло споживачів продукції або коло користувачів електронних видань досить широке і різноманітне. До них можна віднести учнів, що використовують електронні підручники, туристів і відвідувачів музеїв, що за допомогою електронних видань можуть робити віртуальні подорожі й огляд пам'ятників культури, фахівців, що використовують довідкові й інші видання зі своєї спеціальності і т.д. Ці видання поширюються переважно на компакт-дисках і розраховані на мультимедійний комп'ютер.

Наукові і технічні видання, переважно періодичні, розраховані на широке коло науковців, фахівців і викладачів і стають усе більш популярними, головним чином завдяки випереджальної, у порівнянні з друкованими виданнями, можливості ознайомлення з ними, а також у зв'язку з більшою простотою і дешевиною одержання інформації, простоті її витягу і можливості контекстного перегляду авторських посилань і супутніх матеріалів. Останнім часом основним середовищем поширення таких видань стала глобальна мережа Інтернет.

Супутніми для всіх розглянутих вище різновидів електронних видань є рекламні матеріали. У більшість електронних видань, як, утім, і в друковані, вкрапляється реклама у всіляких формах. Найпростіших і природна з цих видів – реклама фірми, що робить дане електронне видання, що включає в себе як мінімум інформацію про інші електронні видання даного профілю, випущених або підготовлюваних до випуску цією фірмою. У періодичних електронних виданнях реклама автоматично переноситься зі зверстаних сторінок оригіналу в електронне видання. У виданнях, розповсюджуваних по глобальних мережах, саме оформлення сайтів, сторінок і інтерфейсів уже містить рекламні елементи, зокрема, анімаційні.

89.Культура споживання масової інформації. Участь журналістів в ухваленні управлінських рішень.

Етапи споживання інформації:

— отримання інформації;

— аналіз інформації;

— зіставлення отриманої інформації з наявною у внутрішньому банку інформації та з зовнішніми банками інформації;

— оцінювання інформації з позиції наявної стратегії власних цілей;

— оцінювання інформації з позиції наявної стратегії державних цілей

— залучення до оцінки експертів;

— вироблення рішення щодо необхідних дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— виконання дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— контроль за виконання дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— коригування дій, пов’язаних з отриманою інформацією.

Слід розрізняти споживання інформації професіоналами (працівниками ЗМІ — журналістами, авторами, редакторами тощо) й непрофесіоналами — реципієнтами.

Культура споживання інформації професіоналами (журналістами) передбачає, що вони повинні знати:

— загальні й спеціальні властивості інформації;

— методи оптимального збору, готування, опрацювання, передачі й збереження інформації;

— методи автоматизованого опрацювання інформації;

— алгоритми розв’язання типових задач інформаційної політики;

— типові технології проведення інформаційних заходів;

— прогнозовані наслідки впливу інформації на реципієнтів.

Крім того, журналіст як працівник соціальної сфери життя суспільства повинен знати технологію прийняття на основі наявної інформації управлінських рішень і при потребі допомагати соціальним інститутам приймати потрібні рішення.

Вказана технологія передбачає проходження таких етапів прийняття управлінських рішень:

— отримання інформації;

— аналіз інформації;

— зіставлення отриманої інформації з наявною у внутрішньому банку інформації журналіста та із зовнішніми банками інформації;

— оцінювання інформації з позиції наявної стратегії державних цілей, а при потребі — залучення до оцінки експертів (тут журналістові іноді доводиться враховувати й наявність власних цілей);

— вироблення варіантів рішень щодо необхідних дій, пов’язаних з отриманою інформацією, їх оцінювання й відбір серед них оптимальних;

— виконання дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— відслідковування дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— коригування дій, пов’язаних з отриманою інформацією.

Культура споживання масової інформації непрофесіоналами (отримувачами) передбачає, що вони повинні вміти:

— розрізняти інформацію за якістю;

— визначати цінність інформації з позиції їх (отримувачів) цілей;

— відповідати за наслідки своїх дій, викликаних сприйнятою інформацією;

— навчатися поступово сприймати більш складну інформацію;

— постійно поповнювати свій банк інформації новою, більш достовірною та більш точною;

— ознайомлюватися з основами законодавства про інформацію.

90.Основні потоки журналістської інформації.

Виділяють висхідні, низхідні й горизонтальні потоки інформації.

Висхідні потоки інформації — це потоки, які формують бази даних ЗМІ. Наприклад, автори (журналісти) готують свої повідомлення й передають їх у свої ЗМІ чи інформаційні агентства.

Висхідні потоки інформації характеризуються такими показниками:
— кількістю журналістів, які зайняті готуванням (написанням, записом радіо чи телепередач) повідомлень для ЗМІ чи ІА;
— кількістю авторів, яких видавництво залучило до написання книг;
— кількістю ІА, з яких ЗМІ отримує повідомлення.

Низхідні потоки інформації — це потоки, які ЗМІ надсилають безпосередньо споживачам інформації (читачам, глядачам, слухачам тощо).

Низхідні потоки масової інформації характеризуються такими показниками:
— кількістю ЗМІ кожного виду, тобто електронних (радіо, телебачення), друкованих (газет, журналів, книжкових) та інших ЗМІ;
— кількістю назв періодичних або книжкових видань;
— накладами періодичних або книжкових видань;
— обсягом (наприклад, в авторських аркушах) періодичних або книжкових видань;
— обсягом мовлення (у годинах на добу);
— кількістю часу, які середньостатистчний реципієнт витрачає на споживання інформації окремо для різних її видів (газети, журнали, книги, радіо, телебачення, театри, кіно, концерти, інтернет тощо), наприклад на тиждень чи місяць;
— обсягом фінансових ресурсів, які середньостатистчний реципієнт витрачає на споживання інформації окремо для різних її видів (газети, журнали, книги, радіо, телебачення, театри, кіно, концерти, інтернет тощо), наприклад на тиждень чи місяць.

Горизонтальні потоки інформації — це потоки, які циркулюють між інформаційними агентствами й ЗМІ (наприклад, інформаційні агентства передають наявні в них повідомлення тим ЗМІ, які їх замовили згідно угоди), а також обмін повідомленнями між реципієнтами (наприклад, передача товаришеві цікавої статті з газети, інформування знайомого про час показу по телебаченню футбольного матчу тощо).

Потоки інформації свої кількісні параметри змінюють у часі. Наприклад, частина громадян перейшла на читання новин із паперових вмидань на інтернет-видання.

Потоки інформації мають також свої територіальні відмінності. Наприклад, кінофільми в США дивиться значно більший відсоток населення, ніж у наш час у країнах Східної Європи.

Потужність потоку інформації вимірюється кількістю інформації, яку цей потік передає за певну одиницю часу.

Регулювання потоків інформації частково здійснює держава, видаючи дозволи на функціонування ЗМІ, а також здійснюючи їх моніторинг (відслідковування їх діяльності) та приймаючи за його результатом відповідні рішення (згідно до чинного законодавства). Неправове регулювання потоків інформації державою в інформаційному суспільстві (на зразок цензури, телефонного права) законодавством заборонено.

Регулювання потоків інформації в ЗМІ здійснюють їх керівні працівники.

91. Культура верстки. Технічні вимоги до верстки. Поліграфічні норми.

Культура верстки – рекомендації з оформлення видань, які мають забезпечити технічну правильність виконання, відповідність поліграфічним вимогам, естетичну привабливість і зручність у подальшому використанні. Складається з правил компонування документів, оформлення тексту і оформлення ілюстрацій.

Верстка повинна забезпечувати такі моменти:

1. найбільш вигідну композицію видання (потрібно створити максимально зручне у використанні видання з чіткою структурою сторінок і видання в цілому, має бути очевидно, які компоненти є головними, а які вторинними);

2. компактне розташування матеріалів і максимальне використання робочої площі сторінки

3. естетично привабливий і виразний зовнішній вигляд видання.

Вимоги до файлів верстки.

· Розмір документа (ширина й висота) у програмі верстки повинен бути рівним обрізному формату готової продукції.

· Усі елементи, які підходять до країв сторінки, повинні виходити за її межі на 3 мм, для обкладинки – 5 мм (мати запас «на виліт»).

· Елементи верстки усередині сторінки повинні підходити до країв сторінки не ближче, чим на 4 мм (для важливих елементів цю відстань краще збільшити до 7 мм). У корінці виробів для клейового скріплення – 8-10 мм.

· Елементи сторінки повинні мати орієнтацію відповідно до готового виробу.

· Неприпустиме використання файлів із зв`язаною графікою, що мають, однакові імена і лежать у різних папках (це приводить до підміни всіх однойменних файлів на якийсь один).

· Не включайте копії ілюстрацій у файл верстки.

· Не масштабуйте растрові ілюстрації в програмах верстки. А також не використовуйте повороти, нахил і "дзеркало". Усе це краще зробити з ілюстрацією при її підготовці.

· У файлі верстки сторінки повинні йти підряд. Немає необхідності сполучати останню сторінку з першої. Намагайтеся не розбивати багатосторінкову публікацію на файли, що містять 2-3 сторінки.

· При створенні макета із клейовим кріпленням обкладинку слід розміщати в окремому файлі у вигляді готових розворотів (4-1 і 2-3) з урахуванням корінця виробу й спеціальних відступів під клей на розвороті 2-3.

· Ураховуйте, що у виробах клейового кріплення частина сторінки стає невидимою. Тому ілюстрації, розміщені на розвороті, повинні зсуватися таким чином, щоб компенсувати даний ефект. Для сторінок усередині виробу необхідно зсувати на 4 мм на кожну сторінку, а для першого й останнього розвороту - на 7 мм.

· Не можна поміщати у верстку ілюстрації за допомогою команд Copy/Paste. Тільки засобами програм верстки (Get Picture, Place Image).

· Якщо ви використовуєте нестандартні додаткові модулі при роботі з версткою – не забувайте передавати їх разом з електронним макетом.

92.Етапи підготовки видання до друку.

Етапи додрукарської підготовки[ред. • ред. код]

· Розробка дизайну або загальної концепції кінцевого поліграфічного виробу.

· Виготовлення електронного макету виробу з використанням програмного забезпечення (програми верстки).

· Коректорська вичитка / правка текстового змісту макета.

· Внесення необхідних корекцій у макет з урахуванням особливостей друкарського і післядрукарського обладнання (корекція кольору, розстановка треппінга і т. д.).

· Виготовлення кольоропроби (кольоровий зразок кінцевого виробу)

· Виготовлення електронного спуску смуг з урахуванням подальшої післядрукарської обробки виробу (біговка, фальцювання, різання і т. д.).

· Виготовлення кольороподілених діапозитивів (випуск плівок) або відправка електронних спусків смуг на пристрій CTP для виготовлення друкованих форм.

· Виготовлення друкарських форм для друкарського обладнання для подальшого друку виробу.

Кожен етап включається в процес або виключається з нього в залежності від виробничої необхідності.

Опис процесу[ред. • ред. код]

Для отримання передбачуваного результату друку виробу необхідно на стадії виготовлення дизайну та додрукарської підготовки виробу надавати повну інформацію про кінцевий виріб. А саме: кінцевий розмір виробу (обрізний формат), кольоровість (барвистість), профіль друкарського обладнання, на якому проводитиметься друк виробу, а також необхідно описати весь ланцюжок післядрукарської обробки виробу.

Чималу роль в якості друку поліграфічних виробів грає профілювання поліграфічного обладнання. Дана процедура проводиться для конкретної друкарської машини і запечатується, і в подальшому використовується для розробки дизайну поліграфічного виробу, додрукової підготовки та виготовлення кольоропроб. У разі, якщо поліграфічне підприємство сертифіковане по якому-небудь стандарту друку, дана процедура не потрібна і первісна додрукарська підготовка, процес друку ведеться за стандартом, яким керується підприємство.

93.Симетрична і асиметрична верстки: ознаки та призначення.

Суть процесу: верстальник видавництва «Коло» відповідно до побажань замовника та загальноприйнятих правил створює макет сторінки: стилістично та композиційно грамотно розміщує текст, графіку, фотографії, візуальні елементи. Не забувайте, що верстати книгу слід після того, як Ви обдумали її загальний вигляд. Розрізняють такі види верстки:

• відкрита верстка – ілюстрація розміщується зверху або знизу смуги або в одному з її кутів

• закрита верстка – текст прикриває ілюстрацію зверху й знизу;

• смугова верстка – ілюстрація повністю займає смугу;

• глуха верстка – ілюстрація з усіх сторін прикрита текстом;

• верстка з виходом ілюстрацій за береги так, що берегу немає зовсім;

• верстка з ілюстраціями на берегах;

• комбінована верстка: поєднуються різні типи верстки (відкрита верстка з закритою і т. д.)

• ламана верстка – газетні матеріали на шпальті врізаються один в одного;

• симетрична верстка – текст, заголовки, ілюстрації розташовані взаємно врівноважено відносно один одного

94.Макет видання. Види макетів.

Макетом видання називається взаємне розташування елементів макета - колонок, текстових блоків, графічного матеріалу, кольорових рішень, а також колонтитулів, розділових ліній, рамок і інших елементів оформлення. Виділяють два види макетів: чорнові і чистові. У залежності від виконуваних функцій макети розділяють на пошукові і демонстраційні.

За допомогою чорнових макетів визначають і відпрацьовують у деталях проектне рішення. Вони відносяться до професійних засобів роботи художника-конструктора. Виготовляють їх звичайно з м'яких матеріалів (пластилін, пінопласт) без ретельної обробки, звідси і назва — чорнові. Такі макети призначені для спільної роботи художника-конструктора і фахівців, що беруть участь у створенні виробу. Їх називають ще робітничими чи пошуковими.

Пошукові макети мають різний ступінь закінченості і допускають можливість різноманітних переробок як у деталях, так і в цілому. Достоїнства і недоліки задуму в макетному пошуку виявляються швидко, тому що художник-конструктор думкою добудовує частково виконану форму до того ступеня закінченості, що дозволяє представити можливі якості створюваного виробу. Незавершеність пошукових макетів, приблизність відбитих у них ідей і рішень робить їхньої функції чисто творчими. Пошуковим методом визначають художньо-конструкторське рішення як виробу в цілому, так і окремих його фрагментів.

Пошукові макети найпростіші за технологією і матеріалами виготовляються зі значним зменшенням в інтересах оперативності роботи.

Після пошукового макета переходять до чистового, який виконують у більш надійному і міцному матеріалі (пінопласт, гіпс), оскільки кожна проектна задача найкраще зважується у визначеному виді макетного матеріалу.

Чистові макети. За допомогою чистових макетів знайдене раніше рішення закріплюють у таких макетних матеріалах: оргскло, склопластик, полістирол, гіпс і реальні матеріали. Вони дозволяють досить точно передати ознаки виробів промислового виготовлення і забезпечують їхнє збереження протягом тривалого часу.

У чистових макетах фахівці оцінюють результати проектування з виробничої, економічної і споживчої точок зору. Ці макети називають також демонстраційними. Демонстраційні макети відображають проектне рішення з деяким ступенем закінченості. Вони, як правило, не підлягають переробкам, зберігаються як еталони, фіксуючи момент, після якого проектування або пішло в новому напрямку, або завершилося.

Демонстраційні макети виготовляють на підставі даних, отриманих у процесі пошукового макетування, по кресленнях розробленим художником-конструктором і, як правило, на заключному етапі художнього конструювання. Демонстраційний макет служить еталоном естетичних властивостей виробу, зразком для серійного відтворення. Будь-яка технічна документація — креслення, технічні умови, стандарти — самі по собі не забезпечують точного відтворення споживчих властивостей, якими б детальними вони не були.

Тільки сполучення демонстраційного макета і технічної документації дозволяє вести конструкторську і технологічну розробку в напрямку забезпечення естетичних властивостей виробу, передбачених художньо-конструкторським проектом.

Демонстраційні якості макета цілком залежать від змісту проектного задуму, виконавської майстерності і відповідності його поставленій задачі. Демонстраційні якості макета — один з найважливіших критеріїв оцінки проектного задуму.