Філософське вчення Феєрбаха (Ф).

З Ф.починається період нового злету,піднесення матеріалізму.В світі нема нічого,крім природи,вона ніким не створена і є причиною самої себе.Природа є також основою походження людини, а релігія це хибна перекручена свідомість.Він не просто відки-дав релігію з порогу, як це робили багато його попе-редників,а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Ф.-це ніби справжній матеріалізм, атеїзм.Але його філософія не була послідовно матеріалістичною.В розумінні природи Ф.матеріа-ліст,а в розумінні історії людства-ідеаліст.

Великі зміни історії суспільства,вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії.Будучи глибо-ким критиком релігії,що існувала в той час,Ф. На-магався створити свою нову релігію,в якій замість культа бога буде панувати культ людини і любові, крім цього,матеріалізму Ф.були притаманні такі риси як метафізичність,механіцизм,він мав споглядальний хар-р.В центрі філософії Ф.стояла людина,тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко,тільки як частину природи,як біологічну істоту,яка повністю залежить від природи,”панує” над природою “шляхом покори її”,в той час як людину слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного,”як сукупність суспільних відносин”./К.Маркс/

К.Маркс. Енгельс.

“Економічно-філософські рукописи 1844р.”-праця К.М.має величезне значення для розу-міння гуманістичниї ідей і взагалі комплексу ідей М.,що продовжують принципово нові підходи до розуміння людини та суспільства. Базуючись на ідеалах Фіхте і Гегеля про ак-тивну діяльність суб’єкта М.вперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворюва-льної суспільної практики.Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства,в основі якого лежить людська праця.Рукописи прой-няті гуманістичними роздумами,аналізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства. Ідея відчуження в суспільстві,де панує приватна власність-головна в цій роботі М.Він доводить,що в основі будь-якого відчу-ження лежить відчуження в матеріальній,еко-номічниій сфері.Це вже протилежна гегелівсь-кій точка зору,оскільки вона носить матеріа-лістичний характер.М.звинувачує приватну власність тому,що вона кінець кінцем пород-жує всі форми відчуження.Тому він займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення,коли замість багатьох власників виникає один власник-держава, яка експлуатує і поневолює людину.Маркс стверд-жує ідею про необхідність перетвороення “приватної власності”у реальну власність кожного індивіда,а натомість-в реальне “присвоєння людиною відчуженого багатс-тва”Йдеться про все багатсво-матеріальне і духовне,тому людина вільного суспільства,де ліквідовано відчуженість-це людина багата, багата різнобічними потребами, інтелек-туально,морально і фізично розвинена.Тобто це універсальна людина,яка живе в злагоді з суспільством і природою.М.гостро критикує так званий “казармений комунізм”,який уніфі-кує людину,спрощує її потреби,веде до зрівня-лівки,не дає умов для всебічного розвитку особистості.

Фрідріх Енгельс (1820 – 1895 рр.) – один із творців марксизму.

Критикуючи Л.Фейєрбаха за його негативне ставлення до діалектики Г.Гегеля, Ф.Енгельс критично переосмислює її, повертає обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика – матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості, а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Безпосередніми результатами такого застосування діалектики є праця Ф.Енгельса “Діалектика природи”, багато інших. Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні, який серед інших використовується як назва цієї філософської теорії – діалектичний матеріалізм.

Матеріалізм і діалектика дозволили Ф.Енгельсу та К.Марксу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що й суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в його розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оцінити роль народних мас та окремих особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сім’ї та ін.

30. Філософія життя (Ніцше, Шопенгауер)
“ Ф-ія життя” як Ф-кий напрямок склалась у кінці 19 ст. гол. чином у Німеччнині та Франції.Вона зверталась до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу.Ф.ж. була спробою перебороти обмеженність матеріалізму з ідеалістичних позицій.
Засновник – Шопенгауер (песиміст). За Ш., суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого(волюнтаризм)
Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний хар-р, і тому ніякі сусп.-політ. перетворення нічого не змінять
Основна життя, за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади..Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди.Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях: 1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”) 3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабов)
Ніцше назвав себе філософом неприємних істин (осн. твір - “Так говорив Заратустра”)

Позитивізм.

Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкретними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.

Ідеї Конта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мімя (1806—1873) та Герберта Спенсера (1820—1903). Погляди останніх стали тією початковою формою позитивістської філософії, яку назвали "першим позитивізмом". В кінці XIX ст. ідеї позитивізму Конта, Мілля, Спенсера розвивали представники емпіріокритицизму — Ернст Мах (1838—1916) та Ріхард Авенаріус (1843—1896), а в XX ст. виникає неопозитивізм та постпозитивізм.

Третя тенденція знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціалізму Сьорена К'єркегора (1813—1855), філософські погляди якого склалися під впливом німецького романтизму, з одного боку, і були антираціоншіістичною реакцією на філософію Гегеля, — з іншого. Об'єктивній діалектиці Гегеля К'єркегор намагався протиставити "екзистенціальну діалектику", яка мала б стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога, органічного духовного єднання людини з Богом. На шляху до Бога, вважає К'єркегор, людина проходить три якісно відмінні стадії: естетичну, етичну і релігійну, вищою серед яких є остання. Лише на релігійній стадії особистість досягає найглибшого самоосягнення і саморозуміння. Без Бога особистість не зможе витримати суперечностей та страждань — цих невід'ємних характеристик життя. Лише християнство, за К'єркегором, дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істинну реальність. Але це дається обраному колу людей, тим, хто здатний реалізувати свою свободу. Існування особистості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. Істина недосяжна для розуму і пізнання, вона є способом життєдіяльності людини. На противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (осо-бистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій". Такий підхід, на відміну від традиційно раціоналістичного, однозначно "усередненого" розуміння істини, дає можливість, на думку К'єркегора, побачити "поліфонію" істини, реконструювати особистісно неповторні риси її багатозначної структури. Філософія К'єркегора не була сприйнята сучасниками. Лише в XX ст. до його вчення звертаються протестантська теологія, російська релігійно-ідеалістична філософія, екзистенціалізм.

Ці три розглянуті вище тенденції знайшли пряме продовження як у некласичній філософії кінця XIX — початку XX ст., так і в сучасній західній філософії.

Date: 2016-07-20; view: 285; Нарушение авторских прав