Епікур і епікурейство

В елліністсько-римський період античності найбільш відомими були такі філософські школи: епікурейська, скептична, стоїчна і несплато-нівська.

Впливовою в елліністсько-римський період була школа послідовника філософії Демокріта Епікура (бл. 342—270 pp. до н.е.).

Епікур підійшов до атомізму Демокріта з етичних позицій, фактично відтворюючи гедонізм кіренаїків, які визнавали насолоду критерієм моральних вчинків. Натурфілософія Епікура спирається на такі універсальні принципи: по-перше, ніщо не виникає з нічого і в ніщо не перетворюється; по-друге, всесвіт завжди був таким, яким він є тепер, тому що немає нічого такого, у що він міг би перетворитись; по-третє, всесвіт складається з тіл і порожнечі, і про існування тіл свідчать відчуття, а існування порожнечі підтверджується рухом, який у ній реалізується; по-четверте, тіла або неділимі і незмінні (атоми), або складені з атомів; по-п'яте, всесвіт безмежний як за обсягом порожнього простору так і за кількістю своїх складових — як атомів, так і їх поєднань.

Зазначені принципи показують, що тут Епікур фактично повторює Демокріта, а оригінальність натурфілософії Епікура проявляється в тому, шо якщо Демокріт розрізняє атоми за формою, порядком і положенням, то Епікур говорить про їх форму, величину і вагу.

Оригінальний Епікур і тим, що, визнаючи об'єктивність чуттєвих якостей, він стверджує, що річ — не проста сума атомів, а існує як цілісність, якій властиві сталі якості.

Епікур іде далі Демокріта в розумінні простору і часу. Простір виводиться з факту руху — він є необхідною умовою руху тіл. Час Епікур вважає властивістю тіл.

Основне ж, чим відрізняється Епікурове розуміння атомів від попереднього атомізму, — приписування атомам властивості ваги як причини руху.

Однак Епікур постає перед нами не тільки як представник атомістичної філософії. Цікавими є думки Епікура про Бога і моральність.

Епікур вважав, що основна мета філософії — досягнення щастя, тобто нічим не затьмареного вдоволення. Цей принцип епікурейської етики з'являється завдяки визнанню того, що людина від природи тягнеться до щастя і з не менш природною відразою намагається позбутися страждань. Щастя, вважає філософ, це незворушність духу, яка досягається навчанням і вправами.

Date: 2016-07-20; view: 272; Нарушение авторских прав