Склад злочину і кваліфікація злочину

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства) прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму кримінального закону, яка передбачає відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідальності. Кваліфікація являє собою певний розумово-логічний процес, що здійснюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного [23, c. 560].

Через кваліфікацію дається правильна юридична й соціально-політично характеристика вчиненого суспільно небезпечного діяння. Необхідною умовою правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння, а також глибоке знання діючого кримінального законодавства. Тобто, глибоке дослідження факту вчиненого діяння повинно поєднуватися з глибоким знанням закону. Кваліфікація - це не тільки встановлення фактичних даних про подію злочину, а й відшукання логічного зв'язку між подією злочину і конкретним складом злочину. Кожен злочин має безліч ознак, але далеко не всі вони враховуються при кваліфікації: необхідно відібрати лише ті юридично значущі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого діяння. І якщо їх сукупність буде відповідати сукупності передбачених законом ознак, то це свідчить про наявність у діях винної особи складу певного злочину, а відсутність хоча б однієї з необхідних ознак – про відсутність у діях особи конкретного складу злочину. Кваліфікація - це, насамперед, певний розумовий процес, що виражається в послідовному встановленні точної відповідності усіх ознак конкретного суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, закріпленого кримінальним законом.

При цьому встановлення складу злочину, як підстави кримінальної відповідальності, є головним завданням кваліфікації, а сам склад злочину виступає в якості юридичної підстави кваліфікації. Процес реалізації кваліфікації проходить ряд етапів, на кожному з яких здійснюється повний цикл пізнання, наслідки якого відображаються в певних процесуальних документах: постановах слідчого та прокурора, ухвалах та вироках суду. Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію, розрізняють:

1. Офіційна (легальна) кваліфікація - це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державою особами (працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями). Наслідки такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов'язковий характер (є юридично значущими).

2. Неофіційна кваліфікація - це відповідна правова оцінка, що дається окремими громадянами, науковцями у наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо [24, c. 56].

Така кваліфікація не має обов'язкового характеру (не є юридично значущою), відображає лише позицію автора, але може враховуватись суб'єктами офіційної кваліфікації. Формула кваліфікації являє собою скорочену умовну вказівку на статті, частини й пункти статей Загальної та Особливої частин КК, якими передбачена відповідальність за вчинене діяння. Фактично, це сукупність цифрових та буквених позначень, що вказують на кримінально-правові норми, які підлягають застосуванню [25, c. 456].

Отже, кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, якого заслуговує покарання, можливо одержати тільки внаслідок правильної кваліфікації.

Таким чином, вітчизняна доктрина кримінального права та законодавство про кримінальну відповідальність визнають єдиною підставою кримінальної відповідальності вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений Кримінальним кодексом України. Склад злочину це законодавча модель, так би мовити, законодавча «формула», яка дає змогу визнавати конкретне суспільно небезпечне діяння злочином і надає єдині необхідні та достатні підстави для кримінальної відповідальності особи, яка вчинила таке діяння (ч. 1 ст. 2 КК України). Склад злочину дозволяє вибрати необхідну кримінально-правову норму при правовій оцінці такого діяння, є необхідною умовою законності при застосуванні кримінально-правових норм тощо.

Склад злочину можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпеки; за структурою, тобто за способом опису ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання. За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють: 1) простий (іноді його називають «основний») склад злочину — йому властиві основні ознаки злочину і він не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом’якшуючих обставин; 2) склад злочину з кваліфікуючими ознаками, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію; 3) склад злочину з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, що надають злочину особливої суспільної небезпечності; 4) склад злочину з пом’якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину. За характером структури, тобто за способом опису ознак безпосередньо в законі, склад злочину розподіляють на прості й складні. До простих відносять склад злочину, які містять ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт.