Простий та складний склад злочину

Однією з класифікацій складів злочинів, що запропонована науковцями, є їх поділ за способом опису ознак у законі. Єдина особливість цієї класифікації полягає в тому, що вона має враховувати рівень законодавчої техніки, притаманної чинному кримінальному законодавству України, в тому числі і ряд її суттєвих недоліків. Це стосується, зокрема, тих випадків, коли: а) в одній і тій самій статті Особливої частини КК України передбачені “специфічні” частини юридичних складів злочинів різних видів, наприклад, привласнення чи розтрата державного або колективного майна і розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадовою особою своїм посадовим становищем (частини 1, 2 ст. 191 КК України); б) у одних випадках окремими пунктами позначені кваліфікуючі ознаки одного й того самого кваліфікованого складу злочину, в іншому — “специфічні” частини різних (кваліфікованих та особливо кваліфікованих) складів злочинів; в) у деяких юридичних складах не зазначена форма вини, і вона не може бути з’ясована шляхом однозначного тлумачення інших елементів та ознак (ст.156 КК України) [19, c. 266].

Такі й подібні випадки значно ускладнюють віднесення окремих юридичних складів злочинів до того чи іншого виду в межах їх класифікації за способом описання в кримінальному законі. За цим критерієм склади злочинів поділяються на прості і складні. Простий склад злочину містить опис ознак одного діяння, що посягає на один об’єкт, вчинюється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України). Складний склад злочину характеризується наявністю: а) двох і більше безпосередніх об’єктів (наприклад, склад розбійного нападу – ст. 187 КК України), б) двох форм вини – складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого – ч. 2 ст. 121 КК України), в) двох або більше дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину (наприклад, ст. 357 КК України – викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем).

До числа складних належать також склади злочинів, об’єктивна сторона яких характеризується різними способами вчинення злочину або настанням різних наслідків. К.Т. Тедеєв з цього приводу зазначає, що „в певних випадках (виділено нами. – Т.Д.) значення має і структура таких складів (прості чи складні)” [20, c. 307].

Як на мою думку, ця класифікація має важливе значення для визначення нормативного моменту закінчення злочину завжди. Адже, якщо склад злочину сформульовано в законі як простий, то і злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена у статті (частині статті) КК України, що закріплює такий склад, завжди буде простою, а відтак момент його закінчення буде встановлюватися за певними правилами. Якщо ж склад злочину у КК України сформульовано як складний, то злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена у статті (частині статті) КК України, що закріплює такий склад, може бути або простою, або ускладненою (складною), що визначатиме певні особливості встановлення моменту закінчення такого злочину. Поняття простого складу злочину; на мою думку, найбільш визначено П.Л. Фрісом: «Прості – це склади злочинів, які визначаютъся одиничністю всіх його елементів і передбачають один об’єкт посягання, одне діяння, одну форму вини тощо» [21, c. 256].

Складний є антиподом простого, тобто не склад, в якому його об’єктивні ознаки не є одиничними, навпаки, він, наприклад, містить декілька альтернативних чи обов’язкових діянь, декілька альтернативних чи обов’язкових наслідків тощо. Класифікувавши склади злочинів за двома критеріями одночасно (особливостями конструкції та способом опису у законі), можу виділити такі їх види: формальний склад: простий з одним діянням, складний – з кількома альтернативними діяннями чи з кількома обов’язковими діяннями; матеріальний склад: простий з одним наслідком, складний – з кількома альтернативними наслідками чи з кількома обов’язковими наслідками. І саме такі види складів злочинів, на мою думку, визначають нормативний момент закінчення злочину.

Таким чином, при вирішенні питання про момент закінчення злочину доцільно виділяти та розмежовувати нормативний та фактичний моменти його закінчення. Нормативний момент закінчення злочину має значення для вирішення питання про кваліфікацію дій винного лише за статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, чи також з посиланням на відповідну частину ст.ст. 14, 15 КК України; фактичний – має місце з моменту реального припинення особою злочинної поведінки.

Нормативний момент закінчення злочину як реального факту визначається особливостями закріплення ознак складу злочину в статті (частин статті) Особливої частини КК України, яка встановлює відповідальність за його вчинення. Для визначення нормативного моменту закінчення злочину має значення вид складу злочину, ознаки якого закріплені у статті (частині статті): по-перше, за особливостями його конструкції (конструкції об’єктивної сторони) (матеріальний він чи формальний); по-друге, за способом опису ознак такого складу у законі (простий він чи складний) [22, c. 673].

Отже,злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов’язкові ознаки об’єктивної сторони включаються певні суспільне небезпечні наслідки вчиненого злочину, формальним визначається такий злочин в якому склад переноситься на стадію попередньої злочинної діяльності.

РОЗДІЛ 4