Правові проблеми медичної генетики, генної інженерії і генної терапії, генетичних технологій модифікацій природи людини та тварин.

Метою державної політики в галузі біоетики є гарантування громадянам України особистих прав і свобод, забезпечення поваги до їх людської гідності, тілесної цілісності та індивідуальності, в процесі розробки, впровадження та використання результатів наукової і практичної діяльності людства, а також дотримання етичних норм у відносинах суспільства до живої природи та її окремих складових.

Основою для досягнення мети державної політики в галузі біоетики є створення економічної, законодавчої, соціальної та матеріальної бази, що забезпечить вирішення таких завдань:

· підготовка рекомендацій щодо основних напрямів діяльності в галузі біоетики і біоетичної експертизи в Україні;

· розроблення пропозицій щодо законодавчого регулювання в галузі біоетики;

· сприяння встановленню основних засад регулювання відносин в цій сфері, що виникають в процесі подолання негативних наслідків науково-технічного прогресу, а також розробки і використання результатів наукової та практичної діяльності, які можуть негативно вплинути на біологічну безпеку людини і довкілля, з дотриманням етичних норм і принципів;

· підготовка рекомендацій щодо механізму гарантування громадянам України особистих прав і свобод, поваги до людської гідності, тілесної, психічної та духовної цілісності відповідно до Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень науково-технічного прогресу, в тому числі в біології та медицині;

· забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з біоетичних питань та виконання відповідних зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів України в межах повноважень, що встановлені чинним законодавством.

Враховуючи досвід інших країн, реалізацію основних заходів державної політики в галузі біоетики слід впроваджувати поетапно.

На I етапі (2003-2005 рр.) реалізації державної політики здійснюється ратифікація. Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології і медицини (Конвенції про права людини та біомедицину). З метою втілення в життя положень Конвенції розробляються нові та вносяться пропозиції та зміни до вже існуючих законів, що стосуються біоетики.

Проводиться робота із створення нових етичних комітетів у діагностично-лікувальних та інших закладах. Узагальнюється досвід роботи з утворення і діяльності локальних та галузевих біоетичних комітетів, розробляються методичні рекомендації для їх роботи. Здійснюються підготовка членів біоетичних комітетів шляхом періодичного проведення семінарів, тренінгів тощо. Готуються та проводяться міжнародні симпозіуми, конгреси та конференції, а також забезпечується участь українських вчених у таких подіях за кордоном з метою обміну досвідом, удосконалення роботи етичних комітетів та здійснення біотичної експертизи, а також розробки загального нормативного акту з біоетики.

Розробляється процедура проведення та вводиться біоетична експертиза кандидатських та докторських дисертацій, зокрема в галузі біології і медицини.

Здійснюється підготовка підручників з біоетики та розробляються програми викладання біоетики для студентів вищих навчальних закладів. Вводяться уроки з біоетики у загальних та спеціальних закладах середньої освіти.

Висвітлюються в закладах масової інформації найбільш актуальні питання в галузі біоетики.

На II етапі (2006-2008 рр.) продовжується робота з удосконалення та створення нових нормативних актів в галузі біоетики та біоетичної експертизи. Завершується процес створення біоетичних комітетів у медичних закладах України. Розробляється процедура проведення та вводиться біоетична експертиза при друкуванні наукових статей в галузі біології і медицини.

3.Медико-етичні проблеми клонування людини і тварин.

Клонування – це метод, за допомогою якого можна отримати сукупність суб’єктів, отриманих з одного організму і генетично ідентичних з ним.

Клонування – це форма асексуальної репродукції, в результаті якої отримується індивід з генетичним кодом, який є ідентичний до того, хто дає генетичний матеріал. Слово „клонування” походить від грецького слова ― klon, яке означає „галузка” до вегетативної продукції рослин. Клонування як таке є знаним явищем в рослинному світі. Клонування можна досягнути двома різними шляхами:

1) Переносом ядра клітини суб’єкта, якого хочуть клонувати (дублювати). Це ядро вводять в запліднену або незапліднену яйцеклітину після видалення або нейтралізації існуючого в ній ядра. Ядро клітини має повний генетичний код даного організму і саме це дозволяє „відтворити” ідентичний генетично організм. Така техніка передбачає два моменти: видалення ядра із яйцеклітини або одноклітинного ембріону (зиготи), і другий момент – це коли клітина, з якої береться ядро, зливається з вказаною яйцеклітиною або одноклітинним ембріоном завдяки електричному шоку, використаному для того, щоб привести в дію процес ділення нового отриманого індивіда, якого потім переносять в матку жінки.

2) Розщеплення ембріонів – штучно проводить природній процес формування ідентичних близнюків, або монозигот, який полягає в поділі ембріональних клітин в перших стадіях розвитку (до 14 днів після запліднення) на два або більше ідентичних ембріонів. Після цього розділені бластомери є в силі незалежно розвиватися завдяки клітинній поліпотенції. Поліпотенція є властивістю, через яку одна клітина дає початок різним тканинам, що формують організм.

В перспективі клонування передбачається створення ідеальних індивідів, з неперевершеними можливостями; продукція здорових індивідів без ризику спадкових хвороб; створення великої кількості генетично ідентичних суб’єктів для проведення наукових досліджень; можливість дати дитину безплідній парі; можливість мати дитину з такими, а не іншими рисами (з вибраним завчасно генотипом, наприклад якоїсь особистості, такої а не іншої статі); створення пар ембріонів, щоб зберігати їх замороженими, як резерв запасних органів для пересадки генетично тотожному близнюку.

Аргументи, які найчастіше подаються „за” клонуванням це:

1) Реалізація „права” батьків на потомство, тобто мало б бути ще одною прокреаційною технікою (яка ще більше, ніж запліднення в пробірці і техніку штучної інсемінації інтегрує в процес становлення нового життя. У випадку планування вже йдеться не лише про те, щоб мати дитину, але мати дитину саме таку, яку б вони хотіли мати (вибір статі, характерних рис).

2) Можливість продукції підмінної особи – очікування своєрідної „безсмертності”, пов’язане із клонуванням самого себе і через те „нескінченного” продовження власного життя.

3) Створення „армії клонів” придатних для певних воєнних дій.

4) Цей спосіб нестатевого розмноження дає незалежність в цій сфері багатьом феміністкам. Це пов’язано з ідеологічними поглядами. Нова техніка могла б справді звільнити жінку від чоловіка в справі, яка дотепер вимагала співпраці обох статей.

5) Клонування – це також можливість створення „банку органів” для трансплантації. Надзвичайна властивість первинних зародкових клітин, звана тотіпотенцією, є причиною того, що вони могли б бути придатні в лікуванні багатьох до цієї пори невиліковних хвороб.

Такі роздуми базуються на переконанні, що людський ембріон на ранніх стадіях розвитку – це не людина і в зв’язку з тим проведені на ньому експериментування не порушують найважливіших благ людської особи.

Резолюція Європейського Парламенту від 1989 року клонування визнає серйозним порушенням фундаментальних прав людини. Воно суперечить принципу рівності людських істот, бо допускає расову та євгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини і веде до експериментування на людських ембріонах. Отже, клонування є заборонено на юридичному рівні. ”Клонування ембріонів, незалежно від цілей, суперечить принципам міжнародного права, яке захищає людську гідність. Міжнародне право гарантує право на життя всім людям, а не лише деяким індивідам. Створення людських істот призначених на знищення, свідоме знищення клонованих істот після досягнення наукових цілей, зведення людської істоти до ролі слуги або раба, а також дозвіл на проведення медичних і біологічних експериментів на істотах, які не виразили на це згоди, є морально злим і недопустимим. Клонування людських ембріонів являється також серйозною загрозою для зобов’язуючого закону, бо дає змогу особам, що проводять експерименти, робити селекцію і зміцнювати певні людські риси на основі статі, раси і т.д., при одночасній елімінації інших істот”.

№6.

1.Медико-етичні,соціальні та правові проблеми та біобезпека репродукції людини та нових репродуктивних технологій,біоетичні проблеми планування сім*ї.

Основний принцип ліберальної позиції по відношенню до штучного запліднення – це "право кожної жінки мати дитину". Підставою цього права в рамках ліберальної ідеології є природно-біологічна функція дітонародження.

Розглянемо найрозповсюдженіші методи штучного запліднення.

Гомологічна штучна інсемінація – перенесення сім’я чоловіка у вагіну, порожнину шийки матки або фалопієву трубу жінки. В загальному, цей тип інсемінації не має в собі протипоказів або труднощів морального порядку, оскільки мова йде про лікувальну допомогу для того, щоби подружні стосунки закінчилися народженням дитини.

Набагато складніше морально-етична проблема постає в разі гетерологічної штучної інсемінації, коли використовується для запліднення сім’я донора – чужої по суті, в більшості випадків, незнайомої людини, а не чоловіка. Як наслідки – розрив між генетичним батьківством дитини і відповідальністю за її виховання, виникнення сімейних негараздів на грунті “умовного”, не біологічного батьківства, психологічна проблема “ідентифікації” батька дитиною тощо. Однак, у випадку, коли чоловік має “неякісне” для запліднення сім’я внаслідок патологічного процесу, гетерологічна інсемінація – єдина можливість у сім’ї народити дитину.

До технологій інтракорпорального запліднення відносять GIFT (Gamet Intra Fallopian Transfer) – перенесення гамет всередину маткової труби, полягає вона в одночасному, але розділеному перенесенні чоловічих та жіночих гамет всередину фаллопієвої труби. Показниками для такого методу являються деякі форми жіночої або чоловічої неплідності, несумісні із штучною інсемінацією, при умові, що жінка має, по крайній мірі, одну прохідну фаллопієву трубу. Під час інтракорпорального перенесення гамети деякий час перебувають поза організмом батьків, а це можна розглядати і як заміну подружнього акту, що засуджується релігією. Однак багато моралістів не погоджуються з подібною інтерпретацією і розглядають цей спосіб як допомогу подружньому акту.

Штучне гомологічне екстракорпоральне запліднення, запліднення у пробірці із подальшою пересадкою ембріону у матку жінки (FIVET), викликає ряд моральних заперечень. При сучасній технології відбувається запліднення декількох ембріонів. Оскільки відсоток вдалої імплантації і розвитку вагітності дуже низький (1 або 2 на 10), то заради досягнення більшого успіху створюють більше ембріонів для можливості повторити спробу у випадку неуспіху. Так званий “надлишок” ембріонів є етичною і юридичною проблемою: він може бути знищений, або його використовують для експериментів, або виробництва косметичних засобів, або переносять в іншу жінку (і в цьому випадку, очевидно, не відбувається гомологічного запліднення). Під час проведення FIVET загальна втрата ембріонів сягає 93-94% і лише мізерна їх кількість виживає.

Заплановане знищення ембріонів, являє собою з моральної точки зору навмисне знищення людської істоти, як і у випадку штучного переривання вагітності. Як причину, яка могла б морально виправдати це знищення, згадують той факт, що і при природному заплідненні відбувається велика кількість міні-абортів до або після імплантації внаслідок різних аномалій чи несумісностей. Отже, якщо сама природа виконує селекцію (відбракування) і з числа різних ембріонів імплантуються і розвиваються тільки ті, які мають найбільшу життєздатність, то і в лабораторних умовах також є допустимо застосовувати ряд спроб. В цьому випадку лікар лише “копіює” те, що відбувається в самій природі.

Етичною проблемою також є "ембріональна редукція". При імплантації одного ембріона нідація малоймовірна, тому одночасно імплантують три-чотири ембріони для того, щоб хоча б один вкорінився у матку. З цього випливає, що можлива багатоплідна вагітність. У свою чергу багатоплідна вагітність вважається невдачею, адже потрібно підвищити шанси для повноцінного розвитку хоча б одного ембріона. Ось чому в такому разі проводять постімплантаційний селективний (або євгенічний) аборт (під контролем УЗД при терміні вагітності до 10 тижнів у тіла "менш якісних" ембріонів вводять речовини, які призводять до їх загибелі). Такий аборт з позицій біоетики ніколи не виправданий.

Штучне гетерологічне екстракорпоральне запліднення засуджується з моральної точки зору ще в більшій мірі, адже додається ще ряд морально-етичних проблем, окрім того, що при заплідненні "у пробірці" продукуються ембріони, смерть яких наперед передбачена та запланована (“надлишкові” ембріони та “ембріональна редукція”).

По-перше, звернення за гаметами до третьої особи, щоб отримати в розпорядження сперму або яйцеклітину, створює розрив між подружнім єднанням і розмноженням людини, що призводить до дегуманізації подружнього акту.

По-друге, порушується право дитини бути зачатою і приведеною на світ у подружжя і з подружжя, дитина позбавляється синівської спорідненості з батьківськими коренями, страждає біологічна, психологічна і юридична ідентичність дитини. Кожен з нас має право знати, від кого він народжений. Це право визнається і на юридичному рівні в деяких країнах, в яких легалізована процедура штучного запліднення. Передбачається, що, при збереженні анонімності донорів, слід вести їх централізовану реєстрацію, щоб можна було отримати інформацію загального характеру у випадку, коли дитина її вимагає.

По-третє, оскільки, за допомогою еякуляції лише одного чоловіка можна запліднити велику кількість яйцеклітин, імплантуючи отримані в такий спосіб ембріони в різних жінок, і оскільки “батьківство” донора повинно залишатися невідомим, то теоретично є можливим отримання певного населення однокровних братів і сестер, які не будуть підозрювати про своє споріднення. В такому випадку можливе укладання шлюбів між однокровними родичами, які збільшують ймовірність генетичних захворювань.

По-четверте, постає проблема євгенічних тенденцій, коли є можливість селекції донорів. Ціль такої селекції полягає в тому, щоби дати парі, яка про це просить, не лише бажану дитину, але і “досконалу дитину”, або по крайній мірі, дитину, найбільш подібну до соціального батька.

По-п’яте, проблема сурогатного материнства. У випадку сурогатного материнства чітко проявляється інорідність сімейної пари-замовника та матері, яка виношує дитину, і яка може глибоко прив’язатися до виношуваної дитини в силу тісного біологічного зв’язку з нею в період її дозрівання. Таким чином являється очевидною маніпуляція тілесною природою дитини, яка отримує генетичну спадковість від двох конкретних осіб і разом із цим кров, харчування і життєве внутріматкове забезпечення (що в майбутньому може мати наслідки і на психічному рівні) – від третьої особи – сурогатної матері. В свою чергу сурогатна матір також отримує значну психологічну травму внаслідок придушення природного материнського інстинкту. Інколи і біологічні батьки не можуть до кінця прийняти дитину, виношену іншою жінкою, чужою для сім’ї по суті, як свою рідну. Ця проблема має і інший негативний бік: об’єктом договору купівлі-продажу є не тільки матка сурогатної матері, але і перш за все людське життя. Якщо ж дитина має вади розвитку, замовники можуть від неї відмовитися: для чого обтяжувати себе, якщо можна замовити ще один “товар”, який буде відповідати усім вимогам?

По-шосте, реалізація "репродуктивних прав" самотніх жінок з використанням донорської сперми порушує право майбутньої дитини мати батька, призводить до деформацій інституту сім'ї в бік збільшення неповних сімей, і реального росту числа дітей, народжених поза шлюбом. Використання репродуктивних технологій для забезпечення тих же "репродуктивних прав" осіб з "нестандартною сексуальною орієнтацією" неминуче сприяє руйнуванню традиційних форм сімейних відносин.

Контрацепція є свідомою та цілеспрямованою діяльністю щодо позбавлення статевого акту властивої йому за його природою дітородної функції. З моральної точки зору контрацепція – це спосіб зняти з себе відповідальність за свою сексуальну поведінку і за долю майбутніх дітей.

Найчастіше контрацепцію використовують як метод планування сім’ї. В загальнодержавних масштабах різні методи контрацепції пропагандують для вирішення демографічних проблем країни, а також як метод боротьби з розповсюдженням штучних абортів.

Контрацептивного ефекту можна досягти способами:

Ø блокуючи звільнення яйцеклітини з яєчників (за допомогою гормональних засобів);

Ø створюючи перешкоду для зустрічі яйцеклітини і сперматозоїда під час статевого акту (для цього використовується презерватив, матковий ковпачок, сперміцидні (знищуючі сперматозоїди) засоби).

Ø перерваний статевий акт (перериванні статевих зносин безпосередньо перед еякуляцією).

Ø стерилізація (повне позбавлення людини плідності)

Види контрацептивів:

1) Контрацептиви, що створюють механічну перепону - презерватив або матковий ковпачок.

2) Гормональні контрацептиви: естропрогестинова таблетка (поєднує контрацептивний та абортивний механізми – естроген пригнічує гіпоталамо-гіпофізну систему і не дозволяє виділення яйцеклітини та гормонів; недозволяє утворенню слизу в шийці матки, яка стає непрохідною для сперматозоїдів і тим самим створює перешкоду їх попаданню в матковий канал (контрацептивний механізм), прогестин є перешкодою нормальному процесу змін ендометрійної структури матки, в результаті чого в разі запліднення ембріон не має можливості імплантуватися в матку (абортивний механізм).

3) Хімічні методи контрацепції: сперміцидні засоби, вагінальні губки, таблетки, тампони, промивання.

4) Інтерцептивні. Серед інтерцептивних контрацептивів слід розрізнити

а) гормональні: міні - таблетка (містить тільки прогестин), естропрогестини пролунгованої (вводяться як “депозит” в м’язові тканини), таблетка на завтра ( є справжнім абортивним засобом, передбачає посилене приймання естрогенів або естропрогестинів в межах 72 годин після статевого акту, що призводить до порушення гормональної рівноваги, яка в нормальних умовах служить для підготовки слизової оболонки матки до прийняття ембріона після можливого зачаття).

б) механічні: спіраль (виріб зроблений з пластмаси або іншого матеріалу (наприклад, срібла або міді), який вводиться в маткову порожнину, реакцією на введення чужорідного тіла є хронічне запалення ендометрійної слизової оболонки, що стає непридатною для можливого прийняття ембріона, готового імплантуватися в матку (абортивна дія) і зміни складу слизу шийки матки, яка стає перепоною для проникнення сперматозоїдів в матковий канал і маткову порожнину.

5) Антигестативні: препарат міфепристон викликає антипрогестинову реакцію, вшивають під шкіру, перешкоджає укоріненню людської істоти у властивому місці матки упродовж 5 років.

Слід наголосити, що усі контрацептивні засоби викликають ряд побічних змін в організмі, що згубно впливають на здоров’я жінки.

Природне планування сім’ї – це метод, який на основі спостереження за змінами в організмі дає змогу подружжю визначити плідні дні в менструальному циклі жінки. Цей метод не має побічних впливів на здоров’я.

Природні методи планування сім’ї (ПМПС) ґрунтуються на спостереженнях за фізіологічними ознаками плідної (коли можливе запліднення) та неплідної (коли запліднення малоймовірне) фаз менструального циклу, що дає змогу подружній парі визначити період, коли варто утриматись від статевих зносин, якщо вона прагне уникнути вагітності, або вступати у статеві зносини, якщо вагітність бажана.

методи планування сім’ї (рис. 1):

1) Ритмічний (календарний, метод Огіно – Кнауса). Календарний метод дає змогу визначати дні можливої фертильності за допомогою підрахунків, аналізуючи останні 6-12 менструальних циклів. Перший день періоду потенційної плідності визначають, віднімаючи число 18 від тривалості найкоротшого циклу, останній день – віднімаючи число 11 від тривалості найдовшого циклу. Овуляція припадає на 14 день циклу

2) Спостереження за цервікальним слизом (овуляційний, метод Біллінгса). Метод передбачає розпізнавання жінкою циклічних змін у слизових виділеннях з шийки матки. У перші дні після менструації більшість жінок відчуває сухість у піхві (це рання інфертильна фаза, неплідний період). Зростання вмісту естрогенів в призводить до посилення шийкової секреції: якщо на 7-8-й день циклу шийкові залози виділяють 60-70 мг слизу на добу, то на початок овуляції – 700 мг. Саме тоді, коли з'являється рідкий слиз, починається фертильна фаза циклу. Цервікальні виділення стають рідкими, прозорими, тягучими, слизькими та нагадують сирий яєчний білок (плідний слиз). Жінка відчуває, що присінок піхви наче "змащений" – це день найбільшого виділення слизу, коли здатність до запліднення найвища. Після овуляції під впливом прогестерону виділення слизу істотно зменшується, слиз стає густішим або цілком зникає. Постовуляторна, або пізня інфертильна (неплідна), фаза циклу починається на 4-й день після дня піку виділення слизу і триває до першого дня чергової менструації.

3) Температурний метод (вимірювання базальної температури тіла вранці натще відразу після пробудження). Базальна температура тіла має двофазну динаміку по відношенні до гормональних змін менструального циклу і тому дає можливість визначити, після її підвищення і подальшої стабільності по відношенню до попередньої фази, що вже відбулася овуляція. Постовуляторна (пізня інфертильна) фаза у циклі жінки настає на третій день після зміни температури.

4) Симптотермальний метод (спостереження за кількома ознаками – базальною температурою, змінами цервікального слизу, чутливістю молочних залоз, болями в низу живота в середині циклу, збільшенням ваги, мінливістю бажань, настрою, апетиту тощо). Утримуватись від статевих зносин потрібно від дня появи рідкого слизу, доти, доки не мине три дні після підвищення температури тіла.

2.Медико-етична та правова оцінка штучного аборту

Або́рт (лат. abortus – викидень) – переривання життя зачатої, але ще не народженої дитини, переривання вагітності і видалення дитини з матки до того, як вона зможе жити самостійно. Народження дитини після 28 тижня вагітності називається передчасними пологами.

Аборт може бути мимовільним (викидень) і медичним або штучним (пряме втручання – хірургічне чи медикаментозне). Під штучним абортом розуміють звільнення вагітної матки від плодового міхура за допомогою будь-якого діяння безпосередньо на плодовий міхур, на матку або на організм вагітної в цілому.

Аборт поширений нині більше, ніж коли-небудь за всю історію цивілізації. Згідно з даними ВООЗ у цілому світі щороку здійснюється 53 млн. абортів (за всю Другу світову війну загинуло 50 млн. людей). Аборти і пов'язані з ними ускладнення забирають життя майже кожної десятої жінки, що померла під час вагітності. Не зважаючи на тенденцію до зниження, рівень абортів в Україні залишається найбільш високим серед країн Європи і складає близько 200 тис. абортів на рік.

З огляду на моральні чинникирозрізняють кілька видів аборту:

Мимовільний аборт (викидень, спонтанний аборт) – незумисна і ніким не спровокована втрата плода всупереч волі матері. Причини викидня можуть бути різними, найчастіше патологічні процеси. У разі мимовільного аборту не можна говорити про моральну вину, хіба що причиною такого аборту є очевидна і свідома недбалість, яка провокує викидень (невідповідна турбота про себе, зокрема на початку вагітності, негативне ставлення чоловіка до жінки під час вагітності, надмірне фізичне навантаження, стреси тощо).

2) Аборт при ектопічній (позаматковій) вагітності. Така патологія вагітності практично не залишає для дитини жодного шансу, щоб вижити. Окрім цього, позаматкова вагітність може спричинити смерть вагітної. Тому при імовірності втрати обох людей, треба рятувати життя хоча б однієї.

3) Терапевтичний (безпосередній, прямий) аборт. Це ситуація, коли вважають, що жінка перебуває у фізичній чи психічній небезпеці, яка ускладнюється вагітністю і пологи можуть призвести навіть до смерті матері. Доволі часто йдеться про вибір між життям жінки та дитини.

Опосередкований (непрямий) аборт. Якщо вагітна жінка тяжкохвора, наприклад на рак матки з ураженням ембріона, аборт дозволений і морально оправданий, оскільки і матір, і дитина приречені на смерть. Продовження вагітності не тільки призвело б до смерті матері, але і не врятувало б життя дитини. Видаляють хвору матку, а отже, і плід.

Селективний (євгенічний) аборт виконують, щоб запобігти народженню дитини з генетичними відхиленнями. Згідно з цією ідеологією лише сильні особистості, здорові, корисні для суспільства мають право на життя. З одного боку такий прагматизм дуже небезпечний (прикладом цього є події Другої світової війни), бо призводить до расизму. Не існує жодних причин, які б усправедливлювали позбавлення людського плода його індивідуальності і гідності. З іншого боку народження хворої людини, з генетичними відхиленнями – це зло, «навіть якщо особа внаслідок такого народження позитивно переживала б своє існування, бо такі дії вводять у світ непотрібне страждання…», – пише Дж. Харріс, професор біоетики в Університеті Манчестеру.

6) Аборт як наслідок зґвалтування. Не можна у випадку вагітності через зґвалтування шукати рекомпенсації справедливості, застосовуючи як засіб ще більшу несправедливість, якою є переривання життя вже зачатої дитини. Діти, зачаті внаслідок зґвалтування чи інцесту, залишаються людськими особами. Вони мають право на життя, як і ті діти, які були зачаті у подружній любові, і тому також заслуговують на захист.

7) Суспільний (соціальний) аборт. Іноді до аборту вдаються з різноманітних суспільних мотивів: економічні труднощі сім'ї; страх жінки перед втратою праці, дотеперішнього стилю життя, вільного часу; страх перед відповідальністю; незрілість, зокрема молодих людей, що не готові прийняти дитину і т. ін.

Сучасні законодавства, що легалізують аборти, мають своєю підставою ліберальну ідеологію. Ліберальне виправдання аборту базується на двох принципах. Перший – це право жінки розпоряджатися своїм тілом. Другий – заперечення особистісного статусу плода.

З першої позиції аборт розглядається як суто особиста, інтимна проблема, яка стосується тільки жінки, і в яку ніхто не повинен втручатися. Це – просто одна з медичних операцій, тобто аборт – це медична проблема. Визнається право жінки бути абсолютно автономною в ухваленні рішення про переривання вагітності незалежно від причин, які можуть бути як медичними, так і соціальними.

Другий принцип полягає в тому, що плід – це не людина, а тільки "згусток тканин" або "кривава маса". Прихильники цієї думки наводять кілька аргументів:

1. Навіть якщо зародок – людська істота, не можна не бачити відмінності між зародком і людиною. Ця різниця визнається навіть для рослини: відмінність між насінням, пророслим паростком і дорослою рослиною. Зрозуміло, що жолудь і дуб – не одне й те саме.

2. Зародиш саме тому потребує матері біологічно і соціально, що сам він не самостійний, не автономний, не може розвиватися поза тілом матері і повинен існувати всередині неї дев'ять місяців. Значить, акт народження визначає саме той момент, коли нова істота стає автономною. З цієї позиції тільки народження визнається початком життя людини.

«Початок біологічного життя людини – це не початок життя особи…». А тому «під час аборту нікого (тобто, жодну особу) не вбивають, хоча й відбувається знищення людського організму», – переконує американський біоетик Г.Т.Енгельгардт.

Виходячи з цього, судження "право жінки на аборт" перетворюється в судження "право тіла на власне тіло" або "право тіла розпоряджатися функцією свого тіла" і прийняття рішення про аборт – це результат обчислення тих чи інших інтересів, балансу життєвих обставин, але ні в якому разі не моральний вчинок.

3.етичні, правові та соціальні аспекти і біобезпека пренатальної діагностики, та популяційних скринінгових досліджень.

Пренатальна діагностика дає змогу довідатись про стан ембріона в материнському лоні, що забезпечує своєчасність і підвищує ефективність лікування дитини. Така діагностика за згодою батьків майбутньої дитини дозволена після повної поінформованості останніх про те, що застосовані методи збережуть життя та цілісність ембріона і матері, не наражаючи їх на невиправданий ризик.

Сьогодні пренатальний нагляд включає обстеження жінки (визначення формули і групи крові, мікробіологічне дослідження, вимірювання артеріального тиску) та обстеження плода з метою виявлення можливих вад його розвитку. Безпечними для здоров’я видами пренатального обстеження є УЗО плода та імунологічне обстеження з метою виявлення у крові матері біомаркерів генетичної патології (наприклад, синдрому Дауна або дефекту відкритого спинномозкового каналу). Однак така діагностика, яка здійснюється заради отримання результатів для вчинення аборту, суперечить моральному закону.

Присутність або відсутність достатніх показань для інших видів діагностування встановлюється в момент генетичної консультації, яка відбувається перед генетичним втручанням і мотивує її необхідність, так як певні види пренатального обстеження можуть спричинити викидень:

а) амніоцентез – дослідження навколоплідної рідини і клітин плода з метою вивчення хромосом (ризик викидня – 1/100);

б) дослідження ворсинок хоріона, або біопсія (ймовірність викидня 8-10% або ушкодження пальців чи рук плода);

в) взяття крові плода (ймовірність викидня 0,5-1,9% або ускладнення: зародкова брадикардія, тимчасова тахікардія і кровотеча із пуповини);

г) фетоскопія – плід оглядають у матці за допомогою ендоскопа.

Вже з самого опису застосованих процедур випливає, що деякі з них, особливо дослідження ворсинок хоріона, мають великий ступінь небезпеки і тому висувають етичну проблему щодо їх застосування. З іншого боку знову постає етична дилема. Одні моралісти наполягають на тому, що навіть при виявленій аномалії плода жінка не має права здійснювати аборт і пренатальну діагностику можна застосовувати тільки щоб здійснити своєчасне лікування або допомогти спокійно і свідомо прийняти дитину, яка повинна народитися з патологією. Інші вважають, що в разі виявленої глибокої патології плода жінка має повне моральне право зробити аборт, адже дитина буде страждати після народження, чи не краще запобігти цим стражданням? Не говорячи про моральні, фізичні і порожні матеріальні витрати батьків на догляд за дитиною.

Часто лікар-генетик, якого попросили виконати його професійну роботу, з моральної точки зору поступає суперечливо, якщо йому наперед відомо, що ця робота стане підготовчим актом до аборту. В тих випадках, коли жінкою ще не прийнято рішення про аборт, спеціаліст повинен не лише ознайомити жінку з повним медичним висновком, але і у всій повноті викласти їй правду, що стосується життя зародка, – сказати, що мова йде про людську істоту, яка потребує допомоги, пояснюючи при цьому, що існують засоби її підтримки, можливість соціальної допомоги і відповідні установи, які готові взяти на себе відповідальність за життя новонародженого.

На нараді ВООЗ, присвяченій етичним дослідженням в медичній генетиці (15 – 16 грудня 1997 р., Женева), розроблені основні етичні принципи пренатальної генетичної служби:

1. Рівні можливості для всіх членів суспільства на отримання цього виду допомоги в першу чергу для тих, у кого є медичні показання, незалежно від можливості оплатити проведення пренатальної діагностики.

2. Добровільність пренатальної діагностики. Тільки батьки вправі вирішувати, чи виправдовує генетичне захворювання проведення пренатальної діагностики чи переривання вагітності ураженим плодом.

3. Якщо є медичні показання для проведення пренатальної діагностики, то вона повинна бути доступна подружжю незалежно від їхніх поглядів на можливість переривання вагітності.

4. Пренатальну діагностику проводять тільки для того, щоб дати батькам і лікарям інформацію про здоров'я плоду. Використання пренатальної діагностики для визначення батьківства (за винятком випадків зґвалтування або інцесту) або вибору статі дитини (крім випадків зчеплених зі статтю хвороб) етично неприйнятно.

5. При нестачі коштів і відсутності медичних показань пренатальна діагностика лише через занепокоєння матері з приводу стану плода повинна мати менший пріоритет, ніж пренатальна діагностика за медичними показаннями.

6. Пренатальній діагностиці має обов'язково передувати генетичне консультування, при якому сім'я/жінка повинна отримати вичерпну інформацію про можливості застосовуваних методів, можливості та доступності лікування захворювання, ризик захворювання у плода, ймовірності несприятливих результатів тесту, можливі альтернативи для вагітної, про медичний ризик для матері та плоду при проведенні процедури тощо.

7. Лікар зобов'язаний інформувати жінку або подружжя про всі клінічно значущі результати пренатальної діагностики.

8. Вибір жінкою і (або) подружжям преривання вагітності ураженим плодом повинен бути вшанований і захищений в рамках законів і культури країни. Тільки подружжя, а не професіонали, повинні зробити такий вибір.

Для того, щоб проілюструвати складність проблем перинатальної біоетики, можна навести приклад: один лікар запитує іншого: – Я б хотів знати Вашу думку, чи варто було перервати вагітність. Батько – сифілітик, мати хворіла на туберкульоз. З чотирьох дітей один народився сліпим, другий помер у дитинстві, третій виявився глухонімим, а четвертий захворів на туберкульоз. Як би Ви вчинили? – Я б перервав вагітність, – відповів колега. – І вбили б Бетховена, – сказав перший лікар. Лауреат Нобелівської премії, видатний біолог Пітер Медавар так коментує цей софізм: “Міркування, що містяться в цьому аргументі, невірні: якщо тільки не буде доведено, що існує причинний зв'язок між туберкульозом матері, сифілісом батька і народженням музичного генія, такий аборт може позбавити світ чергового Бетховена не більше, ніж будь-яке цнотливе утримання від статевого акту або навіть звичайна менструація у жінки – адже кожна з цих причин може позбавити світ того набору генів, що визначає розвиток музичного генія.

№7.

1.Біоетичні проблеми неонатології і педіатричної практики