Тип 3: внутрішньо складний і зовнішньо легкий життєвий світ

Легкий зовнішній світ за визначенням дозволяє миттєво здійснювати діяльність по досягненню мотиву. Легкість зовнішнього світу усуває всі процеси, що протікають між ініціативою суб'єкта і реалізацією мотиву. Вся внутрішня структура діяльності та її тілесність при цьому як би випадають, кожна окрема діяльність, варто їй тільки початися, здійснюється миттєво ("тут-і-тепер»)

Основна проблематика в даній ситуації полягає в складності внутрішнього світу. Складність внутрішнього світу - це "спряженість" окремих його одиниць (життєвих відносин) у внутрішньому просторі та часі. З просторової боку "спряженість" виступає як симультанна зв'язаність відносин, тобто здатність тримати в полі зору внутрішнього одночасно два і більше відносин, що феноменологічно виражається як "це і це". У тимчасовому аспекті "спряженість" означає наявність між відносинами зв'язків послідовності "спочатку-потім". У симультанно зрізі суб'єктивно соприсутствуют багато життєвих відносини ("це і це"), що розгортають сукцессивно в деякому порядку - спочатку одне, потім інше. На відміну від попереднього випадку, суб'єкт вже здатний утримувати в увазі кілька цілей, відносин, завдань.

Це життя позбавлена ​​ситуативності. У психологічному світі немає ситуацій з їх "випадком", сприятливими (або несприятливими) обставинами, з їх тимчасовими обмеженнями, породжують "турботи", тобто дії, які повинні бути виконаними у визначений строк, з їх можливістю компромісів між змістовно непримиренними тенденціями, з їх несподіваними "раптом" і "як раз" і т. Д. Основною проблемою тут стає вибір, по суті нерозв'язний, оскільки в такому життєвому світі всі альтернативи життєво важливі.

Внутрішньої необхідністю для суб'єкта є досягнення внутрішньої узгодженості, спряженості одиниць внутрішнього світу в просторі та часі.

Головна проблематичність і спрямованість внутрішньо складною життя полягає в тому, щоб позбавитися від болісної необхідності постійних, виборів, виробити психологічний "орган" оволодіння складністю, який володів би мірою виміру значущості мотивів і здатністю скріплювати життєві відносини в цілісність індивідуального життя. Цей "орган" не що інше, як ціннісна свідомість, бо цінність - єдина міра зіставлення мотивів. Принцип цінності є, отже, вищий принцип складного і легкого життєвого світу. Кожному мотиву присвоюється певна «ціна», яка визначає його положення в ієрархії цінностей, що знімає трагічність кожного вибору, позбавляє людину від сумнівів і коливань, робить вибір автоматичним.

цінності не мають самі по собі спонукальної енергією і силою і тому не здатні прямо змусити підкоритися собі мотиви.

Однак, з іншого боку, цінність має здатність породжувати емоції, наприклад, у випадку, коли той чи інший вибір явно суперечить їй. А це означає, що цінність (в рамках теоретико-діяльнісного підходу) повинна бути підведена під категорію мотиву, бо емоції релевантні окремої діяльності, відображають хід реалізації нею деякого мотиву. Можна припустити, що в ході розвитку особистості цінності зазнають певну еволюцію, змінюючись не тільки за змістом, але й за своїм мотиваційному статусу, за місцем і роллю в структурі життєдіяльності. У міру розвитку ціннісної свідомості цінності можуть бути змінені на змістотворних мотиви.

Хоча цінність як якесь зміст свідомості не має спочатку енергією, у міру внутрішнього розвитку особистості вона може запозичувати її у реально діючих мотивів, так що в кінці кінців вона зі змісту свідомості стає змістом життя і сама отримує силу реального мотиву. Цінність - це не будь-знане зміст, здатне стати мотивом, а тільки таке, яке, ставши реальним мотивом, веде до зростання і вдосконалення особистості. При цьому перетворенні цінності з мотиву-заданості в реальну, готівкову мотиваційну силу відбувається важко пояснювана енергетична метаморфоза. Ставши реальним мотивом, цінність раптом виявляється володарем такого потужного енергетичного потенціалу, який не можна віднести за рахунок усіх тих запозичень, які могли мати місце в ході її еволюції. І якщо мотив, потреба завжди належать певній людині, то цінності - долучають суб'єкта до загальнолюдського. Вони внеособовий, надособистісний. Головні цінності людини надають йому почуття осмислення буття, визначають його головні життєві цілі.

Ціннісне переживання, властиве даному типу життєвого світу, - це внутрішня робота щодо становлення мотиваційно-ціннісної системи, її ієрархізації, перебудові. У процесі такої внутрішньої роботи свідомість прояснює власну систему цінностей, відокремлює головне від незначного. Це може бути, наприклад, зниження якоїсь цінності (діяльності) за ієрархічним рангом, тобто позбавлення її колишньої значущості. Існують два основних підтипи ціннісного переживання. Перший з них реалізується, коли суб'єкт не досяг ще вищих етапів ціннісного вдосконалення, і супроводжується більшим чи меншим зміною його ціннісно-мотиваційної системи.

Можна виділити кілька варіантів цього підтипу переживання в залежності від масштабів цих змін і від того, чи відбувається поряд з мотиваційними перетвореннями змістовна перебудова цінностей суб'єкта чи ні.

В іншому випадку, якщо світ об'єктивно перешкоджає реалізації домінуючих, змістотворних цінностей, завданням ціннісного переживання може стати вибір та затвердження нової сенсотворчої цінності. Аналогічна робота проходить, якщо існувала колишня система цінностей дискредитує себе досвідом минулого життя. Тоді завдання переживання полягає в побудові нової ціннісної системи, яка б надавала внутрішню цілісність і сенс буття.

У разі горя, викликаного втратою, ціннісне переживання допомагає перевести втрачені відносини у сферу ідеального, естетичного.

Розвиток ціннісної системи особливо інтенсивно протікає в періоди значущих для особистості виборів і рішень, роблячи їх змістом історії життя. Прототипом ціннісного переживання є моральна поведінка: існує такий шар, зріз чи вимір людського існування, в якому життя зводиться до свідомості, матерія життєдіяльності - труднощі світу - виноситься за дужки і людина діє в умовах як би легкого світу. Саме ця площина і була виявлена ​​і розглянута з психологічної точки зору в третьому типі типології.