Екзаменаційний білет № 14

1. Поняття, порядок та підстави надання фізичним особам повної цивільної дієздатності. 1-2. Надання повної цивільної дієздатності (емансипація) є новелою ЦК. Згідно ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором; особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю; а також неповнолітній особі, яка записана ма­тір'ю або батьком дитини.
Але варто звернути увагу на те, що підстави та порядок надання повної цивільної діє­здатності визначаються по-різному. Тому, хто працює за трудовим договором, надання пов­ної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди — за рішенням суду.
3-4. Тому, хто бажає займатися підприємницькою діяльністю і досяг 16 років, спочатку необхідно отримати письмову згоду-реєстрацію, як підприємця, від батьків (усиновлюва­чів), піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказаної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної ци­вільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
Для надання повної.цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, необхідний факт державної реєстрації народження дитини, одним з батьків якої є неповнолітній. У цьому випадку згоди батьків неповнолітнього, органів опі­ки і піклування тощо на емансипацію неповнолітньої особи не потрібно.
5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємниць­кої діяльності, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберіга­ється.
Ст. 35 ЦК не згадує про значення членства у виробничому кооперативі, однак, очевид­но, таке членство особи, яка досягла 16 років, по аналогії з трудовим договором, може бути підставою надання повної цивільної дієздатності.

2. Умови цивільно-правової відповідальності.

ЦП – як система правових норм регулює майнові і особисті немайнові відносини. В св. нормах воно містить ряд засобів впливу на поведінку громадян і організацій через їхні інтереси і за допомог. цих інтересів. 1 з засобів впливу – застосування до правопорушників майнових санкцій (напр. ЦП відповідальності). ЦП відповід – покладення на порушн. основаних на ЗУ невигідних П наслідків, які виявляються в позбавленні його певн. П або в заміні невиконаного обов’язк. новим (чи приєднанні додаткового обов’язк) - напр. при пред’явл вимог про відшкод шкоди (збитків) або сплату неустойки (штрафу, пені). Міра ЦП відповід. – також є втрата завдатку 1 стороною або повернення його 2 стороні в подвійному розмірі. Від ЦП відповід. слід відрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції – не відновлюють майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретн П-пор в майбутньому, мають застережний хар-р, можуть застосовув в оперативн порядку 1-сторонньо у П-моченою стороною). Значення ЦП відпов розкривається через функції: • встановл обов’язок П-пор відшкод збитки і відновити порушене П -) компенсаційна роль ЦП відпов; • загроза застосув засобів відповід -) попереджувальна функція; • як вид юр-відповідальності ЦП відпов -) негативна реакція Д на скоєне П-пор (кара для П-порушника); • застосування мір відповідальності до особи, що поруш зобов’яз) може негативно позначитись на її мат. становищі -) є сигналом про фін. Неблагополуччя організації; Ефективність ЦП відпов залежить від її застосування, реалізації до конкретних осіб, винних у скоєні П-пор. Застосування ЦП відповід за Ц ЗУ є П, а не обов’язок суб’єкта ЦП відносин.

Юр підстава для застосування ЦП відпов є ЗУ, фактична підстава – склад ЦП- порушення. Умови: 1. ПротиП поведінка суб’єкта (яка порушує приписи ЗУ чи інш., та виявляється у невик. або неналежн вик зобов’яз – напр. прострочення вик Кт і Бр); 2. Шкідливий результат поведінки особи (шкода – зменш або втрата певн особистого чи майнового блага – є майнова (грн вираз є збитки) і немайнова шкода); 3. Причинний зв’язок між (1) і (2) (проти П дія чи поведінка є причина виникн збитків). 4. Вина особи П-порушника (психічне ставлення особи до св. протиП поведінки і її наслідків) – в ЦП діє презумпція вини особи, яка вчинила П-пор). 1, 2, 3 – є об’єктивні умови; 4 – суб’єктивна. Іноді невиконання зобов’яз є наслідок поведінки обох сторін – змішана вина (тоді суд може зменшити відповід Бр). Шкода може бути заподіяна з необережності. Вона буває – легка і груба (критеріїв розподілу немає). Відповідальність може настати і без вини – напр. Бр який прострочив вик зобов’з, відповідає перед Кт за завдані збитки і за неможливість його вик, навіть якщо вини Кт в невиконанні немає. Підстави звільнення від ЦП відпов: • випадок – коли псих стан особи порушн хар-ся відсутністю вини. • Неперборна сила (форс-мажор) надзвичайна і невідворотня за даних умов подія (стихійні явища).

3. Характеристика права комунальної власності.У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Визначальні принципи управління майном, що є в комунальній власності, полягає в тому, що правомочності власника здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Порядок здійснення цих прав певною мірою визначається Законом "Про місцеве самоврядування в Україні". Об'єктами права комунальної власності є:-майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утво­рюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів; Держав­ний житловий фонд;-об'єкти житлово-комунального господарства;-майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно комунальних підпри­ємств;-місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та ін­формації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям;-інше майно, необхідне для забезпечення економічного й со­ціального розвитку відповідної території тощо.

4.Порука та гарантія як способи забезпечення зобов’язання (порівняльна характеристика). Порука належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов’язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юридичних осіб. Відповідно до ЦК України за договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій Фомі. Недодержання письмової Фоми тягне недійсність договору поруки.

Як видно із визначення, закріпленого у ЦК України, забезпечувальний механізм поруки полягає в залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов’язання.

ЦК України передбачає, що в разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, при укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника, і законодавець визначає солідарні обов’язки для цих боржників. Хоч договір може передбачати й інший характер відповідальності - часткову або субсидіарну.

Якщо у зв’язку з невиконанням основного зобов’язання боржником кредитор звертається до поручителя, який виконає зобов’язання, поручитель за таких умов набуває всіх прав кредитора по цьому зобов’язанню. Таким чином, поручитель як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право вимоги до боржника. У цілому зобов’язання не припиняється, в ньому лише змінюється кредитор, який має право вимоги до боржника.

Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором, то кожн з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

Гарантія

У чинному цивільному законодавстві гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання фактично не має чіткого визначення, але формально, виходячи із ЦК України, гарантія зберігає статус самостійного способу забезпечення виконання зобов’язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субсидіарне застосування правил, які регулюють поруку, що призводить до того, що гарантія практично майже не застосовується.

Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відносинах між соціалістичними організаціями, для застосування гарантії характерним був спеціальний суб’єктний склад учасників.

Відрізняється від поруки і характер відповідальності у відповідальності гарантії. На відміну від поручителя, гарант виступає не солідарним, а субсидіарним боржником. Тобто гарант несе відповідальність лише за умови, коли основний боржник не може відповідати за невиконання зобов’язання у зв’язку з відсутністю у нього майна.

У новому Цивільного кодексу гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язання надано новий зміст. Гарантією визнається письмове зобов’язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов’язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарантія, на відміну від поруки, є самостійним і незалежним від основного зобов’язання зобов’язанням. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не передбачено інше. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

З цього слідує, що гарантію в контексті нового ЦК України слід розглядати як стороннє зобов’язання, відповідно до якого гарант зобов’язаний сплатити бенефіціарові - кредитору за забезпеченим гарантією зобов’язанням відповідну грошову суму. Право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позовної вимоги, що має відповідати умовам, передбаченим у самій гарантії.Стосовно обсягу відповідальності гаранта, то передбачене гарантією зобов’язання обмежується сплатою суми на яку видано гарантію.

Підставами для припинення гарантії визнаються:

1) сплата бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення визначеного в гарантії строку, на який її видано;

3) відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією і повернення її гарантові;

4) відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією за допомогою письмової заяви по звільнення від його зобов’язань.

Такими є основні положення нового ЦК України про гарантію як самостійний спосіб забезпечення зобов’язання.

Така оновлена гарантія може розглядатись як один з надійніших способів, які гарантують права кредиторові.

5. Поняття та особливості договору поставки як виду договору купівлі-продажу. відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж». в ЦК відсутні обмеження щодо суб'єктного складу цього договору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним обсягом правосуб'єктності Договором поставки є такий договір, за яким постачальник, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму. Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Проте договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед, від договору купівлі-продажу:Цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною із особистим, домашнім або іншим подібним споживанням; мета договору - забезпечення господарський потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності)Об'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу на ринку;Моменти укладання і виконання договору поставки не збігаються в часі.