Зарубіжний досвід регулювання соціально-трудових відносин у сфері зайнятості

В умовах створення в Україні системи господарювання, що ґрунтується на ринкових відносинах, надзвичайно важливе значення має узагальнення і творче використання набутого за десятиріччя розвинутими країнами досвіду соціального парт­нерства.

Більшість країн з розвиненою економікою поступово ство­рили хорошу систему регулювання соціально-трудових відно­син і використання трудових ресурсів, хоча суб'єкти, форми і методи регулювання нерідко суттєво різняться.

Зважаючи на рівень специфічних умов тієї чи іншої країни практикується проведення переговорів і укладання тристорон­ніх (уряд, підприємці, профспілки) або двосторонніх (підпри­ємці та профспілки) угод чи колективних договорів.

Залежно від рівня проведення переговорів і повноважень сторін розрізняють загальнонаціональні, галузеві (галузево-ре­гіональні) угоди та колективні договори на рівні підприємств.

Загальнонаціональні угоди регулюють рівень мінімальної заробітної плати, гарантії щодо умов праці та відпочинку, ви­значають порядок індексації заробітної плати, містять зобов'я­зання сторін з питань зайнятості населення тощо.

Важливу роль у регулюванні трудових відносин у розвину­тих країнах Заходу відіграють колективні переговори і дого­вори, що укладаються на рівні підприємств. Тут особливо ви­разно проявляється захисна функція профспілок.

На пильну увагу заслуговує досвід організації соціального партнерства у ФРН, що належить двом впливовим соціальним силам — професійним спілкам та спілкам підприємців. Принцип тарифної автономії, закріплений у Конституції ФРН, на­дає підприємцям і найманим працівникам право на вільні пе­реговори з проблем праці без втручання держави.

Партнером підприємців при укладанні тарифних угод ви­ступають профспілки, організовані за галузевим принципом. Таке колективне представництво осіб найманої праці закріпле­но конституційно.

Згідно з чинним у ФРН порядком тарифна угода складаєть­ся із правової та нормативної частин. Перша визначає права та обов'язки сторін тарифної угоди, друга — норми, що регламен­тують зміст трудових угод.

Тарифним угодам у ФРН властиві такі функції:

• захисна — покликані вберегти найманих працівників від використання підприємцем переваг свого економічного ста­новища під час визначення умов наймання, тобто сприяють ви­рівнюванню шансів роботодавців і найманих працівників;

• організаційна — сприяють типізації трудових відносин, забезпечують на практиці реалізацію принципу тарифної авто­номії;

• примиренська — тарифні угоди протягом їх чинності не допускають боротьби за поліпшення умов праці та оплати, висунення нових вимог щодо трудових норм.

На сьогодні у ФРН тарифні угоди регламентують умови праці та її оплати майже 90 % працівників, зайнятих у виробничих галузях і невиробничій сфері..

По-своєму цікавим є досвід регулювання соціально-трудо­вих відносин у Франції. Для цієї країни характерна суттєва роль держави в регулюванні таких відносин.

Центральною ланкою регламентації соціально-трудових відносин є Кодекс про працю і колективні договори між проф­спілками, міністерствами, підприємствами і конкретними працівниками.

Кодекс про працю, який приймає парламент, установлює основні соціальні гарантії трудящих: мінімальний рівень за­робітної плати, умови призначення допомоги у зв'язку з безро­біттям, розмір пенсії та необхідний трудовий стаж для її одер­жання, тривалість оплачуваної відпустки, принципи прийнят­тя на роботу, деякі інші питання соціального характеру.

Важливу роль у регулюванні трудових відносин відводять угодам галузевих профспілок з міністерствами (національні договори), які встановлюють єдині для галузей тарифні систе­ми з досить широким діапазоном оплати в межах кожного роз­ряду, а також інші галузеві соціальні гарантії.

Ринкове господарство у Швеції вирізняється добре нала­годженим підприємництвом, високим рівнем членства трудя­щих у профспілках, співробітництвом підприємців і профспі­лок та високою організованістю трудових відносин. Основними суб'єктами системи соціального партнерства є організації під­приємців і профспілки.

До найбільших організацій підприємців належить Об'єд­нання підприємців Швеції (САФ), яке охоплює майже 43 тис. компаній, організованих у 35 підприємницьких асоціацій, а також Організація підприємців банківських інститутів та Об'єднання газетних підприємців.

Головне завдання САФ — участь у переговорах про колек­тивні договори, а також надання послуг і консультацій з таких питань, як організація праці, участь трудящих в управлінні, статистика заробітної плати, охорона праці.

На загальнонаціональному рівні з 1898 р. діє центральне об'єднання профспілок Швеції. Це конфедерація 23 профспі­лок, які об'єднують майже 90 % усіх робітників країни.

У Швеції прийнято вважати, що організації підприємців і профспілковий рух настільки сильні, що самі можуть досягти угод у галузі праці без втручання уряду. Незважаючи на це, підприємці та профспілки дедалі частіше звертаються за кон­сультаціями до уряду під час проведення колективних перего­ворів.

До середини 1980-х років система централізованих перего­ворів у Швеції зазнала нарікань з боку ділових кіл, на думку яких централізація не давала змоги пристосувати колективні договори до умов, особливостей і завдань галузей та компаній. Тому від початку 1990-х років типовими колективними дого­ворами у Швеції стали угоди на галузевому рівні між організа­ціями профспілок і підприємців, а також на рівні компаній. У разі, коли переговори заходять у глухий кут, уряд може при­значити посередницьку комісію.

У Швеції діє виважена система запобігання трудовим кон­фліктам. За умови невдалих попередніх переговорів, страйк мо­же бути оголошений офіційно не раніше, ніж за тиждень після попередження. Якщо трудова угода вже діє, то не можна про­вадити страйк через конфлікти, які підпадають під чинний до­говір. Для вирішення конфліктів, що виникають у рамках чинних колективних договорів, у Швеції ще 1928 р. створено спеціальний Трудовий суд. Із семи членів суду по два призна­чаються організаціями підприємців і трудящих і три — уря­дом.

В Японії на національному рівні щорічно укладається уго­да з основних питань соціальної політики. Розробку погодженої політики соціально-трудових відносин здійснює спеціаль­на асоціація підприємців і національний профцентр. Вони що­річно розробляють рекомендації стосовно оптимального зрос­тання заробітної плати з огляду на збільшення обсягів вироб­ництва. Рекомендації обговорюються окремо підприємцями та профспілками в усіх регіонах, відтак приймаються за основу при укладанні колективних договорів на рівні підприємств. Фактичне відхилення від цих рекомендацій не перевищує, як правило, одного відсотка.

Слід підкреслити, що в багатьох країнах з розвинутою рин­ковою економікою колективні договори визнаються невід'єм­ними елементами трудового законодавства і реєструються в державних установах, що є підтвердженням їхньої юридичної сили. Колективні договори мають чинність, як правило, від од­ного до трьох років.