Мистецтво Франції останньої третини ХІХ століття.

Офіційне мистецтво продовжує презентувати Салон у руслі академічної витонченості та краси.

Продовжує розвиток реалістичний напрям, проте він стає неоднорідним. Поряд з майстрами традиційного жанрового напрямку (Бастьєн-Лепаж, Лермітт) з’являються художники, що опановують нові художні засоби – Едуард Мане, Огюст Роден та ін.

З 1863 р. відбуваються виставки робіт, які не були прийняті офіційним Салоном – Салон знедолених (рос. – Салон независимых).

Едуард Мане (1832 - 1883) – художник, справжніми вчителями якого були великі майстри минулого, намагається втілювати образи сучасності; з часом відмовляється від традиційних класичних схем та відтворює рішення випадкові, підказані життям. «Сніданок та траві» (1863). «Олімпія» (1863). Мане продовжує найкращі реалістичні традиції минулого, проте шукає нові художну засоби виразності.

Едгар Дега (1834 - 1917) також намагається розвивати реалістичні традиції, проте відмовляється від традиційних прийомів, канонів, що склалися, шукає нову точку зору, намагається втілити відчуття безпосередності життя. Був одним із організаторів та постійним учасником майже усіх виставок групи імпресіоністів.

Імпресіонізм. Назва – за роботою Клода Моне «Враження. Схід сонця» (1874). Учасники: Клод Моне, Каміль Піссарро, Альфред Сіслей, Огюст Роден та ін.

Найбільш послідовно принципи імпресіонізму розроблені та втілені у творчості Клода Моне (1840 - 1926), пленерні відкритті якого оновили усю систему живопису.

Пейзажисти Каміль Піссарро (1830 - 1903) та Альфред Сіслей (1839 - 1899).

Цікавістю до людини та чудовим втіленням жіночих образів вирізняється творчість Огюста Ренуара (1841 - 1919). Жіночій світ Берти Морізо.

З живописністю імпресіоністів має багато спільного творчість скульптора Огюста Родена (1840 - 1917). Роден руйнує застарілі схеми офіційного мистецтва, намагаючись відтворити складність почуттів; шукає нові прийоми обробки матеріалу.