Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основні форми міжнародних економічних відносин





МЕВ – це сукупність міжнародних економічних зв’язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної орієнтації країн та інших чинників між суб’єктами різних країн. Сутність МЕВ добре розкривають характеристики їх форм.

Основною формою економічних відносин між країнами є міжнародна торгівля – торгівля між країнами, яка складається із ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг. Міжнародна торгівля – це історично перша форма економічних зв’язків, яка постійно розвивається, набуває нових якісних та кількісних рис. Розвиток на ускладнення міжнародної торгівлі знайшло відображення в еволюції теорій, які поясніють рушійні сили цього процесу (див. теорію порівняльних витрат , модель альтернативних витрат, модель Хекшера-Оліна, парадокс Леонтьєва, модель технологічного розриву).

Важливий фактор сучасної міжнародної торгівлі – це конкурентоспроможність товару на світовому ринку, його відповідність найвищим стандартам. Орієнтиром у торгівлі виступають світові ціни товарів в основі яких лежить інтернаціональна вартість.

Основними тенденціями розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі є: 1) зменшення частки сировини й збільшення частки готової продукції в структурі товарообороту; 2) поява нових лідерів: на зміну США прийшли Японія, Німеччина, індустріальні країни Південно-Східноі Азії, Бразилія, Аргентина. Водночас збільшується частка Китаю та Східноєвропейських країн; 3) зміни у зв’язку з утворенням Європейського союзу з єдиною грошовою одиницею й правилами внутрішньої торгівлі; 4) підсилення значення міжнародних угод по торгівлі, таких як, наприклад, ГААТ (угода по тарифах і торгівлі) та інші.

Важливу роль у посиленні інтерналізаціїї господарського життя відіграє вивіз капіталу –експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Головна мета експорту капіталу полягає в отриманні більшого, ніж в межах своєї країни, прибутку.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних формах:

1) підприємницький капітал (вкладення в підприємства за кордоном капіталу або шляхом нового будівництва, або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій). Коли експортер є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій, то це – прямі інвестиції, а коли повного пакету немає – портфельні інвестиції;



2) позичковий капітал ( експорт у вигляді коротко- чи довгострокових кредитів урядам або підприємцям інших країн, укладення грошей на банківські рахунки за кордоном тощо).

В сучасних умовах вивіз капіталу характеризується певними особливостями. Так, поряд зі зростанням масштабів вивозу капіталу відбуваються суттєві зміни в напрямках його руху. Якщо в першій половині ХХ ст. переважав експорт капіталу з розвинених країн в слаборозвинені, то в другій половині ХХ ст. відбувається переміщення основної маси капіталу між розвиненими країнами. Поряд з експортом підприємницького капіталу все більшої сили набирає експорт позичкового капіталу, особливо в країни, що розвиваються та переходять до ринку тощо.

Наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст., із здійсненням промислової революції, починає відбуватися інтенсивний процес міжнародної міграції робочої сили – стихійного переміщення працездатного населення з одних країн в інші. Серед чинників, які зумовлюють цей процес, слід виділити безробіття, низький життєвий рівень, різницю в соціально-економічних умовах тощо. За сучасних умов постійно і значно збільшуються масштаби міжнародної міграції робочої сили. Зараз в цей процес залучені народи практично всіх країн, а раніше, за умов існування командно-адміністративної системи, населення країн, що до неї належали, практично не мало можливості приймати участь у процесі міжнародної міграції. Основним сучасним напрямом міжнародної міграції робочої сили стала міграція з країн, що розвиваються та будують ринкову економіку, в розвинені країни. Певних масштабів набула також взаємна міграція робочої сили між розвиненими країнами, а також між країнами, що розвиваються і переходять до ринку. Серед мігруючих в розвинені країни значно підвищилася частка висококваліфікованих фахівців. В Україні проявилась тенденція збільшення відтоку населення за кордон (з великих міст, де висока кваліфікація працівників; з районів, де природні ресурси вичерпуються; з областей Західної України).

Значної сили за сучасних умов набуває такі форми МЕВ як науково-технічні зв’язки (знаходить вираження у обміні патентами, ноу-хау, лізингу, інжинірингу, консалтингу тощо),

Міжнародні валютні відносини – ця форма буде розглянута у наступному питанні.

 

49.Світовий ринок та теорії міжнародної торгівлі. Функціонування світового ринку також зумовлюється міжнародним поділом праці, спеціалізацією окремих країн на виробництві певних видів продукції та наданню послуг.Світовий ринок- це система міжнародних товарно-грошових відносин, пов’язаних з обміном результатами та факторами виробництва. Світовий ринок сприяє підвищенню ефективності виробництва, національних економік, є джерелом постачання інвестиційних, сировинно-паливних товарів, предметів широкого вжитку. З утворенням світового ринку формуєтьсяміжнародна торгівля,яка опосередковує у матеріально-речовій формі міжнародний поділ праці. Поглиблення поділу праці під впливом НТР сприяє високим темпам і зростанню масштабів зовнішньої торгівлі. При цьому переважна частина експортно-імпортної торгівлі припадає на промислово розвинуті країни. Посилюється процес концентрації зовнішньоторговельних операцій ТНК і одержавлення цих операцій. Це означає, що система конкуренції набуває певною мірою регульованого характеру. Товарна структура світового ринкупід впливом НТР набула суттєвих змін. Якщо в XIX ст. у світовій торгівлі переважали сировина, продовольство, текстильні вироби, то в сучасний період - промислове обладнання, машини. Теорії світової торгівлі: Меркантилізм



Перша теорія міжнародної торгівлі — теорія меркантилізму — була розроблена європейськими вченими Томасом Маном (1571—1641), Чарльзом Дейвіантом (1656—1714), Жаном Батістом Колбертом (1619—1683), сером Вільямом Петті (1623— 1687). Обгрунтувала роль товару та необхідність еконо­мічного виходу національних держав на зовнішні ринки. Ці функції чудово виконав меркантилізм. Меркантилізм — це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.

Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють. Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими, на їхню думку, були торговці, їхня праця розгля­далась як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багат­ства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнюва­лося з грошовим капіталом. Грошові кошти (у формі золота та срібла) дають змогу утримувати армію, зміцнювати становище пра­вителя, сприяють проведенню колоніальних війн, виникненню фаб­рик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.

Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства (золота та срібла), то країни можуть збільшува­ти своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.

Однією з головних передумов меркантилістської теорії було те, що економічна система функціонувала в умовах неповної зайня­тості, внаслідок чого приплив додаткового золота з-за кордону міг в поєднанні з, надлишковою робочою силою збільшити виробництво. Якщо б зайнятість населення була повною, приплив золота з-за кордону спричиняв би зростання інфляції і не знаходив ефектив­ного використання.

Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її роз­витку, вперше описали те, що у сучасній економіці зветься платіж­ним балансом. ,

Обмеженість меркантилістів полягає у тому, що вони вважали, що збагачення країн можливе не тільки внаслідок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування. Модель "ціни — золото — потоки" Д. Х'юма Англійський економіст Девід Х'юм (1711 —1776) був одним з перших, хто кинув виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії "цін — золота — потоків". Д. Х'юм заперечував положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота і що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність. Він довів, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного саль­до торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині краї­ни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, своєю чергою, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І навпаки, відплив золота з країни призведе до падіння цін та зарплати і підвищить конкурентоспроможність країни. Отже, країна не зможе по­стійно підтримувати позитивне сальдо торгового балансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньоекономічні чинники. Рух золота між країнами є механізмом тонкого настроювання національних економік, внаслідок чого розмір експорту і розмір імпор­ту врівноважуватимуться і торгове сальдо буде дорівнювати нулю. Ця концепція базувалась на таких припущеннях:

1) прямий зв'язок між кількістю грошей в обігу та рівнем цін (потім це отримає назву кількісної теорії грошей); 2) повна зайнятість у кожній з країн; 3) попит на товари еластичний за ціною (зростання цін приво­дить до скорочення витрат на товари та навпаки); 4) існує ситуація чистої конкуренції на ринку як товарів, так і факторів виробництва;

Неомеркантилізм Останнім часом застосовується термін неомеркантилізм. Його використовують стосовно тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнення якої-небудь соціальної або політичної мети. Країна може, на­приклад, намагатися добитися повної зайнятості, збільшуючи мас­штаби виробництва понад те, що диктує попит у країні, та експорту­ючи надлишок за кордон. Або, наприклад, країна прагне зберегти політичний вплив у якій-небудь країні, експортуючи туди більше товарів, ніж імпортуючи звідти. Частина термінології меркантилізму використовується у наш час: термін "активний торговий баланс" означає, що у країні експорт перебільшує імпорт; термін "пасивний торговий баланс" вказує на дефіцит торгового балансу.

 

 

50. Глобальні проблеми людства. Слово "глобальний" походить від франц. global — загальний, всесвітній. До основних чинників, що сприяли виникненню глобальних проблем людства, можна віднести: швидке зростання чисельності населення (демографічний вибух), яке до того ж характеризується нерівномірністю по регіонах світу і окремих країнах; постійне нарощування промислового й сільськогосподарського виробництва; збільшення обсягу видобутку корисних копалин; житлове, промислове будівництво та прокладання нових транспортних магістралей і комунікацій; забруднення навколишнього середовища та ін. Причинами названих явищ є нерегульований приріст населення в багатьох країнах світу, низький рівень упровадження ресурсо- та енергозберігаючих виробництв, незначне використання екологічно чистих технологій, швидка урбанізація населення зі стрімким зростанням міських агломерацій та створенням гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією, мілітаризацією економіки окремих країн; неефективна регіональна економічна політика як на макро-, так і на мікрорегіональних рівнях. Отже, глобальні проблеми сучасності є комплексом загальнолюдських проблем, що стосуються як світу в цілому, так і окремих регіонів і країн. У просторовому аспекті глобальні проблеми людства взаємопов'язані; прояв якоїсь із них у будь-якому місці планети обов'язково спричинює "ланцюгову реакцію", наслідки якої можуть через деякий час проявитися за сотні й тисячі кілометрів від місця її виникнення. Через це проблеми Аральського моря, Чорнобиля чи наступ пустелі Сахари на південь не можна розглядати як локальні, регіональні, що не мають негативних наслідків у просторі й часі. На думку провідних учених, необхідно домогтися переведення всіх або принаймні найнебезпечніших глобальних проблем сучасності на низхідну ділянку траєкторії (саме востаннє десятиріччя XX ст.). Основна трудність полягає в тому, що глобальні проблеми сучасності належать до класу емерджентних (від англ. emergence — виникнення, поява нового) проблем: на відміну від традиційних, для їх подолання немає вільних матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів. За оцінками, на подолання всіх глобальних проблем сучасності людство вже зараз мало б витрачати більш як І трлн дол. США щорічно, що втроє перевищує суму річного приросту ВНП всіх країн світу в цілому. Ця обставина породила тривожні, навіть песимістичні, прогнози. А втім, низка факторів дозволяє стверджувати, що людство здатне витримати екзамен на виживання: перші успіхи науки в розробленні принципово нових технологій; вирішення глобальних проблем сучасності по стадіях; диференційоване визначення пріоритетів по країнах і регіонах світу; різке підвищення ефективності акцій міжнародних органів, суспільних рухів; тенденція до зниження військових витрат і вивільнення частини необхідних ресурсів та ін. Крім того, всі глобальні проблеми сучасності взаємопов'язані, і вирішення однієї з них послаблює напруженість в інших. Так, за розрахунками, одиниця засобів, ефективно вкладених у вирішення демографічної проблеми, заощаджує три одиниці в затратах на подолання екологічної кризи. Отже, до глобальних проблем логічно віднести природні, природно-антропогенні, антропогенні проблеми сучасності, які або створюють реальну загрозу існуванню цивілізації, або перешкоджають її нинішньому економічному, соціальному та духовному розвиткові. Глобальні проблеми є наслідком об'єктивного розвитку суспільства і вимагають для свого вирішення консолідації зусиль світового співтовариства.

 

 

 

 

 

.

 

 

 






Date: 2016-11-17; view: 32; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию