o конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації визначається:

Результати санації (окрім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити, знаючи додатковий прибуток підприємства, тобто різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (збитків) до її проведення.

Додатковий прибуток підприємства в результаті проведення санаційних заходів = розмір прибутків після санації - розмір прибутків (збитків) до проведення санації.

Додаткова вартість, створена в результаті санації, являє собою абсолютний приріст вартості активів підприємства, який очікується в результаті реалізації плану санації. Вона обчислюється як різниця між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається за допомогою приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків.

Цей метод оцінювання ефективності санації базується на дисконтуванні майбутнього Cash –Flow. Проблема полягає в точності прогнозування майбутнього грошового потоку.

Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за відрахуванням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення зазначених величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги й інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах пайової участі.

Санація вважається успішною, якщо за допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

33. Оцінка ефективності санаційних заходів.

Українське законодавство про банкрутство визначає, що процедура санації є успішною у разі відновлення платоспроможності підприємства та відсутності ознак банкрутства (ст.18 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), проте відновлення платоспроможності саме по собі ще не означає виходу підприємства із кризового стану та його фінансове оздоровлення. Платоспроможність може бути тимчасовою і через певний проміжок часу стануть помітними прояви кризи.

В цілому, розгляд ефективності санації може бути здійснений з позицій кожного з учасників процедури оздоровлення, проте нас більшою мірою цікавить дослідження ефективності санації для самого підприємства боржника. Отже, критерієм ефективності санації у нашому випадку буде: відновлення нормальної виробничої діяльності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства у довгостроковому періоді. Показниками, що будуть відображати наскільки ефективними для підприємства виявилися проведені санаційні заходи у такому випадку можна вважати:

ü індекс валового та чистого прибутку до, під час та після здійснення санації, а також додатково отримана сума прибутку в результаті окремих санаційних процедур;

ü індекс окупності витрат до та після проведення санації;

ü ефективність використання ресурсів (землі, трудових ресурсів, основних засобів, обігових коштів) до та після здійснення санації.

ü рентабельність виробництва та продажу, норма прибутку та тенденції їх зміни (індекси, регресійний аналіз) до та після проведення санації;

ü дебіторська та кредиторська заборгованість підприємства і їх структура до та після здійснення санації;

ü структура капіталу та дослідження показників фінансової стійкості та тенденції їх зміни у часі;

ü тенденції зміни ліквідності підприємства, обсягу вільних грошових коштів, поточної дебіторської та кредиторської заборгованості;

ü індекс оборотності активів, грошових коштів, дебіторської заборгованості тощо;

ü валова продукція у порівняльних цінах, товарна продукція у фактичних цінах реалізації та прибуток у розрахунку на 100 га с.-г. угідь, на 1 середньорічного працівника до та після здійснення санаційних процедур;

ü виробництво окремих видів продукції підприємства у порівняльних цінах до та після санації.

Отже, до основних показників оцінювання ефективності санаційних процедур нами було віднесено не лише показники додатково отриманого прибутку, платоспроможності та рентабельності, а й ефективності використання ресурсів. Оскільки від ефективності використання ресурсів залежить ефективність виробничого процесу, а отже і підприємства в цілому.

Під час реалізації плану санації необхідним є постійний моніторинг ефективності використання ресурсів, платоспроможності, ліквідності та рентабельності підприємства для оперативного реагування на прояви негативних тенденцій діяльності. Тому доцільним є розрахунок даних показників до та після здійснення певного етапу санації й аналіз їх зміни.

34. Теоретичні основи банкрутства підприємства.

Теоретичні засади банкрутства підприємства (Е.О. Юрій)

Саме поняття банкрутства притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно

характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Банкрутство - це один із ключових елементів ринкової економіки й інститут розвинутої системи громадського та торгівельного права. Це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися коштами.

Причини виникнення фінансової неспроможності та необхідності проведення процедури банкрутства можна представити двома групами: об’єктивними та суб’єктивними.

Розглядаючи об'єктивні причини банкрутства, варто зазначити, о вони не залежать від волі і дій людей - керівників та власників підприємств, на них не вливають підприємства, уряд країн. До таких причин банкрутства відносять: стихійні лиха, природні явища, які негативно впливають на макро- або мікроекономічне середовище. Крім того до об’єктивних причин можна віднести наслідки політичних, фінансових та економічних криз та закономірності економічного розвитку країн, які пояснюються циклічністю.

Суб'єктивні причини банкрутства можна розглядати як результат дії керівників, власників, виконавців або наслідки управлінських впливів в результаті неефективних управлінських рішень та дій. Такі рішення можуть прийматись в наслідок недостатнього обсягу інформації, неправильного аналізу наданої інформації, некомпетентності керівника, неналежного виконання службових обов’ язків. Крім того, обмеженість ресурсів для забезпечення реалізації прийнятого рішення може стати причиною банкрутства, наприклад, при реалізації проекту.

Розрізняють декілька типів банкрутства: реальне банкрутство, технічне банкрутство, навмисне банкрутство та фіктивне банкрутство. Ідентифікувати тип банкрутства можна дише за певними ознаками.

Для ефективності управління процедурою банкрутства використовують управлінські, фінансові, організаційні інструменти.

В літературі існує ряд методик, які дозволяють спрогнозувати банкрутство та своєчасно відреагувати, мінімізуючи наслідки банкрутства, у тому разі, коли покращити ситуацію не можливо, і запобігти банкрутству, якщо поглиблення кризи попередити. Це модель Альтмана, модель Ліса, модель Тафлера.Використовуючи діагностику фінансового стану підприємства як інструмент передбачення банкрутства керівники можуть більш ефективно здійснювати управління підприємством та забезпечувати його фінансову стійкість.

35. Приховане, фіктивне та навмисне банкрутство.

Великий матеріальний збиток - це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

* порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провалення справи про банкрутство,

* ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів,

* надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство запроваджене положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство - це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, - карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти років. Ті самі дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, - караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

36. Регулювання процедур банкрутства в Україні.

Порядок та умови визнання суб'єктів підприємництва банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів врегульовані положеннями глави 23 ГК "Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом", а також Законом України від 14 травня 1992 р. (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Положення цього Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто не є суб'єктами підприємницької діяльності).

Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб - казенних підприємств, а також до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.

Окремі відносини щодо провадження у справах про банкрутство регулюються також Господарським процесуальним кодексом України, про що в Законі робляться спеціальні застереження. Особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом України "Про банки і банківську діяльність"2, а порядок продажу майна банкрута регулюється також з урахуванням вимог Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"

Слід враховувати, що спеціальні норми, які регулюють питання задоволення вимог кредиторів під час провадження у справах про банкрутство, можуть міститися і в інших законодавчих актах. Так, Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 р. № 2864-111 встановлено мораторій на застосування примусової реалізації певного майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить від 25 до 100 %, включаючи випадки відчуження шляхом продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, з окремими виключеннями випадків звернення стягнення на майно боржника зі сфери дії цього Закону. Також іншими законами можуть встановлюватися особливості провадження процедур банкрутства окремих категорій боржників.

Важливими джерелами для регулювання правовідносин, що виникають при банкрутстві, є узагальнення судової практики: Постанова Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 15 від 18.12.2009 р. "Про судову практику в справах про банкрутство", Рекомендації Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ) "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 04-5/1193 від 04.06.2004 р.

37. Учасники процедури банкрутства в Україні.

Згідно з абзацом 5 статті 1 Закону України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Боржник - юридична особа - суб’єкт підприємницької діяльності або фізична особа за зобов’язаннями, які виникли у фізичної особи у зв’язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов’язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом.

Для деяких боржників - юридичних осіб Закон встановлює спеціальну особливість розгляду справ. Це містоутворюючі, особливо небезпечні, страхові, професійні учасники ринку паперів, сільськогосподарські підприємства крестьянські (фермерські) господарства, підприємства паливно-енергетичного комплексу, банківські установи [5,7]. Поряд з юридичними особами суб'єктом банкрутства є фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, нездатний задовольнити вимоги кредиторів. Якщо фізична особа не зареєстрована в якості приватного підприємця та має заборгованість перед кредиторами, то вона не може бути суб’єктом банкрутства.

Головними процесуальними фігурами справи про банкрутство є кредитори, тому що від їх ініціативи, участі залежить доля боржника та всієї справи.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Основним органом, що представляє інтереси всіх кредиторів в справі про банкрутство, є комітет кредиторів. Комітет кредиторів обирається на загальних зборах в кількості не більш семи осіб, за списком, відкритим голосуванням, більшістю голосів кредиторів, присутніх на зборах кредиторів.

До компетенції комітету кредиторів Закон, відносить: підготовку мирової угоди; внесення пропозицій господарському суду про подовження або скорочення строку процедур розпорядження майном або санації боржника; звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; припинення повноважень арбітражного керуючого та призначенні нового; наданні згоди на укладання арбітражним керуючим значних угод або угод боржника, в яких є зацікавленість.

Рішення зборів (комітету кредиторів) вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредиторів (ст. 16 п.9 Закону). Іншими словами, рішення приймається біль­шістю голосів від кількості голосів, присутніх на зборах (комітеті) кредиторів.

Арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Арбітражний керуючий — це фізична особа, яка призначається господарським судом для здійснення (провадження) процедур банкрутства. Така особа виступає в трьох якостях: розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор.

При реалізації своїх повноважень арбітражний керуючий повинен виконувати свої обов'язки, враховуючи інтереси як боржника, так і кредиторів, не зловживати своїми правами. Комітет кредиторів та господарський суд здійснюють контроль за діяльністю арбітражного керуючого. Так, розпорядник майна надає господарському суду і комітету кредиторів звіт про свою діяльність; керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів; ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає звіт комітету кредиторів і надає необхідні відомості за вимогою господарського суду.

Що стосується інших учасників справи про банкрутство, то вони з'являються в процедурах банкрутства епізодично в залежності від виду боржника, процедури і порядку погашення заборгованості. В деяких випадках окремі суб'єкти повинні бути визнані господарським судом в якості учасників справи про банкрутство, про що виноситься ухвала. Це стосується органівмісцевого самоврядування та центрального органу виконавчої влади (ст. 42, 43 Закону). В цілому задача таких учасників складається в створенні сприятливих організаційних, економічних, екологічно безпечних, соціальних умов реалізації процедур санації, ліквідації та мирової угоди.

38. Схема провадження у справі про банкрутство підприємств в Україні.

Провадження у справах про банкрутство можна поділити на кілька стадій:
- порушення провадження у справі;
- підготовче засідання арбітражного суду;
- виявлення кредиторів та інвесторів;
- попереднє засідання арбітражного суду;
- проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів;
- винесення ухвали про санацію;
- визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
- припинення провадження у справі про банкрутство.

На стадії порушення провадження у справі арбітражний суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа - порушенню. Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі і повинна містити відомості, зазначені в ст. 7 Закону.

Суддя не пізніше п'яти днів з дня надходження повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, про що виносить ухвалу, якщо є порушення, передбачені п. 1 ст. 9 Закону. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до арбітражного суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

При позитивному вирішенні питання щодо прийняття заяви суддя виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Підготовче засідання арбітражного суду необхідне для:

оцінки поданих документів;

заслуховування пояснення сторін;

розгляду обгрунтованості заперечень боржника;

призначення розпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити його було неможливо;

розгляду та вирішення інших питань, передбачених Законом.

Щоб виявити всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів (газети Верховної Ради України "Голос України" та газети Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", друкованих видань відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника) у 10-денний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство визначеного змісту.
Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. У попередньому засіданні суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення.
До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:
вибори членів комітету кредиторів;
визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;
інші питання, передбачені Законом.
Обраний на час дії процедур банкрутства зборами кредиторів комітет кредиторів (у складі не більше семи осіб) приймає рішення про:
вибори голови комітету;
скликання зборів кредиторів;
підготовку та укладення мирової угоди;
внесення пропозицій до арбітражного суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;
звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість;
інші питання, передбачені Законом.
Арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.
Одним з основних обов'язків керуючого санацією є підготовка і подання комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо у майні підприємства-боржника частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, керуючий санацією зобов'язаний попередньо погодити план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном.
План санації повинен містити:
- заходи щодо відновлення платоспроможності боржника (перелік таких можливих заходів містить ч. 2 ст. 18 Закону);
- умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;
- строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам;
- умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.
План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.
План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію, і вважається схваленим, якщо за нього таке рішення було підтримано більшістю голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.
Комітет кредиторів може відхилити план санації і звернутися до арбітражного суду з клопотанням: а) про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або б) про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків і призначення нового керуючого санацією.
Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в арбітражний суд не буде поданий план санації боржника, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів.
За результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають одне з таких рішень:
- про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;
- про звернення до арбітражного суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
- про звернення до арбітражного суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;
- про звернення до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
- про укладення мирової угоди.
Припинення провадження у справі про банкрутство. Суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3) у провадженні арбітражного суду є справа про банкрутство того ж боржника;
4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;
5) затверджено мирову угоду;
6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 Закону;
7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;
8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду.

39. Зарубіжний досвід регулювання неплатоспроможності підприємства.

Банкрутство у світовій практиці прийнято розглядати як позитивне явище, що сприяє виключенню з ринкових відносин неконкурентоздатних підприємств. Регулювання неспроможності динамічно розвивається в індустріальних країнах, при цьому економіка держави диктує необхідність постійного відновлення відповідних норм [1, с.9]. На відміну від недосконалого правового забезпечення України, законодавча база країн з розвинутою економікою протягом часу змінюється з метою розробки норм, що попереджають можливість виникнення несанкціонованих банкрутств.

Слід зазначити, що банкрутство є одним з небагатьох інститутів, у формуванні якого беруть участь всі країни світу. Тому його історію можна вивчати не тільки в часі, а й у просторі. Порівняльний аналіз систем регулювання банкрутства в країнах з розвинутою економікою можна провести за наступними напрямками (табл. 1):

• спрямованість концепції регулювання банкрутства; її основний зміст; основні правові інструменти регулювання банкрутства;
• можливість оздоровлення суб’єктів господарювання, передбачена законодавчою базою, та формування плану оздоровлення;
• органи, що регулюють банкрутство, їхня компетенція й функції.

Порівняльний аналіз закордонних та вітчизняної систем регулювання банкрутства

Узагальнюючи та порівнюючи особливості функціонування інститутів банкрутства в різних країнах, європейські експерти умовно розподілили їх на радикально прокредиторські, помірно прокредиторські, нейтральні, помірно проборжниковські і радикально проборжниковські. Розглядаючи ці групи, можна відзначити, що у перших двох градаціях превалюють інтереси кредиторів, у двох останніх – боржника. Інститути таких країн, як Росія та Великобританія належать до радикально прокредиторскої групі, а інститути США, Франції, Японії – до радикально проборжниковської.

Не зважаючи на особливості антикризової політики, важливим критерієм неспроможності є можливість реабілітації боржника. При цьому, в різних країнах існують різні підходи щодо цього поняття. Так у Франції та США мова йде про реабілітацією підприємства-боржника, а у Німеччині та Японії про реабілітацією його бізнесу. Реабілітація підприємства-боржника досягається шляхом знаходження компромісів, проведення реорганізаційних заходів. Реабілітація бізнесу має на увазі збереження виду діяльності, ділових зв’язків, робочих місць, персоналу.

Таким чином, дослідивши світовий досвід розв’язання проблеми банкрутства підприємств, можна виокремити два підходи до цієї проблеми. Перший – це ліквідація підприємства, другий – реорганізація. Слід зазначити, що попри все, другий підхід домінує. І світова практика дедалі частіше дає можливість боржникові реабілітуватися.

Українська законодавча база схожа із французьким законодавством «по загальній спрямованості: збереження підприємства. Але не за всяку ціну, тому що в нас тільки права кредиторів захищені законом» [1].

У Законі України «Про банкрутство», який був прийнятий 14 травня 1992 р., банкрутство визначалось як пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для цього термін подані до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Після введення в дію 1 січня 2000 р. Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» сфера досліджень сутності банкрутства значно розширилась: вітчизняні науковці почали звертати увагу на проблему диференціації економічної та правової сторін цього поняття. Відповідно до цього Закону банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність -неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності [4]. В Україні критерієм неспроможності є неможливість задоволення вимог кредиторів протягом трьох місяців на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Чинний сьогодні Закон передбачає виконання триєдиної задачі. По-перше, припинення непродуктивного використання виробничих потужностей. По-друге, запобігання розбазарюванню майна неплатоспроможних підприємств. По-третє, задоволення вимог кредиторів.

Отже, коли Україна розпочала будувати ринкову економіку, вона зіткнулася з проблемою вибору політики у сфері банкрутства, спрямованої на ліквідацію боржника чи на його фінансову санацію. Пріоритетність санації над ліквідацією боржника є ідеологією законодавства про фінансову неспроможність у Франції. Можливість фінансового оздоровлення передбачена введеним в 1999 р. новим законодавством про фінансову неспроможність у Німеччині [5].

Висновки. Узагальнюючи досвід діяльності спеціально створених державних органів з питань банкрутства та фінансової неспроможності США, Канади, Австралії, Швеції, Нідерландів свідченням доцільності діяльність таких органів і необхідним інститутом при проведенні процедур банкрутства. Однак, в залежності від політики держави, структури органів управління та їх функцій, країна може і не мати спеціального державного органу з питань банкрутства і доволі результативно реалізовувати відповідну діяльність. До таких країн належить Італія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Бельгія.

40. Макроекономічні передумови та динаміка показників банкрутства в Україні.

Нині в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансове неспроможних підприємств. Наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. На початку 2010 р. кредиторська заборгованість майже у два рази перевищувала обсяги ВВП країни; дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у півтора рази. Близько 55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості виявилися простроченими. Таким є наслідок неплатоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

– спад кон'юнктури в економіці в цілому;

– зменшення купівельної спроможності населення;

– значний рівень інфляції;

– нестабільність господарського та податкового законодавства;

– нестабільність фінансового та валютного ринків;

– посилення конкуренції в галузі;

– криза окремої галузі;

– сезонні коливання;

– посилення монополізму на ринку;

– дискримінація підприємства органами влади та управління;

– політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

– конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

Виділяють такі види криз:

– стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

– криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

– криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Додатково - Батанова Т.В.

«МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕРЕДУМОВ

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

В УКРАЇНІ»

Date: 2016-11-17; view: 264; Нарушение авторских прав