Розділ 2. Ринок цінних паперів в Україні та особливості та його функціонування

2.1. Суть ринку цінних паперів. Закон України про цінні папери та фондову біржу.

В країнах з ринковою економікою можливості державного втручання до розподілу матеріальних і фінансових ресурсів обмежені. Більшість підприємств, будучи заснованими або на індивідуальній, або на колективній власності, самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринку, через який розподіляється основна частина суспільного продукту, як у натурально-речовій, так і у вартісній формах.

Ринок, на якому продаються та купуються матеріальні ресурси, отримав назву ринку реальних активів. Ринок, що забезпечує розподіл грошових коштів між учасниками економічних відношень, називається фінансовим ринком. Зважаючи на різні форми, в яких грошові ресурси знаходяться в обігу на фінансовому ринку, у його складі можна виділити ринок банківських кредитів та ринок цінних паперів.

Ринок банківських кредитів охоплює відносини, що виникають з приводу надання кредитними установами платних і поворотних позичок, не пов'язаних із оформленням спеціальних документів, що можуть самостійно продаватися, купуватися або погашатися.

Ринок цінних паперів охоплює відносини співволодіння, що реалізуються через випуск (емісію) спеціальних документів (цінних паперів), що мають власну вартість і можуть вільно продаватися, купуватися та погашатися.

В залежності від того, яка класифікаційна ознака береться за основу, ринок цінних паперів може бути умовно розділено на окремі сектори декількома різними способами. Можливі класифікація ринку цінних паперів розрізняються за такими основним ознакам: емітентам; економічній природі цінних паперів; зв'язки цінних паперів з їхнім первинним розміщенням і наступним обігом; тривалості періодів залучення тимчасово вільних коштів; засобу виплати доходу; територіям, на яких обертаються в обігу цінні папери; рівню ризику.

Цінні папери випускаються різними суб'єктами. В загальному виді виділяються три основні групи їхніх емітентів: держава, приватний сектор, іноземні суб'єкти. Відповідно усі цінні папери можуть бути умовно віднесені до державних, приватних чи міжнародних. У складі кожної з основних груп емітентів проглядаються окремі підгрупи. Наприклад, державні цінні папери можуть випускатися центральним урядом, органами влади на місцях, окремо відносно незалежними державними установами (поштою, залізничною службою та ін.), а також організаціями, що користуються державною підтримкою. Серед цінних паперів, що випускаються приватним сектором, виділяються цінні папери промислових фірм, комерційних банків, інвестиційних фондів та ін. Міжнародні цінні папери діляться як за валютами, в яких обчислюється їхня вартість, так і зи видами емітентів.

Зважаючи на тривалість періодів, на які залучаються тимчасово вільні грошові кошти, у складі ринку цінних паперів виділяють грошовий ринок і ринок капіталу. На грошовому ринку можна залучити тимчасово вільні кошти на невеликий період (до одного року). На ринку капіталу грошові ресурси залучаються на тривалі терміни (понад одного року). У свою чергу, на ринку капіталу обертаються в обігу середньострокові і довгострокові цінні папери. Класифікація цінних паперів по тривалості періодів, на які залучаються тимчасово вільні грошові кошти, відноситься головним чином до боргових інструментів, бо цінні папери, які виражають відносини співвласності, як правило, випускаються на невизначено довгий час.

Фондові цінності можуть випускатися для первинного розміщення на ринку, бути в обігу на ньому (продаватися й купуватися), погашатися (тобто вилучати з обігу з виплатою власникам певної компенсації), виступати в якості об'єкту застави і страхування, бути предметом укладання термінових контрактів і є об'єктами інших операцій. Суб'єкти, які приймають участь в означених операціях з цінними паперами, є учасниками ринку цінних паперів.

Зважаючи на різнобічність операцій із фондовими цінностями і багатогранність функцій, які виконуються різними учасниками ринку цінних паперів, можна класифікувати їх по наступним ознакам: з характеру економічної поведінки, з рівню професійності і видам діяльності з цінними паперами, по відношенню до громадянства конкретної країни.

Зважаючи на характер економічної поведінки різних учасників ринку цінних паперів, їх можна поділити на державу, населення і комерційні організації (інституціональних учасників). У свою чергу, комерційні організації діляться на не фінансові та фінансові. До останніх відносяться: комерційні банки, інвестиційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, пенсійні фонди та ін.

З урахуванням того, чи являється діяльність з цінними паперами основною для того чи іншого суб'єкта, виділяють професійних та непрофесійних учасників ринку цінних паперів. Професійні учасники ринку цінних паперів, як правило, мають дозвіл (ліцензію) від органів державного регулювання на здійснення деякого виду діяльності з цінними паперами.

Існують чотири основних виду діяльності, що здійснюють учасники фондового ринку; посередницька діяльність по випуску і первісному розміщенню цінних паперів, посередницька (брокерська) діяльність по купівлі-продажу цінних паперів, комерційна (дилерська) та інші похідні види діяльності.

Посередницька (інвестиційна банківська) діяльність з випуску цінних паперів пов'язана із прийняттям та виконанням замовлень емітентів на первинне розміщення цінних паперів.

Комерційна (дилерська) діяльність з цінними паперами являє собою здійснення угод з купівлі й продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок із зобов'язаннями продавця укладати угоди, за оголошеними цінами покупки та продажу.

До комісійної (брокерської) діяльностісті з цінними паперами відноситься здійснення за комісійну винагороду угод з купівлі і продажу цінних паперів від своєї імені за рахунок іншої особи за його дорученням, а також діяльність з юридичного оформлення угод на покупку і продаж цінних паперів між членами фондових бірж і визначенню офіційного біржового курсу цінних паперів.

Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Фондова біржа — акціонерне товариство, яке зосе­реджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє форму­ванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

Фондову біржу може бути творено не менш як 20-ма засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуванихмінімумів до­ходів громадян.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фон­дового ринку.

Фондова біржа — організація, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно ор­ганізацією укладання угод купівлі та продажу цінних па­перів і їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом.

У статуті фондової біржі визначаються:

а) найменування і місцезнаходження фондової біржі;

б) найменування і місцезнаходження засновників;

в) розмір статутного фонду;

г) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;

д) права й обов'язки членів фондової біржі;

е) організаційна структура фондової біржі;

є) компетенція і порядок створення керівних органів фондової біржі;

ж) порядок і умови відвідування фондової біржі;

з) порядок і умови застосування санкцій, встановле­них фондовою біржою;

й) порядок припинення діяльності фондової біржі. У статуті можуть передбачатися інші положення, що стосуються створення і діяльності фондової біржі. Правила фондової біржі повинні передбачати:

а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;

б) порядок торгівлі на фондовій біржі;

в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

г) умови і порядок передплати на цінні папери, що ко­тируються на фондовій біржі;

д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;

е) перелік цінних паперів, що котируються на фон­довій біржі;

є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності;

ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

з) види послуг, що надаються фондовою біржою, і розмір плати за них;

й) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

і) інші положення, що стосуються діяльності фондо­вої біржі.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли кількість її членів стала менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося-10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців.

Діяльність фондової біржі припиняється відповідно до законодавства України про акціонерні товариства та інші вид й-господарських товариств.

Особа, яка передплатила або купила цінні папери до опублікування інформації про зміни в господарській діяльності емітента, що впливають на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, може протягом 15 днів із моменту публікації цієї інформації розірвати договір в односторонньому порядку.

У разі розірвання договору емітент зобов'язаний на ви­могу вказаної особи відшкодувати їй витрати і можливі збит­ки, пов'язані з передплатою або купівлею цінних паперів.

Емітент у разі невиконання умов передплати на цінні папери зобов'язаний повернути передплатникам на їх ви­могу всі одержані від них кошти зі сплатою процентів за весь строк їх тримання. Емітент несе відповідальність по відшкодуванню збитків, завданих недостовірною інформацією про цінні папери.

Державна комісія з цінних паперів та фондового рин­ку і її територіальні відділення здійснюють контроль за ви­пуском та обігом цінних паперів, за винятком привати­заційних. Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України.

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондо­вих біржах. Вони уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі керівних органів фондових бірж.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за дотриманням вимог антимонопольного законодавства при обігу цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового рин­ку і її територіальні відділення у разі відхилення від умов, визначених у дозволах на здійснення діяльності з випуску й обігу цінних паперів, а також у статуті та правилах фон­дової біржі, можуть застосовувати такі санкції:

а) виносити попередження;

б) зупиняти на строк до одного року передплату і продаж цінних паперів;

в) зупиняти на певний строк укладення угод з окре­мих видів діяльності з випуску й обігу цінних паперів;

г) анулювати дозвіл, виданий на ведення діяльності з випуску й обігу цінних паперів у разі повторного застосуван­ня санкцій, передбачених підпунктами "а" — "в".

Державна комісія з цінних паперів та фондового рин­ку може зупиняти діяльність фондової біржі в разі пору­шення нею статутної діяльності й вимагати приведення її у відповідність із статутом та правилами фондової біржі.

Скарги на дії територіальних відділень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у зв'язку із здійсненням ними контролю за випуском та обігом цінних паперів розглядає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку може бути оскаржено в судах або арбітражних судах.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про цінні папери і фондову біржу, то застосовуються пра­вила міжнародного договору.

Отож, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України.

2.2. Особливості формування ринку цінних паперів в Україні в період реформування економіки.

Періодом становлення ринку акцій в Україні вважається 1997 - 1998 роки. В результаті розвитку фондового ринку створилась торговельна система (ПФТС), що дозволяла укладати угоди в режимі реального часу. Обсяг торгів акціями в ПФТС в 1997р. склав 248.4 млн. грн., 41% якого прийшовся на акції підприємств енергетики, 22.5% - металургії, 17% — хімічної галузі, 9.2% — нафтогазової. Хоча на результатах торгів в першій половині 1998 р. і відбився наслідок несприятливої кон'юнктури на світовому ринку, усе ж ринок працював, збільшувалася його ліквідність. Обсяг торгів акціями склав порядком 136 млн. грн. З них 35.3% обсягу торгів прийшлося на акції підприємств енергетики, 23.9% — нафтогазової промисловості, 16.6% - металургії, 9.5% — хімічної промисловості.

Індекс ПФТС визнаний Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) як єдиний індекс для використання цією організацією для моніторингу внутрішнього стану українського фондового ринку. З початку існування індексу ПФТС — 1 жовтня 1997 р. — він поступово знизився із 100 до 21.62 од. До початку жовтня 1998 р. причиною була світова фінансова криза, що змусила нерезидентів, що домінували на ринку акцій в Україні, репатріювати свої капітали, що природньо, катастрофічні зменшило обсяг ринку. Очевидно, що крім світової кризи було достатньо причин внутрішнього характеру: несприятливий політичний фактор, відсутність перспектив на суттєві економічні реформи, відсутність економічного зростання, криза фінансової системи внутрішнього походження, виснаження внутрішніх інвестиційних ресурсів та ін.

В квітні 1998 р. Україна як ринок, що розвивається, була включена до системи індексів МФК, і до індексу IFC Frontier. Дані для обчислення індексу грунтуються на результатах торгівлі в ПФТС і включили до себе 17 українських корпорацій із загальною капіталізацією у 668 млн. дол. США, що в обсязі ВВП країни становить 1.38%. Значення цього показнику навіть серед країн, що розвиваються в середньому становило близько 30%. В розрахунок капіталізації не приймалися акції, які належать державі. Якщо враховувати великі частки держави в енергогенеруючих підприємствах і ті, що блокують в багатьох інших, очевидним стає занижений рівень капіталізації. Ринкова капіталізація цих підприємств, розрахована на весь статутний фонд, і склала б майже 5 млрд. дол. Цікавий той факт, що частка акцій цих підприємств в обсязі торгів в ПФТС становила в першому півріччі 1998 р. від 93 до 62%. Це свідчить про високу концентрацію ринку акцій в Україні та є показником нерозвинутості ринку і слабкої економіки. Тому початок приватизації крупних підприємств може сильно змінити галузеву структуру торгівлі.

Завдяки ринку з'явилася можливість розміщення акцій деяких українських емітентів крізь депозитарні розписки на західних ринках.

Ринок дав можливість розрахувати загальноприйняті фондові індекси по найбільш ліквідним акціям. Так, індекс Р/Е для 17-ти підприємств, зазначених вище, склав за 1997 р. в середньому 2-8 од., в той час як цей коефіцієнт на розвиненому ринку становить як мінімум 10-12 од. Щоправда, тут існує багато ньюансів, пов'язаних зі державними відмінностями в бухгалтерському обліку, в доступності акцій, в ступені ризику. Безумовно, спираючись на аналіз українських бухгалтерських форм звітності, не можна достовірно оцінити підприємство. Неадекватність, абсолютна недостатність бухгалтерської інформації робили ринок неповоротким, що придавало особливу цінність інсайдерській інформації. Тому більш реальний в умовах України індекс P/S, бо обсяг продаж є більш реальною величиною у порівнянні з бухгалтерським прибутком. Довіра інвесторів, в основному іноземних, до цього коефіцієнту підтверджується і статистично — відхилення значень цього коефіцієнту по найбільш ліквідним акціям менші, аніж у Р/Е. Середнє значення цього коефіцієнту по відзначеним вище 17-ти підприємствам знаходиться в 1997 р. в межах 0.3-0.5.

На динаміку торгів акціями впливав досить ємкий ринок ОВГЗ як альтернативний шлях інвестування «коротких» грошей. Наприклад, падіння доходності ринку ОВГЗ на початку 1998 р. призвело до зростання обсягу торгів акціями в системі ПФТС з 28.8% в січні до 69.77% в квітні.

Однак, незважючи на присутність іноземного капіталу та наявністі торговельної системи, ринок акцій в Україні тяжко було назвати таким із-за його низької ліквідності, тобто можна лише констатувати факти угод з акціями, але казати про ринок було б не зовсім вірно. Більш-менш ліквідними можна було назвати лише акції декількох емітентів в окремі періоди, при цьому їхня ліквідність була достатньо умовна, залежала від багатьох факторів, в окремі періоди була відсутньою і т.д. Тому український ринок акцій з самого початку не сприймався поважними іноземними портфельними інвесторами як сферою прикладання більш-менш значного капіталу.

Ринок акцій, що існував в Україні, представляв собою в основному спекулятивні угоди — просту зміну акціонерів, без політики емітента на використання цього ринку з метою залучення грошей, тому його стан ніяким чином не відбився на розвитку виробництва. Без цієї політики ринок акцій взагалі неможливий, бо це необхідна передумова становлення публічних корпорацій. Об'єктивною причиною цього стало, по-перше, те, що основа цінності акцій — реальні інвестиційні можливості — у українських корпорацій в існуючих економічних і правових умовах дуже низькі і ризиковані, по-друге, те, що фінансовий ринок України дуже вузький і деформований державними позиками. Суб'єктивна причина — той фактор, що менеджмент корпорацій не враховував акції як інструмент фінансування, ставлячись до нього виключно як до феномену власності.

Загальна причина — перехідний, характер економіки, що призвів до невідповідності структур планової, і ринкової економіки, внаслідок чого чисельні підприємства виявилися неефективними чи просто не сприйнятими ринком.

Для українських акціонерних товариств актуальним є не завдання оперативного фінансового менеджменту — зняття вершків від діяльності інвесторів-спекулянтів, не організація управління ліквідністю і курсом акції, в тому числі через депозитарні розписки, звітність, індекси, а завдання стратегічного фінансового менеджменту — знаходження стратегічного інвестора.

На основі викладеного можна зробити наступні висновки:

1. Ринок акцій був створений іноземними та нечисленними українськими інвесторами з метою контролю за певними ринком українських підприємств і діями спекулянтів акціями.

2. Єдиним фактором, здатним у нинішній час зробити стабільним ринок акцій в Україні, є розмір і періодичність виплати дивідендів.

3. В Україні немає в завершеній формі інституту акціонерної власності, що в нинішній час не зовсім ефективна в основному з причин низького інвестиційного потенціалу колишніх державних підприємств. Тому матеріальні інтереси сприяють переливу коштів, що належать акціонерному товариству, до приватної власності та тіньової економіки.