Розділ 1. Цінні папери - особливості їх обігу

ВСТУП

Нагромадження грошового капіталу відіграє важливу роль у ринковій економіці. Безпосередно самому процесу нагромадження грошового капіталу передує етап його виробництва. Після того як грошовий капітал створений чи зроблений, його необхідно поділити на частину, що знов спрямовується у виробництво, і ту частину, що тимчасово вивільняється. Остання, як правило, і являє собою зведені грошові кошти підприємств та корпорацій, що акумулюються на ринку позичкових капіталів кредитно-фінансовими інстітутами та ринком цінних паперів.

Виникнення та обіг капіталу, створеного в цінних паперах, тісно пов'язано із функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. Із появою цінних паперів (фондових активів) відбувається немов би роздвоєння капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, створений виробничими фондами, з другого - його відображення в цінних паперах.

Поява цієї різновидності капіталу пов'язана із розвитком потреби у залученні все більшого обсягу кредитних ресурсів внаслідок ускладнення й розширення комерційної та виробничої діяльності. Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, бо покупка цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу у позику.

Ключовим завданням, яку повинен виконувати ринок цінних паперів є, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, у порівнянні з банківськими кредитами, капіталу.

Ринок цінних паперів є одним з найважливіших елементів ринкової економіки. Якщо в західних країнах він має розвинену структуру і добре відлагоджені механізми функціонування, то в Україні це ринок знаходиться у процесі становлення. Визначальними факторами цього процесу є специфічні особливості українського економічного розвитку, що перебувають в переході від директивної економіки до ринкової.

В будь-якій економіці (ринковій, директивній) на одному полюсі виникає залишок грошових нагромадження, на іншому - існує потреба залучення додаткових грошових коштів для інвестування. Механізм цього явища загальновідомий. Наприклад, сезонні лишки (або нестаток коштів) виникають в сільському господарстві, лісозаготівлі, переробній промисловості, що використовує сільськогосподарську сировину. Грошові нагромадження виникають у населення (як резервна готівка, як заощадження на покупку товарів тривалого користування і тому подібне). Підприємства нагромаджують кошти амортизації та частини прибутку на інвестиційні проекти. Та, навпаки, частина підприємницьких структур постійно мають потреби в залученні коштів для розширення своєї діяльності (нарощування статутного капіталу, покупки обладнання, реалізації будівельних програм і тому подібне).

Переважаючим типом інвестиційних інструментів на українському ринку цінних паперів є акції акціонерних товариств. Це пояснюється декількома причинами.

По-перше, період "первісного нагромадження", в який вступила українська економіка, вимагає прискорених темпів перерозподілу та мобілізації на тривалі терміни значних фінансових ресурсів для створення нових крупних комерційних структур. Найкращим засобом незалежної від держави мобілізації крупних грошових коштів є акціонування та випуск акцій.

По-друге, акції є "вічним" інструментом, і акціонерне товариство при нормальному ході подій не зобов'язане повертати внесені акціонерами кошти. Тому багато комерційних організацій віддають перевагу випуску акцій замість різноманітних боргових зобов'язань.

По-третє, значний вплив на переваги інвесторів та емітентів виявляє психологічна установка на перехід до капіталізму, до приватної власності. Акції же - обов'язковий атрибут капіталізму. Нині мода на акції перевищує потреби у грамотній оцінці ризиків, пов'язаних із інвестуванням в акції.

По-четверте, у нинішній час саме питання акціонування найбільш розроблені в діючому законодавстві.

Разом з тим акції, що обертаються на українському ринку, є значно більш ризикованими інструментами, аніж аналогічні інструменти на Заході. Це зумовлене наступним:

По-перше, загальна криза в економіці Україні не може водночас супроводжуватися достатнім зростанням доходності в цих умовах підприємств і організацій, в тому числі й акціонерних. Тому немає надії на високу доходність ринку акцій, а також на їхню достатню надійність.

По-друге, лише небагато в Україні акціонерних товариств, чиї акції пропонуються до широкого продажу, є підприємствами із солідним стажем і послужним списком. У своїй більшості акціонерні товариства - це організації, що утворюються, в значній частині фінансового спрямування коштів (інвестиційні компанії, банки). Відсутність багаторічної статистики роботи цих організацій і невизначеність їх майбутнього різко знижує якість експертних оцінок ефективності вкладень в емітовані акції.

По-третє, ринок цінних паперів в Україні не досяг ще рівня цивілізованості, коли нормою життя цього ринку є обов'язкове пред' явлення інвестиційній публіці самої повної інформації про запропоновані на ринку цінні папери. Багато емітентів не відкривають даних, що дозволять грамотно судити про їхні цінні папери. Трапляються недобросовісні емітенти та професійні учасники ринку цінних паперів.

По-четверте, часто зустрічаються випадки випуску акцій емітентами без достатньо розроблених проектів використання грошових коштів, отриманих від цих випусків. При цьому вкладення інвесторів забезпечуються лише самими грошовими коштами, внесеними в ході випуску. У таких ситуаціях акціонерні товариства ніяк не можуть гарантувати інвесторам достатнього рівня доходу на акції, а також захист від можливості банкрутства.

Ринку державних цінних паперів в Україні майже немає. Це може бути пояснене наступними причинами:

- не розробленістю ринкових процедур реалізації та торгівлі державними цінними паперами; відносно невигідними фінансовими умовами випущених українських державних облігацій;

- загальною економічною кризою у господарстві республіки, що робить невигідним випуск боргових зобов'язань взагалі, а державних зокрема.

Можна сказати, що ринок цінних паперів в Україні знаходиться ще у фазі зародження. Однак темпи, якими він розвивається, значно більш швидкі, аніж еволюція ринку цінних паперів у свій час на Заході. Це вселяє, з одного боку, надії на скоріше набрання ринком цінних паперів достатнього рівня цивілізованості, з іншого боку, породжує неминучі витрати зростання та високий ризик при роботі на цьому ринку.

Національний Банк України дотримується нейтралітету у відношенні багатьох конкуруючих між собою біржових структур фондового ринку і не бере участь своїми коштами та ім'ям ні в одній з них. Така позиція обумовлена тим, що Нацбанк України не рахує потрібним віддавати пріоритет одній чи декільком з багатьох комерційних структур до того моменту, доки еволюція біржової системи сама не виділить незаперечного лідера або декількох лідерів на ринку цінних паперів. Нацбанк України не вважає потрібним включатися у конкурентну та політичну боротьбу різноманітних біржових структур та підтримувати одних на шкоду іншим.

Водночас Банк України з рівною повагою відноситься до різних учасників ринку цінних паперів й готовий надавати їм однакову методологічну підтримку. Це стосується, насамперед, громадських організацій - учасників ринку цінних паперів, інтелектуальне співробітництво.

Розділ 1. Цінні папери - особливості їх обігу.

1.1. Поняття цінних паперів.

ЦІННІ ПАПЕРИ - в капіталістичних країнах свідоцтва про вкладення паю до акціонерного капіталу або про надання позики; приносять їхнім власникам нетрудовий доход у формі дивіденду або відсотка. Цінні папери, будучи втіленням фіктивного капіталу, не мають самостійної вартості, але оскільки по них одержується доход, вони набувають ціни, чи курс, що прямо пропорційний доходу та зворотно пропорційний нормі позичкового відсотка.

Основними видами цінних паперів є: акції та облігації капіталістичних підприємств, облігації державних, комунальних та ін. Позик й закладні листи іпотечних банків. Як правило, цінні папери випускаються на пред'явника; вони вільно переходять з рук у руки без передатного надпису. Будь-який держатель акцій формально вважається співвласником підприємства, бо акція являє собою свідоцтво на частину капіталу даного акціонерного товариства. Однак реальну можливість стати власниками підприємств акції дають їхнім власникам лише в тому випадку, якщо вони мають у своїх рукахконтрольний пакет акцій. Власник Облігації виступає кредитором акціонерного товариства або держави; при цьому облігація дає йому право на одержання твердого щорічного доходу у виді певного відсотка, а після закінчення строку позики - й право на викуп облігації. Емісія цінних паперів служить однім з головних засобів збагачення фінансової олігірхії. Крім того, фінансова олігархіянаживається на спекуляції цінними паперами, скуповуючи їх у періоди падіння курсів для перепродажу у періоди їхнього підвищення.

Основними власниками цінних паперів є крупні капіталісти та капіталістичні компанії. Невелика частина цінних паперів знаходиться в руках дрібних держателів; ця обставина дала привід буржуазним економістам та реформістам пропагувати теорії «демократизації капіталу» і «народного капіталізму». Вони стверджують|, наче через володіння цінними паперами самі трудящі стаютькапіталістами та різниця між працею та капіталом поступово зникає. Неспроможність цих «теорій» виходить з того, що основна маса трудящих взагалі не є держателями цінних паперів і лише невелике їхнє число володіє акціями на незначні суми. Розповсюдження цінних паперів серед трудових верств населення вигідно для монополістичної буржуазії, бо дає їй можливість акумулювати додаткові капітали за рахунок заощаджень населення. Дрібні держателі цінних паперів першими зазнають втрат при їхньому знеціненніі.

Створення фінансового ринку в нашій країні тісно пов'язане із процесом приватизації, із переходом на акціонерну форму власності та випуском на ринок акцій. Цінні папери лише тоді є капіталом, коли існує їх вільний обіг від одного власника до іншого. Це можливо лише за умови, що в країні буде створена достатня кількість акціонерних товариств, насамперед відкритого типу, що дозволить акумулювати в акціонерному капіталі значні грошові суми.

Цінний папір - це документ, що засвідчує майнове право, що може бути здійснене лише при пред'явленні оригіналу цього документа. Цінний папір являє собою втілення абстрактного майнового права, що може передаватися від однієї особи до іншої шляхом передачі самого цінного паперу.

Щоб вважатися цінним папером, грошовий документ повинен визнаватися в якості такого в законодавстві даної держави. У свою чергу закон визначає формальні вимоги, необхідні реквізити, яким в цьому плані повинен відповідати такий документ. Будучи складений із порушенням встановлених вимог, він не може розглядатися в якості цінного паперу.

Названі визначальні властивості цінного паперу суттєвим чином впливають на характер здійснення втілених в нього майнових прав. По-перше, втрата цінного паперу, тягне за собою неможливість для її власника здійснювати таке право. По-друге, боржник (тобто особа, що зобов'язана зробити виконання) при пред'явленні йому цінного паперу не може посилатися на відсутність основи зобов'язань продавця чи на недійсність останнього. Наприклад, не має права відмовлятися від оплати, мотивуючи тим, що він не одержав виконання зобов'язань продавця (не одержав грошової суми, задля якої виписував вексель, і тому подібне). По-третє, як наслідок цієї особливості здійснення права, втіленого в цінному папері, існує надто обмежений перелік обставин, по якому боржник може відмовитися від виконання зобов'язань продавця, посилаючись лише на її недійсність.

Недійсність цінного паперу може бути двоякого плану:

1. Абсолютна, тобто така, що має місце внаслідок підлогу або підробки (такого виду заяви можуть бути зроблені проти будь-якого держателя недійсного паперу);

2. Відносна, що виражається в заяві боржника про те, що держатель неправомірно володів цінним папером, наприклад викрав її (такі заяви можуть висуватися лише у відношенні конкретного держателя).

Якщо в основу покласти характер суб'єкта, здійснюючого їх випуск, то можна виділити цінні папери на: державні та ті, що випускаються приватними особами. З точки зору змісту розрізняються грошові (ті, що містять грошову вимогу, наприклад чеки, векселі, облігації і т.п.) і товарні цінні папери (ті, що закріплюють права, частіше всього власності або ж застави, наприклад коносаменти. У відповідності із даним критерієм виділяються такі цінні папери: а) іменні, б) ордерні, в) на пред'явника.

Під іменним розуміється такий цінний папір, уповноважує свого держателя в якості суб'єкта висловлених в ній прав. Для деяких видів цінних паперів необхідно ще й занесення імені держателя у спеціальну книгу. Така вимога діє, у відношенні іменних акцій.

Ордерним називається цінний папір, держатель якої вважається легітимним у якості суб'єкта висловленого в ній права, якщо на ньому зупиняється безперервний ряд передатних надписів. Тобто по ордерному цінному паперу зобов'язаний виконати зобов'язання продавця зазначеному в документі особі або наказу останнього - новому суб'єкту права. Той в свою чергу може шляхом аналогічного наказу, висловленого в індосаменті, передати документ новій особі. Таким чином, легітимність держателя ордерної цінної папери здійснюється як шляхом пред'явлення, так і безперервним рядом передаточних надписів. Ордерними цінними паперами можуть бути чеки, векселі, коносаменти.

Цінним папером на пред'явника визнається цінний папір, для легітимності держателя якої достатньо одного лише її пред'явлення. Такими цінними паперами є акції, облігації, коносаменти та ін.

Під терміном "цінні папери" загалом розуміють грошові документи, що свідчать про наявність певних взаємних прав і обов'язків між особою, що їх випустила, і особою, яка їх придбала. Причому, не всякий грошовий документ може мати статус цінного паперу, основним критерієм визначення належності до категорії цінних паперів є законодавчо закріплений перелік цінних паперів. В Україні такий перелік визначається Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" та Указом Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" і нараховує 8 видів, а саме: акції, облігації внутрішніх держав та місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, векселі, приватизійні папери, інвестиційні сертифікати.

Згідно зі статтею 1.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. №283/97-ВР цінний папір – це документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р. №1201-ХХII передбачено, що цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), а цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

1.2. Види цінних паперів та їх характеристика.

Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між собою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не подлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Цінні папери можуть бути бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Відновлення втрачених імених цінних паперів проводиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Спадкоємство цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України.

Поняття, особливі умови випуску, використання та обігу приватизаційних паперів визначаються спеціальним законодавством України. Порядок обігу цінних паперів, випущених Союзом РСР, іншими союзними республіками і розміщених на території України, регулюється цим Законом, іншими актами законодавства України, а також договорами України з Союзом РСР і відповідними союзними республіками.

Емітент цінних паперів – юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим законом, іншими актами законодавства україни, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженій особі.

Відповідно Закону в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

- акціїї;

- облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання республіки;

- ощадні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери.

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Таким чином, акція підтверджує членство в організації-емітенти на правах співвласника, свідчить про те, що статутний фонд емітента розподілений на певну кількість часток. Емітент самостійно приймає рішення про величену статутного фонду і кількість та вартість випущених акцій, враховуючи законодавчо визначену мінімальну величину статутного фонду. Ідея створення акціонерного товариства базується на тому що, що та особа, яка знає як заробляти кошти, тобто знає ринок і має план захоплення частини цього ринку, або створення цілком нового ринку товарів, робіт, послуг, уявляє, як буде працювати нове підприємство, не має достатньої кількості коштів для втілення в життя свого плану. У такому випадку необхідно позичити ці кошти в інших осіб, пообіцявши їм частину прибутку за те, що вони погодилися допомогти власнику ідеї збагатитися.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акцій, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.

По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привільовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну частку у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейованя акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачувати дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Привілеовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.

Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість акції більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості акції.

Акціонерам може видиватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменої акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

До акції може додавитися купонний лист на виплату дивідендів.

Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачується дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальним зборам акціонерів акціонерного товариства.

Рішення про випуск акцій оформляється протоколом.

Протокол рішення про випуск акцій повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента та його місцезнаходження; розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента; цілі та предмет його діяльності; зазначення службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; мету випуску акцій; зазначення категорій акцій; кількість іменних акцій та акцій на пред'явника; кількість привілейованих акцій; загальну суму емісії і кількість акцій; номінальну варстість акцій; кількість учасників голосування; порядок виплати дивідендів; строк повернення коштів при відмові від випуску акцій; черговість випуску акцій (при випусках їх різними серіями); порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій; умови розпорядження акціями; права власників привілейованих акцій; переважне право на придбання акцій при новій емісії.

Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску акцій.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Акції оплачуються в гривнях, а випадку, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внеченого вкладу вартість акції виражається у гривнях.

Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Акції можуть юути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості.

Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк із виплатою фіксованого процента. Таким чином, облігації підтверджують наявність кредиторсько-дебіторських взаємовідносин між емітентом і власником облігацій, де емітент отримує в користування кошти, а власник облігації ці кошти йому надає. Випускаючи облігації, емітент тим самим офіційно заявляє про свою потребу в позикових коштах, про строки, протягом яких ці кошти йому знадобляться, про розмір винагороди, яку він згоден платити за можливість користування грошима, у більшості випадків – про цілі, для досягнення яких йому ці кошти потрібні, про свою готовність у майбутньому повністю повернути борг.

Облігація - цінний папер, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальнувартість йього цінного папера в передбаченіий у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджується серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість облігації більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості облігації.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску і розповсюдження облігацій підприємств визначаються цим Законом, іншими актами законодавства України і статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними і напред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються на пред'явника.

Обоов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по який виплачується проценти; найменування емітента і рік виплати процентів.

Облігації, запроновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймається відповідно Кбінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.

У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудитирської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій.

Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску облігацій.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій.

Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покритття збитків, пов'язаних з їх господарською діяльністю, не допускається.

Облігації усіх видів придпридбаваютьбся громадянами лише за рахунок їх особистив коштів.

Підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях.

Дохід по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

Дохід по облігаціях цільових позик (безпроцентних облягаціях) не виплачується. Класникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, вказаною на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом.

Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик, направляються відповідно до республіканських і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад народних депутатів.

Кошти, від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середьострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і серельострокових казначейских зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається абінетом Міністрів України.

У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюються Міністерством фінансів України виходячи з часу їх придбання.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу по казначейським зобов'язаннях та їх погашення здійснюється відповідно до умов їх випуску, затверджених: по довгострокових і середньострокових зобов'язання - Кабінетом Міністрів України, короткострокових - Міністерством фінансів України.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів з нього.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера - "ощадний сертифікат", найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), найменування або ім'я держателя сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку.

Дохід по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх оплати в банк, що їх випустив.

У разі коли класник сертифікати вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель свідчить про таке: векселедавець дає чесне слово сплатити обумовлену суму коштів в обумовлений строк тому, хто цей вексель пред'явить. Чесне слово векселедавця може бути підтверджене іншою особою, як правило – це банк або фірма, фінансовий стан якої не викликає сумнівів, у такому випадку вексель вважається авальованим.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - "вексель";

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснитися платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель – це наказ векселедавця іншій особі заплатити власнику векселя обумовлену суму в обумовлений строк. Для того, щоб власник векселя міг ним скористатися, переказний вексель має бути акцептований, тобто та особа, якій було наказано заплатити, має підтвердити свою згоду це зробити, у цьому випадку саме вона дає чесне слово сплатити по векселю, і було б не зайвим, якби це чесне слово підтверджувалося банком або іншою фірмою, якій власник векселя довіряє.

Переказний вексель повинен містити, крім реквізитів, також:

- просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

- найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, відповідно для простого і переказного векселів, не має сили простого або вереказного векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника.

в) вексель, в якому не вказано місце йогго складання підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця;

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати випускаються інвестиційним фондом або компанією з метою мобілізації грошей, які в подальшому будуть інвестовані в різні цінні папери. Іншими словами, якщо класник коштів не має інформації про те, які саме цінні папери йому слід придбати на наявні у нього вільні гроши, то він він може покластися на професіоналів, які працюють в інвестиційному фонді.

Дериватив – стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Іншими словами, дериватив – це контракт чітко встановленої форми, причому обумовлене в ньому право придбати (продати) за певних умов може бути продане іншій особі. Правила випуску та обігу деривативів встановлюються законодавством. За змістом деривативи поділяються на форвардні контракти, ф'ьючерсні контракти і опціони. Відповідно до виду цінностей деривативи поділяються на фондові, валютні і товарні.

Приватизаційні папери – це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Найбільш характерні особливості приватизаційних паперів в Україні – так: вони є виключно іменними, можуть бути використані лише в період здійснення державної програми приватизації. Використання приватизаційних паперів здійснюється виключно шляхом їх обміну на паї, акції, чи інші документи, які свідчать про право власності на частку державного майна, розмір якої дорівнює розміру номінальної вартості приватизаційного папера. Вони не підлягають вільному обігу, і їх відчуження будь-яким іншим шляхом недійсне. По приватизаційних паперах не вилучаються ні дивіденди, ні будь-які інші доходи. Їх не можна використовувати як платіж чи забезпечення зобов'язань.

Date: 2016-06-07; view: 915; Нарушение авторских прав