Особливості китайського мистецтва

Реферат

На тему: «Особливості китайського мистецтва»

Виконав учень 11 класу

Дзецюх Ігор

Введення

Китайська культура - одна з найдавніших. Вона зародилася за кілька тисячоліть до нашої ери і з тих пір розвивалася безперервно аж до сучасності на єдиній території.
Китайське мистецтво пройшло далеко не гладкий шлях розвитку. У зв'язку з історичними долями, пережитими країною, воно мало свої етапи піднесення та спаду. Протягом п'яти тисяч років, починаючи від найдавніших періодів відомої людству китайської історії, зароджувалися нові і за змістом і за формою види іжанри мистецтва і літератури, багато з яких згодом або сходили зі сцени, або до невпізнання змінювалися, підготувавши грунт для розвитку нових явищ. Разом з тим кожен з історичних періодів, навіть самих неясних і похмурих, вніс свій внесок в історію мистецтва Китаю. І справді, відмінною рисою китайської культури було те, що жодна з її значних явищ не пройшло безслідно. Всі вони, породжуючи і видозмінюючи один одного, утворили як би довгий ланцюг зі складних ланок, надзвичайно різних і в той же час спаяних воєдино.

Особливості китайського мистецтва

Світогляд і світовідчування китайців істотно відрізняється від європейського. У цій країні не було послідовного розвитку і зміни художніх напрямків і стилів, як в європейському мистецтві. Саме поняття історії не має в Китаєві ознак "тривалості", а мистецтво - еволюції. Художні напрямки не випливають одне за іншим, а "стилі" і "школи" зв'язуються не з розходженнями творчих методів, а з технічними прийомами і матеріалами. У Китаї "... ми застаємо надзвичайно стійкий, до дрібниць продуманий і естетично перероблений побут, цільний і послідовний світогляд, складний, але міцний сплав художніх стилів...Стилістична єдність китайського мистецтва - це результат не тільки глибокого проникнення китайських майстрів у природу речей..., але, перш за все їх щирої і бездоганної довіри до життя у всій її розмаїтості ". [1] У той час як у західноєвропейській цивілізації народжувався раціоналізм, у близькосхідної - містицизм, у Центральній Азії формувалася особлива культура проходження течією життя. У Китаї "мірою всіх речей" виявилася не людина, а природа, що нескінченна і тому непізнавана. У мистецтві відбувалося не відображення життя, а її продовження в рухах кисті і мазках туші. На цій своєрідній основі здійснювалася "самотипізація" китайського мистецтва, предметом якого ставав не образ людини-героя і не духовні ідеали, а життя природи. Звідси особливий естетичний смак і художній такт традиційного мистецтва Китаю. У древніх віруваннях китайців обожнювалися будь-які об'єкти природи: дерева, камені, струмки, водоспади. Релігія вважалася мистецтвом життя, а споглядальне світовідчування вимагало повного і смиренного злиття з природою. Мудреці Сходу люблять повторювати, що якщо для діяльного європейця, перейнятого ідеєю підкорення природи і демонстрації сили, немає більшого задоволення, ніж забратися на вершину високої гори, то для китайця найбільше щастя - споглядати гору в її підніжжя. Буддизм, що поширювався в країнах Південно-Східної Азії з V ст. до н.е., сприяв зміцненню в Китаї пантеїстичного світогляду. Тому центральне місце в китайському мистецтві займає пейзаж - витончена технікамалювання кистю і тушшю гір, водоспадів, рослин. Традиційний жанр китайського пейзажу так і називається: шань-шуй ("гори-води"). Гора (шань) уособлює Ян (світлий, активний принцип природи), вода (шуй) - Інь (жіночний, темний і пасивний). Філософія китайського пейзажного живопису розкривається у взаємодії цих двох начал, що передається поглядом на пейзаж зверху, з високої точки зору, чергуванням планів: гірських вершин, смуг тумана, водоспадів.Філософія китайського пейзажу викладена в трактаті живописця Го Сі (ок.1020 - до 1100 рр..) "Про високу суть лісів і потоків". Об'єктом зображення в цьому виді мистецтва є навіть не сам пейзаж у європейському сенсі цього слова, а невловимо мінливий стан природи і переживання цього стану людиною. Тому сама людина, навіть якщо вона зображується в пейзажі, ніколи не займає в ньому головного місця і виглядає маленькою фігуркою, стороннім спостерігачем. Настрій опоетизованої реальності передається двома "манерами": гунби (китайське "ретельна кисть"), заснованої на найтоншому графічної опрацювання деталей і ясності ліній, і сеі (китайське "вираження думки"), манері, що відрізняється мальовничою свободою, розмивами туші, які створюють відчуття"російської перспективи", смуг туману і нескінченних далей. Пейзажі школи вен'-жень-хуа (китайське "живопис людей письмової культури") доповнювалися вишуканою каліграфією - поетичними і філософськими написами, що прямо не розкривають зміст, але створюючими "вираження думки", а також тібами - епіграмами. Вони пишуться шанувальниками художника в різний час на вільних ділянках зображення.
Символізм китайського живопису також відрізняється від європейського символізму, він розкривається в опоетизованій конкретності. Наприклад, на пейзажіможе бути напис: "Весною озеро Сіху зовсім не те, що в інші пори року". Подібну назву важко представити в європейському живописі. Китайська архітектуразливається з природою. Через достаток дощів у Китаї здавна застосовувалася висока покрівля з крутими схилами. Будинок у кілька ярусів з дахами одна над іншою свідчив про знатність власника. Застосовуючи вигнуті крокви, китайці створювали оригінальні форми криволінійних схилів з піднятими кутами, щоб навіс не перешкоджав доступу світла. Під крокви підводилися короткі бруски дерева, що створювали східчасті виступи-консолі. До них кріпилися дошки з різьбленим орнаментом і силуетами драконів. Дерево покривали яскраво-червоним або чорним лаком з позолотою та інкрустацією перламутром. Китайські пагоди не тектонічні, а органічні в єдності з навколишнім пейзажем; вони виростають із землі так само просто і природно, як дерева, квіти або гриби після дощу. Силуети тибетських храмів схожі на форми гір або пологих пагорбів, на схилах яких вони знаходяться. Вся ця краса - не стільки будівництво в європейському сенсі слова (як спосіб укриття від стихії), а навпроти - створення засобами мистецтва найкращих умов для споглядання природи.
Для мистецтва Китаю не типові грандіозні архітектурні ансамблі, прагнення до монументальності. Архітектура китайців вигадлива, але скромна і практична. У Китаї увічнити себе означало не стільки залишити про себе речовинний пам'ятник, скільки прославити своє ім'я "записаним на бамбуку і шовку". Китайське мистецтво ніколи не слід було інтересів релігії, філософії або політики. Якщо релігія і філософія - це мистецтво життя, тоді життя - мистецтво. У навчанняхдревніх філософів Лао-Цзи (китайське "Старий Учитель"; близько 604 р. до н. Е.) і Конфуція (552-479 рр.. До н. Е.) стверджувалося, що характер мистецтва не визначається матеріальними умовами життя, а навпаки - художнє світовідчування учить праці, філософії, моралі і права (окремого поняття "художність" у Китаї не існувало, воно розчинялося в житті). З цієї причини до традиційного китайського мистецтва незастосовна європейська категорія морфології мистецтва, поділ мистецтва на пологи і види, станкові і прикладні, витончені і технічні, або художні ремесла. У Китаї, як і в традиційному мистецтві Японії, усі види мистецтва - одночасно станкові і прикладні, образотворчі і декоративні. Тут зовсім недоречно латинське слово "декор" або найменування "китайське декоративне мистецтво". Приміром, у мистецтві Китаю взагалі відсутня станкова картина в рамі - одне з головних досягнень європейських художників. Китайський майстер (живописець, графік, каліграф, поет і філософ одночасно) розписує стіни, шовкові сувої, паперові ширми і віяла.
Китайська традиція не знає розриву між раціональним і експресивним, чуттєвим початком творчості, "ідейним" і "безідейним" мистецтвом, реалізмом і формалізмом - тих бід, які несе із собою європейське звеличування людини. Тому в Китаї не було окремих художніх напрямків - Класицизму і Романтизму, боротьби ідеологічних рухів. Існує традиція, заснована на вдумливому спогляданні природи, а стилі живопису розрізняються не по амбіціях художників, а по стану зображуваного пейзажу: "потік, що біжить", "бамбуковий лист на вітрі", "небеса, що прояснилися після снігопаду". Існували стилі "кутастої кисті" і "розбризкування гаси". У теоретичних трактатах говориться про вісімнадцять видів контурних ліній і шістнадцятьох видах мазків у зображенні гір. Віддаленість особистості художника визначає ще одну важливу особливість традиційної китайської естетики: майстер не міркує про тлінність свого життя, а споглядає і естетизує тлінність матеріальних речей. Цінність здобуває незавершена форма або патина часу, у порівнянні з якої осмислюється символіка "Восьми Безсмертних" і "Восьми коштовностей". Будь-який повсякденний предмет має символічне значення (таке відношення до речей може бути тільки умовно співвіднесене з європейським поняттям декоративності). Тому твори китайського мистецтва ошатні і барвисті, але не здаються вигадливими. У китайській літературі постійні теми сну, сновидінь і чудесних перетворень, що розкривають вищий зміст простих речей. Тіло сприймається не як матеріальнаформа, воно - продовження мислимого простору. Тому, зокрема, у китайському мистецтві, навіть в еротичних картинках, відсутня "оголена натура", естетизація тілесності. Символічне відношення до форми добре розкривається в притчі про китайського художника, який, врешті-решт, звів зображеннядракона до однієї-єдиної риски. Езотеризм естетики, філософії і мистецтва життя неминуче вів країну до ізоляції від зовнішнього світу.
Китайське мистецтво характерне й особливим відношенням до матеріалу, до його природних властивостей, старанністю обробки і ясністю, чистотою технічного прийому.
"Відкриття" порцеляни відбувалося поступово, протягом століть, але не випадково воно зроблено китайцями. Технологія виробництва порцелянових виробів, крім необхідних компонентів, вимагає ідеальної чистоти, терпіння і ретельної підготовки матеріалів. Техніка розпису порцеляни грунтується на багатовіковій традиції витонченого малювання і каліграфії пензлем і тушшю по паперу (також китайському винаході). Особливе ставлення до матеріалу породило поетичні назви глазурей: "колір місяця", "блакитний туман", "колір неба після дощу", "павине перо", "колір шкіри жовтої риби". У різьбленні по дереву і виробах з бронзи поширений геометричний орнамент, дивно схожий на грецький меандр, мотив свастики (знак побажання добра), спіральний орнамент - так звані китайські хмари, хвиля, зигзаг - лей вень, знак блискавки, символ благодатного дощу. Символом дощу, життєво важливого для хліборобів, був також дракон. Жовтий дракон - емблема імператора (дев'ять драконів з п'ятьма кігтями на лапах могли зображуватися тільки на імператорському вбранні). Зелено-блакитний дракон був символом імператорської династії Хань. Птах фенікс (так європейці називали зображення фазана) - знак побажання сили, краси і вищого блаженства. Кожен місяць року зв'язувався з певним квіткою: хризантема - символ осені, дика слива - зими, півонія - весни, лотос - літа. У самий жаркий місяць "людина з гарним смаком" буде насолоджуватися у себе вдома спогляданням "пейзажу з тінистими гаями, у яких добре ховатися від спеки", а зображення "висохлих дерев і бамбука серед каменів" можна тримати в кімнаті в будь-який час року.
Китайці були винахідниками шовкових тканин (самі ранні знахідки датуються кінцем 3 тис. до н. Е.). Спочатку з шовку робилися прапори і парасольки, що служили знаками відмінності. Жовтий колір покладався імператорові й імператриці, ліловий - членам імператорської родини, блакитний - вищим військовим чинам, червоний - середнім, чорний - чиновникам нижчого рангу. З епохи Тан одержує розвиток виробництво розписних і вишитих шовкових тканин.
На відміну від кольорового каменю, дерева і порцеляни, скло в Китаї практично не застосовувалося. Поряд з різьбленням по червоному лаку в Китаї робили меблі, скриньки, пюпітри з "розписного лаку" - особливої ​​техніки багатошарового лакового покриття дерев'яних виробів з розписом і междуслойной інкрустацією фольгою і перламутром. Цю техніку запозичали в китайців японські і корейські майстри. До нашого часу збереглося мистецтво ажурних силуетів з кольорового паперу і фольги. При вивченні китайського мистецтва виникає відчуття, що його майстри насолоджувалися роботою, надаючи філософський сенс вирішення найбільш складних технічних завдань. Приміром, на межі розумного, з точки зору європейця, знаходиться робота над ажурним різьбленням кістяних куль, що обертаються один всередині іншого. На таку роботу в майстрів йшли багато років.
Мистецтво Китаю вплинуло на формування національних художніх традицій у Кореї і Японії. Китайські вироби завжди були цікаві європейцям, вони залучали особливою естетикою, красою матеріалу і старанністю його обробки. Китайський фарфор і шовк цінувалися на вагу золота в буквальному значенні цього слова. Виробам китайських фарфорістов наслідували майстри Делфтського фаянсу в Голландії. У XVII-XVIII ст. у Голландії й Англії була в моді меблі з китайського лаку. "Китайський секрет" виробництва порцеляни розгадали в Європі тільки до 1710 Ксилографія - гравюра на дереві - отримала розвиток у європейському мистецтві через вісім століть після її освоєння в Китаї (I ст. Н. Е.). Китайське мистецтво справляло вплив на розвиток європейського стилюРококо і навіть Неокласицизму. В епоху Романтизму кінця XVIII - початку XIX ст. і неостилей другої половини XIX ст. в модному "китайському стилі" оформлялися заміські палаци, інтер'єри, паркові павільйони і альтанки. У період Модерну кінця XIX - початку XX ст. європейські поети-символісти звернули увагу на мистецтво Далекого Сходу. Вони побачили в китайському живописі здатність "зачаровувати предмети" і відводити від дійсності "до снів наяву". Цією якістю китайське мистецтво співвідноситься з європейською романтичною традицією, одним з виражень якої стала течія символізму "срібного століття".