Сім’я і формування українського національного характеру

Головні причини формування національного характеру, або ментальності, географічне положення країни, історичні обставини, суспільні умови, культура та власне особливості психології цього народу. Найяскравішими представниками вітчизняного світобачення, на думку вчених, були Г. Сковорода, Т. Шевченко та М. Гоголь. Саме в їхній творчості ми знайдемо найглибше його розуміння.

Україна розташована на надзвичайно плодючій землі, тому кожна українська сім'я могла повністю забезпечити себе і селитись окремо. Від землі залежала людська доля, тому зв'язок із землею посилювався як запорука щастя. Українець розумів землю як святу матір, бо з-неї створено людину, вона освячена кров'ю предків та захисників.

Для нації хліборобів земля була годувальницею; бити її без потреби вважалося таким же страшним гріхом, як бити матір. Найурочистішою клятвою вважалося з'їдання грудочки землі - форма причастя до найбільшого скарбу. Радіючи роботі на землі, українець прагнув близькості до природи більше за спілкування з людьми. Великі простори його землі виховували у ньому поклоніння життю, сонцю, землі. Маючи природу як основний шлях пізнання Бога, людина ототожнювала її із Творцем. Такий Бог об'єднував собою небо й землю, а отож, і Всесвіт із народом та окремою людиною.

Українець - індивідуаліст; більше за все він цінував свободу окремої людини, і перш за все свободу самого себе. Тому не засновував міст та й узагалі цінував рівність, і демократію аж до крайнощів: стихійності (вибори в Запорозькій Січі) та анархії, - навіть вузького егоїзму.

Зовнішня політика України тривалий час зводилася до вибору "із ким бути" - із Туреччиною, Литвою, Росією, Австро-Угорщиною чи Польщею. Життя серед прекрасної природи і постійна загроза - усе це втратити, виховували любов до життя, напруженість його кожного моменту (як казали козаки, закликаючи до повстання: "смерті все одно не уникнути, то яка різниця, від чого помирати - від старості, шаблі чи від палі").

Очевидно, що сім'я та, ширше, рід - головна суспільна одиниця українця. Правителі мінялися кожен день, сьогоднішня влада карає на горло прихильників учорашньої, і українець охоче ділив увесь світ на "своїх" і "чужих". У політиці від мене однаково не залежить нічого, а в господарстві я все роблю сам. Цікаво, що ідеалом хліборобів був не батько-мисливець та воїн, а мати-берегиня, тому саме мати була центром багатьох сімей.

Індивідуаліст-українець і взаємини з оточенням теж налагоджував особисто; про це зазначає козацьке побратимство. Я відповідаю за самого себе, сім'ю і за друга, але не більше.

Українець сприймав світ не розумом, а серцем. Почуття, інтуїція для нього важливіші за докази. Він не обмірковує, а переживає життя тому в українських піснях стільки ліризму, ніжності, суму. Прагнучи до власного щастя, українці створюють прекрасні зразки любовної лірики. На прикладі фольклору ми бачимо, що на відміну від більшості держав кохання було чи не головним чинником у виборі супутника життя.

Який же висновок зробимо ми, дослідивши наш національний характер?

По-перше, особливий характер українців - реальність. Він відрізняється від характерів усіх сусідніх народів.

По-друге, наш характер - не кращий і не гірший за інших. Він просто існує й має свої недоліки й переваги. Знати його, досліджувати, поважати й працювати над посиленням сильних якостей і подоланням недоліків - ось справа, гідна сучасного українця.

У формуванні українського національного характеру одну з провідних ролей відіграють традиції та уклад української сім’ї.

Значна частина психологів сходиться на тому, що основну роль у сім’ї відіграє мати з її передбачливістю, хазяйновитістю, з непомітною, але постійною турботою про сім’ю. Вона втілює ніжність, сердечність, теплоту.
Б. Цимбалистий зазначає, що у спогадах українця мати постає виразнішою, ніж батько. Важливе місце українській жінці відводиться в суспільному житті. Україна для українця — це мати, “ненька”. Повага до жінки, матері характерна для всіх народів-хліборобів. У зв’язку з цим земля-годувальниця набуває у них рис матері, а мати — рис землі. За символ України в народній творчості часто править червона калина — прекрасна, проте беззахисна і знедолена жінка.
Якщо в Західній Європі у вихованні дітей беруть однакову участь як мати, так і батько, і це є показником патріархальності сім’ї, то в Україні дітей виховує мати. Цей факт має істотні наслідки, оскільки норми поведінки, мораль, ідеали, життєві настанови українців підпорядковані нор­мам та ієрархії цінностей, типових для жінки, для її свідомості.
Переважання в суспільстві матріархального комплексу, у свою чергу, призводить до того, що в соціальному мікросередовищі (насамперед у сім’ї) панують свобода і рівноправність.
Проте верховенству матріархального комплексу властиві й негативні риси. Так, любов дітей до матері, рівність усіх перед матір’ю, культ матері-землі, любов матері до дітей — усі ці стосунки будуються більше на емоційній, ніж на раціональній основі. У зв’язку з цим у такому типі культури скоріш за все переважатиме емоційність і чуттєвість, а вольове начало і раціональність стають другорядними.
Крім матріархальності, українській сім’ї притаманний індивідуалізм. Традиційно українці не жили великими родинами. Син завжди прагнув відокремитися від батька і вести господарство самостійно.
Поряд з любов’ю до волі для українців характерна любов до свого до­му, свого шматка землі, яку відображено в народній творчості.
Безумовно, з часом і українська сім’я змінювалася: зменшувалась кількість дітей, змінювалися спосіб життя та традиції, проте основні психологічні моменти збереглися в архетипах українського народу.
Оскільки нав’язане нашому народові виховання в дусі колективізму, де суспільне переважало над особистим, а колективне — над індивідуальним, зазнало невдачі, ми дедалі частіше звертаємося до наших витокив, до традицій виховання в українській сім’ї і, враховуючи вимоги сьогодення, формуємо нові традиції виховання вільних громадян вільної держави.
“Як виховний ідеал, — зазначає В. Янів, — ми маємо дати ідеал повноцінної, творчої людини, індивідуальності з власним поглядом на світ, із бажанням впливати на долі світу, з бажанням змагатися з іншими людьми і вигравати в них, з внутрішньою необхідністю ставити собі за-питання і шукати відповіді на них, або ставити перед собою завдання і вирішувати їх, — при цьому питання і завдання мають бути якомога складнішими і важчими, щоб вони спонукали до щонайінтенсивнішої праці”.
Цей ідеал відповідає українському ідеалові людини — традиційному індивідуалістичному ідеалові, що збігається з вірою в богоподібність людини.
Тож яка вона, українська нація на зламі тисячоліть? Деякі романтичні прихильники старовини хотіли б зафіксувати її на рівні задумливих українських пісень, шароварів, вінків і язичеських обрядів, які, на відміну від християнських, називають народними. Дехто навіть пропонує повернутися до язичества як до істинно народної української релігії. Безперечно, ці погляди і ці підходи надзвичайно утопічні та непродуктивні. Можливо, ще рано говорити про сучасний український характер як про щось усталене і завершене: надто довго його ламали, калічили, намагалися придушити чи навіть знищити. Втім, треба створити всі умови для того, щоб світ дізнався про українців як про націю могутню, творчу, працьовиту, інтелектуальну і миролюбну.

Список використаної літератури:

1. Социальная психология: Хрестоматия: Учебное пособие для студентов вузов/Сост. Е. П. Белинская, О. А. Тихомандрицкая. — М: Аспект Пресс, 2003.— 475 с.

1. Королев С. И. Вопросы этнопсихологии в работах зарубежных авторов. — M., 1979.

2. Антонова Н.В. "Проблема особистісної ідентичності в інтерпретації сучасного психоаналізу, інтеракціонізму і когнітивної психології". - Зап. психол., 1996 № 1. С.131-143.

3. Ковальов О.М. Штейнберг І.Є. "Якісні методи в польових соціологічних дослідженнях", - М.: Логос, 1999.

4. Лебедєва Н.М. "Російська діаспора: діалог цивілізацій і криза соціальної ідентичності". - Психол. журн., 1996. Т.17. № 4. С.32-42.

5. Павленко В.М. "Різновиди кризи соціальної ідентичності в Україну. Етнічна психологія і суспільство". М.: Старий Сад, 1997. С.88-97.

6. Павленко В.М., Корж М.М. "Трансформація соціальної ідентичності в посттоталітарному суспільстві". - Психол. журн. 1998.Т. 19. № 1. С.83-95.

7. Павленко В.М. "Уявлення про співвідношення соціальної та особистісної ідентичності в сучасній західній психології", Інтернет.

8. Стефаненко Т.Г. "Етнічна ідентичність в ситуації соціальної нестабільності", "Етнічна психологія і суспільство". М.: Старий Сад, 1997. С.97-104.

9. Стефаненко Т.Г. "Соціально-психологічні аспекти вивчення етнічної ідентичності", - М.: 2000. С.55-71.