Як ми подорожували в часі

Декілька тижнів ми збиралися в цю мандрівку, щоб побачити цікаві історичні пам’ятки, які є в нашому районі. Щоразу нам не дозволяла здійснити свій задум природа – ніби протягом тижня сяє сонечко, але коли приходить неділя одразу ж пускається дощ. На третю неділю зібравши все необхідне, ми все ж вирушили в невеличку екскурсію. Маршрут охоплював досить значну частину району, але основними об’єктами, які ми мали б відвідати були села Сокіл та Іванівка, де зібрано чимало історичних пам’яток.

З самого початку ми відвідали місце колишнього кар’єру поруч з м. Рожище, де за часів Другої світової війни було масово розстріляне єврейське населення після ліквідації гетто. Наступною нашою зупинкою було польське кладовище міжвоєнного періоду, де ховали багатьох мешканців краю, в тому числі жителів села Копачівка. Кладовище перебуває у вкрай жахливому стані, але хоча б лишилося збереженим. Далі ми зупинилися біля римо-католицького костелу, що був збудований поляками у 1921 році і нещодавно був відновлений і нині діючий. З цього моменту ми почали поглиблюватись далі у часі. Зазирнули ми до створених першими німецькими колоністами суконних фабрик, руїни яких стоять на Вовнянці. Будувалися вони у далеких 1830-х роках і були першими німецькими промисловими об’єктами на Волині.

Далі наша дорога була довгою і подекуди непередбачуваною, але досить цікавою. Ми перенеслися до славного колись містечка, а нині просто рожищенського села Сокіл. Про це село треба робити окрему статтю, бо написати є що. Ми ж поглянули на декілька дійсно вражаючих пам’яток. Серед них – напівзруйнований римо-католицький костел 1907 року (в стіні якого, як свідок останньої війни, застряг снаряд), оборонні вали колишнього міста разом з середньовічнім городищем XI-XIII ст., а також унікальну кам’яну церкву 1704 року (як свідчення про дату - карбування на стіні церкви).

З Сокола виїхали ми у ще древніші часи… У часи, коли село Іванівка звали містечком Янівкою, а сам Северин Наливайко під час свого повстання залишив награбовані у шляхти скарби у Янівському монастирі. Залишки цього монастиря, який збудований ще у далекому 1362 році, ми мали нагоду побачити. Під руїнами, кажуть, і досі є замуровані підземні ходи, що виводили за село. Поруч стоїть церква, що також бачила чимало – веде вона свій вік з 1629 року і є, мабуть, найстарішою в районі. За селом є цікавий великий «горб», який місцеві називають замком. Можливо колись тут і справді стояв замок, а сьогодні це лиш пам’ятка археології «давньоруське городище XI- XIII ст.».

Лише ввечері ми потрапили додому. Не без пригод, але з хорошим настроєм і враженнями.