Поняття, структура та проблеми класифікації правових сімей

Правова система є більш широкою категорією, ніж система права, і означає, по суті, сукупність усіх правових явищ у суспільстві.
Правова система - це сукупність взаємопов'язаних між со-бою систем права та засобів її реалізації.
До основних елементів правової системи належать:
- система права і система законодавства;
- правові відносини;
- юридична практика, тобто діяльність правотворчих, правозастосовчих і правоохоронних органів;
- правова політика і ідеологія;
- правосвідомість і правова культура;
- юридична наука і освіта тощо.
Усі зазначені елементи правової системи можна розташува-ти на п'яти рівнях: суб'єктному, інтелектуально-психологічно-му, нормативно-регулятивному, організаційному та соціальному.

Наявність загальних ознак і рис у різних правових систем дозволяє класифікувати їх між собою або поділяти в залежності від тих чи інших загальних ознак і рис - критеріїв на окремі групи, або правові сім'ї. У науковій і навчальній юридичній літературі правова сім'я розуміється як сукупність національних правових систем, виділена на основі спільності їх різних ознак і рис
Правова сім'я - це сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структури права і історичного шляху його формування. У відповідності з цим можна виділити наступні правові сім'ї: загального права (англо-саксонська), романо-германську, звичайно-традиційну, мусульманську, індуську, слов'янську. Жодна з класифікацій правових сімей не є вичерпною.
В рамках тієї чи іншої правової сім'ї можливі більш дробові елементи, представлені певною групою правових систем.
Правові системи групуються на правові сім'ї, по сукупності національних правових систем.

85. Характеристика романо - германської правова сім’ї (в т.ч. порівняльний аналіз)

Історичне коріння цієї родини відносяться до римського права. В якості основного джерела вона використовує писане право, тобто юридичні правила (норми), сформульовані в законодавчих актах держави. На правоприменителей, перш за все суд, покладається обов'язок точної реалізації цих загальних норм в конкретних судових, адміністративних рішеннях, що в кінцевому рахунку забезпечує однаковість судової й адміністративної практики масштабі всієї держави. Суддя романо-германської правової сім'ї не зобов'язаний слідувати раніше прийнятим рішенням іншого суду за винятком судової практики Верховного або конституційного суду, але і в цьому випадку вони не мають права створювати своїми рішеннями нові норми, а можуть лише тлумачити наявні.

86. Характеристика англо-саксонської правової сім’ї (в т.ч.порівняльний аналіз)

К англосаксонской правовой семье относят национально-правовые системы Англии, США, Канады, Австралии, Новой Зеландии и др.

Среди признаков данной семьи можно выделить следующие:

— основным источником права выступает судебный прецедент (правила поведения, сформулированные судьями в их решениях по конкретному делу и распространяющиеся на аналогичные дела);

— юридические прецеденты носят индивидуальный характер;

— ведущую роль в формировании права (в правотворчестве) отво­дят судам, которые в этой связи занимают особое положение в систе­ме государственных органов;

— на первом месте находятся не обязанности, а права человека и гражданина, защищаемые прежде всего судом;

— главенствующее значение имеет процессуальное (процедурное, доказательственное) право, которое во многом определяет право мате­риальное;

— отсутствуют кодифицированные отрасли права;

— отсутствует классическое деление права на частное и пуб­личное;

— статутное право (законодательство) и юридические обычаи вы­ступают в качестве вспомогательных, дополнительных источников;

— юридическая доктрина, как правило, носит сугубо прагматичес­кий, прикладной характер.

Мусульманське право

Розрізняють т.зв. традиційні правові (побудовані на звичайному праві) і релігійні правові (мусульманське, індуське право) системи. До країн традиційного права відносять Японію, гос-ва тропічної Африки і недо. ін. В основі звичаєвого права лежать норми традицій, звичаїв, які протягом досить довгого часу залишалися незмінними і в зв'язку з тим, що стали складовими елементом правосвідомості були належним чином закріплені на законодавчому рівні. В основі релігійної правової системи лежить якась система віровчення. Так, джерелами мусульманського права є Коран, Сунна і Іджма. Коран - священна книга всіх мусульман, що складається з висловлювань пророка Магомета, вимовлених ним в Мецці і Медині. Поряд із загальними духовними положеннями там є і встановлення цілком нормативно-юридичного хар-ра. Сунна - мусульманське священний переказ, що розповідає про життя пророка, являє собою збірник норм - традицій, пов'язаних з поведінкою і висловлюваннями пророка, які повинні служити зразками для мусульман. Иджма - третє джерело мусульманського права - коментарі ісламу, складені його тлумачами: докторами мусульманської релігії. Ці коментарі заповнюють прогалини в релігійних нормах. Остаточне тлумачення ісламу дається в иджме, тому Коран і сунна безпосереднього юр. значення не мають. Практики посилаються на збірники норм, що містяться в иджме. Мусульманське право сформувалося в глибокій середньовіччя і з тих пір пройшло істотну еволюцію з т. Зр. розвитку своїх джерел. Характерні риси цього права: архаїчність, казуистичность, відсутність писаних систематизованих норм багато в чому згладжені прийняттям у новітній час законів, кодексів - продуктів діяльності гос-ва. Інший широко поширеною системою релігійного права є індуське право. Воно охоплює практично всіх вихідців з Індії та так само як мусульманське право тісно пов'язане з релігією - індуїзмом. У зміст цієї системи входять обряди, вірування, ідеологічні цінності: мораль, філософія, які нормативно закріплюють певний спосіб життя і суспільний устрій. Індуїзм сформувався в давнину - майже 2 тис. Років тому, проте зберіг своє регулююче значення до теперішнього часу. На цій посаді індуїзм виступає елементом гос.-правових відносин сучасного, зокрема індійського суспільства. Особливу роль індуське право грає в сферах, де вплив релігії досі відчутно - сімейних, спадкових відносинах, кастовий статус людини і. д. Головною тенденцією розвитку як звичайного (традиційного), так і релігійного (мусульманського та ін.) права є посилення ролі закону як джерела права. Однак ця тенденція реалізується на тлі незнижувального значення традиційних і особливо релігійних норм і навіть певною мірою - їх відродження в якості ведучої нормативної системи суспільства, що дуже характерно для ісламських гос-в.