Столітня війна між Англіє та Францією – найбільш тривалий в історії минулого військово-політичний конфлікт

Термін "війна" стосовно цієї події, як і її хронологічні рамки, достатньо умовний, так як військові дії протягом більш як столітнього періоду постійно не велися. Початком суперечок між Англією та Францією було химерне переплетіння історичної долі цих країн, що розпочалось з нормандського завоювання Англії у 1066 році. Укріплені на англійському престолі герцоги нормандські прийшли з Північної Франції. Вони об’єднали під своєю владою Англію та частину континенту – північно-французьку область Нормандію.

У 12 столітті володіння англійських королів у Франції різко зросли внаслідок приєднання шляхом династійних шлюбів областей у Центральній та Південно-Західній Франції. Після тривалої та тяжкої боротьби французька монархія на початку 13 століття повернула собі більшу частину цих земель. Разом з традиційними володіннями французьких королів вони склали ядро сучасної Франції.

Проте під англійською владою залишилася територія на південному-заході – між Піренеями та долиною Лаури. У Франції її називали Гієнью, а у Англії – Гасконією.

"Англійська Гасконь" і стала однією з головних причин, що розпочали Столітню війну. Збереження англійського господарювання на південному заході робило ненадійним положення французьких Капетінгів, заважало реальній політичній централізації країни. Для англійської монархії ця область могла стати плацдармом у спробі повернути колишні величезні володіння на континенті.

Крім того, дві найбільші західноєвропейські монархії змагалися у боротьбі за політичний та економічний вплив у фактично незалежному графстві Фландрському (сучасні Нідерланди). Фландрські міста, що закупляли англійську шерсть, відправили до Англії багатого купця із Гента, Якова Артевельде, і запропонували Едварду III корону Франції. В цей час у Франції оселилась династія Валуа (1328-1569), молодша лінія Капетінгів (попередня королівська династія).

Ще одним об’єктом гострих суперечок була Шотландія, незалежності якої загрожувала Англія. У пошуках політичної опори в Європі шотландське королівство прагнуло до союзу з основним суперником англійської корони – Францією. Із загостренням англо-французьких суперечок обидві монархії намагалися закріпити свої позиції на Піренейському півострові. Піренейські країни дуже цікавили їх тому що вони межували з "Англійською Гасконією". Все це привело до появи військово-політичних союзів: франко-кастильського (1288), франко-шотландського (1295), між англійською короною та містами Фландрії (1340).

У 1337 році англійський король Едвард III оголосив Франції війну, удавшись до звичайної для того часу юридичної форми: він оголосив себе законним королем Франції в противагу Філіпу VI Валуа, якого обрали на престол французькі феодали у 1328 році, після смерті його кузена, який не мав синів, короля Карла IV – останнього із старшої гілки династії Капетінгів. Між тим Едвард III був сином старшої сестри Карла IV, виданої заміж за англійського короля.