Історичні типи соціальності

Можна сказати, що процес соціалізації людини, включення її у розвиток суспільства у складі соціальних груп відбувався історично, залежав від специфіки культурно-побутових, світоглядних та інших факторів, які були притаманні тій чи іншій історичній епосі. Але завжди основними визначниками соціального статусу особи були наступні – стан суспільної свідомості, активна діяльність, спрямована на перетворення суспільства, вміння сформулювати наслідки своєї суспільної діяльності, інтерес.

На думку ряду сучасних філософів саме інтерес виступає реальною умовою формування соціальних спільнот. Так, наприклад, вважається, що суперечливі інтереси породжують конфлікти, а тотожні – об`єднують людей у певні соціальні групи, є базою до формування соціально-практичних дій. Матеріальні інтереси, котрі задовольняються в процесі виробництва, займають у цьому випадку пріоритетне положення. Інтереси власності історично визначали зміни в соціальній структурі суспільства, породжували появу нових соціальних груп та класів. Приватна власність, що виникла у суспільстві історично, зумовила формування матеріальної залежності людини від людини, що було реалізовано у різноманітних формах соціальної, політичної чи духовної залежності.

У сучасній соціальній філософії проблеми виявлення соціальної структури суспільства займають важливе місце і реалізуються через поняття соціальної стратифікації – диференціації суспільства на соціальні групи, верстви та класи відповідно до певних критеріїв.

Слід зазначити, що чітких та однозначних критеріїв, за якими здійснювалась би стратифікація в різних типах суспільств, досі не вироблено. В основі в основному визнається соціальна диференціація, під якою слід розуміти розподіл людей на категорії та групи, які співвідносяться між собою як по горизонталі, так і по вертикалі. По вертикалі соціальна диференціація здійснюється за статево-віковими принципами і змінюється у залежності від переходу від одного типу суспільства до іншого. Професійна диференціація наносить відбиток на горизонтальних змінах у приналежності до соціального.

На думку ряду представників соціальної філософії, основними критеріями соціальної стратифікації можуть бути наступні: прибуток, обсяг влади, престиж професії, рівень освіти. Ці характерні ознаки в сукупності і визначають соціально-економічний статус особи, її конкретне місце у системі функціонування суспільства. Іноді у суспільстві можуть визнаватись соціально значимими і ті відмінності, котрі лежать у сфері дії генетичних факторів, які не піддаються впливу соціуму, а саме – колір шкіри, фізичні якості чи риси обличчя. Прикладом може бути режим апартеїду у другій половині ХХ століття у ПАР.

Розглядаючи соціальні групи як базові у соціальній структурі суспільства, можемо класифікувати їх за обсягом осіб, яких вони об`єднують. Так наприклад прийнято виділяти малі, середні та великі соціальні групи.

Малі соціальні групи, котрі об`єднують незначну кількість (декілька десятків) осіб, можуть формуватись на засадах спільності у процесі виробництва (бригади), побуті (сусіди), вирішенні якихось певних завдань (товариство за інтересами). Тут в першу чергу потрібна наявність безпосереднього контакту членів групи. Дані спільності можуть мати формальний (утворюються на основі наперед визначених цілей) та неформальний (сформовані випадково, на основі нестійких зв`язків) характер.

Середні соціальні групи – більш чисельні групи осіб, котрі формуються, як правило, стихійно, для них характерним є неоднаковий рівень консолідації членів. Прикладом середньої соціальної групи можуть бути виробничі та освітні колективи, наприклад до цієї групи належить і колектив Львівського інституту внутрішніх справ.

І, нарешті, великі соціальні групи – це вже багато чисельні об`єднання на основі інтересу, котрий формується в процесі об`єктивного пізнання особою реальностей суспільного розвитку. На відміну від малих соціальних груп, тут безпосереднього контакту між членами груп не існує, вони входять у їх склад спонтанно, але з розвитком свідомості формуються організаційні засади об`єднання осіб у великі соціальні групи на економічних, політичних та соціальних засадах.

Соціальні спільності людей формувались історично, залежали від конкретно-історичної обстановки умов людської життєдіяльності та проявів особи як складової частини суспільства. Можна вважати, що історично першою формою соціальності людини була сім`я. Під нею слід розуміти базоване на засадах шлюбу та кровної спорідненості соціальне об`єднання, для якого характерна спільність побуту та взаємна моральна відповідальність її членів. Наявність сім`ї як мікро соціального колективу пояснюється потребою до відтворення людської популяції, формуванні та вихованні дітей, турботі за старшими членами суспільства. Сім`я як соціальна група історично змінюється, і робиться це відповідно до формування певних установок, правил функціонування та засад того чи іншого конкретно-історичного суспільства. Відповідно до цього може змінюватись форма (наприклад, сім`ї, де главами є представники той чи іншої статі, допустимі у ряді країн Заходу сім`ї, що базуються на одностатевих шлюбах) та суть сім`ї не змінюється, вона завжди буде виконувати саме визначені для неї функції.

З історичним розвитком сім`ї як мікро соціального колективу виникає новий тип соціальності – рід як кровноспоріднене об`єднання, члени якого усвідомлюють себе нащадками спільного предка та таким чином регулюють свої шлюбні відносини. Для цього типу соціальності характерною є вже поява диференціації серед його членів, що проявляється у функціонуванні старійшин та вождів, котрі виконують певні управлінські функції в межах наданої їм влади. Одночасно зберігається рівність всіх членів роду, відсутність майнових відносин між родичами та суворе дотримання екзогамії.

З часом роди у суспільстві об`єднувались у більші соціальну групи – племена. Це такі спільності людей, для яких характерна наявність спільної території, звичайно відмежованої від території сусідніх племен природними кордонами, певна економічна спільність та взаємодопомога співплеменників, єдина племінна мова, культура, специфічна свідомість та традиції. Родово-племінні відносини характеризуються певною стійкістю, іноді доходять у відголосах до наших днів.

Зміна економічного укладу суспільства, становлення відносин власності призводять до революційних перемін в історично складених типах соціальності. Процес виробництва в свою чергу на певному етапі історичного розвитку створює залишковий продукт, котрий використовується для збагачення та формує умови для майнової нерівності. У результаті виникають класи та держава. Це неминуче торкається і історичних спільностей людей. З потреби збереження такої внутрішньої спільності людей, що формується під впливом проживання на спільній території виникають народності. Ця історична спільність людей була перехідним періодом від племінної організації суспільства до етно-національної. Для народності характерним є спільність території, мови, психологічного складу населення, який виявлявся у культурі, побуті та звичаях.

Народності як спільності людей утворюються у результаті об`єднання племен. Так, наприклад формування давньоруської (української) народності пройшло на основі об`єднання ряду племен – полян, тиверців, уличів, сіверян, древлян та інших. У процесі формування народності обирається певна мова одного з етнічних компонентів (більш чисельного та більш розвинутого), інші мови або щезають або стають діалектами. В той же час для народності характерною є слабкість внутрішніх економічних зв`язків.

На базі народності в умовах переходу до вищого етапу становлення виробництва, ускладнення соціальної структури суспільства характерним є формування такої історичної спільності людей, як нація. Нація – це така історично сформована спільність людей, котра, як правило, характеризується спільністю території, економічного життя, мови, духовного стану, в певній мірі – біологічної своєрідності, а також особливостями характеру, темпераменту та звичаїв.

Відмітимо важливість для формування та розвитку нації мову, адже вона найкраще характеризує світ духовного, є проявом людської свідомості. Для нації особливо важливими проблемами є духовні та культурно-звичаєві. Вони не тільки виявляють її в середовищі інших, але й дають можливість зберігати національну ідентичність в космополітичному світі.

Отже, історичні типи соціальності відображають характерне для певного етапу становлення суспільства відношення до організації його як системи, відображаючи загальні властивості та зберігаючи притаманні конкретно-історичним епохам особливості свого функціонування.