Латентний злочинність та ее види. Способи визначення латентності злочінів в Україні

Під латентної злочинністю розуміється сукупність злочинів, не включених при аналізі злочинності в статистичні дані внаслідок відсутності по ним до певного моменту офіційних зведень. З самого початку кримінологічних досліджень прихована злочинність була "каменем спотикання" кримінальної статистики. Робилися спроби вивести її за межі кримінальної статистики і знайти якісь аргументи, щоб не враховувати її. Це вдалося зробити Адольфу Жаку Кетле, що винайшов "закон постійних відносин". Він виходив з того, що між "світлої сферою" (офіційно зареєстрованої злочинністю) і "прихованої сферою" (злочинністю, що залишилася невідомою правоохоронним органам) є постійне, незмінне співвідношення; і якщо в певних делікти "світла сфера" велика, то і "прихована сфера" у них виявляється настільки ж великий, а якщо в складі злочину "світла" частина мала, то настільки ж мала і "темна його частина". Однак згодом "закон постійних співвідношень" був визнаний помилковим.

Разом з тим емпіричні дослідження, проведені американськими вченими, частково підтвердили висновки А. Кетле. І пробні проекти дали наступні основні результати: а) прихована сфера виявлених злочинів вдвічі перевищує кількість офіційно зареєстрованих злочинів, а її обсяг в різних видах деліктів вкрай неоднаково; б) в великих міських агломераціях насильницькі злочини скоюються в два рази частіше, ніж у малих містах чи сільській місцевості. Таким чином, латентна злочинність не виникає мимоволі, а є породженням різних обставин, пов'язаних з позицією жертв і довільним урахуванням злочинності правоохоронними органами.

У зв'язку з цим в юридичній літературі розрізняють латентність 3 видів: природне, штучне і суміжну.

Під природною латентністю мається на увазі сукупність випадків, коли правоохоронним органам не стали відомі факти вчинення злочину (наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин, хабарництво, розкрадання і т. Д.). На думку І. Шнайдера, є багато причин припинення подачі заяв про злочини. Злочинне діяння може стосуватися жертви як спільниці (обопільне заподіяння шкоди), тому жертва могла погодитися з злочином. Жертва може розглядати злочин як незначну, тривіальну подія, оскільки діяння не завдало великої шкоди. Жертві невигідно або неприємно ставити злочинця в незручне становище (злочини серед родичів, друзів, знайомих, колег). У жертви немає часу на кримінальний процес, він здається занадто обтяжливим, неприємним або не відповідає її бажанням. Вона нічого не виграє від повідомлення (в разі, наприклад, повернення вкрадених у неї речей). Жертва вважає, що заява пов'язана з непомірною тратою часу, грошей і сил. Вона боїться відплати з боку злочинця і вороже ставиться до поліції, системи кримінальної юстиції (якщо злочин скоюється в колі злочинців). Штучна латентність охоплює випадки, коли правоохоронні органи, маючи необхідну інформацію про скоєне, не ставлять його на облік, щоб створити видимість благополуччя в боротьбі зі злочинністю.

Латентність суміжних ситуацій наявні тоді, коли факт злочину виявляється, але з різних причин не усвідомлюється як злочин особою, його виявила (наприклад, пожежі, кишенькові крадіжки і т.д.).

Методи обчислення латентної злочинності:

аналіз припинених або "відмовних" справ;

вивчення громадської думки про стан латентної злочинності;

опитування експертів і потерпілих;

інформація бюро судово-медичних експертиз, ДАІ, медичних установ;

економічні дані про спожиту електроенергію, воду, сировину, газ при виробництві продукції та ін.