Роль кримінального закону в протидії злочинності

Кримінальний закон виступає у вигляді Кримінального кодексу, іншого систематизованого нормативного акта або окремо чинного правового акта є юридичною базою боротьби зі злочинністю. Кримінальний закон, визначаючи вихідні принципи і загальні положення кримінального права, описуючи об'єктивні і суб'єктивні ознаки діянь, визнаних злочинами, і встановлюючи конкретні види і розміри покарань за вчинення цих суспільно небезпечних діянь, формулює тим самим орієнтири правозастосовні органам, основним завданням яких є: забезпечення в кожному випадку виявлення ознак злочину кри-льного переслідування і призначення винним справедливого покарання, керуючись при цьому Кримінально-процесуальним кодексом і Кримінальним кодексом України; забезпечення відмови від криміналу ного переслідування невинних, звільнення їх від кримінальної відповідальності і від покарання, реабілі-ція кожного, хто необгрунтовано піддався кримінальному переслідуванню.

Таким чином, юридичне значення кримінального закону полягає в тому, що він спонукає відповідні компетентні правоохоронні органи і громадські об'єднання своєчасно виявляти і розкривати скоєні злочини, створює їм для цього належну юридичну базу, дозволяє відокремлювати злочинне від неприступної, вибирати найбільш доцільну міру кримінально-правового реагування на особу, яка вчинила злочин, і тим самим сприяє забезпеченню законності в боротьбі зі злочинністю.

Кримінальний закон встановлює заборони, обов'язки, дозволи та заохочення кримінально-правового характеру, які, будучи доведеними до загального відома населення країни шляхом офіційного опубліку ня закону, впливають на свідомість і волю громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, спонукають їх узгоджувати свої рішення, дії і вчинки з цими заборонами, обов'язками. Тим самим кримінальний закон вже фактом свого існування певним чином попереджувально-виховне і регулюючий вплив на громадян. Попереджувально-виховний ефект кримінального закону тим вище, чим повніше він відображає моральні погляди більшості суспільства.

Багато років в нашій країні кримінальний закон розглядався в якості одного з важливих знарядь будівництва нового суспільства, боротьби зі злочинністю, охорони прав і свобод громадян. В сучасних умовах кримінальний закон і кримінальне законодавство в цілому слід розглядати як юридичної бази протидії злочинності, засоби охорони найбільш важливих суспільних відносин, що складаються між людьми в економічній, політичній і соціальній сфері, в функціонуванні та вдосконаленні яких зацікавлене сучасне українське суспільство.

Таким чином, кримінальний закон - це опублікований в офіційному порядку і введений в дію нормативно-правовий акт, в якому передбачаються юридичні норми, що визначають, які суспільно-небезпечні діяння і за яких умов визнаються злочинами і які види покарання та інших заходів кримінально-правового характеру застосовуються до осіб, які вчинили злочини.

55. Законодавство України з протидії злочинності: загальна характеристика

Базове значення для діяльності щодо протидії та запобігання злочинності має Конституція України. Це означає, що діяльність з протидії злочинності повинна здійснюватись із дотриманням визначених Конституцією України прав і свобод людини та громадянина. Конституція України не містить норми, яка б прямо визначала обов'язок держави та її органів щодо здійснення заходів, спрямованих на протидію та запобігання злочинності. Проте в ній є цілий ряд статей, аналіз яких дає змогу визначити основні напрями дальності держави і суспільства з протидії злочинності, а також конституційні засади її здійснення.

Насамперед у ст. 1 Основною Закону Україна проголошується правовою державою. А запобігання злочинності є невід'ємною функцією правової держави. Низка статей Конституції України визначає обов'язки держави, здійснення яких може бути повним і комплексним лише у разі протидії та запобігання злочинності. До обов'язків держави належить забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина (статті З, 13, 41, 14, 27, 29, 30, 50, 21, 23 та ін.). Конституція також містить статті, які визначають принципові критерії можливого обмеження прав і свобод людини та громадянина, та взяті під охорону Кримінальним кодексом України (КК України).

Важливе значення мають і норми міжнародного права, ратифіковані Верховною Радою України. У цих нормах закріплені основні принципи діяльності щодо протидії злочинності: справедливість, гуманізм, законність. Це такі нормативно-правові акти, як Загальна декларація прав людини (1948 p.); Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.); Декларація про захист всіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975 p.); Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 p.), а також Факультативний Протокол до цієї Конвенції від 18 грудня 2002 року та інші.

Наступна група містить законодавчі акти, які регламентують кримінально-правовий напрям протидії злочинності. До них належать кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально- виконавче законодавство.

Закони і підзаконні нормативно-правові акти, які регламентують запобіжну діяльність за її окремим напрямами, також становлять окрему групу. Це, наприклад, Закони України «Про попередження насильства в сім'ї» від 28 листопада 2002 року, «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 26 грудня 2002 року, «Про боротьбу з тероризмом» від 1 грудня 2005 року, «Про засади запобігання та протидії корупції» від 7 квітня 2011 року, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» тощо.

Протидія злочинності є важливою функцією правоохоронних органів. їх компетенція, завдання і діяльність визначені в законах і підзаконних актах, які регулюють роботу правоохоронних органів. Це Закони України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, «Про Службу безпеки України» від 25 грудня 1992 року, «Про військову службу правопорядку в Збройних Силах України» від 7 березня 2002 року тощо

Діяльність громадських організацій у сфері протидії та запобігання злочинності регулюється Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 березня 2001 року, Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності» від 19 липня 2005 року та іншими нормативно- правовими актами.

На протидію різноманітним формам антисуспільної дозлочинної поведінки спрямоване й адміністративне законодавство. До нього належать Кодекс України про адміністративні правопорушення, нормативно-правові акти, спрямовані на боротьбу з корупцією, пияцтвом, наркоманією, проституцією та іншими негативними явищами, які тісним чином пов'язані зі злочинністю. Таким чином, в країні створена досить розгалужена законодавча база, спрямована на протидію та запобігання злочинам.

Також важливе значення мають підзаконні нормативно-правові акти у цій сфері, наприклад, Указ Президента України “Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції” від 9.02.2004 року, Постанова ВР «Про Державну програму боротьби із злочинністю» 1993 року, Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю» 1994 року, Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року» 2011 року тощо.

Також важливе значення мають регіональні програми протидії злочинності, які приймаються місцевими органами державної влади і органами місцевого самоврядування.

Також важливе значення має проект ЗУ «Про основи державної політики щодо протидії злочинності», розроблений МВС у 2010 році, проте на сьогодні ще не прийнятий.

56. Основні міжнародно-правові документи по боротьбі зі злочинністю.

З переходом України до світових загальноприйнятих юридичних норм особливу роль у правовому регулюванні відведено міжнародним нормативно-правовим актам, ратифікованим Україною. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. заклав основні принципи дій міжнародних договорів в Україні, його основні положення знайшли відображення у ст. 9 Конституції України.

У міжнародній співпраці з органами МВС України дотримується основних міжнародно-правових документів, що регламентують захист прав і свобод людини, визначають світові підходи до боротьби зі злочинністю і встановлюють загальноприйняті правила поведінки посадових осіб. До таких міжнародно-правових документів можна зарахувати: Загальну декларацію прав людини, прийняту 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 р., Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують їхню гідність, видів поведінки чи покарання, прийняту 10 грудня 1984 р., Мінімальні стандартні правила поведінки з в’язнями, прийняті 31 липня 1957 р., Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами для підтримки правопорядку, прийняті 27 серпня – 7 вересня 1990 р.

Також до міжнародно-правових актів належать: Конвенція про боротьбу із захопленням заручників, прийнята 17 грудня 1979 р., Типовий договір про взаємну допомогу у сфері кримінального правосуддя, прийнятий 14 грудня 1990 р., Факультативний протокол до Типового договору про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя, стосовно прибутків від злочинів, прийнятий 14 грудня 1990 р., та інші документи. Тим паче, що наша країна приєдналась і ратифікувала практично всі міжнародно-правові конвенції, присвячені боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом, іншими злочинами проти життя людей.

У таких умовах істотно змінюється характер правового регулювання діяльності міліції. З одного боку, це виражається у підвищенні питомої ваги правових норм, які володіють найвищою юридичною силою. З іншого – внутрішня нормативна база доповнюється міжнародно-правовими нормами, які впливають на різні аспекти функціонування не тільки міліції, а й усього державного апарату в цілому.

Приведення національного законодавства, зокрема відомчих нормативних актів МВС, у відповідність до вимог міжнародно-правових документів сприяє налагодженню, поширенню та поглибленню міжнародної поліційної співпраці.

Приєднання до європейських конвенцій у галузі кримінального правосуддя створює принципово нові умови організації взаємодії правоохоронних органів України з компетентними інститутами країн Європейського Союзу в рамках єдиного правового простору.

Важливою передумовою участі України в єдиному напрямку боротьби зі злочинністю стало приєднання України до основних конвенцій у галузі кримінального права та судочинства. А саме:

1) Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. (набула чинності 9 червня 1998 р.);

2) Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими особами або умовно звільненими особами 1964 р. (набула чинності 1 січня 1996 р.);

3) Європейська конвенція про передання провадження у кримінальних справах 1972 р. (набула чинності 1 січня 1996 р.);

4) Конвенція про передання засуджених осіб 1983 р. (набула чинності 1 січня 1996 р.);

5) Конвенція про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним способом, 1990 р. (набула чинності 1 травня 1998 р.);

6) Європейська конвенція про екстрадицію 1957 р. (набула чинності 9 червня 1998 р.);

7) Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (набула чинності 21 травня 2004 р.);

8) Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції (набула чинності 1 січня 2010 р.)

Застосування наведених міжнародно-правових документів свідчить про те, що всі вони відповідають міжнародним загальнолюдським стандартам прав людини. У сучасних умовах істотних змін зазнали форми міжнародної співпраці в галузі захисту прав свобод особи.