Соціологічні методи

До окремих (частинних) методів кримінологічного дослідження належать метод суцільного або вибіркового дослідження, соціологічні методи, які використовує кримінологія (спостереження, опитування у вигляді анкетування або інтерв’ювання, експеримент, методи експертної оцінки, контрольної групи і документальний), а також психологічні (соціометричний, тестування та ін.).

Особливе значення у кримінології має статистичний метод.

45. Техніка кримінологічного вивчення кримінальних справ та інших документів. Контент-аналіз.

Вивчення документів — є у багатьох випадках одним із джерел отримання необхідної кримінологічної інформації. Досліднику-кримінологу доводиться стикатися з різного роду офіційними і не офіційними документами. Найчастіше — це матеріали кримінальних справ або окремі процесуальні документи, узагальнення слідчо-судової практики, висновки різного роду експертиз, матеріали контролюючих органів, листи і скарги громадян з приводу вчинених злочинів, повідомлення засобів масової інформації, виступи народних депутатів тощо. Вивчення та аналіз перелічених документів дає змогу одержувати корисну інформацію.

Документ - це предмет, створений людиною та призна­чений для зберігання й передавання інформації. Документами є не тільки офіційна та неофіційна письмова інформація, а й фотографії, аудіо-, відеозаписи, книжки, рукописи, листи.

Найчастіше в кримінологічних дослідженнях використо­вують інформацію, що міститься в архівних кримінальних справах. Вивчення архівних кримінальних справ є одним із найпоширеніших методів кримінологічного дослідження, що здійснюється на підставі спеціально розробленої відповідно до мети, завдань і предмета дослідження анкети. Зазвичай, така анкета складається з чотирьох розділів. У першому містяться запитання, що стосуються безпосередньо злочину у другому-за­питання, які стосуються особи злочинця, у третьому - про мету й мотиви злочинного діяння, у четвертому - запитання, по­в'язані з виховним впливом судочинства, заходами покарання та профілактичної роботи за матеріалами справи.

Залежно від теми дослідження вивчають особові справи засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, статистичні картки й інші облікові документи, що зберігаються в управ­ліннях внутрішніх справ та управліннях (відділах) юстиції.

Розрізняють два способи вивчення, аналізу й обробки документальної інформації: традиційний (класичний) і форма­лізований (контент-аналіз).

Традиційний аналіз полягає в огляді документа (зовнішнє дослідження) та вивченні його змісту (внутрішнє дослідження). Мета зовнішнього дослідження - встановити вид документа, час і місце створення, авторство й мету створення, достовірність документа та його контексту. Внутрішній аналіз складається зі змістовного, юридичного та психологічного аналізів тексту (зображення).

Формальний аналіз здійснюють заздалегідь підготовленою програмою. Застосовують цей аналіз за наявності значного за обсягом документального матеріалу, коли потрібні висока точність і об'єктивність аналізу.

Після отримання необхідної інформації її обробляють і уза­гальнюють за допомогою математичних методів, зазвичай, із застосуванням спеціальних комп'ютерних програм.

46. Вибіркове дослідження. Валідність та репрезентативність вибіркового дослідження.

Якщо об'єктів кримінологічного дослідження порівняно небагато, то всі вони підлягають вивченню, тобто суцільному дослідженню, а якщо об'єктів, які підлягають дослідженню, багато, то використають вибірковий метод (вибірку). Невизначену генеральну сукупність (множину об'єктів, які необхідно охарактеризувати) можна охарактеризувати тільки за допомогою вибіркового дослідження. Прикладом невизначеної генеральної сукупності можуть бути злочинність, злочинці, потерпілі й інші множини, розміри яких практично неможливо точно визначити хоча б внаслідок того, що значна їх частина не потрапляє до статистики. Але зареєстрована злочинність стає визначеною генеральною сукупністю. Застосування вибіркового методу передбачає обов'язкове дотримання певних умов, основною з яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). Основні умови репрезентативності вибірки: здійснювати вибірку необхідно тільки з великої генеральної сукупності. Недоцільно здійснювати вибірку з множини, що складається з менш як тисячі одиниць;відбирати вибіркову сукупність необхідно так, щоб кожна одиниця генеральної сукупності мала однакові шанси потрапити до вибірки. Іншими словами, вибірка не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і нахилів дослідника;обсяг вибіркової сукупності повинен забезпечити її представницький характер (репрезентативність). Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою; він залежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями. Відбір вибірки є важливим етапом дослідження. Неправильне застосування способів відбору призводить до суттєвого спотворення результатів дослідження. Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий, ступеневий, типовий і серійний. При застосуванні випадкового способу відбору об'єкти, з яких складається генеральна сукупність, розміщуються за будь-якою випадковою ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою прізвища обвинуваченого в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні проміжки, наприклад кожна п'ята або десята. Цей спосіб доцільно застосовувати тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб. Ступеневий відбір полягає в тому, що з генеральної сукупності за жеребом або іншим схожим способом виокремлюють ланки, за допомогою дослідження яких складають думку про структуру загалом. Типовий відбір передбачає попередній розподіл генеральної сукупності на відносно однорідні розряди, з яких потім пропорційно здійснюють випадкову вибірку. Серійний відбір полягає в тому, що генеральна сукупність складається з однорідних серій, що повторюються, і подана у вибірці однією серією. Вибірковий метод фактично завжди використовують при опитуванні громадян, працівників правоохоронних органів, засуджених, злочинців, а також при вивченні кримінальних справ з метою отримання необхідної інформації з проблем злочинності, оскільки практично неможливо опитати або вивчити великі групи осіб або вивчити значну кількість кримінальних справ.

47. Інтерв'ю та анкетування.

Інтерв’ю являє собою звичайну бесіду, яка передбачає прямий контакт поміж дослідником (інтерв’юером) і опитуваним (респондентом). Особливість цього методу полягає в тому, що опитуваний і той, хто опитує, стикаються віч-на-віч. Від характеру їх спілкування, міцності контактів і ступеня взаєморозуміння багато в чому залежать успіх інтерв’ю, повнота і якість отриманої інформації.

За ступенем формалізації виділяють вільне (неформалізоване) і стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю. При вільному інтерв’ю допускається довільна зміна кількості, змісту питань і порядку їх постановки залежно від ходу бесіди. При проведенні такого інтерв’ю задається лише одна його тема. Однак інтерв’юер зобов’язаний чітко уявляти собі, яку інформацію йому необхідно одержати. Стандартизоване інтерв’ю проводиться за детально розробленим запитальником.

Він обмежений однаковою кількістю питань одного і того ж змісту, які ставляться всім опитуваним в однаковій послідовності. Мета такого інтерв’ю – одержати найбільш порівняні відомості. Даний метод має декілька переваг. По-перше, інтерв’ю дозволяє більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можна встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, яка при цьому збирається, надходить більш швидко і повно, як правило, вона є безпосередньою та яскравою.

Анкетне опитування (анкетування) - один із ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки й настрої осіб; про рівень знань особами вимог права; їхні схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших в однакових ситуаціях; не зафіксованих в інших документах відомостей про минуле, про оточення тощо.

48. Кримінологічне прогнозування: види, завдання, методи, функції.

Кримінологічне прогнозування - це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.

Кримінологічний прогноз - це висновок (імовірне судження), що отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру та динаміку злочин­ності, про небезпеку вчинення злочину конкретною особою, а також про детермінанти злочинності й засоби впливу на неї.

У процесі кримінологічного прогнозування виконуються такі завдання:

- з'ясування показників, які характеризують розвиток або зміну злочинності в ретроспективі, виявлення на основі цього небажаних тенденцій і закономірностей, встановлення способів їх зміни в необхідному напрямку;

- з'ясування всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;

- розроблення загальної концепції боротьби зі злочинністю, складовою частиною якої є вибір оптимального розвитку право­охоронних органів;

- встановлення можливих змін у рівні, структурі та динаміці злочинності в майбутньому та виявлення обставин, які сприяють таким змінам.

До кримінологічного прогнозування висуваються певні вимоги:

- неупередженості прогнозування - полягає в тому, що прогноз злочинності не повинен залежати від особистих або групових інтересів і видавати бажане за істину;

- обґрунтованості прогнозування - полягає в тому, що останнє повинно ґрунтуватися на аналізі криміногенних факторів у їхній динаміці;

- надійності - полягає в тому, що високий ступінь прогнозу має здійснюватися з високим ступенем достовірності.

Надійність як результат неупередженості й обґрунтованості проявляється у високому ступені його достовірності. Від досто­вірності (надійності) прогнозу залежить його практична цінність.

Існують три основних види кримінологічного прогнозу­вання:

- прогнозування розвитку науки кримінології;

- прогнозування злочинності;

- індивідуальний прогноз.

Прогнозування розвитку науки кримінології перед­бачає прогнозування кримінологічних досліджень і визначення перспективи розвитку конкретних напрямків науки кримі­нології.

Прогнозування злочинності передбачає відповіді на за­питання:

- якими із заданою ймовірністю на відповідний термін будуть основні показники злочинності (рівень, структура, характер, динаміка);

- яка ймовірність змін у злочинності загалом та її певних категорій;

- які чинники та з якою інтенсивністю впливатимуть на злочинність;

- які категорії осіб можуть поповнити коло злочинців;

- які засоби найбільш придатні для боротьби зі злочинністю?

Самостійним видом прогнозу є прогнозування інди­відуальної злочинної поведінки, під яким розуміють ви­значення ймовірності вчинення злочину в майбутньому конк­ретною особою. Індивідуальне прогнозування виходить із психо­логії особи та її попередньої діяльності. Крім того, на індивіда як члена визначеної групи поширюються певною мірою і стати­стичні закономірності цієї групи.

Прогнозування злочинності ґрунтується на статистичних закономірностях масового соціального явища та може здійсню­ватися на кількох рівнях:

- злочинності загалом;

- певної категорії злочинності (рецидивної, насильницької, неповнолітніх та ін.);

- конкретних видів злочинів (убивство, вимагання, банди­тизм тощо).

- у межах різних соціальних груп (що сформовані за певними ознаками, такими як: сімейний стан, вік, професія, освіта).

Індивідуальне прогнозування повинне виходити з психо­логії особи та її попередньої діяльності. Здійснювати інди­відуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини чи припуска­лися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прог­нозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуаль­них запобіжних заходів із метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.

При прогнозуванні застосовуються три основних методи: екстраполювання (екстраполяція), експертна оцінка, моделю­вання.

Екстраполювання - це проекція на майбутнє змін злочин­ності в минулому та сьогоденні. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього, виходячи з того, що тенден­ції минулого й теперішнього діятимуть і надалі. Аналіз показників динаміки злочинності та її певних видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності).

Експертна оцінка здійснюється з'ясуванням думки науко­вих і практичних працівників, спеціально відібраних за ознака­ми стажу, кваліфікації, кола інтересів і знань тощо, про майбутній стан злочинності, а також про процеси та явища, котрі інтенсив­но впливають на її тенденції.

Експертна оцінка може бути формалізована через розробку для її учасників матриць, які вимагають кількісної інтерпрета­ції їхньої думки про можливі зміни та ранг ("вагу") впливових факторів, перелік яких дається за наявною шкалою.

За допомогою методу експертних оцінок здійснюють, зде­більшого, перспективне (довгострокове) прогнозування, що полягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності на запланова­ний період. Існують чітко визначені процедури збирання думок експертів, їх аналізу та розрахунку експертних оцінок.

Найпопулярнішим є, так званий, дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом, опитування експертів здійснюють у такий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання та відповіді уточнюються; в разі відхилен­ня прогнозів від думки більшості, експерти обґрунтовують свою думку.

Моделювання - це розробка системи математичних формул, які описують динаміку злочинності, беручи до уваги взаємодію комплексу факторів, які істотно впливають на неї. Моделювання як метод прогнозування злочинності передбачає модельно-кібернетичний експеримент, котрий полягає в пере­буванні закономірностей функціонування об'єкта, що прослід-ковуються у визначених умовах за певний час.

Позитивним аспектом цього методу є те, що він дає змогу абстрагуватися від дрібних і несуттєвих властивостей прогнозо­ваного явища та зосередити увагу на найважливіших боках досліджуваного об'єкта.

У дослідженнях соціальних процесів модель відображається часто в логічній або знаковій формі. Найбільш поширені ма­тематичні моделі.

У кримінологічному прогнозуванні застосування ма­тематичних методів, зокрема й методів моделювання, обмежене. Це зумовлено складністю об'єкта прогнозування, відсутністю для побудови моделей достовірної інформації про розвиток соціальних процесів у часі, хоча б за кілька десятиліть.

Основними функціями прогнозування є:

- складання планів боротьби зі злочинністю та запобігання їй.

- організація боротьби зі злочинністю взагалі, що здійснюється не тільки державними органами, а й громадськими організаціями.

- планомірність боротьби зі зло­чинністю. Тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, й умови, які їй сприяють.

- зміцнення та розвиток системи органів, які реалізують запобіжні заходи боротьби зі злочинністю.

У законодавчому порядку прогнозування дає змогу ви­рішувати питання про внесення змін і доповнень до чинного кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства.

Кримінологічне прогнозування дозволяє: а) попередити суспільство і державу про можливі варіанти розвитку криміногенної ситуації в країні у майбутньому; б) здійснити належне планування боротьби зі злочинністю і розробити заходи, спрямовані на її запобігання; в) сприяти розробленню спеціальних програм для вирішення соціально-економічних проблем суспільства; г) вирішити питання про законодавче забезпечення тих чи інших суспільних відносин, внесення змін чи доповнень до чинного законодавства, яке регламентує різноманітні сфери суспільного життя; ґ) провести обґрунтовану кримінологічну експертизу необхідних законопроектів чи інших нормативно-правових актів; д) виявити можливі позитивні і негативні наслідки заходів запобігання злочинності, окремих її форм, груп чи видів злочинів.

49. Основи кримінологічного планування.

Планування — це одна із функцій управління, яка полягає у визначенні послідовності здійснення наміченої на конкретний період програми дій конкретних суб’єктів із зазначенням її мети, змісту, обсягів, методів і засобів, строків виконання та ін. Планування є необхідною передумовою суспільного розвитку і тісно пов’язане з прогнозуванням.

Різновидом соціального планування є кримінологічне планування, під яким розуміють діяльність у сфері запобігання злочинності, що спрямована на визначення характеру і змісту запобіжних заходів, послідовності та строків їх використання. Тобто це діяльність з підготовки, складання і затвердження планів і програм, спрямованих на запобігання злочинності, та їх реалізації. Разом з тим це одна із форм координації запобіжної діяльності в межах держави та її окремих регіонів, у якій знаходить своє реальне відбиття кримінологічна політика держави.

Передумовою кримінологічного планування має бути кримінологічний прогноз.

Основними завданнями кримінологічного планування є: а) розроблення такої сукупності взаємопов’язаних заходів запобігання, які допомогли б встановити належний контроль як над злочинністю в цілому, так і над окремими її формами, групами чи видами злочинів; б) активізація діяльності правоохоронних і правозастосовчих органів у боротьбі зі злочинністю; в) забезпечення координації діяльності правоохоронних і контролюючих органів, громадських і самодіяльних організацій у боротьбі зі злочинністю; г) більш активне виявлення латентної злочинності; ґ) створення умов, що забезпечують реальне застосування принципу невідворотності покарання; д) забезпечення гарантій належної правової захищеності громадян від злочинних посягань.

За масштабом дії кримінологічне планування поділяється на: загальнодержавне; регіональне; відомче та галузеве.

Загальнодержавне планування полягає у створенні документів програмного характеру, які розраховані на тривалий час і розповсюджуються на значне коло суб’єктів. Ці документи є головними планами, що визначають кримінологічну політику в державі, основою для роботи різноманітних суб’єктів запобіжного впливу; вони приймаються в масштабі усієї країни і є обов’язковими до виконання.

Регіональне, або територіальне, планування здійснюється в масштабах адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів, міст). Заходи регіонального планування включають у себе як вирішення економічних, соціальних, культурних завдань, так і заходи з підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, заходи, спрямовані на усунення причин та умов злочинності на даній території, заходи з підвищення правової свідомості, культури тощо.

Відомче та галузеве планування має забезпечити спеціальне планування запобіжної діяльності з урахуванням специфіки діяльності окремих міністерств і відомств. Особливе місце в цій системі планування посідають правоохоронні та правозастосовчі органи, а також контрольно-ревізійні органи, оскільки від ефективності їх діяльності передусім залежить стан правопорядку в країні.

Суб’єктами кримінологічного планування виступають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні виконавчі органи влади, місцеві органи влади і управління, органи місцевого самоврядування.

Кримінологічне планування повинно відповідати таким основним вимогам: воно має бути колективним як за складом плануючих органів, так і за виконавцями; виконавці повинні мати відповідні повноваження; намічені заходи мають бути узгоджені і не суперечити один одному; плани повинні складатися з урахуванням конкретної обстановки і своєчасно коригуватися з урахуванням її змін; складатися з урахуванням резерву в силах, засобах, часі, на випадок непередбачених обставин; передбачати джерела фінансування заходів тощо.

Планування, як і прогнозування, може бути: поточним (на недовготривалі відрізки часу: сезон, квартал, на період проведення масових заходів); короткостроковим (на 1–2 роки); середньостроковим (до 5 років); перспективним (на 10–15 років).

Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення планових заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки.

8. 50. Поняття та класифікація заходів попередження злочинності.

Попередження злочинності - це система заходів, що вживаються державними органами, громадськими організаціями, представниками влади та іншими особами, спрямованих на протидію процесам детермінації злочинності, що мають на меті ресоціалізацію потенційних злочинців, запобігання вчиненню нових злочинів.

Діяльність з попередження злочинності здійснюється шляхом впливу на:

Причини та умови злочинів, пов'язані з суспільством в цілому і конкретними громадянами, які не є злочинцями (потенційні жертви злочинів). Необхідно вплив на такі загальні для всіх видів злочинів криміногенні чинники, як безробіття, нелегальна міграція і т. д. Як окремий вид попереджувальної діяльності може розглядатися виктимологическая профілактика злочинів, спрямована на корекцію поведінки потенційних жертв.

Процеси самодетермінації і самовідтворення злочинності та окремі злочинці. Необхідно спеціальне попереджувальне вплив, орієнтований на найбільш небезпечні види злочинності, такі як організована злочинність.

Окремі «гарячі точки», де стикаються суспільство і злочинність в процесі контролюючої і правоохоронної діяльності.

Попередження злочинності може бути як окремим напрямком діяльності державного або громадського органу або конкретної особи, так і виступати побічним результатом його дій. Відповідно до цього можна виділити спеціалізовані та неспеціалізовані суб'єкти попередження злочинності

У діяльності спеціалізованих суб'єктів попередження злочинності є основним або одним з основних напрямків. До числа таких суб'єктів традиційно відносяться правоохоронні органи: суд, прокуратура, міліція, служби держбезпеки, митниці і т. д.

До числа спеціалізованих суб'єктів також відносяться контролюючі органи: податкові, антимонопольні, що здійснюють санітарно-епідеміологічний, природоохоронний, фінансовий та інші види нагляд а і контролю.

До числа недержавних суб'єктів, які здійснюють запобігання злочинності в рамках своєї основної діяльності, в літературі належать громадські організації та особи, що сприяють правоохоронним органам в здійсненні охорони правопорядку (добровільні народні дружини, громадські пункти охорони порядку, позаштатні співробітники та громадські помічники правоохоронних органів), приватні охоронні підприємства та служби безпеки, спеціалізовані засоби масової інформації.

Заходи попередження злочинності можна класифікувати за:

Загальнодержавні заходи.

Регіональні заходи, здійснювані в окремому адміністративно-територіальному утворенні (область, район).

Місцеві заходи, що обмежуються межами одного муніципального освіти або населеного пункту.

Об'єктні заходи, здійснювані в конкретній організації.

Контингентні заходи, спрямовані на певні соціальні групи.

За змістом і основним напрямом впливу заходи попередження виділяються як:

Соціально-економічні заходи, пов'язані з підвищенням життєвого рівня населення, наданням соціальних гарантій.

Заходи, пов'язані з соціально-правовим контролем, заснованим на прозорості і доступності для перевірок процесу прийняття рішення державними органами і посадовими особами, ведення господарської діяльності, управління фінансовими потоками.

Організаційно-управлінські заходи, засновані на підвищенні ефективності роботи правоохоронних та інших державних органів за рахунок кращої організації праці їх службовців.

Ідейно-моральні заходи, які передбачають формування в суспільстві переконань і ціннісних орієнтацій, пов'язаних з правослухняної поведінки.

Соціально-психологічні заходи, спрямовані на придушення негативних криміногенних тенденцій і умонастроїв в суспільстві, наприклад, пов'язаних з націоналізм ом, підвищеною тривожністю, страхом соціальних катаклізмів.

Медичні та психолого-педагогічні заходи, пов'язані із запобіганням поширенню соціально небезпечних захворювань, лікуванням осіб, які мають психічні відхилення, психологічної та соціальної корекцією поведінки десоціалізірованних суб'єктів.

Технічні заходи, що включають установку технічних засобів, які ускладнюють вчинення злочинів (охоронна сигналізація), або дозволяють здійснювати контроль за діяльністю, пов'язаною з можливістю вчинення злочинів (контрольно-касові апарати, камери відеоспостереження), а також заходи інформаційної безпеки.

Правові заходи, пов'язані з удосконаленням кримінального законодавства та інших нормативно-правових актів, що є основою для боротьби зі злочинністю.

Date: 2016-05-25; view: 750; Нарушение авторских прав