Соціальні протиріччя і їх роль в детермінації злочинності

Вивчення процесу детермінації злочинності передбачає врахування відносності, умовності поділу явищ і процесів на причини і умови. Багато з них в окремих випадках виступає як причина, в інших як умова злочинності. У той же час загальним для всіх детермінант злочинності є те, що в їх основі завжди лежать об'єктивні соціальні суперечності. До таких суперечностей, зокрема, відносяться: невідповідність між зростанням потреб і можливостями суспільства щодо їх задоволення, порушення соціальної справедливості в сфері розподілу та обміну; відмінності в умовах, видах і формах праці соціально-професійних груп населення; відмінності в культурно-побутових умов життя в окремих регіонах країни; майнові та інші відмінності; політичні розбіжності і соціальна нестабільність суспільства недоліки ідеологічної, культурно-виховної роботи; недоліки в господарському механізмі, торгівлі та обслуговуванні населення; низька ефективність профілактики злочинів. Ці та інші суперечності є джерелом загострення криміногенної обстановки, і саме вони дають первинний імпульс розвитку і існування злочинності. Конкретно це виражається в тому, що вони, з одного боку, несприятливо впливають на морально-правове формування особистості, соціально-психологічний настрій окремих верств населення, в результаті чого у деяких осіб зміцнюються і загострюються антигромадські погляди і бажання, які лежать в основі різних злочинів, з іншого - сприяють створенню криміногенної ситуації викликає вчинення злочинів. При цьому причини злочинності слід розглядати в тісному взаємозв'язку з причинами існування інших негативних явищ, таких, як пияцтво, соціальний паразитизм, наркоманія, проституція та ін.

15. Показники злочинності та їх загальна характеристика.

Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині як індивідуальному акті поведінки та формі прояву злочинності.

Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є: рівень злочинності; коефіцієнти злочинності; динаміка злочинності; географія злочинності; структура злочинності; характер злочинності; "ціна" злочинності; стан злочинності. Стан злочинності - це сукупність усіх показників, які ха­рактеризують рівень, структуру, динаміку злочинності.

Рівень злочинності — це загальна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні. Цей показник характеризує злочинність із кількісного боку. Він виражається в абсолютних цифрах. При визначенні рівня злочинності беруться два об’єкти обліку: а саме кількість злочинів і кількість осіб, які вчинили ці злочини. Будь-який з названих об’єктів, узятий окремо, відображає рівень злочинності однобічно, а звідси і неповно, тому що один злочин може бути вчинений і однією людиною, і декількома особами.

Рівень злочинності не можна ототожнювати з рівнем судимості, оскільки до даних про судимості не включаються відомості про осіб, які вчинили злочин, але кримінальні справи про яких припинені на законних підставах до суду або щодо них ухвалено виправдувальний вирок. За межами судимості за звітний період залишаються, природно, нерозкриті кримінальні справи.

Коефіцієнти злочинності являють собою співвідношення кількості злочинів і осіб, які їх вчинили, до чисельності населення країни, або її відповідного регіону з розрахунку на заздалегідь обумовлену кількість населення — на 100 тис. — 1 тис. осіб. Оцінка злочинності у відносних величинах дозволяє порівнювати між собою її рівні в двох чи більше різних регіонах або в одному й тому ж регіоні, але за відносно тривалі відрізки часу.

Розрізняють два види коефіцієнтів злочинності: коефіцієнт інтенсивності злочинності і коефіцієнт злочинної активності населення. Перший дозволяє судити про те, як злочинність впливає на населення країни чи певного регіону. Другий свідчить про його злочинну активність.

Структура злочинності означає відношення окремого виду злочину або групи злочинів до всієї маси злочинності в тому чи іншому регіоні за конкретний період. Вона визначає частку (питому вагу) виділених за певними підставами різних категорій злочинності. Завдяки цьому показнику виявляється будова злочинності, її внутрішній склад. Структура злочинності виражається у відсотках і характеризує її з якісного боку.

Структура злочинності може бути побудована за соціально-демографічними, кримінально-правовими і кримінологічними підставами.

Серед соціально-демографічних ознак, які становлять інтерес при вивченні структури злочинності, насамперед, необхідно назвати такі ознаки особи злочинця, як стать, вік, освіта, сімейний стан, рід занять, види населених пунктів, де вони постійно проживають, ступінь пристрасті до спиртного, наркотиків тощо.

За їх допомогою видається за можливе встановити питому вагу чоловічої і жіночої злочинності; частку злочинів, учинених особами різних вікових груп (неповнолітніми, особами молодого віку, 30–40-літніми); відсоток злочинів, учинених неодруженими, сімейними; алкоголіками, наркоманами; жителями міст і сільської місцевості та ін.

Кримінально-правові груповані ознаки — це співвідношення злочинів за тяжкістю злочинів, тобто характером злочинності, за об’єктом злочинного посягання, ступенем їх суспільної небезпечності, формами вини і мотивами злочинної діяльності; питома вага групової і рецидивної злочинності; частка найбільш поширених злочинів та ін.

Особливо слід відзначити, що структура злочинності можлива і необхідна за такими кримінологічними груповими ознаками: різні галузі господарської діяльності, де вчинені злочини; характер міжособистісних стосунків між людьми (у сфері службових, сімейних, побутових відносин); домінуюча антисоціальна мотиваційна спрямованість особи злочинців (насильницькі, корисливі злочини); регіони країни, в яких вчинені злочини. За допомогою останньої ознаки визначається так звана «географія» злочинності, тобто її адміністративно-територіальне поширення.

Динаміка злочинності. Цей показник відображає рух злочинності у часі. Досягається це шляхом встановлення відношення рівня і структури злочинності теперішнього часу до її рівнів і структури за попередні періоди. Аналіз динамічних рядів злочинності слід провадити за тривалі проміжки часу. За такого підходу усувається вплив на стан злочинності випадкових обставин.

На динаміку злочинності впливають деякі соціальні обставини, а саме: зміна соціально-економічних умов життя суспільства; стан і характер тих соціальних явищ і процесів, які детермінують злочинність; демографічна ситуація, що склалася в країні (зростання рівня народжуваності або смертності населення, зміна його вікової структури, активізація міграції громадян із інших країн);зміни кримінального законодавства (криміналізація — введення до КК нових складів злочинів або декриміналізація — скасування складів, що вже є, або часткова зміна їх конструкцій);стан і заходи ефективності правоохоронної і правозастосовної діяльності (підвищення або зниження активності органів кримінальної юстиції, недосконалість реєстрації злочинів і т. ін.).

«Ціна» злочинності дає уявлення про обсяг і характер прямого і непрямого збитку, який завдає злочинність суспільству. Прямий збиток майнового (матеріального) характеру обчислюється у грошовому виразі. Сюди належать кількість летальних наслідків, настання інвалідності потерпілих, виплати їм за лікарняними листками, додаткові витрати на їх лікування. До непрямого збитку від злочинності належать кошти, що витрачаються державою на боротьбу зі злочинністю, і вартісний вираз її негативних соціальних наслідків (дезорганізація сім’ї, зниження продуктивності праці, додаткове навантаження на інститути соціалізації і ресоціалізації тощо).

16. Поняття динаміки злочинності.

Динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).

На динаміку злочинності як соціально-правове явище впливають дві групи факторів. Перша - це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга - зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.

Диференціація соціальних і правових факторів впливає на статистичну криву злочинності, необхідну для об'єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання рівня злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-караних діянь, у повноті реєстрації та в інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов'язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забез­печення невідворотності справедливого покарання.

До основних показників динаміки відносять:

Рівень ряду - це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.

Абсолютний приріст (зниження) - це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолют­них показниках.

Темп росту (зниження) - відсотковий показник рівня мину­лого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).

Темп приросту (зниження) - відсотковий показник відношен­ня приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).

17. Латентна злочинність та її види. Способи визначення латентності злочинів.

Латентність злочинності — це ознака, яка відображає існування в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності залишається неврахованою. В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так є і тепер. У зв’язку з цим практика свідчить про те, що інформація, заснована на статистичному відображенні, має спотворений характер, далеко не завжди відповідає дійсності. За межами обліку залишається латентна (прихована) злочинність, так звана «темна цифра» злочинності.

Наявність латентної злочинності визначена насамперед низкою обставин. Це, зокрема: специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що у свою чергу породжує труднощі їх виявлення; наявність у суспільстві професійної і особливо організованої злочинності, суб’єкти (учасники) яких ретельно маскують свою злочинну поведінку (злочинну діяльність), максимально додають своїм суспільно небезпечним діянням видимість правомірних; низький стан правосвідомості окремих верств населення, ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчинені злочині; порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку; слабка матеріальна база реєстраційних служб правоохоронної системи; недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів та ін.

Взагалі наявність латентної злочинності є одним із закономірних проявів феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну злочинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити, що це б трапилося.

Латентна злочинність, за деякими міжнародними підрахунками, становить приблизно 60 % від практично вчинених злочинів. А за окремими видами злочинів цей показник коливається ще в більших межах.

У структурі латентної злочинності за механізмом її утворення виділяють чотири різновиди. Перший з них охоплює сукупність злочинів, про факт вчинення яких ні правоохоронним органам, ні представникам адміністрації підприємств, установ, ні окремим громадянам нічого невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це.

Другий різновид латентної злочинності становить великий масив злочинів, які хоча і відомі посадовим особам, але вони не інформують про них відповідні органи. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати: прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.

Третій різновид латентної злочинності іноді позначають терміном «граничні ситуації». Він являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам, але їх конкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачив у ньому ознак складу злочину, в зв’язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.

І нарешті останній різновид латентної злочинності становлять ті злочини, які стали відомі правоохоронним органам, але їх представник з різних міркувань не реєструє їх. Іноді це здійснюється з тим наміром, щоб шляхом маніпуляцій із статистикою створити видимість кримінального благополуччя в районі, області; часом це незаконне приховування вчинених злочинів з корисливою метою або внаслідок іншої особистої зацікавленості. Даний різновид латентної злочинності найбільш шкідливий, оскільки окремі працівники правоохоронних органів, покликані за законом здійснювати надійний і повний статистичний облік злочинності, порушують зазначені вимоги. Тому достовірність статистичних даних про рівень злочинності уже на регіональному рівні часто породжує сумніви.

Наявність латентної злочинності здатна викликати серйозні, такі, що заходять далеко, негативні наслідки. Вона створює в певному середовищі: психологічну обстановку безкарності за суспільно небезпечні діяння; штовхає злочинців на вчинення нових злочинів; сприяє формуванню стійких злочинних груп; сприяє залученню неповнолітніх у злочинну діяльність; підриває принцип невідворотності покарання; порушує законність у регіонах країни, погіршує в них моральний клімат; породжує в людей недовіру до працівників правоохоронної системи, тягне за собою низьку оцінку ефективності їх діяльності.

Date: 2016-05-25; view: 1492; Нарушение авторских прав