Моральний розвиток і моральне виховання

З позицій гуманістичної свідомості основою особистості є її моральний розвиток, який виявляється у сповідуваній нею системі поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють її поведінку. Моральна особистість узгоджує свої дії з інте­ресами інших людей, керується у своїх помислах критерія­ми загальнолюдських цінностей, відповідає за свої вчинки не лише перед законом, людьми, а й перед власною совістю. Саме на таких вимірах моральності людського буття наго­лошує народна мудрість, надбаннями якої живиться етнопедагогіка. У ній втілені моральні імперативи (веління, настанови), критерії моральності, які проповідують добро­ту, чесність, щирість, вірність, любов, повагу до людей, від­вагу, окреслюють обриси морального розвитку особистості.

Моральний розвиток — рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.

Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім'ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. У процесі морального розвитку протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості — система мотивів поведінки. С. Русова, вважаючи творення моральної особистості стрижнем усієї виховної роботи, стверджувала, що «моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя», а головним у цій роботі є «вироблення характеру».

Знання моральних норм є етапом морального удоскона­лення. Механізмом перетворення моральних норм на суб'єктивну моральність є моральні почуття — стійкі пе­реживання у свідомості людини, її суб'єктивне ставлення до себе, явищ суспільного буття, до інших людей. Певний тип поведінки набуває для індивіда значення й усвідомленості через почуття задоволення, радості або, навпаки, — сорому, дискомфорту. Завдяки моральним почуттям мо­ральна свідомість і вчинки набувають морального смислу. Моральна свідомість поєднує у собі знання моральних норм, усвідомлення їх значення для особистості, яке здійс­нюється через моральні почуття. Значну роль при цьому ві­діграє воля, яка допомагає людині опановувати себе, дає їй внутрішню свободу і спонукає до морального вчинку.

Моральність людини є результатом засвоєння і внут­рішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регу­люючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі спо­собу дій і здатності до моральної поведінки. За тверджен­ням психологів, формування моральної поведінки відбува­ється у такій послідовності: життєва ситуація — мораль­но-чуттєве переживання — моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки — моральний вибір учинку — вольо­вий стимул — моральний учинок — моральна спрямова­ність поведінки — моральна якість.

Сформовані в дошкільному віці основи моральної спря­мованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами по­милки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.

Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засво­єння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівно цінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його само­вдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

— цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

— багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

— віддаленість у часі результатів роботи (виховання с тривалим процесом, результати якого не можуть бути до­сягнутими відразу);

— неперервність (полягає в систематичності взаємо­впливів вихователя і вихованця);

— визначальна роль педагога (педагог має бути мораль­ним взірцем для дитини);

— цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх ви­ховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі заклада­ються основи морального розвитку особистості, розвивають­ся уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у моти­ваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у роз­витку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності — підпо­рядкованості певній вищій меті. Тому неувага до мораль­ного виховання в дошкільному віці не може бути компен­сована у подальші роки.

Моральне виховання тісно пов'язане з моральним роз­витком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог.

Дошкільне дитинство є початковим періодом станов­лення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засво­юються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічно доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання.

Пластичність нервової системи дошкільника є переду­мовою його високої емоційної активності. Навколишні предметні явища завжди викликають у нього певні емоції. Тому незабутність перших вражень забезпечується не тільки глибиною їх усвідомлення, скільки силою емоцій­ного впливу. У цьому віці динамічно розвивається як ха­рактер, так і способи вияву емоцій. У найменших дітей виникає такий настрій, як і в людей, з якими вони спілку­ються: дитина неначе «заражається» від них. Високий рі­вень розвитку емпатії (здатності до співпереживання) є результатом розуміння дитиною емоційного стану іншої людини. Цей стан вона не просто «копіює», а сприймає ду­шею. Така форма вияву почуттів зумовлена потребою у підтримці з боку іншої людини, в її допомозі, а тому має моральний зміст.

Процес морального формування особистості відбува­ється нерівномірно. У кожний період дошкільної пори ди­тина виходить на якісно нові рівні морального розвитку. Такими рівнями є:

1. Уявлення про моральні норми. У молодшому до­шкільному віці виникають перші уявлення про те, що доб­ре, а що погано. Це відбувається у процесі формування но­вого типу стосунків між дитиною і дорослим. Розвиток са­мостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ними. Прагнення до позитивної оцінки, підтримки і схвалення своїх дій сприяє організації процесу засвоєння дитиною моральних норм.

У середньому дошкільному віці яскраво виявляється позиція «захисника» норм поведінки, еталоном яких є до­рослий. Як правило, у своїх скаргах діти здебільшого пові­домляють, що хтось із однолітків не дотримувався вимог дорослого чи правил поведінки. Перший етап формування у дітей уявлень про добро і зло, про те, як потрібно поводи­тися з іншими людьми, як відноситись до своїх і чужих учинків, пов'язаний із безпосереднім емоційним ставленням до людей, які пред'являють ці вимоги.

2. Моральні почуття і мотиви поведінки. У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина у цьому віці здатна усвідомлювати моральний смисл своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні інстанції (Л. Виготський) — прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для себе й інших.

Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості:

— почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;

— почуття сорому. Виявляється у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної провини спочатку під впливом зауважень дорослого («Як тобі не соромно!»), а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким («Погано чинити не слід не тому, що покарають, а тому, що соромно»). Дитині також соромно, коли принижують її гідність. Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утримати ся від учинків, які викликатимуть осуд;

— почуття обов'язку. Виявляється воно у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3—4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товари­шеві, виконане доручення (у 5—6 років). Як стверджують дослідники, у б—7-літніх дітей почуття обов'язку є мотивом їхніх учинків, переживається глибоко, стає стійким. Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву тур­боти про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці. Од­нак у цьому віці воно властиве ще не всім дітям.

Важливе значення для засвоєння моральних норм має така особливість дітей, як прагнення до контакту з одно­літками, яке можна задовольнити лише за умови дотри­мання моральних вимог і правил, орієнтації на можли­вість бути зрозумілим у колективі. Іноді грубий учинок чи конфлікт може бути спричинений незнанням того, як слід поводитися у конкретній ситуації, чого уникати. Досвід негативної поведінки дитини може призвести до замкну­тості, відчуження та інших небажаних наслідків. Біль­шість «важких» дітей у період дошкільного і молодшого шкільного віку відчували дефіцит уваги, розуміння у спіл­куванні з однолітками і тому часто конфліктували з педа­гогами, батьками, товаришами.

3. Звички моральної поведінки. Виховання моральної поведінки означає забезпечення єдності мотивів і дій осо­бистості. Моральні мотиви спонукають до певної дії, на­дають поведінці особистісного змісту. У дошкільному ві­ці починається формування ієрархії (підпорядкування) мотивів поведінки, які є свідченням моральної вихова­ності. Адже один і той самий учинок може бути зумовле­ний різними мотивами і свідчити про різні рівні засвоєн­ня певних норм. Наприклад, одна дитина допомагає од­нолітку, сподіваючись на його вдячність і підтримку в майбутньому; інша — щоб її добрий учинок помітив і від­значив педагог; третя — тому що у складному становищі опинився її друг; четверта — керуючись почуттям співпе­реживання.

Моральне виховання передбачає становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідають моральним нормам і визначають її стосунки з оточуючими людьми. Важливим аспектом розвитку мотивів поведінки у до­шкільному віці є підвищення рівня їх усвідомленості: ди­тина починає розуміти, чим зумовлені її вчинки, як пов'язані вони з наслідками поведінки. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника самосвідомості — розумін­ня того, ким він є, якими якостями наділений, як ставлять­ся до нього інші і чим зумовлене це ставлення. Самосвідо­мість виявляє себе через самооцінку — вміння оцінювати свої досягнення і невдачі, якості і можливості. Розвиток самосвідомості не означає, що дитина вже не потребує ви­ховних впливів дорослого. За твердженням французького психолога Анрі Валлона (1879—1962), для розвитку осо­бистості дитини віком від 3 до 6 років украй необхідна при­хильність людей. Без неї дитина може стати жертвою стра­хів і тривожних переживань, її може вразити психічна ат­рофія, слід від якої нерідко зберігається протягом усього життя і позначається на смаках і волі індивіда.

4. Основи соціальної компетентності. Про розвиток особистості дитини свідчить зміна її активності у соціаль­ній ситуації. Йдеться про вплив середовища і ставлення до нього дитини. У визнанні значущості кожного із цих явищ полягає принципова різниця між навчально-дисциплінарною та особистісно-орієнтованою (гуманістичною) концеп­ціями виховання. Вихованням свідомого ставлення дити­ни до явищ дійсності займається гуманістична педагогіка, а навчально-дисциплінарна вирішальну роль відводити формуючим впливам середовища.

У ранньому віці починає формуватися «базисна довіра до світу» (Е. Еріксон) — уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість із ними. За правильного ви ховання вона переростає у відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей, інтерес до спілкування. У Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні ці якості означені як основа соціальної компетентності дитини, що охоплює:

— уміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі, різної статі, віку, роду занять та ін.);

— здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки;

— уміння поважати інших людей, допомагати, турбуватися про них;

— спроможність обирати відповідні ситуації спілку­вання і спільної діяльності.

Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце у системі стосунків людей, адекватно поводити себе.

Отже, цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей людства і конкретного суспільства починається у ранньому дитинстві. Успішність цього процесу залежить від єдності моральної свідомості і поведін­ки. Визначальною у ньому є роль дорослого як «соціально­го провідника», зразка для наслідування, організатора со­ціального досвіду дитини.

Date: 2016-05-14; view: 429; Нарушение авторских прав