Завдання розумового виховання дошкільників

Вироблені людством і зафіксовані в культурі засоби і способи пізнання світу передають дитині дорослі. Згідно із сучасними концепціями дошкільного виховання прищеп­лення знань, умінь і навичок слід спрямовувати на вихо­вання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. У цьому контексті окреслюється мета розумового виховання — фор­мування всебічно розвиненої дитини, її розумової активнос­ті, самостійності, творчих здібностей. Досягненню мети під­порядкований з міст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про навколишні предмети і явища (суспільне життя, працю дорослих, живу і неживу природу тощо), способів мислительної діяльності (уміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Конкретизують мету і зміст розумового виховання його завдання, які залежать передусім від вікових особливос­тей дітей. Розумове виховання дітей дошкільного віку покликане забезпечити вирішення таких завдань:

1. Набуття елементарних знань про навколишнє середо­вище (призначення, якості та властивості предметів, при­роду), життя і працю людей, суспільні явища. Завдання вихователя полягає в тому, щоб послідовно вести дітей від первинних, поверхових, безсистемних уявлень до пізнан­ня явищ дійсності. Найефективнішим у цьому є засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної системи знань, яка відображає істотні залежності та зв'язки у конкретній га­лузі дійсності. Як зауважував О. Запорожець, навіть запи­тання, які ставлять діти дорослим, свідчать про те, що во­ни не обмежуються знаннями про окремі факти дійсності, а прагнуть проникнути у сутність речей і причинно-наслідкові зв'язки між явищами дійсності.

Відповідно до вікових можливостей мислительної ді­яльності діти повинні здобувати чіткі знання про предме­ти: їх призначення, якості (колір, величина, форма), влас­тивості, матеріали, з яких вони зроблені; про явища живої і неживої природи, їх взаємозалежності й закономірності;

про суспільні явища та їх взаємозв'язки; про людину взага­лі і про самого себе. Підбір і систематизація знань повинні допомогти дитині пізнати найпростішу взаємозалежність між явищами. Наприклад, при ознайомленні з явищами природи дитина має усвідомити загальну закономірність залежності будови тіла тварини від умов її існування.

У ранньому віці знання про навколишнє середовище стосуються насамперед безпосереднього оточення. З оволо­дінням дитиною основними вміннями і навичками продук­тивної, ігрової та навчальної діяльності розширюються її знання про предмети, явища природи і суспільного життя, правила і норми поведінки тощо.

2. Формування умінь і навичок розумової діяльності. Передавання дітям знань передбачає формування в них певних способів сприймання (вміння спостерігати, розгля­дати і обстежувати предмети тощо), розвиток пізнаваль­них процесів (мовлення, мислення, уяви, пам'яті, уваги).

У процесі розвитку чуттєвих способів пізнання розумо­ві операції спершу відбуваються на сенсорному (чуттєво­му) рівні. Знання, здобуті на основі цих способів пізнання, постають як уявлення. З розширенням кола уявлень, уза­гальненням знань розвиваються складніші мислительні дії (порівняння, класифікація), які розгортаються на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання. Ці про­цеси пов'язані насамперед із розвитком мовлення (попов­ненням і активізацією словника, вихованням звукової культури), зв'язного мовлення (мовлення, для якого ха­рактерний змістовий і граматичний зв'язок слів, словоспо­лучень, речень) як важливими напрямами розумового ви­ховання. Адже слово є основним засобом пізнання навко­лишнього світу, усвідомлення зв'язку між предметами і явищами, джерелом знань. Мовлення за допомогою сфор­мульованого на словах завдання спрямовує дитину на по­шуки способів його вирішення, відображає зміст конкрет­них образів-уявлень, є інструментом узагальнення, аналі­зу, порівняння, формує судження і умовисновки.

З розвитком сенсорики (чуттєвої сфери) відбувається перехід до логічного мислення, дитина набуває загальних уявлень, які стають основою розвитку її пізнавальної ак­тивності.

Мислення — узагальнене відображення дійсності в процесі її ана­лізу і синтезу, пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриттів нового.

Протягом дошкільного віку формуються і вдосконалю­ються головні розумові дії (мислительні операції): аналіз

(розкладання цілого на його складові), синтез (об'єднання предметів і явищ за спільними ознаками), порівняння (встановлення схожих і відмінних ознак об'єктів), уза­гальнення (перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального), класифікація (розподіл предметів за певними ознаками) та ін.

Важливе значення для розумового розвитку дитини має розвиток уваги.

Увага — спрямованість і зосередженість особистості, що перед­бачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної, рухової ак­тивності індивіда.

На основі уваги розвивається уважність і спостережли­вість дитини. Психологічні дослідження свідчать, що в дошкільному віці за допомогою слова можна привернути увагу дитини до будь-яких предметів, діяльності, навчити зусиллями волі зосереджувати увагу на виконанні кон­кретних завдань.

Результати мислительних операцій дитини не зника­ють безслідно. Вони фіксуються, зберігаються, відтворю­ються у корі головного мозку залежно від життєвих ситуа­цій, потреб. Це означає, що пам'ять є особливою формою психічного життя людини, аналітико-синтетичної діяль­ності.

Пам'ять — процеси фіксування (запам'ятовування), зберігання, відтворення, забування індивідом його попереднього досвіду.

Від того, як у дошкільні роки буде розвинена пам'ять дитини, якого масштабу сягне її обсяг, наскільки ефектив­ним буде довільне запам'ятовування (підпорядкована пев­ній меті цілеспрямована розумова діяльність щодо закріп­лення нового матеріалу), значною мірою залежатиме по­дальша розумова діяльність.

У процесі набуття досвіду, формування мислення про­тягом дошкільного дитинства відбувається розвиток уяви.

Уява — процес створення людиною образів об'єктів на основі по­переднього досвіду.

У психічному житті дитини уява відіграє важливу роль, оскільки в цьому віці вона є особливо рухливою. За правильного розумового виховання уява не відволікає сві­домість від дійсності, а допомагає процесу її пізнання. Досвідчений педагог, дбаючи про розвиток уяви, намага­ється створювати дітям основу для яскравих вражень, ви­ховувати здатність і прагнення до творчих задумів та їх реалізації.

3. Розвиток розумових здібностей, формування пізна­вальних інтересів і допитливості. Різні індивіди неоднаково оволодівають знаннями, набувають навичок і вмінь, що залежить від здібностей.

Здібності — психічні особливості людини, які створюють переду­мови для успішного оволодіння певним видом діяльності.

Природною основою здібностей індивіда є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової систе­ми. Формою вияву здібностей є обдарованість (високий рі­вень загальних і спеціальних здібностей, які є передумо­вою творчих досягнень) і талант (поєднання особливих здібностей, завдяки яким людина створює значущі, нова­торські продукти діяльності). Розумову обдарованість ін­дивіда характеризують:

— ранній вияв високої пізнавальної активності й ді­яльності;

— швидкість і точність виконання розумових опера­цій, які характеризуються стійкістю уваги й оперативної пам'яті;

— сформованість навичок логічного мислення, багат­ство активного словника, швидкість і оригінальність вер­бальних (словесних) асоціацій;

— виражена установка на творче виконання завдань, розвинутість творчого мислення й уяви, уміння вчитися.

У старшому дошкільному віці виявляються такі якості розумової діяльності дитини:

— допитливість — здатність до наполегливого пошуку різних способів вирішення розумового завдання; вона є джерелом активності дитини, прагнення глибоко і різно­бічно пізнати світ; породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим вия­вом потреб людини; застерігає від «гри у допитливість», спонукає педагогів і батьків до створення сприятливих умов для розвитку дитини у різноманітних видах діяльності;

— критичність — здатність до об'єктивної оцінки фак­тів, явищ та аналізу результатів діяльності;

— кмітливість — швидкість розумової реакції;

— вдумливість — глибина і зосередженість розумової діяльності.

Для розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної ак­тивності необхідно формувати багатий і різноманітний сенсорний досвід дітей, послідовно розвивати основні види мислення, ігрову та інші види діяльності (спілкування, продуктивну, навчальну), розширювати і поглиблювати

знання, удосконалювати загальні та спеціальні навички розумової діяльності (обстеження предметів, спостережен­ня за явищами навколишньої дійсності, виокремлення суттєвих ознак предметів і явищ, порівняння й узагаль­нення тощо). Вже у дошкільному віці потрібно навчати ди­тину самостійного пошуку знань, що сприяє формуванню вміння ефективно пізнавати дійсність. Надзвичайно спри­ятливим середовищем для розвитку пізнавальної актив­ності дітей є природа.

Ефективне розумове виховання значною мірою зале­жить від того, наскільки вмілим і цілеспрямованим є педа­гогічне керівництво процесом розумового розвитку, від пе­дагогічних умінь, особистого прикладу і налаштованості пе­дагога постійно працювати над збагаченням розуму дитини.