Сучасний етап розвитку політичної економії

Сучасні економічні теорії в основному представлені західними економістами, для яких у XX ст., особливо в останні 40–50 років, притаманна спрямованість на вирішення конкретних економічних проблем. Західній економічній думці властиве і поглиблення її прикладного характеру.

Найвидатніші зарубіжні вчені завжди були зайняті глобальними і фундаментальними політико-економічними проблемами. Так, Дж. Бернхем і С. Чейз розробляли теорію народного капіталізму, М. Мінз – теорію колективного капіталізму, Дж.М. Кейнс – теорію регульованого капіталізму, А. Вагнер, В. Зомбарт, П. Самуельсон – теорію змішаної економіки, У. Ростоу, Р. Арон, Дж. Гелбрейт – теорію індустріального суспільства, Л. Ерхард – теорію соціального ринкового господарства і т.д.

На початку XX ст. в США виник інстітуціоналізм, видними представниками якого виступили Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчелл.

Методологія інстітуціоналістів передбачала:

1) широке використання описово-статистичного методу;

2) історико-генетичний метод;

3) як початкове – категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв).

Свою назву цей напрям отримав після того, як американський економіст У. Гамільтон в 1916 г. вперше застосував термін «інстітуціоналізм» [14, с. 92].

Термін «інстітуціоналізм» (англ. institutionalism від латів. institutio – образ дії, звичай, вказівка) був прийнятий для позначення системи поглядів на суспільство і економіку, в основі якої лежить категорія інституту.

Відкидаючи ідею про виробничі стосунки як основи соціально-економічної структури, інстітуціоналісти сформували свій специфічний підхід до вивчення суспільних явищ, економічного процесу. Одну з центральних проблем розвитку і оновлення економіки інстітуціоналісти бачать в створенні системи соціального контролю над економікою. В організації соціального контролю, в створенні тотально контрольованого суспільства автори інстітуционалізма центральне місце відводять державі.

Концепція соціально-інституційного напряму не залишається без змін. У сучасній західній теорії інстітуционалізм, мабуть, найбільш рухома система поглядів, еволюція якої протікає вельми наочно.

Неолібералізм як економічна теорія розроблена в основному західнонімецькими економістами В. Ойкеном, Л. Ерхардом і їх послідовниками. Головні пункти цієї теорії полягають у тому, що:

1) Приватна власність є фундаментом підприємницької діяльності, реалізації людської свободи, мотивацією повсякденної діяльності людини.

2) Вільна конкуренція – це основа розвитку процвітаючої ринкової системи.

3) Держава має захищати приватну власність і вільну конкуренцію на основі антитрестівської політики.

4) Держава як верховний суддя має задавати «правила гри» для всіх суб’єктів економічної діяльності і суворо контролювати дотримання зазначених правил. У той же час держава не повинна втручатися в механізм конкуренції. Конкуренція – наскільки це можливо, планування – наскільки необхідно – ось критерій неолібералізму.

5) І державою, і підприємцями, і організаціями повинна проводитися одна політика – політика реалізації соціальних гарантій і соціальної захищеності всіх членів суспільства. Кожний трудівник має бути впевнений у тому, що буде забезпечений роботою, мати гарантовані заробітну плату, пенсію тощо. Тоді суспільство буде стабільне, динамічне, а його економіка являтиме собою соціальне ринкове господарство.

Розроблена Дж. М. Кейнсом теорія державного регулювання капіталістичної економіки по праву дістала назву, що походить з його імені, – кейнсіанство.

Йому належить видатне місце в сучасній економічній думці. На відміну від багатьох своїх сучасників, Дж.М. Кейнс достатньо критично проаналізував капіталістичну економіку. Він вважав: капіталізм занадто марнотратний, не повністю використовує можливості виробничих і трудових ресурсів, внаслідок чого значна частина його економічного потенціалу не приносить очікуваних результатів. Центральною ідеєю Кейнса стала думка про те, що капіталізм вільної конкуренції вичерпав себе, він уже не піддається саморегулюванню. Ось чому в інтересах усіх економіка має регулюватися державою.

Вченим був розроблений конкретний механізм подібного регулювання. Держава, на думку Кейнса, регулюючи зайнятість, забезпечує велику соціальну стабільність капіталістичної економіки, роблячи доступнішим кредит, допомагає діловим людям виходити зі складних ситуацій, турбується про міцність і сталість грошей, жорстко регулюючи їх кількість в обігу, переборює інфляцію, робить бізнес прогнозованішим.

Кейнсіанство відіграло виняткову роль у стабілізації капіталістичної системи, проте в даний час позиції його не такі однозначні. Панацеєю для капіталістичної економіки воно не стало, тому нині має багато супротивників.

Останнім словом у сучасній економічній думці Заходу вважається монетаризм – теорія, розроблена американським економістом Мілтоном Фрідменом, так звана «чиказька школа». Прихильниками монетаризму гроші розглядаються як вирішальний чинник суспільного відтворення (звідси й назва теорії).

У основі монетаризму лежить ряд теоретичних і методологічних передумов кількісна теорія грошей, теорія відносної ціни А. Маршалла, теорія ринкової рівноваги Л. Вальраса, короткостроковий варіант концепції кривих Філіпса, кейнсіанські моделі ІЗПГ (інвестиції – заощадження – праця – гроші).

Першопричину економічних процесів вони бачать не у виробництві, а в обігу. Монетарісти не в змозі пояснити внутрішній зміст, витоки даних тенденцій капіталістичної економіки. Покладаючись на емпіризм, вони рекомендують визначати розміри грошової маси приблизно до темпів зростання випуску продукції. Питання про те, яким чином грошовий чинник впливає на динаміку і результати виробництва, по суті, обходиться мовчанням, оскільки автори концепції не можуть на нього відповісти. Посилання на багаторічний досвід, статистичні дані з історії грошового звернення багатьма сприймаються скептично [12, с. 73].

Таким чином, монетаризм являє собою економічну теорію, що ґрунтується на вирішальній ролі грошей (грошової маси) в економіці в цілому, і особливо у формуванні цін та регулюванні інфляції. Саме тому монетаристи, виступаючи проти державного втручання в економіку, визнають роль держави тільки в контролі над грошовою масою й в управлінні емісією грошей, державним бюджетом, а також у підтримці достатньо високого рівня позичкового процента.

Date: 2016-05-24; view: 425; Нарушение авторских прав