Соціальні гарантії і механізм їхньої реалізації

У ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як істотний показник діяльності політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних нагромаджень, програми страхування і програми перерозподілу національного доходу.

Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим шарам населення, а також при визначених економічних умовах усім членам суспільства (під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й іншого).

Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності і поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум являє собою законодавчо визначений базовий державний соціальний стандарт, на основі якого встановлюються соціальні гарантії і стандарти в сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я, освіти і т.д.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Особливістю соціального захисту є адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, яким вона необхідна й у визначених обсягах.

Соціально-економічні гарантії – це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.

Нормативи споживання – розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання і деяких послуг за визначений проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення – визначена кількість предметів довгострокового використання, що знаходиться в особистому споживанні населення, а також забезпечення визначеної території мережею установ освіти, охорони здоров’я, побутового, транспортного обслуговування і т.д..

Нормативи доходу – розмір особистого доходу громадян або родини, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забезпечення.

Рис. 9.1. Класифікація соціальних нормативів

Нормативи раціонального споживання – соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, визначений за нормами соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи – нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи в сфері житлово-комунального господарства включають:

- граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг у залежності від одержуваного доходу;

- показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування і зв’язку відносяться:

- норми забезпечення транспортом загального користування;

- показники якості транспортного обслуговування;

- норми забезпеченості населення послугами зв’язку.

Державні соціальні нормативи в сфері охорони здоров’я включають:

- перелік і обсяг гарантованої медичної допомоги громадянам;

- показники якості надання медичної допомоги;

- нормативи пільгового забезпечення деяких категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними засобами;

- нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних установах охорони здоров’я.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать:

- перелік і обсяг послуг, що надаються державними і комунальними установами дошкільної, середньої, професійно-технічної і вищої освіти;

- нормативи граничної наповнюваності класів, груп;

- нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

- нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів і т.д.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є міркою цивілізованості країни,

Основні напрямки здійснення соціальних гарантій:

1. Держава зобов’язана гарантувати кожному зайнятому в процесі виробництва:

- нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати і її індексацію;

- помірні податки;

- невтручання в підприємницьку діяльність.

2. Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, які воно не може цілком довірити кожному громадянинові самостійно:

- одержання загальної освіти;

- виховання дітей і підлітків;

- підготовка кадрів;

- організація охорони здоров’я і розвитку фізичної культури і т.д.

3. Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих шарів населення, що не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї родини на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їхньої участі в процесі виробництва в таких формах:

- пенсія;

- різні види допомоги;

- стипендії;

- грошові виплати і їхня індексація;

- пільги по оподатковуванню.

4. Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безкоштовних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці і реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка і виконання Державного і місцевого бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій і соціальної сфери.

Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання соціальних гарантій на законодавчо визначеному рівні.

Загальна сума благ і послуг, що споживає населення за відповідний період, складає фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, що направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання вимагає додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в остаточному підсумку лише розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати і не збільшує обсяг сукупного споживання.