Тема 8. Джерела фінансування закладів охорони здоров’я

Ключові поняття: кошти державного та місцевих бюджетів, кошти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та добровільного медичного страхування, кошти фондів територіальних громад і благодійних фондів, благодійні внески та пожертвування юридичних і фізичних осіб, кошти, одержані за надання платних медичних послуг, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Заклади охорони здоров’я всіх форм власності в обов’язковому порядку повинні дотримуватися державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я та забезпечувати їх належне фінансування.

Держава створює фінансово-економічні механізми цільового накопичення та адресного використання коштів, необхідних для реалізації в повному обсязі конституційних прав громадян на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

З метою досягнення належного рівня здоров’я населення держава зберігає контроль за механізмами забезпечення обсягу та якості медичної допомоги, які поступово збільшуватимуться за рахунок бюджетного фінансування та залучення додаткових джерел фінансування.

Фінансування установ охорони здоров’я та спеціалізованих програм забезпечується за допомогою різних джерел, включаючи Міністерство охорони здоров’я, обласні, районні та муніципальні адміністрації.

Основними джерелами фінансування охорони здоров’я є:

- кошти державного та місцевих бюджетів;

- кошти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та добровільного медичного страхування;

- кошти фондів територіальних громад і благодійних фондів;

- благодійні внески та пожертвування юридичних і фізичних осіб;

- кошти, одержані за надання платних медичних послуг, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти державного та місцевих бюджетів, кошти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування будуть фінансовим підґрунтям забезпечення населення загальнодоступною медичною допомогою в межах визначеного організаційного рівня надання медичної допомоги та гарантованого обсягу його медикаментозного і технологічного забезпечення.

Кошти добровільного медичного страхування, накопичувальних фондів територіальних громад спрямовуватимуться на задоволення індивідуальних потреб населення у медичних послугах понад базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги.

Кошти державного та місцевих бюджетів мають бути основним джерелом фінансування державних цільових програм охорони здоров’я населення.

Джерелом додаткового фінансування може стати й відновлення переліку платних послуг, що їх надавали б заклади охорони здоров’я. Йдеться, зокрема, про додаткові послуги (за бажанням клієнта), які не входять до стандартного плану лікування чи профілактики хвороб, а також послуги, що передбачають більше комфорту в процесі лікування, тощо.

Незважаючи на диференціацію в підпорядкуванні закладів охорони здоров’я (національний, обласний або районний рівень), розподіл коштів відбувається через Міністерство охорони здоров’я. Міністерство здійснює фінансування медичних закладів усіх рівнів. За таких умов розпорядники коштів не враховують індивідуальних потреб регіонів у послугах з охорони здоров’я, а місцеві громади не мають змоги впливати на фінансування місцевих медичних закладів та управління ними.