Типи і види сівозмін

Міцну агротехнічну основу для високої культури землеробства створює введення та освоєння сівозмін. Агротехнічне правильне чергування посівів, чистих або зайнятих парів сприяє підвищенню врожайності, покращенню економічної родючості ґрунту, запобіганню засміченості полів та поширення хвороб.

Проектування системи сівозмін зводиться до визначення типів, видів, кількості сівозмін, розмірів сівозмінних масивів, розміщенню їх по території, закріпленню за бригадами і іншими підрозділами, розробки схеми чергування посівів і парів.

Під типами сівозмін розуміють три основні групи: польові, кормові і спеціальні.

Типи сівозмін в свою чергу підрозділяються на види в залежності від ведучих культур.

До польових відносяться сівозміни, в яких польові культури висівають на площі, яка перевищує 50% відведеного масиву. Так серед польових сівозмін виділяють такі види: зернові, парозернові, зернопросапні, парозернопросапні, а також льняні, бурякові та інші.

В кормових сівозмінах більше 50% площі зайнято посівами кормових культур. Серед них розрізняють прифермські, притаборні, сінокосо-пасовищні.

Спеціальні сівозміни вводять для культур, які відрізняються високою вимогливістю до умов живлення (овочеві культури, конопля) або особливостями їх обробки (м’ята, тютюн, лікарські рослини, мак та інші). Всі перелічені типи сівозмін при великій зосередженості в них ведучої культури можна назвати спеціалізованими (овочеві, конопляні, тютюнові, рисові, бавовняні та інші). Можливо введення комбінованих сівозмін: овочевокормових, кормопольових та інших.

Польові та кормові сівозміни можуть бути ґрунтозахисними. Такий вид вони набувають за рахунок насичення посівами багаторічних трав, їх смугового розміщення з однорічними культурами, кулісних парів та виконання інших протиерозійних заходів.

На вибір типів і видів сівозмін в визначній кількості і співвідношенні здійснюють вплив наступні умови: спеціалізація господарства і підрозділів; типи утримання і годівлі худоби; концентрація поголів’я; структура сільськогосподарських угідь і їх якість; розміщення основних і допоміжних господарських центрів; наявність еродованих земель і ступінь ерозійної небезпеки; територіальне розміщення масивів ріллі, її конфігурація.