Міжнародний союз електрозв'язку

Міжнародний союз електрозв'язку (англ. International Telecommunication Union, ITU) - міжнародна організація, що визначає стандарти (точніше, за термінологією МСЕ - Рекомендації, англ. Recommendations) в галузі телекомунікацій та радіо. Це, певно, найстаріша з нині існуючих міжнародних організацій, вона була заснована в Парижі ще 17 травня 1865 під назвою Міжнародного телеграфного союзу (фр. Union internationale du télégraphe). У 1934 році МСЕ отримав свою нинішню назву, а в 1947 став спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй.

В даний час в МСЕ входить 191 країна (станом на вересень 2008 року). Стандарти МСЕ не є обов'язковими, але широко підтримуються, оскільки полегшують взаємодію між мережами зв'язку і дозволяють провайдерам надавати послуги у всьому світі.

Керівний орган – Повноважна конференція, яка скликається раз на чотири роки і обирає Раду МСЕ у складі 46 членів, який проводить свої засідання щорічно. Представники усіх країн-членів МСЕ на конференції по стандартизації в галузі телекомунікацій (англ. World Telecommunication Standardization Conference, WTSC) визначають основні напрямки діяльності кожного сектора (див. Структури МСЕ), формують нові робочі групи та затверджують план робіт на наступні чотири роки.

В основному МСЕ займається розподілом радіочастот, організацією міжнародного телефонного та радіозв'язку, стандартизацією телекомунікаційного обладнання. Метою Союзу є забезпечення і розширення міжнародного співробітництва в регіональному використанні всіх видів зв'язку, вдосконалення технічних засобів, їх ефективна експлуатація. Зараз МСЕ офіційно є спеціалізованою установою ООН і має штаб-квартиру в Женеві (Швейцарія) прямо поруч з будівлею ООН. В грудні 1992 року була визначена його нова структура, яка представлена нижче:

· ITU-T (МСЕ-Т) - Сектор стандартизації електрозв'язку. Є наступником МККТТ (CCITT).

· ITU-R (МСЕ-Р) - Сектор радіозв'язку. У минулому - МККР (CCIR).

· ITU-D (МСЕ-Д) - Сектор розвитку електрозв'язку.

Всі сектори мають дослідницькі комісії. Сектор стандартизації електрозв'язку (МСЕ-Т) найбільшою мірою пов'язаний з волоконно-оптичними мережами. Сектор освічений організаціями п'яти класів:

· Клас A: національні міністерства і відомства зв'язку;

· Клас B: великі приватні корпорації, які займаються зв'язком;

· Клас C: наукові організації та підприємства, що виробляють обладнання зв'язку;

· Клас D: міжнародні організації, у тому числі міжнародна організація по стандартизації (ISO);

· Клас E: організації з інших областей, але зацікавлені в діяльності сектора.

За останні п'ять років рівень використання міжнародних стандартів зріс з 15 до 35%, а в таких галузях, як машинобудування, металургія, транспорт, зв'язок - перевищив 40%.

Взаємодія ІСО, МЕК і МСЕ

Стандарти МЕК - альтернативні «арбітражні» методи випробувань:

Деякі міжнародні стандарти МЕК включають кілька методів випробувань, не вказуючи, який з них кращий. SMB доручено проаналізувати використання так званих арбітражних методів випробувань у порівнянні з практикою, що дозволяє паралельне проведення декількох еквівалентних методів випробувань. Зазначена практика дає можливість випробувальної лабораторії охоплювати більше число стандартів на продукцію з використанням наявного обладнання та надає додаткову ринкову гнучкість.

SMB прийняло рішення дати право кожному технічному комітету та підкомітету МЕК самому, якщо необхідно, визначати арбітражний метод випробувань. Визначення арбітражного методу випробувань не є зобов'язуючим. Передбачається, що технічні комітети і підкомітети обиратимуть еквівалентні методи випробувань, які забезпечують представницькі, відтворювані і порівнянні результати. Відповідно, ці зміни повинні знайти своє відображення в Директивах ISO / IEC.

Керівництва МЕК повинні представляти собою чіткі інструкції

Для багатьох користувачів слово «Керівництво» раніше інтерпретувалося як документ, що містить рекомендації, які не мають обов'язкового характеру. Тому SMB було необхідно роз'яснити цю ситуацію. SMB прийняв рішення, що всі нові Керівництва будуть чітко вказувати, які елементи є обов'язковими, а які рекомендаційними ("for guidance only"). Адміністративний циркуляр проінформує технічні комітети і підкомітети і надасть чіткі інструкції. У цьому контексті планується перегляд Керівництва ISO / IEC.

Зрощування технологій

Протягом останніх 20 років до виробів і системам було додано багато електронних та електричних компонентів. Технологія фундаментально змінила свою базисну структуру. Все це вимагає істотного втручання МЕК в багато галузі розробки стандартів.
SMB і аналогічна структура ISO TMB (Technical Management Board) визначили необхідність перерозподілу робіт між ISO та ІЕС для того, щоб уникнути перекривання і дублювання робіт, вносячи свою лепту шляхом надання найбільш компетентних експертів.

ISO та ІЕС уклали угоду про спільну відповідальність за формування роботи спільного комітету ISO / IEC JTC 1 «Інформаційні технології», і ці дві організації підпишуть Меморандум про взаєморозуміння (MoU) по автомобільній електроніці в лютому 2010 р SMB схвалив угоду між технічними комітетами ISO / TC 188 «Малі судна» і IEC / TC 18 «Електричні установки судів, і рухомих і стаціонарних морських конструкцій» щодо розподілу відповідальностей по роботах в галузі стандартизації малих силових електричних систем і запропонував співпрацю ISO TMB.

У процесі проведення 73-й Генеральній асамблеї МЕК на засіданні Ради в якості наступного президента МЕК був обраний представник Німеччини Клаус Вухерер. Починаючи з 1 січня 2010 року він буде функціонувати протягом року як «обраний президент» (President-Elect), а з 1 січня 2011 протягом трьох років виконувати обов'язки чинного президента, який займає вищу посаду в організації. Клаус Вухерер з 2000 р був президентом Німецького національного комітету МЕК. Паралельно він займав керівні посади в ряді великих організацій, таких як Німецька асоціація електротехнічних, електронних та інформаційних технологій, а також був чинним віце-президентом компанії Siemens AG з 2000 по 2007 рр.

Міжнародні класифікації інформації, розроблені ООН

ООН інструмент попередження конфліктів, нині вона займається вирішенням соціальних і економічних питань, захистом довкілля, проблемами біженців, наданням гуманітарної допомоги.

Статутом ООН визначені такі цілі організації:

· підтримання міжнародного миру та безпеки;

· розвиток дружніх відносин між націями на основі поважання принципу рівноправ’я і самовизначення народів;

· сприяння співробітництву для розв’язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та для заохочення поваги до прав людини й основних свобод;

організація і погодження дій націй для досягнення цих системних цілей.

Принципи діяльності організації:

· Суверенна рівність усіх держав-членів;

· Вирішення країнами спірних питань мирними засобами;

· Утримання від застосування сили у міжнародних відносинах;

· Надання державам-членам допомоги ООН в усіх її діях;

· Невтручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції держави.

Нових членів приймає Генеральна Асамблея ООН за рекомендацією Ради Безпеки. Статутом ООН передбачено позбавлення прав і привілеїв і, навіть, виключення з ООН за недотримання принципів ООН.

Органи системи ООН поділяють на чотири групи:

· головні;

· допоміжні;

· спеціалізовані організації і установи;

· автономні організації.

Статутом передбачено створення шести головних органів Організації Об'єднаних Націй: Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економічної і Соціальної Ради, Ради з Опіки, Міжнародного Суду і Секретаріату. Проте система Організації Об'єднаних Націй набагато ширша, в її склад входять 15 установ, декілька програм і органів. ООН також має відділення в Женеві, Відні і Найробі.

Генеральна Асамблея ООН (ГА ООН)

Генеральна Асамблея заснована в 1945 році відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, є головним дорадчим, директивним і представницьким органом Організації Об'єднаних Націй. Асамблея, яка складається з 192 членів Організації Об'єднаних Націй, є форумом для багатостороннього обговорення всього спектру міжнародних проблем, про які йдеться в Статуті. Вона грає також істотну роль в процесі встановлення норм і кодифікування міжнародного права.

В економічній сфері ГА організовує дослідження і надає рекомендації з питань сприяння розвитку міжнародного права, міжнародного співробітництва, затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань.

У структурі ГА економічними питаннями займаються:

1. Комітет з економічних і фінансових питань – приймає резолюції з економічних питань, будь-який член ООН може бути представлений в комітеті;

2. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНІСТРАЛ), яка створена в 1966 р. з метою гармонізації і уніфікації правових міжнародних норм у міжнародній торгівлі;

3. Комісія з міжнародного права (ILC), створена в 1947 р.з метою розвитку і кодифікації міжнародного права, публічного і приватного права;

4. Комітет з інвестицій (IC), створений в 1947р., з метою розміщення інвестицій з коштів пенсійного фонду і спеціальних фондів, які перебувають під контролем ООН.

Економічна і соціальна Рада (ЕКОСОР)

ЕКОСОР – головний орган з координації економічної, соціальної та інших видів діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов’язаних з ООН. Про важливість цього органу говорить те, що приблизно 70% бюджету ООН та персоналу використовується на його обслуговування ЕКОСОР. 54 держави-члени Ради обираються Генеральною Асамблеєю строком на три роки. Місця в Раді розподіляються на основі принципу географічного представництва, при цьому 14 місць відводяться державам Африки, 11 – державам Азії, 6 – державам Східної Європи, 10 – державам Латинської Америки і Карибського басейну і 13 – державам Західної Європи і іншим державам. ЕКОСОР не є постійним органом. Щорічно проводяться дві сесії тривалістю в 1 місяць в Нью-Йорку і в Женеві.

ЕКОСОР відповідає за економічні, соціальні, культурні, гуманітарні аспекти політики ООН, координує економічну і соціальну діяльність ООН і її спеціалізованих організацій. Резолюції ЕКОСОР, так як і ГА, з економічних і валютно-фінансових питань для держав носять рекомендаційний характер.

ЕКОСОР здійснює такі функції і повноваження:

· Проводить дослідження з міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах;

· Обговорює міжнародні, економічні і соціальні проблеми розробляє рекомендації для країн-членів і системи ООН;

· Скликає міжнародні конференції і розробляє проекти конвенцій з економічних і соціальних питань;

· Веде переговори зі спеціалізованими установами;

· Консультує НДО з економічних і соціальних питань;

· Здійснює контроль і оцінку заходів системи ООН в економічній і соціальній сферах.

Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і комітетах. Організаційна структура ЕКОСОР складається з 5 регіональних комісій, 9 функціональних комісій, 3 постійно діючих комітетів, 8 органів експертів. Регіональні економічні комісії ЕКОСОР – це органи, які мають на меті сприяти економічному і соціальному співробітництву країн певного регіону.

Програми і робочі органи ООН – об’єднують структурні одиниці, які є складовою органів ГА ООН і не мають статусу автономних організацій.

Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) є глобальною мережею ООН в сфері розвитку. Вона виступає на підтримку перетворень і надає доступ до джерел знань, практичного досвіду і ресурсів в цілях сприяння поліпшенню життя населення. ПРООН працює в 166 країнах, взаємодіючи з ними у виробленні їх власних рішень з проблем глобального і національного розвитку. У розвитку власного потенціалу вони спираються на досвід ПРООН і широкого кола її партнерів.

Початок функціонування ПРООН – 1966 р. в результаті об’єднання “Розширеної програми технічної допомоги ООН” і спеціального фонду. Кількість членів – 48. Керівні органи – виконавча рада, що складається з представників 36 країн, що обирається на три роки. Керує адміністратор, що призначається Генеральним секретарем ООН і затверджується ГА.

· Проекти ПРООН:

· огляди і дослідження можливостей зростання виробництва;

· розвиток системи освіти і підготовка спеціалістів;

· розвиток національної системи планування соціально-економічного розвитку.

Спеціалізовані установи ООН – ці установи підпорядковуються безпосередньо ЕКОСОР, щорічно подають звіти і доповіді та взаємодіють одна з одною через ЕКОСОР. До спеціалізованих установ ООН відносять:

1. Міжнародна організація праці (МОП) – створена в 1919 році як автономна організація. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою, пов’язаною з ООН. Метою діяльності МОП є: забезпечення повної зайнятості і зростання рівня життя; охорона основних прав людини; охорона життя і здоров’я; забезпечення миру через соціальну справедливість; заохочення співробітництва між підприємствами і трудящими. Членами МОП є 171 держава світу, Україна в тому числі з 1954 року.

Головний орган МОП – Міжнародна конференція праці, яка проводиться щорічно. Виконавчий органом МОП є Адміністративна Рада, яка складається з 56 членів: 28 членів є представниками урядів; 14 – підприємців; 14 – робітників. Міжнародна конференція праці приймає конвенції, рекомендації, стандарти з питань свободи асоціацій, заробітної плати; тривалості робочого дня; умов праці; соціального страхування; охорона праці.

2. Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) – заснована у 1967 році рішенням ГА як центральний координуючий орган у сфері допомоги промисловому розвитку країн, що розвиваються. Штаб-квартира ЮНІДО знаходиться у Відні, членами організації є 168 держав, Україна є членом з 1985 року.

Цілі діяльності – сприяння промисловому розвитку і співробітництву; сприяння індустріалізації країн, що розвиваються; надання технічної допомоги; допомога менш розвинутим країнам в реструктуризації і приватизації промисловості.

Головний орган ЮНІДО – Генеральна конференція, яка скликається один раз на два роки і визначає принципи, цілі діяльності, затверджує бюджет. Виконавчим органом є Рада з промислового розвитку, яка включає 53 члени.

3. Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), яка була створена 16 жовтня 1945 року, який зараз відмічається як Всесвітній день продовольства. Штаб-квартира організації знаходиться в Римі, членами є 174 держави.

Метою діяльності ФАО є поліпшення харчування і якості життя, вдосконалення виробництва сільськогосподарської продукції, поліпшення умов життя сільськогосподарського населення, боротьба з голодом.

Вищий орган організації є Конференція ФАО, яка скликається один раз на два роки і яка затверджує бюджет та визначає програму діяльності.

4. Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР) – заснований у 1977 році, членами якого є 160 країн.

Метою діяльності МФСР є збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення доходів сільського населення, мобілізація фінансових коштів для підвищення виробництва сільськогосподарської продукції в найменш розвинутих країнах. Фонд надає кредити: безвідсоткові – до 50 років, 1% – комісійні щорічно; проміжні – до 20 років, 4%; звичайні – 15–18 років, 8%.

5. Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО /UNESCO), яка була заснована в 1946 році 20 державами. На теперішній час членами ЮНЕСКО є 183 країни світу, Україна в тому числі, штаб-квартира розміщена в Парижі.

Цілями ЮНЕСКО є заохочення міжнародного співробітництва в сфері освіти, науки і культури; забезпечення прав людини і основних свобод незалежно від раси, статі, мови або релігії згідно зі Статутом ООН. Керівним органом організації є Генеральна конференція, виконавчими органами – Виконавча Рада і Секретаріат.

6. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) – заснована в 1970 році шляхом об’єднання Паризької конвенції з охорони промислової власності (1883 р.) і Бернської конвенція з охорони художніх і літературних творів (1886 р.). Членами організації є 156 країн, Україна в тому числі.

Метою діяльності ВОІВ є охорона інтелектуальної власності в усьому світі через співробітництво з державами-членами і МО у сфері інтелектуальної власності, яка включає дві основні сфери: промислову власність (захист прав на винаходи, товарні знаки, промислові зразки і моделі) та авторські права (на літературні, музичні, художні, кінематографічні, аудіовізуальні твори).

Джерела фінансування організації є збори приватних користувачів міжнародних реєстраційних послуг, внески урядів країн-членів. В 1994 році було створено Арбітражний центр ВОІВ для розв’язання суперечок.

7. Міжнародна морська організація (ММО) – заснована у 1958 році і налічує 155 держави-члени, Україну в тому числі. Штаб квартира ММО знаходиться в Лондоні.

Головними завданнями організації є заохочення співробітництва з питань морського судноплавства; сприяння виробленню стандартів з безпеки на морі, морської навігації, правових питань; запобігання і боротьба із забрудненням довкілля.

8. Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) – була створена в1947 році і на сьогоднішній день налічує 185 країн-членів, Україну в тому числі, штаб-квартира розміщена в Монреалі (Канада).

Завданнями ІКАО є розробка принципів і техніки міжнародного повітряного сполучення; забезпечення безпечного і планомірного розвитку цивільної авіації; заохочення створення, будівництва і експлуатація цивільних літаків; сприяння безпеці польотів; підготовка проектів міжнародних повітряних конвенцій.

9. Всесвітній поштовий союз (ВПС) – заснований був в 1875 році і тепер налічує 189 держав-членів, Україну в тому числі.

З метою взаємного обміну кореспонденцією держави-члени утворюють єдину поштову територію і гарантують свободу руху кореспонденції на всій території ВПС. Цілями організації є забезпечення ефективної роботи поштових служб, надання технічної допомоги для вдосконалення поштового обслуговування, що здійснюється на прохання держави-члена.

10. Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ) був заснований у 1865 році у Женеві, як Міжнародний телеграфний союз. З 1934 року змінив назву на теперішню, членами організації є 184 країни, Україна в тому числі.

Основне завданнями діяльності МСЕ є забезпечення міжнародного співробітництва в сфері електрозв'язку, технічна допомога країнам, що розвиваються у сприянні розвитку технічних засобів та їх оптимальній експлуатації, заохочення співробітництва з іншими міжнародними організаціями.

У 1994 році був створений Міжнародний союз з телекомунікацій, метою діяльності якого є підтримка і розширення міжнародного співробітництва в сфері використання телекомунікацій всіх видів, сприяння країнам, що розвиваються в галузі телекомунікацій, сприяння розвитку технічних засобів та їх оптимальній експлуатації.

11. Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) була створена у 1950 році, штаб квартира знаходиться в Женеві і налічує 179 країн-членів, Україну в тому числі. Цілями діяльності організації є сприяння глобальному співробітництву для здійснення метеорологічних, гідрологічних і географічних спостережень; створення і експлуатація метеорологічних центрів і служб; широке впровадження і стандартизація метеорологічних спостережень; розширення використання метеорології в авіації, судноплавстві, сільському господарств; підготовка кадрів.

12. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) була створена 7 квітня 1948 року, який сьогодні відмічається як всесвітній день охорони здоров’я. Організація налічує 190 країн-членів, Україну в тому числі.

Головними функціями ВООЗ є координація міжнародної системи охорони здоров’я; консультування і допомога; співробітництво з ООН, її спеціалізованими установами, державними органами, профспілками; розробка і впровадження міжнародних стандартів з діагностики, якості продуктів харчування, біологічних і фармацевтичних препаратів; підтримка створення національних систем охорони здоров’я; участь у ліквідації епідемічних та інших захворювань; заохочення співробітництва між науковими інститутами.

Відмінні особливості американської та європейської систем стандартизації.

Відмінною особливістю американської системи стандартизації є широта охоплення з урахуванням галузевої специфіки.

Американська система розподілена по промисловим галузям і підтримується численними організаціями зі стандартизації, як приватними, так і державними. Американські стандарти розроблялися по окремих галузях у відповідь на конкретні запити промислових підприємств та органів державної влади.

Протягом більше ста років американська стандартизація розвивалася з ініціативи приватного сектора без втручання з боку держави. Головним завданням при впровадженні стандартів була і залишається розробка технічних вимог на продукцію, технологічні процеси і системи. Ще на початку століття були розроблені такі стандарти:

· Звід правил безпеки (Національна асоціація по захисту від пожеж);

· Національний звід правил в галузі електротехніки (Національна асоціація виробників електротехнічних виробів);

· Стандарти на обладнання для нафтової промисловості (Американський інститут нафти);

· Стандарти для визначення характеристик пального для автомобілів (Асоціація автомобілебудування).

Дані стандарти були розроблені спільно представниками промисловості, уряду та споживачами. У 1918 році приватними організаціями зі стандартизації була створена федерація партнерів - Американський національний інститут стандартів (ANSI), головним завданням якого стала координація діяльності в галузі стандартизації.

ANSI - недержавна організація, до складу якої входять близько 700 фірм, 30 урядових органів, 20 інститутів і 260 професійних, технічних, комерційних і промислових організацій. Діяльність ANSI фінансується за рахунок членських внесків і доходів від продажу документації.

До складу функцій ANSI входять:

· акредитація американських організацій по стандартизації;

· твердження представлених стандартів як національних.

Розробкою стандартів в США займаються близько 600 організацій. Система стандартизації носить добровільний характер, і відповідність стандартам не є обов'язковим.

Особливу роль відіграють професійні асоціації (їх близько 300). Серед них такі великі, як Асоціація авіаційно-космічної промисловості, Об'єднання електронних галузей промисловості, до складу яких входять організації виробників, постачальників, замовників, представників сфери послуг і підприємств, що працюють в цих галузях промисловості. Всі вони мають спільні комерційні інтереси і разом розробляють стандарти на свою продукцію.

Федеральний уряд США не фінансує і не керує діяльністю організацій по стандартизації, але за підтримки приватного сектора бере участь у добровільній стандартизації в якості покупця і активного учасника розробки технічних стандартів. Також федеральний уряд стежить за тим, щоб процес стандартизації відбивав національні інтереси.

Незважаючи на деяку складність американської системи стандартизації, вона продовжує доводити свою ефективність, допомагаючи виробникам проектувати, виготовляти та реалізовувати продукцію, своєчасно задовольняти запити промисловості, уряду і споживачів.

Найбільш високі рівні стандартизації - міжнародний і європейський. Вони спрямовані на вирішення глобальних завдань: усунення технічних бар'єрів у торгівлі, полегшення взаємного обміну передовими технологіями, міждержавне економічне співробітництво. У цей же час завдання європейської стандартизації сфокусовані на досягнення конкретних цілей, зв'язаних з об'єднанням Європи. Відмінні риси міжнародної і європейської стандартизації подані в Таблиці 1

Таблиця 1 Відмінні риси міжнародної і європейської стандартизації

5. Види стандартів

Станда́рт — нормативний документ, заснований на консенсусі, прийнятий визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.

Об'єктами державної стандартизації є:

1) Об'єкти організаційно-методичні та загальнотехнічні, в тому числі:

· організація проведення робіт з стандартизації;

· термінологічні системи різних галузей знань та діяльності;

· класифікація і кодування техніко-економічної та соціальної інформації;

· системи та методи забезпечення якості та контролю якості (вимірювань, аналізу), методи випробувань;

· метрологічне забезпечення (метрологічні норми, правила, вимоги, організація робіт);

· вимоги техніки безпеки, гігієни праці, ергономіки, технічної естетики;

· системи технічної та іншої документації загального використання, єдина технічна мова;

· системи величин та одиниць;

· типорозмірів ряди і типові конструкції виробів загально машинобудівного застосування (підшипники, елементи кріплення, інструменти, деталі тощо);

· інформаційні технології, включаючи програмні та технічні засоби інформаційних систем загального призначення;

· достовірні довідкові дані про властивості речовин та матеріалів;

2) продукція міжгалузевого призначення та широкого вжитку;

3) складові елементи народногосподарських об'єктів державного значення, в т.ч. банківсько-фінансова система, транспорт, зв'язок, енергосистема, охорона навколишнього природного середовища, вимоги до вживаних природних ресурсів, оборона тощо;

4) об'єкти державних соціально-економічних та державних науково-технічних програм

Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної чи промислової власності.

Перед початком розроблення стандартів, організації з стандартизації повинні встановити певні критерії і здійснити підготовчі заходи, а саме:

· Критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення національних стандартів;

· Критерії визначення розробників національних стандартів;

· Визначити пріоритети щодо застосування міжнародних (регіональних) стандартів;

· Розробити механізм апеляції;

· Визначити шляхи інформування зацікавлених сторін про стан робіт у сфері національної стандартизації;

· Забезпечити можливість ознайомлення з проектами національних стандартів усіх зацікавлених сторін.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, міністерствами (відомствами), головними (базовими) організаціями зі стандартизації, а в разі їх відсутності - іншими суб'єктами стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Стандарти в Україні розробляють відповідно до вимог чинного законодавства. Порядок проведення робіт, пов'язаних із розробкою державних стандартів, встановлено в ДСТУ 1.2-93 "Державна система стандартизації. Порядок розроблення державних стандартів". Згідно з вимогами цього нормативного документу пропонуються наступні етапи проведення робіт:

· Оорганізація розроблення стандарту;

· Розроблення проекту стандарту першої редакції;

· Розроблення проекту стандарту остаточної редакції;

· Затвердження та державна реєстрація стандарту (згідно Закону – не «затвердження стандарту», а «прийняття стандарту»);

· Видання стандарту.

Розглянемо ці етапи детальніше.

Технічні комітети, міністерства або за їхнім дорученням головні (базові) організації розглядають (тільки обгрунтовані) замовлення, що поступили в Держстандарт на розроблення стандартів і відповідно до цього подають свої пропозиції до Держстандарту або Мінбудархітектури України.

Держстандарт як центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизації та інших суб'єктів стандартизації щороку формує програму робіт з стандартизації, яка містить перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення. Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному Держстандарту та розміщується в інформаційних мережах.

При цьому також розглядають пропозицій, стосовно укладення договорів на розроблення стандартів з організаціями з стандартизації.

Технічні комітети, міністерства (відомства) або за їх дорученням головні (базові) організації з стандартизації забезпечують виконання та несуть відповідальність за розроблення стандартів, що внесені у план державної стандартизації.

На першому етапі роботи складається технічне завдання, до якого входять наступні розділи:

· Підстава для розроблення стандарту;

· Термін розроблення;

· Мета і завдання розроблення стандарту;

· Характеристика об'єкта стандартизації;

· Розділи й основні вимоги, встановлені стандартом;

· Взаємозв'язок з іншими нормативними документами з стандартизації;

· Джерела інформації;

· Етапи робіт і терміни їх виконання;

· Додаткові вказівки щодо розроблення стандартів.

До технічного завдання додають перелік організацій, в які повинен бути розісланий проект стандарту на відгук, а також перелік організацій, з якими погоджують проект стандарту. До переліку організацій, з якими необхідно погодити проект стандарту, як правило, вносять: замовника або основного споживача стандарту; технічний комітет, напрям діяльності якого стосується теми стандарту; науково-дослідну організацію Держстандарту, органи державного нагляду.

Технічне завдання на розробку стандарту затверджує голова технічного комітету або керівник організації-розробника після погодження з Держстандартом.

Відповідно до договору та технічного завдання на розробку стандарту, технічний комітет або організація-розробник підготовляє проект стандарту. Одночасно з проектом договору складають пояснювальну записку до нього.

Технічний комітет або організація-розробник розсилають проект стандарту та пояснювальну записку на відгук організаціям згідно з попередньо підготовленим переліком.

Організації, що отримали проект стандарту, складають відгук на нього і надсилають його за адресою технічного комітету або організації-розробника протягом місяця від дня отримання.

У технічному комітеті або організації-розробнику ці відгуки опрацьовують і складають загальний зведений документ відгуків. На підставі цього документу (зауважень та пропозицій) допрацьовують проект стандарту і уточнюють пояснювальну записку до нього - розроблення проекту остаточної редакції стандарту.

Проект стандарту разом із відгуками й зауваженнями скеровують погоджувальним організаціям згідно з встановленим переліком. Погоджувальні організації подають свої висновки в термін, що не перевищує одного місяця. Технічний комітет або організація-розробник доопрацьовує проект стандарту з урахуванням результатів узгодження, уточнює пояснювальну записку. У цьому вигляді проект стандарту підлягає розгляду в технічному комітеті або на науково-технічній раді організації-розробника, яка й приймає рішення відносно подання його на затвердження (прийняття).

Технічний комітет, відповідне міністерство або організація-розробник подає на затвердження до Держстандарту або Мінбудархітектури України остаточну редакцію проекту стандарту.

Держстандарт або Мінбудархітектури України організовує державну експертизу проекту стандарту. До проведення експертизи залучають науково-дослідні організації Держстандарту, технічні комітети, відомих учених і фахівців.

Після розгляду Держстандартом проекту експертного висновку приймається рішення щодо затвердження (прийняття) або повернення проекту стандарту на доопрацювання. Під час затвердження стандарту визначають дату надання йому чинності з урахуванням часу на виконання підготовки щодо його впровадження.

Державна реєстрація нового стандарту виконується службами Держстандарту в установленому порядку. Затверджені (прийняті) стандарти тиражуються й розповсюджуються Держстандартом.

Наступним кроком в життєвому циклі стандартів є їх перевірка. Перевірку чинних національних стандартів здійснюють на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стандартів. Виконують перевірку відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на п'ять років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації подають в Держстандарт пропозиції про перегляд, зміни чи скасування стандартів.

Перегляд, в результаті якого розробляється новий національний стандарт або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється у порядку, встановленому для розроблення стандартів. Перегляд стандартів полягає в розробленні нових стандартів. При цьому переглянутий стандарт скасовують, а в новому зазначають, замість якого стандарту його розроблено, та в його позначенні змінюють дві останні цифри року його затвердження.

Зміну стандарту розробляють в разі заміни, вилучення або внесення нових вимог до стандарту. Розроблення, узгодження, подання на затвердження, затвердження і державну реєстрацію зміни стандарту здійснюють у порядку, який встановлений для стандартів. Дозволяється узгоджувати зміну тільки з тими узгоджувальними організаціями, яких ця зміна стосується. Кожна зміна одержує порядковий номер і повинна бути надрукована в інформаційному покажчику державних стандартів не пізніше, ніж за шість місяців до терміну надання їй чинності.

Скасування стандарту здійснюється у разі припинення випуску продукції (надання послуги), або розроблення замість нього іншого нормативного документу. Припинення дії національного стандарту здійснює Держстандарт. Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм чинності.

При розробленні всіх інших стандартів дотримуються подібних етапів виконання робіт, але у відповідних масштабах. Так стандарти підприємства розробляють та затверджують (приймають) самі підприємства. Порядок розроблення, погодження, затвердження (прийняття), реєстрації, видання, застосування, перегляду, внесення змін, скасування стандартів підпри­ємства встановлює само підприємство з урахуванням вимог ДСТУ 1.4. Стандарт підприємства затверджує (приймає) службова особа, якій надано це право, підписом або наказом з датою надання йому чинності.

Стандарт підприємства не підлягає реєстрації в органах Держстандарту, однак підприємство обов'язково повинно вести власний каталог і реєстр нормативних документів і стандартів.

Порядок розроблення, погодження, прийняття, перегляду та припинення дії галузевих стандартів встановлює орган (міністерство, відомство), до сфери управління якого входять підприємства, установи і організації, на які поширюється дія стандарту, а порядок розроблення, погодження, прийняття і застосування стандартів науково-технічних та інженерних товариств встановлюють їхні статутні органи.

Відповідальність за відповідність нормативних документів вимогам актів чинного законодавства, а також їхній науково-технічний рівень несуть розробники, організації та установи, які провели їх експертизу, і органи, підприємства, установи, організації та громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності, що затвердили ці документи.

Видання або перевидання галузевих стандартів та змін до них, стандартів науково-технічних та інженерних товариств України і забезпечення ними користувачів здійснюють міністерства, відомства, товариства або організації, що їх затвердили.

Правила побудови стандартів і загальні вимоги до їх змісту

Date: 2016-05-23; view: 655; Нарушение авторских прав