Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Історія пластикових карток , їх сутність та роль в платіжному обороті держави





 

Батьківщиною пластикових карток вважають Сполучені Штати Америки. Перші картки, щоправда, тоді ще не пластикові, а паперові, запровадили у 1914 році деякі американські крамниці. Вони видавали їх своїм постійним відвідувачам, які були гідні такої довіри. То були, власне, кредитні картки з рельєфно витиснутими на них ім’ям та адресою клієнта. Продавці за допомогою копіювального паперу могли швидко занести дані про клієнта у касові книги. Усвідомивши, що загальна мережа карткового обслуговування збільшить клієнтуру кожного з торговельних підприємств, власники майже тисячі крамниць та інших торговельних закладів у 1936 році погодились у такий спосіб кредитувати спільних клієнтів.

У 1949 році три підприємці – Макнамара, Снайдер та Блумінгдейл – організували в Нью-Йорку компанію з випуску кредитних карток для відвідувачів нью-йоркських ресторанів. Через деякий час “Diners Club” діяла в Нью-Йорку, Лос-Анжелесі та Бостоні. Картки виявилися настільки успішним винаходом, що невдовзі емісією кредитних карток зайнялися навіть американські банки. Першу банківську кредитну картку випустив 1951 року Franklin National Bank, його приклад наслідували інші. Цими картками можна було розраховуватися не тільки в ресторанах, але й у готелях тощо. А вже в 1958 році першу картку випустила “American Express”[10,c.141].

Засади карткового обслуговування полягають у тому, що банк-емітент, видаючи картку, бере на себе обов’язок гарантувати здійснення платежів за цією карткою. Характер таких гарантій залежить від платіжних повноважень, що надаються клієнту, та класу картки. Розрахунки по картці обмежуються одним чи кількома встановленими лімітами. Призначення та умови останніх можуть досить сильно відрізнятися.

Найбільш розповсюдженими є дві схеми карткового обслуговування: дебетна та кредитна. Для отримання дебетової картки клієнт зазвичай вносить на рахунок у банку певну суму. Розміром внеску визначається так званий ліміт картки (як правило, ліміт є трохи меншим за внесок, тобто на рахунку клієнта зберігається не використовуваний залишок). Ліміт картки контролюється завдяки обов’язковій процедурі авторизації й зменшується у міру здійснення клієнтом розрахунків. Для поновлення (чи підвищення) ліміту клієнту необхідно періодично робити внески коштів на свій рахунок. Відзначимо, що ліміт картки є суто обліковим показником, отже дебатування та кредитування рахунку власника картки не обов’язково співпадає у часі зі зміною ліміту [12, c.85].

За кредитною системою клієнт замість того, щоб робити внесок на банківський рахунок, бере у банку кредит. У цьому разі банк-емітент встановлює ліміт кредиту, у межах якого клієнт може витрачати кошти. Кредит може бути як одноразовим, також й поновлюваним (револьверним). В останньому випадку поновлення кредиту відбувається після погашення суми заборгованості повністю або частково, що визначається умовами угоди між банком та користувачем картки. За використання кредитної картки авторизація здійснюється лише тоді, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Укладаючи угоду про обслуговування за кредитною схемою, банк-емітент може зажадати від клієнта гарантій повернення кредиту. Спосіб гарантій визначається індивідуально й залежить від статусу клієнта, його кредитної історії та деяких інших факторів. Досить часто гарантії набувають форми страхового депозиту у розмірі, що, як правило, перевищує розмір кредиту. Деякі банки вдаються до майнової застави.

Яким же є сучасний “електронний гаманець”? У найпростішому вигляді це – пластикова картка, яка виготовлена за вимогами ISO (Міжнародної організації по стандартизації) та має на зворотньому боці магнітну смужку з занесеною на неї інформацією обсягом близько 100 байтів. Картки такого типу широко використовуються як кредитні у електронних платіжних системах VISA, MasterCard, EuroCard тощо, а також як дебетові банківські картки для обслуговування у банкоматах.

Більш досконалим та технічно складним варіантом платіжної картки є так звана карта пам’яті, у якій інформація замість магнітної смужки розміщується у вбудованій мікросхемі. Мікросхема також містить пристрій для запису та зчитування інформації. Об’єм пам’яті варіює у досить широкому діапазоні, що позначається на вартості картки [15,c.50].

Але найдосконалішим і найпотужнішим типом слід визнати старт-картку. ЇЇ винайшов у кінці сімдесятих француз Ролан Морено. Старт-картка – це справжній міні-комп’ютер: вона має центральний процесор для обробки даних та команд, оперативну (для проведення обчислень) та постійну (для зберігання незмінної інформації) пам’ять, систему введення-виведення даних, Керуючу (операційну) систему, а також систему безпеки та захисту даних.

У порівнянні зі звичайним шкіряним гаманцем його молодший електронний брат має кілька безсумнівних переваг: по-перше, ніхто, крім його власника, не знає скільки на картці грошей; по-друге, у випадку викрадення картки злодієві буде досить важко скористатися нею. Це особливо важливо на випадок зазублення картки. Крім того, платіжна картка позбавляє власника проблем, пов’язаних з порваними чи підробними купюрами.

З іншого боку, використання “електронних гаманців” замість звичайних потребує наявності технічного та програмного забезпечення експлуатації магнітних та старт-карток. Банки, що надають своїм клієнтам послуги у сфері електронних платежів через пластикові картки, змушені нести додаткові витрати та вирішувати організаційні проблеми. І все ж таки, на сьогодні в Україні велика частина населення користується картками.

Таким є загальний підхід до питання виникнення та розвитку електронних платіжних систем. Тепер давайте подивимося на проблему і потенціал розвитку платіжних карток в Україні, так би мовити, зсередини, звертаючи увагу на об’єктивні та суб’єктивні фактори, якими обумовлюється подальше розповсюдження новітніх банківських технологій у державі.

З отриманням у 1991 році незалежності Україна постала перед нагальною необхідністю рішучої реорганізації державної фінансової системи. У часи, коли світові держави продовжували вдосконалювати різноманітні форми систем електронних платежів, Україні у “спадок” дісталася складна, застаріла й тому неефективна ієрархія паперового обігу платіжних документів.

Отож, справа була не тільки у створенні дійсно національної фінансово-банківської системи, але й у тому, щоб зробити цю систему максимально наближеною до сучасного міжнародного рівня розрахунків. Як свідчить аналіз грошового ринку та системи розрахунків України, створення в республіці дворівневої банківської системи значною мірою загострило питання вдосконалення системи платежів у національному народному господарстві.

Використання накопиченого за радянський період досвіду виявилося малоефективним, оскільки нові умови економічного розвитку України, новий характер відносин банків з підприємствами та галузями народного господарства поставили перед банківською системою нові завдання, серед яких не останнє місце посіла проблема розбудови системи електронних розрахунків. Власне кажучи, електронні гроші та системи їх обігу й розрахунків були створені в Україні “з нуля” [19, c.163].

Система електронних міжбанківських розрахунків, яку Національний банк України розробив та запровадив протягом 1992-1993 рр., виявилася досить ефективною. Вона відзначалася невисокою вартістю розробки, вельми помірними експлуатаційними витратами, надійністю та уніфікацією програмних й апаратних засобів, стислими термінами запровадження тощо. На цьому етапі кілька потужних нових амбітних банків України, серед яких – “Інко”, “Відродження”, Пер комбанк, Градобанк, Екобанк, почали надавати послуги з обслуговування користувачів пластикових карток міжнародних платіжних систем.

Так, сукупні видатки Національного банку України на розробку, впровадження, модернізацію та експлуатацію системи електронних платежів (СЕП) у 1995-1998рр. становили близько 65,2 мільйонів гривень або майже 35 мільйонів доларів США. Крім того, лише у 1998 році завдяки цій системі було оброблено 82,5 млн. платежів на загальну суму понад 387 мільярдів гривень). При створенні самої системи використовувалися принципово нові програмні, методичні та організаційні рішення. Перехід до електронних платежів дав змогу повністю відмовитися від паперових носіїв інформації у міжбанківських розрахунках завдяки широкій комп’ютеризації та ієрархічно-мережній побудові системи [10,c.153].

Згодом банки “Інко” та “Відродження” стали першими українськими членами міжнародної платіжної системи VISA International, а банки Україна та ПУМБ - EuroPay International. Тому згідно з листом НБУ від 20 вересня 1995 р. з 1 жовтня 1995 р. всі інші банки були зобов’язані надалі організовувати операції з платіжними картками через один з указаних банків-резидентів.

Більш широко міжнародні платіжні системи почали працювати в Україні в 1997 р., коли група українських банків (ПІБ, “Аваль”, Укрінбанк, Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Приватбанк) при організаційній допомозі НБУ стали повноправними членами цих систем.

У 1996-1997 роках Національний банк використав 2,9 мільйони доларів США з Інституційної позики Світового банку на вдосконалення платіжної системи України шляхом переводу СЕП на нову технічну платформу. Результатом цих активних заходів стало те, що доходи від експлуатації системи електронних платежів у 1995-1998 роках склали 116,7 мільйонів гривень або близько 66 мільйонів дол. США. Створена в Україні система електронних розрахунків не має аналогів у країнах колишнього СРСР і за своїми характеристиками наближається до рівня відповідних систем, які експлуатуються у розвинених європейських та світових державах.

Упровадження системи електронних платежів дозволило прискорити здійснення поточних розрахунків та обігу коштів, приблизно на 20% скоротити документообіг, суттєво зменшити імовірність фальсифікації міжбанківських розрахункових документів та знизити приховану емісію, пов’язану з оборотом коштів, отриманих на підробних документах. Крім цього, перехід на сучасні форми розрахунків зробив можливим посилення контролю за станом грошової маси в державі, підвищив швидкість виконання розрахунків та надав Національному банку України та іншим банкам можливість більш чіткого контролю за дисципліною здійснення платежів.

Платіжні системи являють собою невід’ємну частину пакетів послуг, що їх українські банки пропонують своїм клієнтам. Через потребу врахування індивідуальних вимог кожного клієнта банки в умовах сучасної конкуренції вдаються до розробки спеціальних ділових та ринкових стратегій використання платіжних послуг з тим, аби запропонувати клієнтам їх найширший вибір [20,c.185].

Беручи за основу досвід розвинутих країн світу у цій сфері Україна прийшла до використання поряд з традиційними безготівковими платіжними інструментами (чеками, платіжними дорученнями тощо) систем масових, тобто споживчих, платежів. Останнім словом тут є система масових та корпоративних платежів за товари та послуги з допомогою пластикових карток. У таких системах використовуються кредитні картки, дебетові картки, “електронні гаманці”, а також картки для отримання грошей з банківських автоматів.

Згідно нормативно-правових актів Національного банку та чинного законодавства України, на території республіки дозволяється використання платіжних карток, емітованих банками, що є членами як внутрішніх, так і міжнародних платіжних систем. Відтак, банки мають право не тільки створювати внутрішні одноемітентні (чи багатоемітентні) платіжні системи та емітувати платіжні картки на терені України, але й поширювати сферу діяльності таких систем на територію інших країн. Українські банківські установи можуть укладати з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем VISA International та EuroPay International та небанківськими платіжними системами American Express, Diners Club, JCB угоди про членство у цих системах. Умови такого партнерства повинні відповідати критеріям чинного законодавства України.

Згідно вимог нормативно-правових актів НБУ, внутрішні платіжні системи можуть створюватися в Україні банками-резидентами спільно з іншими фінансово-кредитними та не фінансовими установами (підприємствами) через запровадження власних проектів чи проектів інших розробників платіжних систем.

Згадані проекти внутрішніх платіжних систем мають відповідати вимогам та рекомендаціям міжнародних стандартів ISO, Європейського комітету з банківських стандартів (ЕСВS), а також задовольняти рішення міжнародних платіжних систем (VISA, EuroPay тощо).

Крім платіжних карток, які емітуються фінансовими установами, в Україні дедалі більше поширюються інші форми пластикових карток. До них належать дисконтні, клубні картки, зарплатні та вкладні картки, картки АЗС та картки підприємців.

 

Date: 2016-05-23; view: 606; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.008 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию