Тема природи в творчості Людмили Жоголь

Одним із сучасних напрямів у гобелені є пластичний живопис, який розкриває квіткову тему (тисячі квітів) і називається «milflor». Це типово для французької школи гобелена.

Представником саме цього напряму в сучасному українському гобелені є відома майстриня художнього ткацтва Людмила Євгенівна Жоголь.

Національна школа українського гобелена є яскравим прикладом діалектичної взаємодії, з одного боку, колективного досвіду художньої традиції, а з іншого – новаторського експерименту творчої індивідуальності, про що свідчать твори Людмили Жоголь.

Її гобелени – це казковий, чарівний світ уяви, дивовижні «живописні» та «музичні» поєднання, це фольклорні мотиви, що надають неповторного забарвлення її композиціям. Твори Л.Жоголь свідчать про обдарованість, інтелект, ерудицію та інтуїцію, вирізняються вдало знайденою мірою співвідношення національного та інтернаціонального у сюжетних та квіткових гобеленах. Сучасні за своєю специфікою, вони зберігають свою належність як до декоративного, так і до монументального мистецтва. У більшості своїй вони стають окрасою громадських інтер’єрів, в чому й полягає їх естетична і виховна функція.

Людмила Жоголь належить до тих митців, які не задовольняються однією вузькою галуззю творчості. До її улюблених спрямувань слід віднести і гобелен, і розпис по тканині, і мистецтвознавство. Захоплюється вона й віршуванням. Уже чимало років йде по рідній землі власною дорогою, крізь життя несе чистий промінь любові до прекрасного.

Людмила Жоголь – наша сучасниця і водночас живий класик мистецтва гобелена ХХ століття. Народний художник України, кандидат мистецтвознавства, академік Академії архітектури України, член Спілки художників з 1960 р. Її творчий доробок – це 35 персональних виставок в Україні та поза її межами, понад 500 робіт, виконаних у різних техніках ткацтва, розпису по тканині, автор 12 друкованих праць з питань декоративного мистецтва та понад 180 публікацій в журналах. Має дипломи, грамоти, державні нагороди. Недарма Амон Берзель – в минулому директор музею сучасного мистецтва у Прадо, говорив: «Соцреалізм, як і всі інші художні течії ХХ століття, створив разом із безліччю абияких художників, цілком унікальних, талановитих і неповторних майстрів своєї епохи», до яких, безперечно, належить Л. Є. Жоголь». Вихованка Львівського інституту декоративного мистецтва (з 1954 р.), вона вчилася у провідних фахівців разом з І. та М. Литовченками, лауреатами Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. До кола її друзів і шанувальників її таланту належить народна художниця України, академік Академії мистецтв СРСР Т. Н. Яблонська, вона товаришувала з провідними художниками В. Бородаєм, О. Скобликовим, П. Говдею, народними майстрами Н. Бабенко, Л. Товстухою та багатьма іншими «шістдесятниками», творчість яких стала яскравим явищем в історії мистецтва України.

По закінченні аспірантури в Академії архітектури України захистила дисертацію і отримала ступінь кандидата мистецтвознавства (1965 р.). Почала працювати в науково-дослідному інституті архітектурних споруд Академії будівництва і архітектури у секторі інтер’єру під керівництвом Н. Д. Манучарової.

З 1970 р. Л. Є. Жоголь очолює відділ Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування. Свої творчі зусилля вона спрямовує на те, щоб інтер’єри громадських будівель столиці та інших міст відрізнялися національним колоритом. Вирішуючи завдання організації інтер’єрів комплексно, вона прагне досягти гармонії і краси на засадах синтезу мистецтв. У відділі, який вона очолювала, працювали разом талановиті архітектори П. П. Безродний (нині професор КНУБА), І. Й. Лошаков (професор КНУБА, нині покійний), художники О. Вишневська, Г. Медяник, А. Яценюк, О. Мороз... Випало щастя працювати на той час там і мені, тодішній аспірантці.

Кажуть, їй у житті пощастило. Вона була кохана дружина, ніжна мати й бабуся. Хоча її творчий шлях не завжди був засипаний трояндами. Були й терни, і будяки. Недарма один зі своїх гобеленів вона назвала «Будяк – моя квіточка» (1993). Проте ніколи не жалілася на долю: завжди бадьора, усміхнена, навіть у дні недуги. Згадуючи минуле, вона говорить про нього без болю й жалю. Навпаки, вся світиться, як іскристе вино під сонцем. Я завжди дивувалася її наполегливості, самодисципліні, вимогливості до себе і вірності своїм ідеалам. Цілком ймовірно, що саме в цьому й полягає секрет її життєвих

Її творча обдарованість, глибокі знання поєднувалися із глибоким захопленням українським народним образотворчим мистецтвом, пропагандистом якого вона є все життя. Своє ім’я вона створила сама і вписала його в історію сучасного світового мистецтва.

Від батьків запозичила дар бачення краси навколишнього світу. Згадаймо її ранні твори кінця 60-х – початку 70-х років. Передусім це пошук вирішення колористичних завдань у гобеленах «Полтавський вінок», «Червона гвоздика», «Кульбаба», «Блакитна квітка». Певно, ми б ніколи не пізнали справжню Жоголь, що оспівала духмяність улюблених квітучих трав, гаїв, красу загадкових озер, нев’янучу красу польових квітів, краєвиди рідного Києва, якби не побачили її тих поетичних килимів, назви яких уже самі по собі розкривають зміст і образне рішення: «Лугові трави», «Стельмахові роси», «Земле моя, всеплодющая мати», «Осіння пора», «Болдинська осінь»... Ці ранні твори були наповнені трепетним світлом.

Київська сюїта в її гобеленах починається з великого, майже історичного полотна «Русь» (1979), а далі «Київ молодий» (1982) продовжується і переходить у «Київ зимовий», «Київ святковий» (1984) і на високій ноті завершується яскравим монументальним гобеленом «Українська осінь», що свого часу прикрашав банкетний зал у Києві й був своєрідною візитною карткою, за яку Л. Жоголь 1976 р. було присуджено диплом Академії мистецтв СРСР, Спілки архітекторів СРСР і Cпілки художників СССР. Ця велика творча вдача була невипадковою, бо вона народилася у місті, якому мисткиня присвятила чимало своїх натхнень.

Невдовзі одна із перших разом з І. С. Литовченко вводить монументальний гобелен в інтер’єр громадських споруд. Її ініціатива швидко переросла у естетично стійку тенденцію, що втрималася і дотепер. Створені у 80-ті – 90-ті роки гобелени прикрашають понад 20 споруд м. Києва: Секретаріат Президента, конференц-зал НАН України, центр слаломного спорту в м. Ворохті (Карпати), готелях «Русь», «Київ», «Національний», резиденцію Нацбанку, Рахункову палату, бібліотеки ім. Вернадського, ім. Молодої гвардії, клуб Ради Міністрів, амбасади Австрії, Греції, Бразилії, Франції, Росії та багато інших приміщень.

Творче життя майстрині можна умовно поділити на два періоди: до і після здобуття державної незалежності. Соціальний вибух в Україні, зміна державної влади і форми існування країни, хвиля національного духовного відродження позитивно вплинули на творчу наснагу Л.Є. Жоголь.

Усе тече, все змінюється, а її нев’янучі квіти стають провідною темою творчості 1990-х – 2000-х років. Її не зупиняли заздрощі, відверта брехня або солодкі лестощі: вона натхненно працювала, багато мандрувала різними країнами, збирала враження, удосконалювала техніку ткацтва гобелена, демонструвала свої твори у Швеції, ОАР, Болгарії, Марокко, Кубі, Швейцарії, Італії, Греції, США, Франції, Росії – державах, де ці твори були «дипкур’єрами» нашої країни – такої малої у всесвіті і такої великої у народному мистецтві. І нині вона звітує Батьківщині своїм доробком, який вже увійшов до скарбниці історії сучасного українського і всесвітнього мистецтва, про що свідчать міжнародні виставки в Парижі (2007 р.) та Москві (2006 р.).Час вимагає нового слова в мистецтві, бо саме з мистецтва починається етнонародження нації. Тому зовсім не дивно, що Л. Є. Жоголь по-новому змінює світ і характер свої творів, відходить від геополітики та ідеології і надає суто ліричного забарвлення фауні і флорі в образах своїх гобеленів.

Головним стрижнем її творчості стає романтико-оптимістична закоханість у чарівний світ природи, його вічні цінності і красу. Тисячі квітів стають лейтмотивом її гобеленів 1990 – 2008 років. Закликаючи нас жити у своєму часі, вона не озирається на Захід і на Схід, а спирається на традиції народного мистецтва, рідної і зрозумілої культури, продовжує творити мистецтво нації своєї країни.

Таким чином, гобелени Л. Є. Жоголь у стилі «мільфльор» стали на часі, за своїм характером вони мали більш моральну свободу, бо природно єдналися з нормами нової сучасної естетики і не мали натяків на соціалістичний зміст. Тож не дивно, що саме її твори опинилися над часом та історичними подіями останніх років. Чарівний квітковий світ гобелена ліричного характеру переміг. Квіти Жоголь будували свою образну мову, а разом з тим нове розуміння смаків часу.

Серед її гобеленів – рослинно-орнаментальні композиції, сюжетно-тематичні з присвятою Києву, а також суто святкові – такі, як «День Перемоги», «Пам’ять», «Вічний вогонь». Художниця неодноразово звертається до теми миру, цвітіння планети Земля. Вражають своїм художнім вирішенням і пластикою кольору гобелени «Мир всесвіту», «Квіти з космосу», «Іриси», «Яблуня в квіту…».

Мисткиня – блискучий колорист. За допомогою кольорових ниток живописно відтворює будь-які найтонші відтінки різнобарвних квітів, отож створюється ілюзія відчуття їх подиху і аромату.

Людмила. Жоголь – митець, цікавий мені не лише своєю винахідливістю, а й мудрістю. Саме це й робить її видатним українським художником ХХ і першої чверті ХХІ століття.

III Семантика кольору в гобелені «Життя»

Колір не тільки надає важливу інформацію про предмет, але й має здатність викликати думки та почуття. Психологічний аспект сприйняття кольору пов`язаний з емоційним, соціально-культурним та естетичним, отже спроба складання чітких відповідностей між кольором та емоційним станом не можна назвати плідними. Колірний зір людства пройшов тривалий шлях еволюції разом з розвитком суспільства, культури та мистецтва, він постійно розвивався та збагачувався новим досвідом. Під почуттям кольору розуміється складне сприйняття кольору сучасною людиною, збагачене рядом образів, асоціацій і уявлень, пов'язаних з кольором. З давніх часів було відомо, що червоний колір збуджує, зелений заспокоює, чорний пригноблює, а жовтий допомагає створюванню гарного настрою.

Кольорова гама моєї роботи складається на споріднених відносинах, і хоча жовтий має різні відтінки, як холодні так і теплі, домінуюча гама кольорів тепла. Основним кольором є зелений, що символізує життя, природу, а також є натуральним кольором зеленого листя, тому і назва мого гобелена життя не випадкова, а асоціативна відносно кольоровій гаммі та графічної композиції гобелену «Життя», в якій основним елементом є гілка з листочками.

Існує певна семантика кольору, яка складалась і змінювалась протягом багатьох століть:

-ЗЕЛЕНИЙ символізує життя, природу, зародження. Заспокійливо діє на нервову систему, знімає головну біль, стомлення, роздратування, знижує високий тиск, надає відчуття бадьорості. Приводе до гармонії життєву енергію. Зелений — це гармонійність та збалансованість, це сила та благополуччя природи, її мирна тиша. Зелений - колір надії, природності і свіжості.

- ЖОВТИЙ символізує сонце, тепло, затишок. Це колір небесних світил, колір Сонця, сонячного проміння, без якого неможливе існування, життя. Стимулює мозкову діяльність і моторику, стимулює уяву та практично не набридає. Колір гарного настрою, "позбавляє" від мучень кохання, ліквідує апатію та тривогу. Жовтий - колір захисту. Він привертає увагу своєю яскравістю, але в той же час може викликати і суперечливі почуття. Жовтий колір збуджує і створює гарний настрій. Традиційно, жовтий - колір щастя, мудрості і фантазії.

- ОРАНЖЕВИЙ символіка цього кольору займає проміжне положення між м'яким і світлим жовто-оранжевим кольором апельсинів і гарячим вогненно-червоним кольором полум'я. У живописі оранжевий колір переважає для зображення яскравого сонця, спілих плодів. Підвищує настрій, енергетично "підживлює" людину чи „зігріває" її, виводить зі стану депресії, незамінний у стресових ситуаціях.

- КОРИЧНЕВИЙ символізує землю, родючість, врожай, достаток.

Діяльність органу зору може збуджувати й інші органи почуттів: слух, смак, нюх, сприйняття дотиком. Колірні відчуття можуть також викликати спогади та пов`язані з ними емоції, образи, психічні стани. Все це має назву колірних асоціацій. Асоціація — це зв`язок між елементами психіки, завдяки котрим поява одного елементу у визначених умовах викликає появу іншого, з ним пов`язаного. На протязі тривалого часу історично-культурного розвитку в свідомості людства закріплювалися певні асоціативні зв'язки різноманітних кольорів або колірних сполучень з явищами та подіями життя. В мистецтві під асоціаціями розуміють творчі уявлення, коли через одні деталі, предмети, декор виникають спогади про інші, інколи вагомі явища. Наприклад, через зображення соняшника можна викликати асоціацію (тобто сприйняття) літа; осінніх листків — осені, поєднання теплих кольорів фарб — відчуття тепла, літа, сонячної осені. Колірні асоціації можна поділити на 2 великих простори: "естетична оцінка" та "емоційний стан, що викликаний кольором". Асоціації близькі до символічних і психологічних сприймань кольору, їх можна розподілити на декілька груп: фізичні, фізіологічні, емоційні, географічні тощо.

Фізичні асоціації: вагові (легкі, тяжкі, повітряні); температурні (холодні, гарячі, теплі); фактурні (м`які, жорсткі, гладенькі, колючи); акустичні (тихі, голосні, дзвінки, глухі); просторові (глибокі, виступаючі, відступаючі).

Емоційні асоціації: позитивні (веселі, приємні, свіжі, бадьорі); негативні (сумні, в`ялі, трагічні, напружені, нудні); нейтральні (спокійні, зрівноважені, безознакові)

Ось якими різноманітними являються кольори спектру моєї роботи!

IV Композиційний та технологічний опис роботи над гобеленом «Життя»

4.1Ескізний пошук (форма, композиція, колористика)

Робота над дипломом розпочалася перш за все за вибором виду декоративного текстилю, яким я обрала гобелен, а також запропонованих тем керівником диплому. Спочатку це були різні пошукові графічні ескізи на різні теми. Мені хотілося перш за все реалізувати себе в гобелені і використати більше об’ємних фактур, тому ще з початку я починала з асоціативно-абстрактної композиції. Свої ескізи я виконувала в тональній проробці, і після ствердження одного з них, який саме торкався природної тематики, я почала детальнішу розробку ескізу. Ескізний пошук розпочався з створення композиції з мотивів рослинного походження. Спочатку це були прості лінії та листочки, квітки, трава. Кольором вони переходили від світлих до темних тонів. Пізніше ескіз я удосконалився плавністю ліній, гармонійною кольоровою гамою, що відповідає темі й назві роботи. Мною були розроблені різні варіанти кольорової гами, тепла, холодна, споріднена, контрастна.

Отже, ескізний пошук мого гобелену включає такі етапи:

- лінійний ескіз для побудови композиційної структури;

- розробка тонального ескізу;

- пошук композиції в кольорі;

- ескізний пошук передачі фактури в гобелені.

Гобелен “Життя” складається із трьох частин і являє собою триптих, де центральний гобелен (домінанта роботи) прямокутної форми розміром 000 х 000 мм; бокові гобелени також прямокутної форми однакового розміру 000 х 000 мм, всі три гобелени мають бахрому довжиною 250 мм.

Композиція роботи симетрична. У центральній частині три гілки, які тягнуться догори, зростаючи великими плямами - листочками на зменшення вгору. Цей мотив є основним і домінуючим в роботі. Він повторюється в бокових частинах триптиха, але в іншому ритмі - по дві гілочки, що виділяє за розміром та пропорціями центральну частину триптиха. В цілому можна уявити всю композицію роботи як рапорт, який при бажанні можна продовжити і з триптиха він зросте в інший вид композиційної будови, тому композиція роботи начебто відкрита, хоча її зверху та знизу граничить планка та китиці.

Кольорова гама моєї роботи складається на споріднених відносинах, і хоча жовтий має різні відтінки, як холодні так і теплі, домінуюча гама кольорів тепла. Основним кольором є зелений, що символізує життя, природу, а також є натуральним кольором зеленого листя, тому і назва мого гобелена життя не випадкова, а асоціативна відносно кольоровій гаммі та графічної композиції гобелену «Життя».