Золотий вік Єврейського царства

Після блискучих перемог над сусідніми народами та завоювань їх володінь, цар Давид, значно розширив свій вплив на теренах близького сходу. Далі згідно з Біблійними переказами царя на старості років підкосила хвороба. Згідно досліджень історика С.М. Дубнова,Євреї дотримуючись законів гігієни та правил слідкування за своїм фізичним станом, які були прописані в законі Мойсея, на диво рідко хворіли і переважна більшість населення могла похвалитись високим показником середньої тривалості життя,- 85-86 років для чоловіків, і 73-75 років для жінок.(Дубнов С. М. История евреев. Санкт-Петербург. 1912 г).

Управління Соломона. Соломон вступив на престол молодим, ледь

досягнувши 25 років. Батько залишив йому велику державу, убезпечену, після багатьох воєн, від нападів сусідніх народів. Потрібно було зберегти те, що здобуто славними походами Давида, і дати народу можливість вдаватися до мирних занять: землеробства, ремесел і промисловості. Це було досягнуто за правління

Соломона. Соломон був не войовничим а мирним царем (саме ім'я його Соломон нагадувало слово "шалом": мир). Він мав усі якості, необхідні для

правителя і судді. У народі молодий цар прославився своєю мудрістю і

проникливістю. Він умів вгадувати на суді в найважчих умовах, хто

правий і хто винен.

Наступний випадок, як розповідає Біблія, забезпечив йому славу

наймудрішого судді. До царя Соломона прийшли на суд дві жінки. Одна з них розповіла: "Я живу з цією жінкою в одному будинку. Нещодавно я народила хлопчика, а через три дні і моя сусідка народила сина. Одного разу вночі помер син цієї жінки,

так як вона лежала на ньому уві сні; вона тихо встала, взяла у мене з ліжка

моєї дитини, коли я спала, а свого померлого поклала до мене. Вранці встала

я, щоб нагодувати дитину, і бачу: лежить мертвий; придивилася я у його обличчя і

помітила, що це зовсім не мій син ". Інша жінка відповідала їй:" Ні, це

неправда: мій син залишився живий, а твій - мертвий ". Сильно сперечалися перед царем

обидві жінки: кожна стверджувала, що живий хлопчик - її син, а мертвий

належить її сусідці. Важко було дізнатися правду. Тоді Соломон вдався до

наступної хитрості. Він звелів принести меч і, в присутності обох жінок,

сказав слугам: "Розріжте живого хлопчика навпіл і дайте половину одній

жінці половину другій! ". Почувши це, одна з жінок вигукнула:" Благаю

тебе, царю, не різати дитини, а вже краще віддай його живим моїй супротивниці ".

Інша ж кричала: "Нехай не дістанеться ні мені, ні тобі, ріжте!". Тоді стало

ясно, що справжня мати живої дитини є саме та жінка, яка

зглянулася над ним і не допустила різати його. Цар сказав: "Віддайте їй живу

дитини, бо вона його мати! ". Увесь народ дивувався мудрості Соломона. - Переказ

говорить, що Соломон перевершував своїми знаннями тодішніх мудреців Сходу і

навіть єгипетських жерців. Він складав притчі і "пісні," говорив про

дерева, звірів, риб, птахів і плазунів ", тобто глибоко досліджував всі

явища природи. У єврейській писемності ім'я Соломона пов'язане з повчаннями

життєвої мудрості, як ім'я Давида - з поетичними псалмами.

Біблійний літописець розповідає, що "в дні Соломона ізраїльтяни жили

, кожен під своїм виноградним деревом і батьківщині ". Соломон

не вів воєн, подібно до Давида. Навколишні дрібні племена, як едоміти і

амоніти, були підвладні ізраїльському царю і платили йому данину; з незалежними

ж сусідніми державами Соломон укладав мирні союзи і торгові договори.

Найближчою сусідкою єврейського царства була тоді багата і промислова

Фінікія; з півдня до нього примикав освічений і сильний Єгипет, а з півночі -

держави Месопотамії (Арам, Дамаск). З цими державами Соломон зав'язав

торгові стосунки. Ізраїльтяни, як народ землеробський, вивозили туди

твори землі - хліб, фрукти, виноград; з Фінікії вони отримували взамін

будівельний ліс з кедрових гаїв Ліванона, а через Єгипет - коней і колісниці.

Крім того, ізраїльська земля служила головним торговельним шляхом, яким йшли

каравани з товарами з Месопотамії до Єгипту. За наказом Соломона були

влаштовані в різних місцях зручні стоянки для караванів і склади для товарів. В

союзі з фінікійцями ізраїльтяни вели і морську торгівлю. Фінікійські і

ізраїльські мореплавці відправлялися на кораблях в країну чудес Офір (Індія

або південна Аравія) і привозили звідти дорогоцінні метали, слонову кістку,

пахучі прянощі і предмети розкошів. Таким чином ізраїльтяни стали

зближуватися з освіченими народами Азії та Африки. Соломон вступав навіть у

споріднені зносини з іноземними царями. У числі його дружин була дочка

могутнього єгипетського царя (фараона). За прикладом інших східних царів,

Соломон дбав про багатство і красу своєї столиці. Місто Єрусалим

прикрасився при ньому чудовими будинками, між якими особливо виділялися

храм Єгови і царський палац.

. Незабаром після сходження свого на престол цар

Соломон приступив до виконання справи, заповіданої йому батьком, - до спорудження

великого храму Ієгови в Єрусалимі. Місцем для храму був обраний пагорб Моріа, на

північно-східному боці Єрусалиму. Для цієї споруди була потрібна величезна

кількість каменю та дерева. Каменю було удосталь в самому Ханаані. Десятки

тисяч робітників, набраних Соломоном з підкорених ханаанських племен, висікали в

горах камені і обтесували їх у правильні плити; інші робочі возили ці

плити на місце споруди. Для доставки потрібного лісу Соломон вступив в стосунки

з фінікійським царем Хірамом, столиця якого Тир славилася своїми гарними

будівлями. Хірам погодився давати Соломону кедрові і кипарисові дерева з

лісів Ліванона і сплавляти їх морем до Яффи, найближчої до Єрусалиму гавані.

30000 ізраїльтян були взяті на царську службу, щоб рубати ліс у Ліваноні.

Вони були розділені на три загони, по десять тисяч в кожному; загони

чергувалися: кожен працював один місяць і відпочивав два місяці. Хірам відправляв

зрубаний ліс в Яффу і в той же час посилав до Соломона майстерних тирських

мулярів і теслярів. За всі ці послуги Соломон давав Хіраму щорічно, поки

тривали роботи, заздалегідь обумовлену кількість пшениці, масла і вина. Коли

будівельний матеріал був весь приготований, приступили до спорудження храму.

Храм будувався з кам'яних плит, а стіни всередині покривалися кедровими дошками,

на яких були вирізані квіти, пальмові дерева і херувими (фігури з

розпущеними крилами); все це різьблення на стінах було покрите золотом.

Храм мав два відділення: внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє відділення

знаходилося у найвіддаленішому, задньому спокої будівлі і носило ім'я "дебір", або

"Святе святих". У ньому стояли два крилатих херувима з позолоченого

оливкового дерева; під розпростертими крилами цих херувимів стояв ковчег

Єгови. Тут постійно панувала таємнича напівтемрява. У зовнішньому відділенні,

названому "святилищем" або палатою ("гехаль"), знаходилися кадильниці для

куріння фіміаму, світильник, стіл зі священними хлібами і інші посудини, все

з чистого золота. Уздовж святилища тяглася красива галерея з двома товстими

мідними колоннами. До цієї галереї примикав великий двір, обнесений муром.

У дворі знаходилися: великий бронзовий жертовник, мідний басейн для омивання

рук священиків, названий внаслідок своєї величезної величини "мідним морем",

та інші пристосування для жертвопринесення.

Вся ця велична будівля будувалася кілька років; вона була закінчена

близько 1000 року до християнської епохи. Потім розпочалися урочистості освячення храму.

В осінній святковий місяць Тішрі в Єрусалим прибуло багато ізраїльтян з

усіх областей держави. Священики внесли ковчег Єгови зі скрижалями

заповідей в "святе святих" і поставили його там, під розпростертими крилами

золотих херувимів. Клуби диму від фіміаму огортали цей спокій

храму, як би хмарою, і думка переносилася в первісну оселю Єгови,

похмурий і величний Синай. Цар, звернувшись обличчям до святині, сказав:

"Єгова вирішив утвердитися в густій хмарі. Ось я побудував будинок. Для перебування

Твого, місце для вічного житла Твого ". Услід потім цар і народ перейшли в

зовнішні покої храму і у двір, де стояв жертовник. Тут все було залито

чадним сяйвом від вкритих золотом стін і колон і від блискучих дорогоцінних

посудин. Священики зробили богослужіння з жертвопринесенням, а Левити співали

хвалебні гімни і грали на арфах. Народ був зачарований усім баченим і з

благоговінням дивився на свій новий величний храм. Кілька днів

тривали гучні святкування з нагоди освячення храму, а потім народ

розійшовся і роз'їхався по домівках.

Зовнішній блиск і внутрішня плутанина. Коли закінчилося спорудження

"Божого дому", почали будувати "дім царський". Фінікійські майстри побудували для

Соломона розкішний палац, на невеликій відстані від храму. Царський палац

складався з декількох будівель, з'єднаних між собою. До нього вела алея,

прозвана "Ліванським лісом", так як вона складалася з довгого ряду кедрових

стовпів. Тут стояла царська варта з мечами та в золотих щитах. В "судовому

залі "палацу стояв царський престол зі слонової кістки, з золотими прикрасами.

Тут цар вирішував судові спори і приймав іноземних послів. По сторонах

головного палацу знаходилися дві будівлі: в одній жив сам цар, а в іншій -

головна цариця, дочка єгипетського фараона, зі своєю свитою. Крім храму і

палацу з'явився в Єрусалимі цілий ряд красивих будівель, збудованих багатими

людьми. Столиця єврейської держави стала гучним і блискучим містом. Під

час щорічних свят Великодня і Кущів в Єрусалим стікалися маси

ізраїльтян з усіх міст, щоб молитися в храмі Божому і приносити там

жертви. Багаті купці приїжджали в Єрусалим ДЛЯ торгівлі, а знатні іноземці

прибули туди, щоб оглядати храм та інші пам'ятки

ізраїльської столиці.

Одного разу в Єрусалим приїхала з численним почтом цариця Савеі (Шева),

держави південної Аравії. Вона начулася про незвичайну мудрість Соломона і

хотіла особисто переконатися у вірності цих чуток. Цар привітно прийняв її і

відповідав на всі її питання і загадки. Після довгої бесіди з Соломоном цариця

Сави прийшла у захват від його розуму і скрикнула: "Ти набагато розумніше і багатше,

ніж мені розповідали. Щасливі піддані твої, які можуть завжди бачити

тебе і чути твою мудрість! ". Вона подарувала царю багато золота, дорогоцінних

каменів і запашних прянощів і, отримавши від нього також розкішні подарунки,

повернулася в свою землю.

Однак до кінця царювання Соломона виявилося, що в ізраїльському

царстві, незважаючи на його зовнішній блиск, не весь народ задоволений і щасливий.

Дорого коштував народу цей зовнішній блиск. Багато купців і промисловців

багатіли від торгівлі, але вся маса землеробів жила в

бідності. Розорений примусовими роботами для побудови храму і палаців,

трудовий народ ще стогнав під тягарем постійних податків, які стягувалися у

нього на користь царського двору. Соломон розділив всю країну на 12 округів, з

яких кожен повинен був протягом одного місяця у році доставляти

їстівні припаси, потрібні для утримання численної царської сім'ї і

чиновників. Обтяжений податками народ нарікав, а марнотратство царського

двору все збільшувалася. Мудрий Соломон повинен був розумніше управляти країною,

але він жив з пишністю східного володаря. У нього було багато

жінок і наложниць: єгиптянок, моавітянок, фінікіянок - і на утримання їх

потрібно було дуже багато грошей. Завдяки їхньому впливу,

фінікійці та інші іноземці, що жили в Єрусалимі, могли вільно влаштовувати там вівтарі для язичницьких

богів. Сам цар іноді присутній на поклонінні своїх іноземних дружин.

Це діяло шкідливо на звичаї народу, і треба було побоюватися, що в країні

пошириться колишнє ідолопоклонство.

Пророки мали сміливість дорікати царю за його погане поводження і

передбачали швидкий розпад його царства. Ознаки розпаду вже стали

помітні. Один з царських чиновників племені Ефраїма, Іеровеам скористався

діючим серед ефраїмітів невдоволенням проти царя Соломона, щоб

підняти народне повстання. Одного разу пророк Ахія з Шіло, зустрівши Іеровеама

в полі, зірвав з нього плащ і розірвав на дванадцять шматків. Десять шматків

пророк повернув Іеровеаму зі словами: "Візьми ці десять шматків: вони означають

десять колін ізраїльських, які відпадуть від потомства царя Давида і оберуть

тебе царем ". Іеровеам, заохочений цим пророцтвом, готувався на чолі

ефраімітів відкрито повставати проти Соломона. Цар, дізнавшись про наміри

Іеровеама, послав свою варту з наказом вбити його. Тоді Іеровеам втік до

Єгипту і переховувався там до смерті Соломона.

Розпад царства. Після майже сорокарічного царювання Соломон

помер. На престол повинен був вступити старший син його Рехавеам (Ровоам). Цей

царевич не відрізнявся ніякими видатними якостями: він не мав ні мужності

Давида, ні мудрості Соломона. Вірні Давидової династії коліно Іуди і частина

Вениаминова готові були негайно проголосити Рехавеама царем, але інші

коліна, особливо ефраіміти, вагалися. Ховався в Єгипті Ефраїма

Іеровеам, почувши про смерть Соломона, негайно повернувся на батьківщину і

підтримував у народі невдоволення проти династії Давида.

Тоді в ефраїмскому місті Сихемі зібрались старійшини ізраїльські із метою

порадитися про визнання нового царя. Туди ж прибув і Рехавеам. Народ,

незадоволений важкими податками, якими його обтяжували при Соломоні, вирішив

вимагати від нового царя полегшень. Представники народу, з Іеровеамом на

чолі, з'явилися до Рехавеама і сказали: "Твій батько наклав на нас важкий тягар;

полегши цей тягар, і тоді ми тобі будемо служити! ". Гордий Рехавеам був

ображений цією вимогою, але обіцяв через три дні дати відповідь. Він скликав

своїх радників, щоб дізнатися їхню думку. Старші рад

ники, що складалися ще за Соломона, пропонували Рехавеаму поступитися і дати

народові необхідні полегшення; молодші ж царедворці, бажаючи догодити гордому і

властолюбному царю, радили відмовити народу у всьому. Рехавеам прийняв

останню раду. Коли на третій день до нього з'явилися народні представники,

Рехавеам сказав їм такі жорстокі слова: "Отче мій наклав на вас тяжкий

тягар, а я ще збільшу цей тягар; Батько мій карав вас бичами, а я

каратиму вас скорпіонами "(бичі з гачками на кінцях). Ця відповідь

царя-тирана обурила ефраімітів. Вони закричали: "Що у нас спільного з родом

Давида? Розходьтеся по своїх шатрах, ізраїльтяни! ". Іеровеам встав на чолі

обурених. Рехавеам вислав до народу головного збирача податків, щоб

заспокоїти незадоволених; але натовп закидав камінням ненависного йому збирача і

убив його. Сам Рехавеам ледве врятувався; він скочив у колісницю і втік у

Єрусалим.

Після цього десять колін ізраїльських: ефраіміти, всі північні і

Зайорданські коліна - проголосили царем Іеровеама. Тільки коліно Іуди і

частина Вениаминова залишилися вірні роду Давида і визнали Рехавеама царем.Прибувши в Єрусалим, Рехавеам зібрав велике військо з іудеїв і веніамітів і

вирішив йти війною проти відпалих колін ізраїльських. Але пророк Шемая, "людина Бога ", звернувся до царя і народу зі словами:" "Не йдіть війною проти

братів ваших, синів ізраїльських, а повертайтеся кожен у свій дім, бо по

волі Бога здійснилося все це». Ті, що зібралися вояки розійшлись. - Таким чином,велика держава Давида і Соломона розпалася на два окремі царства;

одне, менше, називалося Юдейським або Іудеєю і мало царя з роду Давида;

інше, більше, називалося Ефраїмскім або Ізраїльським, а також

"Десятиколінним", царством і визнала першим своїм царем ефраїміта Іеровеама. Так завершився золотий період об’єднаного Ізраїльського царства і на зміну йому прийшов період розколу, який згодом призвів до занепаду обох царств. Про це у наступних підрозділах.

[1] За даними деяких дослідників, мова йде про тексти які були перекладені з давньогрецької мови і створені не раніше другого століття нашої ери і додані до оригінальних канонів Біблії(серед них книга премудростей Ісуса сина Сираха премудрості Соломона книга Товита та ін.