Ноосферна філософія В. І. Вернадського та шляхи переходу України на засади сталого розвитку

Діяльність В.І. Вернадського увійшла в історію розвитку світової науки. Ідеї ​​самобутнього філософа і сьогодні впливають на неї і визначають її напрямки. Творець багатьох наукових дисциплін і напрямів наукових досліджень, а саме геохімії, генетичної мінералогії, радіогеології, біогеохімії, космохімії, біосфери, він заклав наукові основи якісно нової форми організованості біосфери, що виникає при взаємодії суспільства і природи в результаті творчої діяльності людини, - ноосфери.

Розробки В.І. Вернадського можна вважати одним з наріжних каменів, котрі заклали підвалини формування основної парадигми XXI століття - парадигми сталого (збалансованого) розвитку. Поняття "біосфера" і "ноосфера" за життя В.І. Вернадського не були сприйняті, але сьогодні вони багато в чому визначають інтелектуальний клімат сучасності.

Основна увага у всіх працях В.І. Вернадського орієнтується на проблеми взаємодії Суспільства і Природи і можливі їх наслідки для всього живого.

В.І. Вернадський писав "Ми входимо в ноосферу. Ми вступаємо в неї під час нового стихійного геологічного процесу... Але важливий для нас факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон зі стихійним геологічним процесом, із законом природи, відповідають ноосфері. Тому можна дивитися на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не випустимо " [4, с. 135].

Це твердження вченого, як і його послідовників, сьогодні є головною передумовою для визначення результативності діяльності людини в плані її користі чи шкоди для навколишнього середовища і самої людини. На жаль, безмежні можливості людського розвитку використані і використовуються в технізації суспільства, але не в розумному співіснування з природою. В.І. Вернадський недооцінив негативні впливи людського розуму, які проявляються у виготовленні різної зброї, тероризмs, наркоманії, корупції і т. д., і, врешті-решт, створення умов життя тільки для людей золотого мільярда, в нарощуванні техногенного тиску на біосферу з усіма відомими його наслідками.

Всім представникам наукових напрямків слід усвідомити, що Природа - це не ресурс, а фундамент життя - будинок біоти, який збудований біотою, і людина в ньому займає свою нішу. Порушуючи цей фундамент, а разом з тим і спільний дім, знищуючи живі організми, або витісняючи їх, порушуючи їх природні спільноти і ритм розвитку, людина прискорює наближення кінця свого існування [22, с. 9].

Варто зазначити, що саме В.І.Вернадський один з перших вітчизняних природознавців, які висунули проблему „особистої етики вченого”. Вчений особисто відповідальний за свою долю і долю планети. Реалізацію проблем ноосферизації належить шукати у філософсько-етичній сфері. Звідси - ще одна передумова формування ноосфери - синтез науки, моралі, мистецтва та філософії. Нібито підводячи підсумки своїх роздумів, В.І.Вернадський пише, що, оскільки зародження ноосфери здійснюється в міру формування світових демократичних суспільних відносин, то біогеохімічне поняття ноосфери, що випливає з біогеохімічних уявлень, повністю співзвучне основною ідеєю наукового соціалізму. Концепція ноосфери у філософії В.І.Вернадського поліфонічна: охоплює природознавчий, суспільний, філософський і суспільно-моральний аспекти. Його погляди на найближче майбутнє суспільства містять ідею повного підкорення держави народові, заміну централізованого управління місцевою автономією. Держава має бути федеративною [11, с. 238].

В.І. Вернадський зазначав: «У наш час рамки окремих наук, на які розпадаються наукові знання, не можуть точно визначити область наукової думки дослідника, точно охарактеризувати його наукову роботу. Проблеми, які його цікавлять, часто не вкладаються в рамки окремо встановленої, що склалася науки. Ми спеціалізуємося не по наукам, а на проблемах» [ 5, с. 193 ].

У цьому зв’язку значно зростає роль науки та наукового світогляду у розв’язанні глобальних загальнолюдських проблем і конкретних соціально-економічних завдань, що постійно виникають у суспільстві. Людина має будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи її внутрішньої рівноваги та гармонії взаємовідносин із суспільством. Це вимагає глибоких знань об’єкта дослідження, виявлення закономірностей і тенденцій змін, що постійно відбуваються під впливом численних природно-географічних, соціально-економічних, суспільно-організаційних чинників, адекватного застосування наукових методів дослідження. Основними принципами наукового пошуку мають бути осмисленість дій та об’єктивний науковий аналіз, обачність і обґрунтованість наукових передбачень, на цій основі суворе регулювання практичної діяльності. З таких позицій наука може трактуватися, за В.І.Вернадським, як нова матеріальна сила перетворення людського суспільства [17, с.2].

Вчений розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери, оскільки людство ще далеке від такого стану. У своїй останній праці „Кілька слів про ноосферу” він визначив деякі загальні умови, необхідні для створення ноосфери, зокрема: людство має стати єдиним в інформаційному й економічному зв’язках; ноосфера - явище загальнопланетарне, тому людство має прийти до цілковитої рівності рас, народів та ін.; ноосфера не може бути створена до припинення війн на Землі.

Ноосферна парадигма розвитку трансформувалася від ідей В. І. Вернадського, через праці учасників Римського клубу, через осмислення стану природного середовища на першій Міжнародній конференції з навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.), на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) і багатьох наступних наукових форумах в понятті сталого (збалансованого) розвитку ("sustainable development"). Відзначимо, що ця парадигма є основою, закладеною в Порядку денному на XXI ст., і вона ґрунтується на досягненні збалансованості економічного, соціального, екологічного і духовного розвитку, яка може бути досягнута при дотриманні певних рівноваг [22, с.9].

Перехід до сталого розвитку, необхідність якого вже усвідомили країни світу, є дуже важливим і для України. Оскільки для реалізації його принципів в нашій країні є всі підстави. І це не тільки суттєво деградоване природне середовище та високий рівень забруднення, але і кризовий стан економіки. Життя вимагає здійснення докорінних економічних, державно-правових та технологічних змін в промисловості та сільському господарстві, а також у світогляді суспільства [17, с. 2].

Збереженню біосфери, згідно «Порядку денного на ХХІ століття» та наступних рішень світових форумів, повинні сприяти інтеграційні дії суспільства в трьох складових сталого розвитку: економічне зростання, соціальний розвиток, охорона і збереження навколишнього середовища. Розділ 8 «Порядку денного...» містить звернення до всіх країн: розробити і прийняти Національні стратегії сталого розвитку, що в більшості країн світу вже виконано. Тактика дій окремих держав передбачає розробку трьох документів: концепції, стратегії та національного плану дій.

Україна, приєднавшись до рішень відомих світових форумів, що стосуються сталого розвитку, до сих пір не має жодного зі згаданих документів. Вона продовжує шукати свій шлях розвитку в умовах суспільних трансформацій та економічної кризи. Разом з тим, при підготовці низки законів і програм вже передбачені дії, спрямовані на пом'якшення деградації компонентів природи і їх збереження.

Основні положення сталого розвитку України розробляються представниками науки, вузів і громадських організацій [ 18, с. 15-700 ]. Вони знаходять відображення в монографіях, рішеннях наукових форумів і узагальнені в квітні 2012 р в переданій Кабінету Міністрів України для затвердження Концепції сталого розвитку [ 15, с. 5-58 ].

У Концепції коротко викладено основні проблеми, на вирішення яких вона спрямована, мета і принципи сталого розвитку, 9 цілей і завдань переходу до сталого розвитку, формування і впровадження політики сталого розвитку, механізми і етапи переходу України до сталого розвитку, очікувані результати та оцінка фінансових, матеріально-технічних і природних ресурсів. Відзначимо, що визнання на державному рівні основної парадигми розвитку в ХХІ ст. сприяло б формуванню нового світогляду людини щодо його поведінки в біосфері. Це дуже тривалий процес, який передбачає, крім розробки концепції, стратегії та національного плану дій, прийняття ряду освітніх програм, зміцнення інституційної бази сталого розвитку, проведення спеціальних слухань у комітетах Верховної Ради України, організацію семінарів і тренінгів, активізацію роботи засобів масової інформації та т. д.

На жаль, в Україні вже простежується тенденція погіршення умов життєдіяльності людини [ 32, с. 252 ]. На планетарному рівні вже зруйновано 36,3% і частково зруйновано 36,7% території. В цілому, наведені науковцями розрахунки (Лосєв К.С. та ін., 2005) підтверджують, що близько 63% поверхні суші зруйновані господарською діяльністю людини (за виключенням гірських територій і льодовиків).

Прикладом існуючих проблем можуть слугувати загальновідомі негативні тенденції погіршення екологічних властивостей компонентів природи протягом останнього тисячоліття, обумовлені зростанням чисельності населення, а відповідно і обсягів використання природних ресурсів, що призвело до зміни природних умов проживання людини. Але особливо такі різкі зміни відбулися в ХХ ст. Населення зросло майже в 4 рази, проте використання енергії (в нафтовому еквіваленті) зросла в 10,5 рази, а води (у всіх сферах діяльності людини) в 8,9 рази, що свідчить про інтенсивне використання ресурсів.

Для України, як і для більшості країн світу, основними факторами, які впливають на умови життєдіяльності людини, є:

- давня і висока освоєність території та потужний різнобічний природно-ресурсний потенціал;

- значна щільність виробничих об'єктів;

- соціально незадовільна структура виробництва зі зношеними основними фондами та застарілими технологіями;

- недостатність інвестицій в заощадження і відновлення ресурсів і т.п.

З урахуванням особливостей трансформаційного періоду, який переживає Україна, цілями сталого розвитку держави повинні стати:

1. Соціальна справедливість - встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя, а також утвердження соціальних стандартів досягнутих в Євросоюзі, що є імперативом інтеграційного курсу України до ЄС.

2. Збалансований економічний розвиток - забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, функціонування ефективної економіки та раціонального споживання матеріальних ресурсів.

3. Забезпечення високої якості стану навколишнього природного середовища - створення умов всім громадянам для життя в здоровому навколишньому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття.

4. Раціональне ресурсокористування - створення системи гарантій раціонального використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.

5. Демографічна стабільність - формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення України, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорона материнства і дитинства.

6. Міжнародне співробітництво - активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою досягнення загальнопланетарної стабільності та злагоди.

Для реалізації завдань сталого розвитку необхідною є раціональність територіальної організації природокористування, що відповідає місцевим природним умовам та природно-ресурсному потенціалу території. Також важливою є паритетність використання природних ресурсів для сучасних і прийдешніх поколінь. Необхідно переорієнтувати та збалансувати галузеву і внутрігалузеву структури господарського комплексу у відповідності до нових соціальних і економічних умов.

Одним з основних завдань і передумов сталого розвитку є формування належних умов для забезпечення сталого використання природно-ресурсного потенціалу в інтересах сучасного і майбутніх поколінь.

Таким чином для забезпечення поетапного переходу до сталого розвитку необхідно здійснити реформування законодавчо-правової бази, прийняти цілий ряд законодавчих актів, що будуть основою для соціально-економічних перетворень, обґрунтованого вирішення проблем народного господарства і збереження навколишнього середовища.

Стратегія сталого розвитку в Україні не всіма сприйнята: і управлінцями і населенням. У такій ситуації не слід забувати і творчі розробки В.І. Вернадського, що відносяться до ноосферного світогляду, які передбачають не тільки права, але й обов'язки людини [22, с. 12].

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження філософських засад осмислення відношень «людина - природа» ми дійшли висновку, що ноосферне мислення є першоосновою розуміння існуючих проблем суспільства як на локальному, так і на глобальному рівнях. Хоча сучасний етап життя суспільства ще аж ніяк не є ноосферним, справді розумним, проте є неможливим без просування ідеї сталого розвитку саме на засадах ноосферної стратегії. Адже саме вчення В.І. Вернадського про ноосферу (сферу розуму) є важливим критерієм і фундаментом формування концепції сталого розвитку.

Філософський аналіз ноосферного мислення як соціокультурного феномену показав, що протягом свого історичного розвитку воно зазнало значних трансформацій. Понятійні відношення проблематики людини та природи настільки глобально взаємодіють, що це привело до переосмислення і зміни певних орієнтирів, що включає в себе переорієнтацію на вміння співіснувати на благо одне-одному. Та, на жаль, теперішні реалії життя ніяк не є втішними, що говорить про необхідність здійснення конкретних дій як на загальнодержавному, так і на особистісному рівні.

Сучасне наукове осмислення змісту сталого розвитку дало нам змогу оцінити його аспекти в контексті реалізації його завдань на задоволення власних потреб, керуючись певними нормами, правилами, загальнолюдськими цінностями, що і диктує нам ноосферна концепція сталого розвитку. Варто зазначити, що діяльність Римського клубу стала на шляху привернення уваги до найбільш хвилюючих та актуальних проблем сучасності та майбутнього, що вилилося в низку доповідей його членів, кожна з яких несе неабияку цінність. Адже лише узгодження та гармонізація трьох складових: екологічної, економічної та суспільної і є головним завданням сталого розвитку, що став продовженням вчення про ноосферу. Воно полягає в обов’язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість і безпека життя людей, не погіршувався стан навколишнього середовища, і відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини

Також нами було встановлено, що Україна на шляху до переходу на принципи сталого розвитку, на жаль, не здійснила жодних необхідних в цьому відношенні маніпуляцій. Тому на даному етапі розвитку нашого суспільства Україна потребує докорінних змін як на правовому рівні, так і на загальносуспільному.

Проаналізувавши праці вчених, ми дійшли висновку, що задля успішного вирішення проблеми екологічних криз потрібно, перш за все, розвинути екологічне мислення, екологічну свідомість, екологічну самосвідомість, екологічну культуру. Тому питанню усвідомлення себе і свого місця в історичному процесі ми приділили важливу увагу. Адже лише свідомий громадянин здатен творити перспективну дійсність та майбутнє, тому безпосередньо необхідно надавати неабиякого значення самовихованню та самоосвіті.