Роль людини у здійсненні ноосферної стратегії

У сучасній культурі все більш чітко визначаються погляди на світ, становлення яких вносить вагомий вклад в гармонізацію стосунків між людиною та природою, що мають складати цілісне утворення. За таких умов актуалізується нове бачення людини як системного елемента природи, а не як окремої, виключеної їх частини, незалежної від зовнішніх обставин; розвиваються ідеї пріоритету їх співробітництва, а не конкуренції [28, с. 211]. Суб’єкт в біосфері – це передусім усвідомлення власної відповідальності як мислячої, розумної істоти, здатної до співпереживання та співчуття [6, с. 98].

Результатом та специфічною особливістю нової людини сучасності є зміна типу людини, що характеризуються новим, так званим, ноосферним, або екологічним мисленням, екологічною культурою та екологічним світоглядом. В. Панченком, на основі аналізу ідей А. Бергсона, В. Вернадського, Т. де Шардена було виокремлено головні етапи розвитку екологічного мислення в свідомості людини, зокрема: Homo ludens (людина гри), Homo faber (людина праці), Homo sapiens (людина розумна), Homo aminus (людина духовна), Homo noospheratum (людина ноосфери) [19, с. 22].

На думку науковців, зокрема М. Євтуха, О. Сухомлинської, Т. Тхоржевської, Л. Хоружої, Г. Шевченко та інших сучасна людина досягла етапу Homo aminus (людина духовна), оскільки в цілому усвідомила перспективу майбутнього як високоморальних духовних особистостей, які знаходяться у симбіотичному зв’язку з навколишнім середовищем. На нашу думку, в контексті сталого розвитку варто вже не тільки замислюватись над наступним етапом – Homo noospheratum (людина ноосфери), тобто людина, яка має ноосферне мислення, ноосферну свідомість, а й здійснювати певні кроки, зрушення до формування такої людини [29, с. 39].

На початку 90-х років ХХ століття до ноосферної свідомості включили такі компоненти як наукову, феноменологічну, екологічну, гуманістичну, всесвітню свідомість та самовизначення особистості як ноосферної людини [1, с. 13]. Оскільки сучасне суспільство надає перевагу орієнтації не тільки на процесуальну, а й на результатну складову, доцільно застосовувати усі надбані знання у життєвій практиці.

В даному контексті варто зазначити, що дослідження свідомості та самосвідомості дають нам змогу виокремити таке поняття як «екологічна свідомість» - одну із форм світоглядного самоусвідомлення особистості.

В. Скребець визначає, що «екологічна свідомість — це вищий рівень психічного відображення природного та штучного середовища, свого внутрішнього світу, рефлексія відносно ролі та місця людини в біологічному, фізичному та хімічному світі, а також саморегуляція цього відображення» [27 ].

За антропоцентричним підходом екологічна свідомість — це знання й розуміння людиною своїх можливостей впливу на природу, визначення цілей такого впливу, оцінку варіантів передбачуваної поведінки в екосередовищі, врахування наслідків поведінки і пізнання самого себе як однієї з підсистем екосистеми [10, с. 97].

У філософії самосвідомість визначається як смислова єдність світу, внутрішнього та зовнішнього, вона об’єднується розумінням, яке складається незалежно від повноти знань про навколишню дійсність і самого себе [7]. Найзагальніше окреслює самосвідомість М. Гарнцев: “самосвідомість особистості, виступаючи її динамічним ставленням до її власного світу, містить як один із найважливіших компонентів сприйняття й усвідомлення людиною простору і часу як взаємообумовлених реальностей і категорій, що виступають вагомим фактором світоглядного самоусвідомлення особистості” [7, с. 154]. Адже без усвідомлення себе і свого місця в історичному процесі, не можливо вибудувати суспільство ноосферного типу відповідно на засадах сталого розвитку.

С. Рубінштейн писав: “процес переосмислення життя проходить через все буття людини,утворює найсокровенніший та основний зміст її сутності,визначає мотиви її дійі внутрішній зміст тих завдань, що вона виконує в житті” [21].

Ще одним кардинальним фактор, без якого неможливо уявити завтрашній день світової спільноти, виступає інформатизація суспільства (про що вже і говорилося в попередньому підрозділі). Вона триває вже не одне десятиліття [24, с. 117–134], але кінця цього процесу не видно. Звичайно, різні країни та регіони світу перебувають у різних фазах розгортання та поглиблення інформатизації, тому в кожному конкретному випадку рівень розвитку інформаційної інфраструктури істотно відрізняється. Західна Європа, США, Канада, Японія – це авангард інфор-матизованого суспільства, чимало ж куточків світу, навпаки, перебувають ще в ар’єргарді цього специфічного процесу. Власне кажучи, це місце більш-менш однозначно корелює з рівнем загального розвитку країни – соціально-економічного, науково-технічного, соціокультурного (або, коротко, загальноцивілізаційного). Отже, очікувати від майбутнього особливих несподіванок у цьому контексті не доводиться: очевидно, країни ”третього світу” та зона перехідної економіки (до якої належить і Україна) і надалі наздоганятимуть лідерів інформатизації, істотно відстаючи від них [25, с. 5].

Інформатизація та ноосферизація соціуму органічно взаємопов’язані. Як наголошує А.Д. Урсул, інформаційне суспільство майбутнього треба розглядати як певний щабель формування ноосфери, її передумову. Вже в реальних процесах сьогодення можна бачити і поєднання цих двох феноменів, і відмінність їхніх історичних темпів, що теж є принциповим: інформатизація відчутно випереджає ноосферизацію [26]. До речі, генетично їх єднає ще і те, що витоки обидвох цих процесів припали на добу глобалізації.

Помітною прикметою наших днів стало почастішання різноманітних катастроф – як природних, так і антропогенних. Але треба усвідомлювати, що так не може бути вічно… Поглиблення кризових явищ, які з часом неминуче стають через це хронічними, значною мірою пов’язане з бездуховністю суспільства [23]. Якщо людство своєчасно не схаменеться і не стане на шлях сталого розвитку, в недалекому майбутньому йому загрожують небачені нещастя та катастрофи.

Чималу роль відіграють, зокрема, пошуки методологічного характеру, в яких поряд з іншими галузями знання, неабияку творчу нішу займає саме філософія [30; 31]. Слід усвідомлювати, що без надійного наукового фундаменту та філософського осмислення проблем не можливо належно виконувати свої функції, забезпечуючи гідне майбутнє світової спільноти.

Ми повинні усвідомити, що природа і навколишнє середовище загалом є найціннішими в житті всіх і кожного. Хоча і раніше панувала думка, що ми повинні його перетворювати, використовувати максимально у своїх цілях, тобто задля задоволення власних потреб, адже природа має здатність по своїй можливості самостійно відновлюватись, не порушуючи рівноваги усіх її компонентів. Та ця думка є хибною… Людство, на жаль, надто пізно починає задумуватись над такими речами, за буденністю ми забуваємо, що лише самовиховання, самопізнання стоять на шляху до вдосконалення самих себе і суспільства загалом. Тому до всього потрібно ставитись розумно і осмислено, що і диктує нам ноосферна стратегія сталого розвитку.

Зважаючи на сказане вище, можна вважати, що екологічна самосвідомість — це усвідомлення себе одночасно і частиною екосистеми, і унікальною особистістю; взаємодія на основі цього з навколишнім середовищем та з самим собою. Екологічна самосвідомість — інтегральне відображення особистістю Світу, свого місця в ньому та смислова єдність з ним як одного з унікальних та самодостатніх елементів біопсихосоціодуховної системи (екосистеми) [12, с. 220].

РОЗДІЛ 2