Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Тема 5. Макроекономічна нестабільність: економічні кризи, безробіття, інфляція. Роль держави в умовах ринкуПлан 1. Ринок праці та особливості його функціонування. 2. Безробіття, його види і наслідки. Закон Оукена. 3. Цілі, принципи та механізм державного регулювання зайнятості. 4. Інфляція і суть, причини, види та соціально-економічний і наслідки.
1. Ринок праці займає важливе місце в структурі ринкової економіки. Суб'єктами ринку праці є наймані працівники як власники, носії та продавці товару "робоча сила" і роботодавці як її покупці. Об’єктом ринку праці є робоча сила, яка є товаром і купується та продається, як і всі інші товари. Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу, які врівноважуються її ціною — заробітною платою. Процес формування попиту на робочу силу безпосередньо визначається речовим фактором виробництва та опосередковано відображає вплив інших чинників: – чисельності покупців робочої сили та їхніх грошових доходів, що реально можуть бути інвестовані в трудові ресурси; – можливості певної взаємозамінності живої праці й знарядь праці залежно від рівня цін на них; – продуктивності праці й ринкової вартості (ціни) створюваного нею товару. Названі чинники впливають на процес формування попиту на робочу силу. Величина попиту як платоспроможної потреби в робочій силі безпосередньо визначається рівнем ціни чи заробітної плати. Залежність між ними має зворотний характер. На формування пропозиції робочої сили впливають: – чисельність населення, його вікова і статева структура, міграційна активність; – професійно-кваліфікаційні характеристики сукупної робочої сили; – вартість засобів існування, необхідних для забезпечення працездатності людини, та задоволення потреб не працюючих членів сім'ї; – рівень і якість життя; – мотивація до праці; – звички, традиції, культура, релігія; – державне регулювання ринку праці і вплив профспілок. Величина пропозиції також визначається рівнем ціни робочої сили як товару, але, на відміну від величини попиту, ця залежність має прямий характер. Основним регулюючим інструментом ринкового розподілу робочої сили є ціновий механізм. Як ринкова ціна, заробітна плата врівноважує попит і пропозицію робочої сили. Водночас вона відображає ситуацію на ринку праці, досягнутий баланс інтересів між підприємцями, найманими працівниками, державою та профспілками. Разом з тим, заробітна плата займає особливе місце в ціновому ряду. Нині вона розглядається як дохід, величина якого не повинна опускатися нижче рівня, за яким втрачається гідність праці. Тому заробітна плата не може пристосуватися до інших елементів економічної рівноваги, а навпаки, останні мусять бути приведені у відповідність до її рівня. Така особливість заробітної плати зумовлюється її роллю у відтворенні робочої сили як специфічного товару. Специфіка ринку праці виявляється у його функціональному навантаженні. Величина попиту як платоспроможної потреби в робочій силі безпосередньо визначається рівнем ціни чи заробітної плати. Залежність між ними має зворотний характер. Ринок праці виконує такі функції: – оцінює робочу силу як ресурс для суспільного виробництва; – інформує своїх суб'єктів про необхідність коригування їхніх рішень; – гарантує покриття суспільно-корисних витрат робочої сили; – стимулює кількісно-якісне її зростання й ефективне використання; – регулює розподіл робочої сили, зумовлюючи мобільність цього ресурсу та раціоналізацію його витрат; – узгоджує величину і структуру сукупної робочої сили з обсягом і структурою виробничих потреб у ній. 2. Ринок праці як один із підвидів ринкової системи узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією. Проте в дійсності, як правило, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили чи робочих місць щоразу проявляє їхню кількісну і якісну невідповідність: – частина економічно активного населення виявляє попит на робочі місця і не знаходить відповідної пропозиції; – залишаються незайнятими робочі місця, що характеризуються особливими вимогами до кваліфікації, економічного і соціального статусу власників робочої сили. З цих диспропорцій в умовах сучасного ринку кількісно переважає перша — проблема працевлаштування бажаючих працювати, або проблема безробіття. Безробіття – соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту та неї, стан незайнятості частини економічно активного населення. За визначенням МОП, безробітною вважається особа, яка досягла законодавчо встановленого віку, не працює за грошову винагороду і докладає активних зусиль її знайти. Для розрахунку параметрів безробіття це визначення уточнюється з урахуванням конкретних особливостей країни. В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробітними визначені громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці. Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення (робочої сили). Рб =Б/РС ∙100 % де Рб – рівень безробіття; Б – чисельність безробітних; РС – чисельність робочої сили. Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення таких основних форм безробіття: - фрикційного; - структурного; - циклічного. Фрикційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заробітної плати або умов праці вимогам робітників, регіональними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'язаними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності, спричинених факторами випадкового характеру; необхідністю певного часу для пошуку відповідного робочого місця або певного робітника, що відповідав би визначеним вимогам; недосконалістю інформаційних потоків. Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспропорціями в попиті та пропозиції робочої сили. Фрикційне і структурне безробіття є природною потребою для економіки, оскільки їх існування – це спосіб пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегрується в категорію природне безробіття. Під природним рівнем безробіття розуміють такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці. Залежно від рівня безробіття розрізняють повну та неповну зайнятість. При цьому повна зайнятість не ототожнюється з нульовим рівнем безробіття. Під повною зайнятістю розуміють зайнятість, яка спостерігається в умовах рівноваги на ринку праці, якщо рівень безробіття не перевищує його природної норми (в 90-ті роки — 6—7 %). За таких умов фактичне безробіття дорівнює природному. Якщо фактичне безробіття вище природного, то це свідчить про існування циклічного безробіття і неповної зайнятості. Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової активності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в результаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження. Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття: – спад виробництва внаслідок економічної кризи перехідного періоду; – надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці; – масштабна структурна трансформація виробництва; – зниження рівня державного захисту населення. Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків: економічних: – недовиробництво ВВП. Американським дослідником Артуром Оукеном було доведено існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. – потребує коштів на утримання безробітних; соціальних: – зниження життєвого рівня; – декваліфікація робочої сили; – зростання показників "соціальної патології". Ціна безробіття обраховується за допомогою закона Оукена, який показує на зв’язок між зростанням безробіття та зменшенням обсягів ВВП і характеризує втрати економіки внаслідок зменшення національного виробництва в період економічного спаду та кризи. Закон Оукена показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то відставання обсягу ВНП складає приблизно 2,5%, що обраховується за формулою: ΔY = β ∙(u факт - u прир) або (Y прир-Y факт)/(Y прир) = β (u факт-u прир) де: β – коефіцієнт чутливості ВНП до циклічного безробіття (β = від 2 до 2,5%); ΔY – розрив ВНП у процентах до потенційного рівня; u факт – фактичний рівень безробіття (у %); u прир – природний рівень безробіття (у %); Y прир – потенційний обсяг ВНП; Y факт – фактичний обсяг ВНП в період економічного спаду. Цей закон дозволяє обчислити абсолютні втрати ВНП внаслідок появи циклічного безробіття, або розрив ВНП по закону Оукена: Y розрив = β(u факт – u прир)Y прир На базі розриву ВНП можна обчислити потенційний ВНП (Y пот) і втрати ВНП від циклічного безробіття (ΔY). Y пот= (Y факт ∙100%)/(100%-ΔY) ∆Y% = Y% пот – Y% факт В умовах повної зайнятості наявні ресурси використовуються на повну потужність і економіка виробляє максимальний ВВП. Отже, потенційний ВВП – це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості, коли фактичне безробіття дорівнює природньому. Таким чином, природне безробіття є не лише показником повної зайнятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. 3. Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості. Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові: – система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці; – розробка загальної стратегії та конкретних науково – обґрунтованих програм регулювання зайнятості; – система професійної підготовки та перепідготовки; – розгалужена система органів працевлаштування – централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію; – спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах. Принципи державного регулювання зайнятості: 1. Правовий захист від безпідставного звільнення; 2. Забезпечення рівних можливостей усім громадянам на вільний вибір виду діяльності; 3. Гарантування відтворення робочої сили на основі встановлення мінімального рівня доходу; 4. Гарантування зайнятості для соціально вразливих верств населення; 5. Матеріальна підтримка на випадок безробіття; 6. Безпека праці; 7. Сприяння повній, продуктивній та ефективній зайнятості. Методи впливу на рівень зайнятості: 1. Пасивні: –виплати вихідної допомоги та допомог з безробіття –стипендії в період перепідготовки та підвищення кваліфікації –неоплачувані відпустки –дострокове оформлення пенсій за віком 2. Активні: –перепідготовка та підвищення кваліфікації –сприяння в пошуку роботи; –сприяння підприємствам у заповненні вакансій; –стимулювання створення нових робочих місць; –організація громадських робіт –сприяння мобільності робочої сили Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів. 4. Інфляція — це загальне зростання рівня цін, що викликає знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії. Проте це лише форма прояву, а не глибинна сутність і причина інфляції. Насправді ж інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин. Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є: –порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін; –значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами; –надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу; –мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит; –збільшення податкового тягаря на товаровиробників; –випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці. Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.) Узагальнюючи сказане, можна дати таке визначення інфляції: Інфляція — це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Види інфляції: 1. Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується. 2. Прихована інфляція — це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги. 3. Повзуча інфляція — інфляція, що розвивається поступово коли ціни зростають поступово і незначною мірою (5— 10 % на рік). 4. Помірна інфляція (3—10 % на рік) у розвинутих країнах Заходу і не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму. 5. Галопуюча інфляція — інфляція, коли ціни зростають швидко — на 20—100 % щорічно. 6. Гіперінфляція — інфляція, коли ціни зростають астрономічно — на 1—2 % щодня або на 500 % і більше на рік. 7. Збалансована інфляція — інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг. 8. Незбалансована інфляція — інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару. 9. Очікувана інфляція — зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період часу. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду. 10. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників — на сировину та засоби виробництва. Розвиток інфляції відбувається у двохформах: - інфляція попиту; - інфляція пропозиції. Інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту, тобто сукупний попит перевищує сукупну пропозицію. Спричинити її може в основному збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попиту підприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад, узгоджених дій профспілок. Усе це спричиняє утворення надлишку грошей порівняно з кількістю товарів, призводить до підвищення цін. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть адекватно реагувати на зростання попиту, що веде до утворення надлишкового попиту. Інфляція пропозиції (або інфляція витрат) — зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції відносно сталого обсягу попиту. Причинами інфляції пропозиції можуть бути: зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави спрямована на підвищення податків і подорожчання кредитів, тощо. Вона може також виникнути в результаті зміни структури пропозиції на ринку. Якщо інфляція зберігається в довгостроковому періоді і супроводжується економічним спадом, то вона перероджується у більш тяжку форму, яка називається стагфляцією. Тобто, остання означає інфляцію, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття. Дефляція — загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Це процес, протилежний інфляції, який найчастіше відбувається в період економічного спаду. Економічні наслідки інфляції: По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва. По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також "втікають" за кордон у пошуках прибутковішого застосування й надійного прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція. По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах. По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад — до простої, або випадкової, форми вартості. По-п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення. Соціальні наслідки інфляції: По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги. По-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю. По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.
|