Пане Павлычко, уделите мне как почитателю вашего поэтического таланта несколько минут. Ничего, что я обращаюсь на русском?

— У нас в Україні фактично домінує російська література, російська книжка, російське телебачення, і ніхто нічого не робить, і ніхто не хоче, ми ніде ні разу не сказали російській мові «відійди!» Найбільший злочин президента Януковича — це підписання мовного закону, що пересварив нас! Бо російська мова була мовою окупантів і є мовою окупантів!

Але от що мені робити з вами? Ви ж не є окупант, а говорите російською мовою, як же мені бути? Я ж не вважаю вас окупанткою, ви ще й гарна до того ж... Ви, російськомовні, маєте взяти на себе певний тягар і піти нам назустріч! Ви б мали захищати нашу мову і державність, тоді не буде жодного розколу. Ну як ми можемо інакше поводитись, коли знаємо, що над нами висить та ж сама безкінечно велика гора, яка має упасти і яку весь час на нас штовхають? І ось, будемо воювати! Як я глибоко переживаю, що російський дух, який народився і виріс на Україні, не розуміє цієї несправедливості, що відбувається над моїм народом. Цей великий дух Пушкіна!

Скажите, в чем виновата Россия, что украиноязычные книги в Украине продаются плохо, что на фильмы с украинским переводом люди не хотят ходить, о чем массово твердят кинопрокатчики?

— Я тільки-но був у кіно, транслювали україномовний фільм «Анна Кареніна», що надійшов з Америки, — повно людей! Що ви таке говорите? Ви знаєте, в чому Росія винна? Я вам розкажу! Росія 300 років розтоптувала і нищила наших письменників, Росія нас вішала, Росія нас знищила як націю взагалі! Ми вмирали завжди в боротьбі за своє життя. Ви хочете, щоб ми писали, як Достоєвський чи Толстой?

У нас не було мови, у 19 ст. ми тільки починали! Буде щойно тільки 200 років, як народився Шевченко, і ми за 200 років піднялись як культура! Але ми не мали державності. Якби Росія дбала, якби російська влада була прихильна до нас... Знаєте, скільки разів заборонялась українська мова? Сотні разів! Кожен цар забороняв, кожен генсек! Мені Олександр Твардовський, якось запросивши у ресторан в Москві, посміхаючись, сказав: «Вы знаете, украинские писатели, дорогие мои друзья, Гоголь раньше вас понял, на каком языке надо писать!» Все! Кінець! І ви хочете, щоб я любив цю Росію?

Я син простого лісоруба, /Гуцула із Карпатських гір, /Мені всміхнулась доля люба /У сяєві Кремлівських зір», /«Як добре, що на світі є Москва, /Моя земля, столиця і надія». У вас много стихов о Москве, о Ленине, о партии...

— Справа не в тому, які у мене вірші були!