Про що розповідає писанка

Писанка – це маленьке диво, створене талановитими руками майстринь чи розписане власноруч.

Безсумнівним є те, що своїм корінням писанка сягає дохристиянських часів. Про це свідчить її знаковий код, тобто орнамент.

Писанка – абсолютно унікальний витвір народного генія. Вона завжди конденсувала в собі образно-символічний зміст. З давніх-давен у неї було багато функцій: її дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я, сили, урожаю, краси. Вірили, що писанка лікує від різних хвороб, від переляку, наговору, качали по землі, щоб була родючою. А ще підкладали під вулики, щоб бджоли носили духмяний, настояний на травах мед.

До речі, з мистецького погляду писанка вражає витонченістю розпису на такій маленькій площині, а також довершеністю композиційних та орнаментальних елементів. На цьому маленькому диві органічно поєднуються різноманітні кольори: чорний, багряно-червоний, золотисто-коричневий, темно-зелений, синій, білий, жовтогарячий та багато інших. Усі вони наділені певним символічним значенням. Кожний регіон України має свої традиції, пов’язані з виготовленням писанок, але скрізь це святкове, огорнене особливою святістю дійство.

Без перебільшення можна сказати, що писанка – всесвітньо відома візитівка України.

За В. Манько (160 слів)

Українська кухня (підвищена складність)

Кулінарія – одне з найдавніших мистецтв світу. У кухні кожного народу знайшли своє відображення особливі, лише йому притаманні смаки.

Українська кухня формувалася на основі народних традицій, і в її асортименті є безліч смачних і здорових страв. Український борщ з пампушками, голубці, капусняк знані в усьому світі. А вареники, оспівані в піснях, стали кулінарним символом України. Славиться наша земля і різними видами печива: паски, пляцки, струдлі, медівники, пінники, сметанники, рогалики – усього не перелічити! Вони ваблять духмяним ароматом, оригінальністю форми і, звичайно ж, вишуканим смаком.

Українці завжди ставилися до їжі з превеликою пошаною. Кажуть, що звичайний кухонний стіл – це долоня, на якій Бог простягає нам свої дари. Споконвіків у багатьох сім’ях є не загублений у роках звичай: від покоління до покоління передавати родинні, перевірені часом рецепти. Ця традиція має символічний зміст: разом із простими словами переходить до нас любов предків, повага до роду. Смаколики, які готують за старовинними рецептами, – це вже не просто їжа, це страви-обереги. А господиня, готуючи такі страви, гордо каже: «Так кутю робила моя бабуся, а паску пекла мама!»

За «Народним календарем» (169 слів)

Живий зв’язок епох

Необхідність збереження культурної спадщини нашого народу спричинює активізацію діяльності сучасних музейних закладів. Зберігаючи національну культуру, саме музеї, незважаючи на всю різноманітність пам’яток, покликані підкреслювати національну єдність. Традиційні заклади павільйонного типу, експозиції яких створюються за тематично-жанровим принципом, не здатні виконати головного завдання: викликати активність широкої публіки та допомогти їй усвідомити значення природного та культурного надбання. Цю проблему успішно вирішують музеї просто неба – скансени, матеріали яких експонуються в оригінальних пам’ятках. Це допомагає комплексному сприйняттю інформації та посилює емоційно-образний лад показу.

Як відомо, музеї-скансени почали створювати в Україні з метою вивчення та пропаганди народної культури в усіх її формах, а саме: побутових предметах, архітектурних пам’ятках, історичних місцях, різних сферах діяльності людини тощо. Окрім завдань консервації, збереження та експонування колекцій, такі музеї відіграють дедалі важливішу роль у накопичуванні інформації: тут зберігають матеріал і надають різноманітні послуги науковим, культурологічним та освітнім установам. До речі, предмети, зібрані в таких музеях, є не лише складовою матеріальної культури народу – вони допомагають нації усвідомлювати свою самобутність.

За А. Данилюком (158 слів)

Народні звичаї

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої звичаї, що виробилися впродовж багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це втілені в рухи та дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми, які безпосередньо впливають на духовну культуру певного народу. Саме тому вся народна творчість з давніх-давен нерозривно пов’язана зі звичаями народу.

Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. Споконвіків це ті не писані ніким, але реальні закони, якими рік у рік керуються люди і в щоденних, і в загальнодержавних справах. Вони, як і мова, є найміцнішими елементами, які об’єднують народ у єдине ціле.

Усна народнопоетична творчість також може слугувати класичним прикладом єдності між усіма українськими землями. Уплетені в народні звичаї пісні старанно передавалися з уст у вуста, коли-не-коли змінюючись, удосконалюючись. Мабуть, не можна віднайти жодного звичаю нашого народу, який відбувається без мелодійних, сповнених почуттів пісень.

За О. Воропаєм (157 слів)