Символіка Таїнства сповіді

У найбільш древніх чинах сповіді розрішення гріхів дається у вигляді молитви, зверненої до Бога: священик просить Бога пробачити гріхи каяника. У той же час зустрічаються і формули дозволу, звернені до самого сповідника. У грецьких рукописах X століття є така формула: «Владика і Господь наш Ісус Христос хай вибачить тобі все, що ти сповідав Йому, перед лицем моїм». В інших грецьких Євхологіях, датованих XIII століттям, священик говорить тому, хто кається після закінчення сповіді: «Прийми повне прощення, чадо моє духовне... Сам Господь Бог наш дарує тобі, дитино моя, повне прощення, якщо що зробив справою, словом і думкою, через нашу мізерність, молитвами Пречистої і Преславної Владичиці нашої Богородиці, і всіх святих, амінь». В обох випадках розрішення гріхів дарується Богом, а священик лише свідчить про це. Різноманітні розрішальні молитви і формули зустрічаються також в слов'янських Требниках. Так, наприклад, в рукописному Требнику XI століття міститься молитва: «Господи Боже Вседержителю, и всемогий и милосердый Боже… да разрешиши от грех раба Твоего сего, общника сотвори и пречистых Твоих Таин». Молитва читалася після закінчення терміну епітимії.

Зустрічається в слов'янських Требниках і така формула: «На моей выи согрешения твоя, чадо, и да не истяжет тебе о сих Христос Бог, егда придет во славе своей на Суд Страшный». Ця формула зобов'язана своїм походженням грецьким звичаєм під час сповіді покладати руку на шию священика. У сповіді священик, подібно старозавітному «козлу відпущення», приймає на себе гріхи кається, звільняючи його тим самим від покарання, вистуває символом- прийняття гріха на себе.

Різниця в розрішальних формулах між православним Сходом і латинським Заходом деякі дослідники пояснюють розбіжністю між двома традиціями в питанні про роль священика в Таїнстві сповіді. Православне розуміння грунтується на уявленні про те, що гріхи прощає Бог, тоді як католицька дозвільна формула підкреслює владу священика «в'язати і відпускати»: «Справа, звичайно, не в тому, що ця формула - католицького походження, а набагато глибше... - пише Н.Д. Успенський. - Тут зіткнулися дві точки зору на це питання - містико-психологічна, притаманна святоотцівському богослов'ю, і формально-юридична, властива схоластичному».[18]

Відповідаючи на лист архімандрита Антоніна (Капустіна) «про різниці між Церквами грецькою і російською», митрополит Московський Філарет писав: «Розрішення вимовляє священик спершу ім'ям Ісуса Христа, потім додає «і аз дозволяю», але щоб не приписати нічого своєї особистості, він говорить: «владою Його, мені даною», і ще в дусі покори говорить «і аз недостойний». На підставі цих міркувань священик приходить до висновку, що в молитві немає нічого, що суперечить духу смирення.[19]

Відзначимо також, що деякі грецькі Євхології містять дозвільні формули, близькі до латинських. В одному з них, датованому XIV століттям, священик після закінчення сповіді говорить: «Помилуй тебе Всесильний Бог і залишить тобі усі гріхи». І потім: «Владою, якої володію, дозволяю тебе від усіх гріхів своїх, що визнавав і від тих, які ти не згадав, щоб ти був звільнений від них в нинішньому столітті і в майбутньому». Як бачимо, тут є і згадка про владу «в'язати і вирішити», і звернення від першої особи («я дозволяю тебе від гріхів»), і навіть імпліцитне твердження про те, що влада священика має есхатологічний вимір, тягнучись на «майбутньому віці». Можна, звичайно, і тут побачити сліди латинського впливу (XIV століття було часом досить інтенсивних зв'язків між Сходом і Заходом), проте ніяких доказів того, що формула була запозичена у латинян немає.

Ще одну розбіжність між Сходом і Заходом вбачають в тому, що в латинській традиції прийнято, щоб священик під час сповіді сидів, а сповідник стояв на колінах. У грецькій ж і російськії традиціях і священик, і той, хто кається, як правило, обидва стоять лицем до вівтаря. Поза священика в латинській традиції як би підкреслює його владу «в'язати і відпускати гріх», тоді як поза священика в східно-християнській традиції підкреслює його солідарність з каючимся грішником.

Як з грецьких, так і слов'янських, як рукописних, так і друкованих джерел - випливає, що на сповіді прощаються всі гріхи, а не тільки названі. Молитви говорять саме про прощення всіх гріхів: «презираяй ему вся содеянная, оставляяй неправды, и превосходяй беззакония»; «подаждь ему образ покаяния, прощение грехов и отпущение, прощая ему всякое согрешение, вольное же и невольное»; «прощаю и разрешаю тя от всех грехов твоих». В деяких випадках наголошувалось і на тому, що: «разрешаю тебя от всех грехов твоих, которые ты мне исповедал, и от тех, которые ты не вспомнил».

Отож, виходячи зі вищесказаного можна зробити висновок, що священик, проводячи сповідь, символізує собою старозавітного «козла відпущення», тим самим полегшуючи людині, яка сповідається, процес прийняття Таїнства. Також ми бачимо, що згідно з даними формулами проведення церковного Таїнства сповіді незалежно від того, що людина проговорила, Бог прощає їй всі її гріхи. Тож сповідна розмова має символічний характер для того, щоб людина мала змогу зробити психологічну розгрузку, проговорити і зкинути з себе тягар найважчих гріхів, які її турбують.

Висновок

Таїнство сповіді не дарма називають другим хрещенням. Сповідь – це очищення, прощення і колосальна емоційна розрядка для людини. І незважаючи на його відносну не важкість в обрядовому виконанні – воно несе колосальний зміст. Той, хто кається, при видимому свідоцтві вибачення від священика (який є посередником між Богом і людиною), насправді спокутується і невидимо позбавляється гріхів Самим Ісусом Христом. В результаті цього сповідник примиряється з Богом, Церквою, власним сумлінням і звільняється від покарань за висповідані гріхи в вічності. До того ж, прощаються людині і ті гріхи, які вона забула (але не приховала) під час сповіді. В такому разі після прийняття цього Таїнства людина повністю готова до прийняття крові і плоті Господньої.

Пройшовши довгий етап становлення Таїнство сповіді дійшло до нас в тому вигляді, що ми маємо зараз. В найперших християнських спільнотах регламентація Таїнств була чіткою і відкритою, так як люди жили в залежності один від одного і сама спільнота була нечисельною. Практикувалася як публічна, так і індивідуальна сповідь. За допомогою саме цього Таїнства люди, які під час гоніння імператора Декія розірвали стосунки з церквою, могли повернутися до християнської спільноти.

Зараз, як ми бачимо, різні конфесії християнської церкви по-різному ставляться до Таїнства сповіді, по-різному трактують його і надають йому різних значень. Але така розбіжність є природною і закономірною. Насамперед у зв’язку з давнім розколом християнської церкви, а також через брак комунікації і чималу територію, яку охоплює християнство.

Тим не менш, в усіх християнських конфесіях Таїнство сповіді є одним з основних і регулярних. Воно націлене на оздоровлення людської душі і на її самовдосконалення. Щиро пройшовши покуту, сповідавши свої гріхи перед священником і перед Богом, людина буде намагатися більше не повторювати старих помилок, що приведе її душу до Царства Божого.

Список використаної літератури

1. Догматическое учение о семи церковных таинствах в творениях древних писателей церкви до Оригена включительно: историко-догматическое изследование/ Александр Львович Катанский Тип. Ф. Г. Элеонскаго, 1877 – 423 с.

2. Е.Щеголева. В православном храме./ Щеголева Елена. –М.:Олма-Пресс, 2003. - 304 с.

3. История християнской церкви. Т.3. Никейское и посленикейское християнство/Филлип Шафф. – СПб.: Библия для всех, 2008. – 570с.

4. История християнской церкви. Т.5. Средневековое християнство/Филлип Шафф. – СПб.: Библия для всех, 2008. – 570с.

5. М.В. Пономарев Становление современной катехичной культуры католической церкви/ М.В Пономарев//Clio science. Проблемы истории и междисциплинарного синтеза: Сборник научных трудов // Прометей - №5.

6. Михневич Д.Е. «Очерки из истории католической церкви» М., 2000 С. 127

7. Н.Будур. Православный словарь /Наталия Будур. – М.: Олма-Пресс, 2002. – с.384

8. Таинства исцеления, служения и любви // Митрополит Иларион (Алфеев) [Електронний ресурс] С. 30-31 — Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=jRJ9ZFcB85EC&pg=PT98&dq=%D1%82%D0%B0%D 0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0&hl=ru&sa=X&ved=0ahUKEwi-ht_ik4HMAhVEkywKHRSlCpUQ6AEILTAD#v=onepage&q=%D0%B8%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%8C&f=false – Назва з екрану.

9. Филарет (Дроздов). Собрание мнений и отзывов Филарета, митрополита Московского и Коломенского. М. 1886. Т. 4. С. 407.

10. Беседы с батюшкой. Исповедь и Причастие [Електронний ресурс] Ефір від 22.07.2014. Режим доступу:https://www.youtube.com/watch?v=pnaFD7z2J9I&index=3&list=PL1fgayTLcCsORWDoRlS4nu4pdADbKWRj– Назва з екрану.

[1] Догматическое учение о семи церковных таинствах в творениях древних писателей церкви до Оригена включительно: историко-догматическое изследование/ Александр Львович Катанский Тип. Ф. Г. Элеонскаго, 1877 с. 1-6.

[2] Н.Будур. Правосланый словарь /Наталия Будур. – М.: Олма-Пресс, 2002. - с. 154-156.

[3] Е.Щеголева. В православном храме./ Щеголева Елена. – М.:Олма-Пресс, 2003. - с. 243-246

[4] З Катехизму Католицької Церкви

[5] Н.Будур. Правосланый словарь /Наталия Будур. – М.: Олма-Пресс, 2002. – с. 226-237

[6] Е.Щеголева. В православном храме/ Щеголева Елена. – М.:Олма-Пресс, 2003. - С. 275-278

[7] Н.Будур. Православный словарь /Наталия Будур. – М.: Олма-Пресс, 2002. – С. 285

[8] Там же. С. 49-51

[9] Михневич Д.Е. «Очерки из истории католической церкви» М., 2000 С. 127

[10] М.В. Пономарев. Становление современной катехичной культуры католической церкви/ М.В Пономарев//Clio science. Проблемы истории и междисциплинарного синтеза: Сборник научных трудов // Прометей - №5.

[11] Болотов В.В. «Лекции по истории Древней Церкви» Т-1, М., 1994 С. 79.

[12] История християнськой церкви. Т.3. Никейское и посленикейское християнство/Филлип Шафф. – СПб.: Библия для всех, 2008. – С. 40-42

[13] Таинства исцеления, служения и любви // Митрополит Иларион (Алфеев) [Електронний ресурс] С. 30-31 — Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=jRJ9ZFcB85EC&pg=PT98&dq=%D1%82%D0%B0%D 0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0&hl=ru&sa=X&ved=0ahUKEwi-ht_ik4HMAhVEkywKHRSlCpUQ6AEILTAD#v=onepage&q=%D0%B8%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%8C&f=false – Назва з екрану.

[14] Таинства исцеления, служения и любви // Митрополит Иларион (Алфеев) [Електронний ресурс] С. 22— Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=jRJ9ZFcB85EC&pg=PT98&dq=%D1%82%D0%B0%D 0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0&hl=ru&sa=X&ved=0ahUKEwi-ht_ik4HMAhVEkywKHRSlCpUQ6AEILTAD#v=onepage&q=%D0%B8%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%8C&f=false – Назва з екрану.

[15] Беседы с батюшкой. Исповедь и Причастие [Електронний ресурс] Ефір від 22.07.2014. Режим доступу:https://www.youtube.com/watch?v=pnaFD7z2J9I&index=3&list=PL1fgayTLcCsORWDoRlS4nu4pdADbKWRj– Назва з екрану.

[16] Таинства исцеления, служения и любви // Митрополит Илларион (Алфеев) [Електронний ресурс] С. 24— Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=jRJ9ZFcB85EC&pg=PT98&dq=%D1%82%D0%B0%D 0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0&hl=ru&sa=X&ved=0ahUKEwi-ht_ik4HMAhVEkywKHRSlCpUQ6AEILTAD#v=onepage&q=%D0%B8%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%8C&f=false – Назва з екрану.

[17] Апостол Павло, Перше послання до Коринфян (1: 5, 5)

[18] Успенский Ф.И. История Византийской империи. М.-Л., 1948, т.3, с. 339.

[19] Филарет (Дроздов). Собрание мнений и отзывов Филарета, митрополита Московского и Коломенского.

М., 1886. Т. 4. с.407